Постанова від 14.08.2025 по справі 914/1875/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/1875/16(914/348/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

представники учасників справи:

ОСОБА_1 , - особисто (в режимі відеоконференції),

представник ОСОБА_1 - Цімко П. О.,

ОСОБА_2 - Барабаш М. Ю.,

ТОВ Фірма "Гетьман" - Іванишин О. О.,

ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" - Авраміч В. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025

у складі колегії суддів: Панової І. Ю. - головуючого, Зварич О. В., Малех І. Б.

та на рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2024

у складі судді Цікало А.І.

у справі № 914/1875/16 (914/348/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Гетьман"

до ОСОБА_1

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про витребування нерухомого майна

в межах справи № 914/1875/16

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Гетьман",

ВСТАНОВИВ

На розгляд суду постало питання витребування майна у добросовісного набувача, у зв`язку з визнанням недійсними результатів аукціону, на якому майно боржника було відчужено.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/1875/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман" (далі - ТОВ Фірма "Гетьман"). Справа перебуває на стадії ліквідації банкрута, введеної постановою Господарського суду Львівської області від 28.07.2016.

2. 08.11.2016 ухвалою Господарського суду Львівської області у справі, серед іншого, затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ Фірми "Гетьман"; вимоги Акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - АТ "Банк "Київська Русь") на суму 229 111 141,94 грн окремо внесено до реєстру вимог кредиторів ТОВ Фірми "Гетьман" як такі, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають погашенню за рахунок майна, що є предметом застави у позачерговому порядку.

3. У заставі (іпотеці) АТ "Банк "Київська Русь" перебувало нерухоме майно ТОВ Фірми "Гетьман", а саме:

- нежитлове приміщення загальною площею 54,6 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 103179046227) за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, м. Рава-Руська, вул. Грушевського, 36, приміщення 5;

- нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 86,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 18665046101) за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 212;

- нежитлові приміщення загальною площею 290,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 30580646101) за адресою: м. Львів, вул. Миколайчука, 22;

- нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 113,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17191446101) за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 76;

- нежитлові приміщення 54-1 - 54-21, приміщення підвалу ХVІІІ-ХХІІ, загальною площею 369,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17439446101) за адресою: м. Львів, вул. Зубрівська, 7а;

- нежитлові приміщення загальною площею 77,4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31073046101) за адресою: м. Львів, вул. Паращука, 3;

- нежитлове приміщення, загальною площею 90,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17773246101) за адресою: м. Львів, вул. Пекарська, 2, кв. 2а;

- нежитлові приміщення загальною площею 53,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 90572546101) за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 96;

- нежитлові приміщення загальною площею 88,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17214946101) за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 173;

- нежитлове приміщення загальною площею 22,4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 32271946101) за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 273;

- нежитлове приміщення загальною площею 50,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31085246101) за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 273;

- нежитлові приміщення загальною площею 119,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 18426046101) за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 38;

- земельна ділянка, кадастровий номер 4624588300:02:000:0102, загальною площею 1 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 120858446245), за адресою: Львівська обл., Сколівський р-н, Тухольківська сільська рада, урочище Стаї, а також рухоме майно, згідно з переліком до Договору застави № 235/КL-13 (ОЗ) від 31.10.2013 та товари в обороті (лікарські засоби згідно переліків) у відповідності до Договору застави товарів в обороті № 229/КL-13 (ТО) від 19.08.2013 (з подальшими змінами та доповненнями), Договору застави товарів в обороті № 229/КL-13 (ТО-2) від 28.01.2014 (з подальшими змінами та доповненнями), Договору застави товарів в обороті № 229/КL-13 (ТО-3) від 28.02.2014 (з подальшими змінами та доповненнями) та Договору застави № 236/КL-13 (ТО) від 29.09.2014.

4. 01.11.2017 та 02.11.2017 на сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України опубліковано оголошення (номер публікації 46869) про проведення другого повторного аукціону (відкритих торгів) з продажу майна, що належить банкруту (ТзОВ Фірмі "Гетьман") з можливістю зниження початкової вартості.

