Ухвала від 12.08.2025 по справі 196/643/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1354/25 Справа № 196/643/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

Головуючого, судді доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі ОСОБА_5

представника особи, щодо майна

якої вирішується питання про арешт адвоката ОСОБА_6

прокурора (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_6 , - на ухвалу слідчого судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025042260000108,-

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2025 року клопотання заступника начальника СВ ВП № 4 Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області про накладення арешту на майно задоволено.

Накладено арешт на автомобіль марки «Toyota Land Cruiser 200», білого кольору, державний номерний знак « НОМЕР_1 », vin НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 05.01.2024, виданого ТСЦ 1242, належить ОСОБА_9 , який має індивідуальний номерний знак НОМЕР_4 , та перебуває у користуванні ОСОБА_8 , із забороною відчуження, розпорядження та користування цим майном.

Обґрунтовуючи прийнятерішення,слідчий суддявказав, що вказаний транспортний засіб відповідає критеріям ст. 98 КПК України, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення та майном, яке містить інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

В апеляційній скарзі представник особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, адвокат ОСОБА_6 просить ухвалу слідчого судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2025 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання заступника начальника СВ ВП № 4 Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Вважає, що клопотання про накладення арешту не містить жодних відомостей, які б вказували на наявність підстав вважати, що автомобіль, підданий арешту, відповідає критеріям ст. 98 КПК України. Накладений арешт не є доцільним і порушує права власника та правомірного користувача цього майна.

Заслухавши суддю-доповідача; представника особи,щодо майнаякої вирішуєтьсяпитання проарешт, якийпідтримав доводи апеляційноїскарги танаполягав наїї задоволенніз викладенихв нійпідстав;прокурора,який заперечувавпроти задоволенняапеляційної скарги; перевіривши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про передчасність рішення слідчого судді про накладення арешту на автомобіль марки «Toyota Land Cruiser 200», білого кольору, державний номерний знак « НОМЕР_1 », vin НОМЕР_2 .

Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94,132 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

Як вбачається з клопотання слідчого та ухвали слідчого судді, необхідність арешту автомобіля «Toyota Land Cruiser 200», білого кольору, державний номерний знак « НОМЕР_1 », vin НОМЕР_2 обгрунтована тим, що за його допомогою було відбуксоване з місця події викрадене майно автопричеп, д.н. НОМЕР_5 , у зв`язку із чим вказаний автомобіль є знаряддям злочину та зберіг на собі його сліди.

Разом із тим, як було зазначено прокурором у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, трасологічним дослідження автомобіля слідів буксирування вищевказаного автомобільного причепу на ньому виявлено не було, а отже відсутні підстави для висновку про те, що він відповідає критеріям речового доказу, визначеним у ст. 98 КПК України.

Крім того, даний автомобіль не є власністю фігуранта кримінального провадження ОСОБА_8 та належить іншій особі ОСОБА_9 .

Колегія суддів у цьому контексті вважає за необхідне додатково зазначити, що застосована слідчим суддею заборона користування транспортним засобом, на яку було накладено арешт, фактично тягне неможливість використання її володільцем, правомірність та добросовісність якого не оспорюється. Застосування такого обмеження не має розумного обгрунтування і очевидної істотної причини, а також суперечить правовим позиціям Європейського суду з прав людини, викладеним зокрема у рішенні від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії».

Крім того, слідчим у клопотанні не зазначено, а слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не встановлено, які саме обставини, що мають значення для кримінального провадження, можуть бути підтверджені за допомогою автомобіля, на який накладено арешт, і як незастосування арешту у запропонованому у клопотанні обсязі може потягнути неможливість використання її як доказу.

Отже, як вважає колегія суддів, у даному кримінальному провадженні відсутні правові підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речового доказу, на який посилається орган досудового розслідування та слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.

На підставі вищевикладених відомостей, які свідчать про неповноту та однобічність судового розгляду, а також про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання заступника начальника СВ ВП № 4 Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області про накладення арешту на майно, а саме автомобіль марки «Toyota Land Cruiser 200», білого кольору, державний номерний знак « НОМЕР_1 », vin НОМЕР_2 , за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, третіх осіб, гарантованими законом, і завданнями цього кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 310, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, адвоката ОСОБА_6 , задовольнити.

Ухвалу слідчогосудді Царичанськогорайонного судуДніпропетровської областівід 23червня 2025року проарешт майнау кримінальномупровадженні №12025042260000108 - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого від 15 червня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12025042260000108 залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4