5. До складу Лоту № 1 увійшло наступне майно:

- нежитлове приміщення загальною площею 54,6 кв.м., що розташоване за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, м. Рава-Руська, вул. Грушевського, 36, приміщення 5;

- нежитлові приміщення 1-го поверху, загальною площею 86,8 кв.м. (приміщення позначені за планом земельної ділянки літерою "А-5" (1-11), що розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд.212;

- нежитлові приміщення загальною площею 290,5 кв.м., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Миколайчука І, буд. 22;

- нежитлові приміщення 1-го поверху, загальною площею 113,1 кв.м., що розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 76;

- нежитлові приміщення 54-1 54-21, приміщення підвалу ХVІІІ-ХХІІ, загальною площею 369,8 кв.м., що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Зубрівська, буд. 7а;

- нежитлові приміщення, загальною площею 77,4 кв.м. (приміщення позначені цифрами 1, 2, 3, 4, 5, 6 які розташовані на першому поверсі), що розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Паращука М., буд. 3;

- нежитлові приміщення, загальною площею 90,2 кв.м., що розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Пекарська, 2, кв. 2а;

- нежитлові приміщення, загальною площею 53,7 кв.м., що розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Шевченка Т., буд. 96;

- нежитлові приміщення загальною площею 88,5 кв.м. (нежитлові приміщення в підвалі позначені номерами II, III; на першому поверсі будинку 11-1, 11-2, 11-3, 11-4, 11-5), що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Хмельницького Б., буд. 173;

- нежитлове приміщення, загальною площею 22,4 кв.м. (нежитлові приміщення позначені номерами 7-1, 7-2, 7-3, 7-4, 7-5, розташовані на першому поверсі будинку), що розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Хмельницького Б., буд. 273;

- нежитлове приміщення, загальною площею 50,2 кв.м., що розташоване за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Хмельницького Б., буд. 273;

- нежитлові приміщення загальною площею 119,7 кв.м. (приміщення позначені в поверхневому плані літерами 69, 70, 70(1), 71-75, 89, 90 і розташовані на першому поверсі будинку), що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Медової Печери, буд. 38;

- земельна ділянка, площею 1,0000 га, кадастровий номер 4624588300:02:000:0102, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва відпочинкового комплексу, що знаходиться за адресою: Львівська обл., Сколівський р-н, Тухольківська сільська рада, урочище "Стаї";

- будівля овочесховища площею 776,9 кв.м., розташована за адресою: Львівська обл., м. Золочів, вул. Бенівська, буд. 17;

- рухоме майно, товари в обороті (лікарські засоби) згідно переліку, вказаного в оголошенні;

- дебіторська заборгованість згідно переліку, вказаного в оголошенні.

6. Проведення зазначеного аукціону призначено на 01.12.2017.

7. 01.12.2017 відбулися другі повторні торги (аукціон) з продажу майна банкрута - ТОВ Фірми "Гетьман", за результатами якого майно банкрута (Лот № 1) реалізовано за ціною 1 523 990,80 грн, а переможцем аукціону визнано ОСОБА_3 .

8. За результатами проведення аукціону від 01.12.2017 із продажу майна банкрута (Лот № 1), 01.12.2017 між ТОВ Фірмою "Гетьман" та переможцем аукціону - ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Стефанюк О. І., зареєстрований в реєстрі за № 6269.

9. 07.12.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І., зареєстрований в реєстрі за № 6407, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність нежитлове приміщення, загальною площею 90,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

10. В подальшому, 20.06.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 3278, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила нежитлове приміщення, загальною площею 90,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

11. Станом на час розгляду справи, спірне майно перебуває у власності ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

12. 05.07.2023 постановою Верховного Суду у справі № 914/1875/16 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро") задоволено частково. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.12.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі №914/1875/16 в частині відмови у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (у подальшому заміненого на ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро") про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ТОВ Фірми "Гетьман" та заяви ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного за результатами аукціону з продажу майна банкрута - скасовано.

Прийнято в цій частині нове рішення, яким вимоги заяв ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" задоволено. Визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ Фірми "Гетьман", який відбувся 01.12.2017. Визнано недійсним договір купівлі-продажу б/н, укладений між ТОВ Фірма "Гетьман" та ОСОБА_3 за результатами проведення аукціону від 01.12.2017 із продажу майна банкрута (лот № 1). У решті ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.12.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі № 914/1875/16 залишено без змін.

Подання позову

13. 06.02.2024 до Господарського суду Львівської області від ТОВ Фірма "Гетьман" в особі ліквідатора Солдаткіна І. В. надійшла позовна заява про витребування у ОСОБА_1 на користь ТОВ Фірма "Гетьман" нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення, загальною площею 90,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОРМ 17773246101.

14. Позов обґрунтовано тим, що спірне нерухоме майно, яке належало позивачу, вибуло із володіння останнього на підставі аукціону від 01.12.2017 із продажу майна банкрута, проведеного в межах справи № 914/1875/16 про банкрутство ТОВ фірми "Гетьман". За результатами проведення аукціону від 01.12.2017 із продажу майна банкрута (Лот № 1), 01.12.2017 між ТОВ Фірмою "Гетьман" та переможцем аукціону - ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу. Результати вказаного аукціону та договір купівлі-продажу, укладений за результатами такого аукціону, визнано недійсними постановою Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 914/1875/16. Позовна заява мотивована тим, що в даному випадку майно вибуло з володіння поза волею власника майна ТОВ Фірми "Гетьман" в результаті протиправних дій попереднього ліквідатора боржника, а відтак таке майно підлягає витребуванню у останнього набувача на користь ТОВ Фірми "Гетьман" в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

15. 18.10.2024 рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1875/16 (914/348/24) задоволено позов ТОВ фірма "Гетьман" до ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ Фірма "Гетьман" нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 90,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , РНОРМ 17773246101. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ Фірма "Гетьман" 30 734,81 грн витрат по сплаті судового збору.

16. Рішення мотивовано тим, що визнання судом недійсності аукціону з продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі та правочину, укладеного за наслідками такого аукціону, свідчить про вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності і законності. Розпорядження ліквідатором майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог Закону), не є вираженням волі власника майна (банкрута), на вибуття такого майна з його володіння. Отже, у даному випадку, спірне майно вибуло поза волею власника (ТОВ Фірми "Гетьман"), а тому вимога позивача про витребування майна від останнього набувача ( ОСОБА_1 ) підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

17. 22.04.2025 постановою Західного апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 02.05.2025) апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2024 у справі № 914/1875/16 (914/348/24) - залишено без змін.

18. Апеляційний господарський суд погодив із висновком місцевого господарського суду, що у даному випадку, спірне майно за результатами аукціону в процедурі банкрутства вибуло з володіння поза волею власника (ТзОВ фірми "Гетьман"). Колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач у даній справі має статус добросовісного набувача, однак наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна з огляду на зміст статті 388 ЦК України не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Суд вказав, що повернення у власність позивача вказаного нерухомого майна, відчуженого поза його волею переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства. Пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що позивач - ТОВ Фірма "Гетьман", поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно.

19. Відтак, за висновком суду, втручання у право відповідача ОСОБА_1 на володіння майном в цьому випадку переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягаря.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

20. 15.05.2025 (через підсистему "Електронний Суд") ОСОБА_2 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2024 у справі №914/1875/16 (914/348/24); прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ Фірма "Гетьман" в повному обсязі.

21. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, визначену п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд застосував норму ст. 41 Конституції України, ст. 388 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наступних постановах Верховного Суду:

1) постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №Б-50/274-10, від 23.05.2023 у справі 44/227-б(910/14676/21), від 09.03.2023 у

справі №908/3077/21, від 21.03.2023 у справі № 922/2435/13 відповідно до якого добросовісний набувач, який відплатно придбав майно у процедурі банкрутства, не може бути позбавлений цього майна за критерієм вибуття цього майна з володіння за волею чи поза волею боржника.

При цьому скаржник вказує, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України;

2) в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 21.09.2022 у справі №908/976/19, постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц, від 20.05.2020 у справі №199/8047/16-ц, відповідно до якого конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар;

3) в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справі про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23), відповідно до якого вибуття майна з володіння власника (або особи, якій він передав майно у володіння) на підставі правочину, який у подальшому визнано недійсним, можна вважати таким, що відбулось не з їхньої волі в розумінні пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, у тому разі, коли недійсність зазначеного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна. Без встановлення наведених конкретних обставин щодо вчинення правочину з відповідними вадами волі самий лише факт визнання недійсним такого фраудаторного правочину не є достатньою підставою для висновку про вибуття відчуженого за ним майна не з волі власника або особи, якій він передав майно у володіння, в розумінні зазначеної норми цивільного законодавства;

4) в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.05.2024 у справі у справі №910/5808/20, постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №5011-15/2551-2012, відповідно до якого одним з критеріїв для відмови суду у втручанні у мирне володіння добросовісним набувачем спірним майном є темпоральний критерій, за яким особа, яка добросовісно набула право власності на майно та володіла цим майном тривалий час, не може бути позбавлена права власності на таке майно;

5) постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08, відповідно до якого у разі порушення прав банкрута та його кредиторів вчиненням продажу спірної нерухомості, поновлення такого порушеного права в цьому випадку (за встановлених судами обставин) може відбуватись іншим шляхом, зокрема, покладенням відповідальності на особу, яка допустила відповідні порушення, а не покладенням надмірного тягаря відповідальності на іншу особу, яка є добросовісним набувачем квартири;

6) в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19; в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 щодо обов`язку банкрута позачергово повернути кошти з ліквідаційного рахунку покупцеві майна;

7) в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №910/12727/16, відповідно до якої наслідки повторного продажу майна не гарантують його реалізації за ціною, за якою набувач придбав майно у спірному випадку, та порушують баланс інтересів кредиторів, боржника і набувача майна;

8) постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №134/154/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, відповідно до якої неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин;

9) в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №761/17142/15-ц, відповідно до якого у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна, суд має з`ясувати, чи зроблені поліпшення нерухомості можуть бути відокремлені без пошкодження речі, у якому розмірі підлягає відшкодуванню вартість, здійсненого відповідачем поліпшення квартири;

10) постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 року у справі № 14/5026/1020/2011, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц, відповідно до якого для правильного вирішення спору суду слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача. Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством.

11) постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі №910/10699/21, відповідно до якого відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

22. Також скаржник стверджує про наявність підстави касаційного оскарження, визначеної п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 41, ст. 61 Конституції України, ст. 12, ст. 25 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 22, ст. ст. 216, ст. 388, ст. 1166 ЦК України щодо механізму захисту прав добросовісних набувачів майна, банкрута, кредиторів, інших учасників справи про банкрутство від помилки або незаконних дій ліквідатора/ інших осіб під час організації та проведення аукціону з продажу майна банкрута.

23. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 також визначено п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК, а саме:

1) прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки кредитора в основній справі №914/1875/16 про банкрутство ТОВ фірма "Гетьман" ОСОБА_4 та переможця аукціону з продажу майна банкрута ОСОБА_3 , які не були залучені до участі у справі;

2) суди першої та апеляційної інстанції не дослідили зібрані у справі докази, в тому числі висновок експерта № 6649/24-35 від 11.06.2024;

3) суд першої інстанції під час прийняття рішення від 18.10.2024 не досліджував безпосередньо докази, наявні в матеріалах справи, оскільки розпочав засідання по суті із стадії судових дебат, що свідчить про відмову в доступі до правосуддя;

4) суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували чи були зроблені Відповідачем поліпшення нерухомості, чи можуть вони бути відокремленими без пошкодження речі, у якому розмірі підлягає відшкодуванню вартість, здійсненого відповідачем поліпшення.

Б. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

24. 16.05.2025 (через підсистему "Електронний Суд") ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2024 у справі № 914/1875/16 (914/348/24); прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ Фірма "Гетьман" до ОСОБА_1 в повному обсязі.

25. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 вказує п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2024 у справі №754/446/22, постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №Б-39/187-08, постановах Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20, від 11.04.2024 у справі № 902/655/23, від 12.06.2024 у cправі № 910/20528/21.

26. За доводом відповідачки, є помилковим висновок апеляційного господарського суду про те, що єдиним можливим в цьому випадку способом поновлення порушеного права позивача на володіння спірним майном, який може забезпечити приведення обсягу прав сторін в контексті спірного майна у стан, який існував до його відчуження, є саме витребування належного позивачу майна, оскільки відповідальність повинна нести особа, яка допустила порушення, внаслідок яких результати такого аукціону були визнані недійсними і нанесені збитки ТОВ фірма "Гетьман", а саме - ліквідатор.

27. Скаржниця вказує, що при купівлі нею спірного майна, нотаріусом було з`ясовано усі обставини, передбачені законодавством та порядком вчинення нотаріальних дій, які необхідні для посвідчення відповідного договору, у т.ч. відсутність обтяжень чи прав третіх осіб на таке майно та відсутність інших перешкод для укладення договору і державної реєстрації.

28. Скаржниця також стверджує про недобросовісність позивача, яка проявилася в пасивній поведінці позивача впродовж 6 років з часу коли він міг знати про існування підстав для звернення до суду із відповідним позовом. Позивачем не надано жодних доказів які б свідчили про те, що відповідач могла знати про наявність обставин, на які покликається позивач як на підставу витребування майна. Разом з тим, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, не пов`язана із продавцем майна, банкрутом, арбітражним керуючим, який організовував продаж цього майна через проведення аукціону чи будь-якою третьою особою, яка могла б мала відношення до проведення процедури банкрутства.

29. Також, на її думку, необхідним є врахування правових висновків про недопустимість витребування майна у добросовісного набувача, які викладені в постановах Верховного Суду щодо недопустимості витребування майна у добросовісного набувача, зокрема у справах № 522/14900/19. № 907/50/16, № 362/2707/19, № 725/1824/20, № 461/12525/15, № 922/3537/17, № 914/3224/16 та № 925/1351/19.

30. Крім того, скаржниця наголошує, що суд першої інстанції застосував правовий висновок, який викладений Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 23.04.2019 у справі №Б-19/207-09 та не прийняв до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19, які мають мають вищий пріоритет при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

31. Вказує, що судом першої інстанції помилково, на що також не звернув уваги апеляційний господарський суд, відмовлено в залученні до участі у справі ОСОБА_5 - чоловіка відповідачки, як співвласника майна, набутого у шлюбі; не враховано, що скаржниця є багатодітною матір`ю, а дохід від підприємницької діяльності магазину-книгарні, розміщеному в спірному приміщенні та облаштованому відповідачкою є її єдиним джерелом доходу, який використовується для забезпечення потреб сім`ї. На думку скаржниці, необґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції, що витребування приміщення не буде надмірним тягарем для відповідача; що втручання у право відповідача на володіння майном в цьому випадку переслідує легітимну мету; про пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, оскільки не враховує прав та інтересів добросовісного набувача, а лише інтереси позивача.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

32. 01.08.2025 від ТОВ Фірма "Гетьман" до Верховного Суду надійшов відзив, в якому позивач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , стверджуючи про безпідставність доводів касаційної скарги. На думку позивача, скаржник посилається на постанови Верховного Суду у неподібних цій справі правовідносинах, а також на постанови, які не містять правових висновків саме щодо застосування норми права. Стверджує також про відсутність підстави касаційного оскарження, що передбачена пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про те, що наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна з огляду на зміст статті 388 ЦК України не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, а також до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів.

33. Також 01.08.2025 від ТОВ Фірма "Гетьман" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому позивач стверджуючи про посилання скаржницею на висновки Верховного Суду у неподібних правовідносинах, просить Суд залишити її без задоволення. Також, на думку позивача зміст касаційної скарги зводиться до переоцінки наявних в матеріалах доказах, що не входить до компетенції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а відтак касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

В. Розгляд клопотань

34. 11.08.2025 ОСОБА_2 до Верховного Суду подано клопотання про передачу справи №914/1875/16 (914/348/24) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України, вказуючи про наявність виключної правової проблеми.

35. ОСОБА_2 вважає, що наразі відсутня стала судова практика щодо застосування п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України та ст. 61 Конституції України щодо розгляду судових спорів про витребування майна боржника в межах справи про банкрутство у зв`язку з визнанням недійсними результатів аукціону, проведеного в справі про банкрутство. Вказує, що існують різні підходи щодо правових підстав для покладення на добросовісного набувача тягаря майнової відповідальності за дії та бездіяльність інших осіб, які призвели до визнання недійсними результатів аукціону в межах справи про банкрутство. Наголошує на відсутності механізму захисту майнових прав добросовісного набувача у випадку витребування майна під час процедури банкрутства у зв`язку з визнанням результатів аукціону недійсним. На думку заявника, касаційні суди по різному розуміють та застосовують тотожні за змістом положення законодавства, що призводить до відсутності сталої єдиної практики щодо застосування цих норм права. ОСОБА_2 також зазначає, що оскільки у цьому випадку наявні якісний та кількісний критерії визначення виключної проблеми і вона має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому у значній кількості судових спорів.

36. 13.08.2025 ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" надійшли заперечення проти клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в яких ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" стверджує, що заявник не виклав проблемного правозастосування при вирішенні справ саме у подібних правовідносинах, в яких суди різних юрисдикцій чи інстанцій сформували б різну практику щодо застосування п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; крім того не навів аргументів, чому це правове питання не може бути вирішене самим Касаційним господарським судом під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

37. Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

38. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30.10.2018 у справі №757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

39. Оцінивши доводи ОСОБА_2 , наведені ним в клопотанні про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником не наведені аргументи, які б могли свідчити про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

40. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

41. Як встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, 01.12.2017 відбулися другі повторні торги (аукціон) з продажу майна банкрута - ТОВ Фірми "Гетьман", за результатами якого майно банкрута (Лот № 1) реалізовано за ціною 1 523 990,80 грн, а переможцем аукціону визнано ОСОБА_3 , з яким було укладено відповідний договір купівлі-продажу. Потім 07.12.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень за яким останній набув у власність нежитлове приміщення, загальною площею 90,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

42. Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що в постанові від 05.07.2023 у справі № 914/1875/16 Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" на рішення судів за результатами розгляду заяви про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута ТОВ Фірми "Гетьман", надавав оцінку встановленим судами попередніх інстанцій обставинам щодо наявності права власності банкрута на спірне майно, тому вказані обставини не потребують повторного доказування, вказана постанова Верховного Суду, виходячи з вимог ст. 75 ГПК України має для даної справи преюдиційне значення.

43. Спірне майно на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.06.2019, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 3278, у ОСОБА_2 придбала ОСОБА_1 та станом на час розгляду справи, спірне майно перебуває у її власності, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

44. В подальшому, постановою Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 914/1875/16 було визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ Фірми "Гетьман", який відбувся 01.12.2017 та визнано недійсним договір купівлі-продажу б/н від 01.12.2017, укладений між боржником та ОСОБА_3 , що і стало підставою для звернення ТОВ Фірми "Гетьман" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. з позовом про витребування майна в останнього набувача - ОСОБА_1 на користь ТОВ Фірми "Гетьман".

45. Суд апеляційної інстанції також з`ясував, що спірне майно сплачене відповідачем ( ОСОБА_1 ) та придбане за нотаріально посвідченим договором, позивачем не доведено, що на момент придбання відповідачем спірного нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно існували відомості про права інших осіб на спірне нерухоме майно або їх обтяжень, а також, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень. Крім того, матеріали справі не містять доказів в підтвердження наявності зв`язку між відповідачем - ОСОБА_1 та ліквідатором у справі про банкрутство ТОВ Фірми "Гетьман" ОСОБА_6 .

46. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 у цій справі має статус добросовісного набувача спірного майна.

47. Задовольняючи позовні вимоги про витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_1 на користь ТОВ Фірми "Гетьман", суд першої інстанції керувався вибуттям майна поза волею власника. Апеляційний суд, погодившись із місцевим господарським судом, дійшов висновку, що втручання у право відповідача ОСОБА_1 на володіння майном переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягаря.

48. Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позиції інших учасників справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

49. Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

50. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

51. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

52. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

53. Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

54. Пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України визначає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

55. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

56. Верховний Суд неодноразово вказував, що вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

57. Як вже зазначалося, кінцевий набувач спірного у цій справі майна - ОСОБА_1 придбала його за оплатним договором та є добросовісним набувачем.

58. У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08 судова палата підтримала зроблені раніше нею висновки у постанові від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09 щодо того, що:

- після введення процедури ліквідації, до арбітражного керуючого (ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника боржника;

- вибуття майна з володіння власника (банкрута) відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону, та, обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов`язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство;

- здійснення ліквідатором - арбітражним керуючим права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), не є вираженням волі власника майна (банкрута), на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави повернення майна володільцю, шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів, в порядку частини першої статті 388 ЦК України.

59. Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, висновки якої мають перевагу над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду, щодо позову про витребування майна, проданого в процедурі банкрутства, зробила такі висновки:

"Воля власника майна - боржника вже при відкритті справи про банкрутство обмежується як у силу закону, так і шляхом призначення спеціального суб`єкта - арбітражного керуючого. Обмеження правосуб`єктності у цьому випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання відносин банкрутства (неспроможності), що виходять з інтересів підтримки усталеного господарського обігу, недопуску серйозних економічних потрясінь, з необхідності захисту інтересів не тільки боржника, а й осіб, пов`язаних із ним. Одним з наслідків визнання боржника банкрутом є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

В свою чергу, відповідно до статті 107 Закону про банкрутство арбітражні керуючі несуть за свої дії та заподіяну третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну та кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом.

У такому контексті питання наявності (відсутності) волі власника майна у процедурі банкрутства є подібним до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб`єктністю. Воля такої особи формується її представником, яким є спеціальний суб`єкт (арбітражний керуючий, виконавець тощо). Тому добросовісний набувач, який відплатно придбав майно у такій процедурі, не може бути позбавлений цього майна за критерієм вибуття цього майна з володіння за волею чи поза волею боржника.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України."

60. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

61. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

62. Критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

63. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

64. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 зауважив, що одним з критеріїв для відмови суду у втручанні у мирне володіння добросовісним набувачем спірним майном є темпоральний критерій, за яким особа, яка добросовісно набула право власності на майно та володіла цим майном тривалий час, не може бути позбавлена права власності на таке майно (див. наприклад постанови Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 5011-15/2551-2012).

Також критерієм для відмови суду у втручання мирним володінням майном (для відмови суду у задоволенні позову про витребування майна у добросовісного набувача) є суб`єктивний (враховується поведінка позивача щодо вчинених дій з метою повернення спірного майна). Подібний критерій наявний у висновках Європейського суду з прав людини, який зазначає, що втручання у мирне володіння майном потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки відповідача, але і самого скаржника (див. постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 5013/458/11, від 13.07.2021 у справі № 1/157-09-5588 (916/2070/20), а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (п. 46)).

У вказаній справі Суд також звернув увагу, що під час провадження у справі про банкрутство потрібно чітко встановити, в яких випадках втручання у мирне володіння майном є пропорційним, оскільки і боржник-власник і кінцевий добросовісний набувач наділені захистом їх права на мирне володіння спірним майном, передбаченим положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

65. З урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, саме по собі відібрання від однієї приватної особи майна на користь іншої приватної особи не є виправданим втручанням у право власності за відсутності суспільного інтересу (див. постанову Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 902/1706/13 (902/958/20)), від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20).

66. Отже з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставин цієї справи щодо:

- первісного продажу спірного майна на аукціоні в процедурі банкрутства позивача, тобто спеціально призначеній для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном;

- скасування в подальшому результатів такого аукціону судовим рішенням,

- набуття відповідачем спірного нерухомого майна за відплатним договором та вже після неодноразового переходу майна від первісного власника;

- встановленої судом та неспростованої добросовісності відповідача як набувача спірного майна;

- володіння відповідачем спірним майном з 2019 року, тобто більше як протягом чотирьох років до подання позову у цій справі;

Верховний Суд дійшов висновку, що поза тим, що такий захід як втручання у право власності відповідача передбачений законом та переслідує легітимну мету, однак помилковими є висновки судів, що таке втручання відповідає критерію пропорційності, а саме - справедливому балансу між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

67. Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що позбавлення права власності відповідача з тих підстав, що вибуття майна позивача відбулося у зв`язку з порушенням третіми особами вимог закону під час його продажу на аукціоні буде суперечити статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а змушення відповідача шукати шляхи відновлення свого права покладе на цю особу індивідуальний та надмірний тягар.

68. Отже Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанції неправильно застосовано положення ст. 388 ЦК України та не враховано вимоги статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а визначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 29.05.2024 у справі №910/5808/20 підтвердилася.

69. Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі слід скасувати, а в позові відмовити з тих підстав, що за встановлених судами обставин майно у відповідача не може бути витребувано в порядку ст. 388 ЦК України.

70. Разом з тим, Верховним Судом не встановлено порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо порядку оцінки доказів у справі та/або вирішення питання про права та інтереси незалучених осіб, а тому Суд відхиляє вказану ОСОБА_2 підставу касаційного оскарження, передбачену п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та не вбачає підстав для направлення цієї справи на новий розгляд.

71. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення у цій справі позовних вимог про витребування майна, Верховний Суд не вбачає також підстав для формування висновку Верховного Суду у цій справі щодо застосування ст. 41, ст. 61 Конституції України, ст. 12, ст. 25 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 22, ст. ст. 216, ст. 388, ст. 1166 ЦК України стосовно механізму захисту прав добросовісних набувачів майна, банкрута, кредиторів, інших учасників справи про банкрутство від помилки або незаконних дій ліквідатора/ інших осіб під час організації та проведення аукціону з продажу майна банкрута, а тому відхиляє визначену ОСОБА_2 підставу касаційного оскарження, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

73. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (ч. 1 ст. 311 ГПК України).

74. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України, касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в позові.

В. Розподіл судових витрат

75. Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

76. Відповідно до платіжної інструкції № 17 від 26.01.2024 позивачем сплачено судовий збір за розгляд даної позовної заяви у розмірі 29 220,81 грн

77. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір" (тут і далі в редакції на час подання апеляційних та касаційних скарг).

78. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

79. Підпунктом 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

80. Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

81. Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

82. Відтак, враховуючи, що апеляційні та касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цій справі були подані скаржниками в електронній формі, за подання апеляційної скарги судовий збір мав бути сплачений в розмірі 35 064,97 грн (29 220,81 х 150% х 0,8), а за подання касаційної скарги - 46 753,30 грн (29 220,81 х 200% х 0,8).

83. Верховний Суд зауважує, що у разі внесення судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила (частина 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір").

84. З огляду на результат касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покладається на позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2024 у справі № 914/1875/16 (914/348/24) скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Гетьман" (79059, м. Львів, вул. Миколайчука, 22, ЄДРПОУ 22366581) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) 35 064 грн (тридцять п`ять тисяч шістдесят чотири) грн 97 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 46 753 (сорок шість тисяч сімсот п`ятдесят три) грн 30 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Гетьман" (79059, м. Львів, вул. Миколайчука, 22, ЄДРПОУ 22366581) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ) 35 064 грн (тридцять п`ять тисяч шістдесят чотири) грн 97 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 46 753 (сорок шість тисяч сімсот п`ятдесят три) грн 30 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік