Рішення від 20.08.2025 по справі 320/24914/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2025 року справа №320/24914/25

Київський окружний адміністративноий суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЄСТА" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІЄСТА" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.02.2025 №00052140701 та від 13.02.2025 №00052180701.

Ухвалою суду від 04.06.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

На підставі протокольної ухвали суду від 30.06.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті. У ході судового засідання, суд, керуючись приписами частини третьої статті 194 КАС України ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що господарські операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами були реальними (фактично здійснені), що підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, операції пов`язані з господарською діяльністю позивача, учасники володіли спеціальною правосуб`єктністю, а тому, висновок контролюючого органу про нереальність (фіктивність) операцій із взятими до уваги відповідачем контрагентами є таким, що не відповідає дійсності та не ґрунтується на нормах податкового законодавства.

Також, позивач вважає, що контолюючим органом не дотримано виконання вимог закону щодо наявності підстав для призначення та проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідач подав письмовий відзив на позов в якому проти позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні. Вважає, що рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства. В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що перевіркою установлено відсутність можливості контрагентів постачати товари (послуги) для позивача, у зв`язку з не звітуванням, анулюванням свідоцтв ПДВ, відсутністю звітів за формою 1-ДФ, а також наявності рішення комісії регіонального рівня про відповідність контрагентів критеріям ризиковості.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі направлення від 24.12.2024 №12842/10-36-07-01-15 та наказу від 20.12.2024 №3681-п проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ФІЄСТА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово господарських взаємовідносин з ТОВ «Клімат-Енергобуд» (код ЄДРПОУ 36657162) за період з 01.11.2019 по 30.11.2019, з ТОВ «Будівельна фірма Активбудпром» (код ЄДРПОУ 42624669) за періоди з 01.09.2019 по 31.10.2019, з 01.10.2020 по 31,10.2020 та з 01.12.2020 по 31.12.2020, з ТОВ «Памір Прайм» (код ЄДРПОУ 43359985) за період з 01.11.2021 по 30.11.2021, ТОВ «Ауріс ВТ» (код ЄДРПОУ 43274116) за період з 01.07.2021 по 31.08.2021.

За результатами позапланової виїзної перевірки відповідачем складено акт від 09.01.2025 №812/10-36-07-01-17/32792074 та встановлено порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено:

- завищення від?ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) (рядок 21 декларацій) на 1 690 752,00 грн, в т.ч. на 1 349 085,00 за листопад 2019 року, на 341 667,00 грн за грудень 2020 року;

-заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов?язання та сумою податкового кредиту, яке сплачується до бюджету на 645 687,00 грн, в т.ч.: на 104 020,00 грн. за листопад 2019 року, на 191 667,00 грн за жовтень 2020 року, на 100 000,00 грн за липень 2021 року, на 116667,00 грн за серпень 2021 року, на 133 333,00 грн за листопад 2021 року.

За результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення: 1) від 13.02.2025 №00052140701 (форма В4), яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 1690752,00 грн; 2) від 13.02.2025 №00052180701 (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов?язання з податку на додану вартість у розмірі 645687,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 117068,70 грн.

Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, суд бере до уваги наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі також ПК України), у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Однією з підстав заявленого позову є твердження позивача про допущені контролюючим органом процедурні порушення під час проведення перевірки, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч.2 ст.74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом; податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 виснувала таке: аналізованими нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою плоди отруйного дерева, сформульованій Європейським судом з прав людини у справах Гефген проти Німеччини, Нечипорук і Йонкало проти України, Яременко проти України, відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18.

Досліджуючи питання дотримання відповідачем порядку (процедури) проведення перевірки, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов?язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Основним завданням контролюючих органів є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов?язкових платежів), а також неподаткових встановлених законодавством доходів (далі - податки, інші платежі).

Згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Порядок проведення контролюючими органами документальних позапланових перевірок та підстави для їх призначення врегульовано ст. 78 ПК України.

Відповідно до п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого ПК України законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов?язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого ПК України законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПКУ).

Згідно з 78.1.4 ПК України виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не наддасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до п.73.3 ст.73 контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб?єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про надання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Судом встановлено, що відповідач, керуючись п.73.3 ст.73 ПК України на адресу ТОВ «ФІЄСТА» (податковий номер 32792074) направлено письмові запити від 21.12.2019 Nє 12694/10/10-36-05-14, від 20.01.2020 №1721/10/10-36-05-13, від 07.02.2020 №4189/10/10-36-05-13, від 24.12.2020 №34556/10/10-36-07-17, від 22.02.2021 №895/12/10-36-07-17, від 03.11.2021 №17867/12/10-36-07-17, від 10.02.2022 №2944/12/10-36-07-17 про надання інформації та її документального підтвердження.

На переконання податкового органу, позивачем надано відповідь на зазначені запити не в повному обсязі.

Згідно з п.п.78.1.4 п.78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється: якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Суд звертає увагу, що у подальшому відповідачем винесено наказ від 20.12.2024 №3681-п «Про проведення позапланової виїзної перевірки», який містить посилання на підпункт 78.1.4. пункту 78.1., як на підставу для проведення позапланової перевірки.

Тобто, виявлені контролюючим органом факти, які, на його думку, свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки, якщо сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями. За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність у контролюючого органу підстав для проведення перевірки, внаслідок чого твердження позивача про допущення відповідачем процедурних порушень є необґрунтованими.

Щодо суті виявлених порушень суд зазначає таке.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 ПК України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

При цьому слід врахувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас, нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, і головне, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто, на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само, створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Водночас, із визначеного в ПКУ поняття ділової мети вбачається, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто, господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності. З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції, передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому, економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції. Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

Документальне обґрунтування наявності ділової мети передбачає наявність документів управлінського обліку, первинних документів, які платник податків використовує в господарській діяльності, зокрема, у перспективі, або коли наявна потреба в здійсненні збиткових операцій з огляду на стратегічні цілі чи несприятливі обставини. Такі документи мають містити загальноприйняті реквізити, такі як дата складання та підписи уповноважених осіб, і можуть бути використані під час перевірки або затребувані в установленому ПК Українипорядку.

Таким чином, ділова мета може бути відсутня лише в таких операціях: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов`язаних осіб.

Враховуючи принцип превалювання сутності над формою, перевага має надаватися економічній сутності господарських операцій.

Верховний Суд у постанові від 22.10.2020 у справі № 160/3055/19 звернув увагу та врахував те, що відповідно до сталої судової практики (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 805/686/17-а, від 12.07.2019 у справі № 808/109/18, від 09.07.2019 у справі № 810/1762/16 тощо) сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд, аналізуючи висновки контролюючого органу, що викладені в акті перевірки, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, що надані сторонами під час розгляду спору по суті, вважає за необхідне звернути увагу на таке.

За висновком контролюючого органу, господарські операції ТОВ «ФІЄСТА» з контрагентами, які були предметом перевірки, результати якої відображені в акті перевірки, є безтоварними та нереальними, контрагенти не володіли необхідним обсягом матеріально-технічних та трудових ресурсів, необхідних для виконання договорів, були віднесені податковим органом до категорії ризикових, первинні документи складені без належних на те підстав, а протиправно сформований податковий кредит призвів до заниження ПДВ та завищення від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.

Суд зазначає, що під безтоварністю господарських операцій в акті перевірки розуміється відсутність факту передачі товарно-матеріальних цінностей, передбачених договорами, від продавця до покупця.

Суд виходить з того, що змістом будь-якої господарської операції, яка спроможна спричинити зміни в податковому обліку платника податків, є зміни в стані активів та зобов`язань учасників такої господарської операції. Господарські операції, які були задекларовані позивачем та були предметом дослідження під час податкової перевірки відповідача, є операціями з постачання (купівлі-продажу). Операції купівлі-продажу супроводжуються змінами в активах та зобов`язаннях сторін: вибуття з власності продавця та перехід у власність покупця товару, передбаченого договором, а також вибуття з власності покупця та перехід у власність продавця грошових коштів, передбачених договором в якості оплати.

Так, фактичні обставини справи доводять, що ТОВ «Фієста» укладено з ТОВ «Клімат-Енергобуд», ТОВ «Будівельна фірма «Активбудпром», ТОВ «Памір Прайм» та з ТОВ «АУРІС ВТ» договори підряду на проведення будівельно-монтажних робіт, використовуючи матеріали підрядника.

На підтвердження фінансово господарської діяльності з даними контрагентами ТОВ «Фієста» як до перевірки, так і до суду надані документи, що підтверджують проведення фінансово-господарської операції з контрагентами відповідно до вимог діючого законодавства, а саме: договори підряду, акти виконаних робіт, платіжні доручення, податкові накладні (належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних), відповідні фінансово-господарської операції з контрагентами відображені належним чином в бухгалтерському обліку.

Проте, згідно Акта перевірки зазначено, що контрагенти ТОВ «Фієста» не звітують, мають анульовані свідоцтва ПДВ, рішення комісії регіонального рівня про відповідність контрагентів критеріям ризиковості що унеможливлює встановити наявність трудових ресурсів.

Слід зазначити, що така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Вказана позиція також підтримується ВС у постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17. Також, ВС у постанові від 27.02.2018 по справі №811/2154/13-а вказав на те, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи данні отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Натомість, суд звертає увагу на те, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Виходячи з вимог ПК України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та підставою для нарахування податкового кредиту і податкового зобов`язання з податку на додану вартість є податкова накладна. Тож, на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно правових угод.

Вказана позиція підтверджена Верховним Судом 16.01.2018 під час розгляду справ № 820/4648/13-а, № 826/1398/14, № 2а-3404/12/1370, 18.01.2018 у справі №2а-13944/12/2670, 08.05.2018 у справі № 815/3526/17, 08.05.2018 у справі № 814/937/15.

Суд також зауважує, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Вказані правові позиції викладені у постановах Верховного суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 08.05.2018 у справі № 815/3526/17 та від 23.05.2018 у справі №804/2551/13-а.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно -господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям, а також доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, відповідачем до суду не надано.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

До того ж, наявні рішення комісії регіонального рівня про відповідність контрагентів критеріям ризиковтсті, з?явилась вже після проведення ТОВ «Фієста» фінансово-господарських операцій з даними контрагентами, тобто, фінансово-господарські операції відбувались у 2019-2020 роках, а анулювання свідоцтв ПДВ та не звітування відбувалось вже у 2021-2023 роках,. Відтак, на час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Фієста» контрагенти були належним чином зареєстровані, звітували, реєстрували податкові накладні, були діючі свідоцтва платника ПДВ, такі контрагенти не були віднесені до ризикових.

Щодо зазначення в акті перевірки інформації про не надання актів виконаних робіт.

Суд звертає увагу, що акти виконаних робіт до перевірки надаються лише в разі наявності операції у перевіряємий період.

Судовим розглядом встановлено, що за перевіряємий період грудень 2020 року з контрагентом ТОВ «БФ Активбудпром» за договорами №03-08-2020-ПП, №05/08-2020-ФФ, №02/08-2020 здійснювалась передоплата за роботи, які були виконані та оформлені актами виконаних робіт в наступних періодах, що не охоплені перевіркою. Роботи за цими договорами були виконані в квітні-серпні 2021 року. Тому за цими договорами за перевіряємий період грудень 2020 акти не надавались.

Таким чином, контролюючий орган не може вимагати документи за інші періоди, які не підлягали перевірці.

Щодо тверджень відповідача про не надання товарно-транспортних договорів, суд зазначає наступне.

У перевіряємому періоді позапланової перевірки, контрагентами, з якими встановлювалось дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин є: ТОВ «Клімат-Енергобуд», ТОВ «Будівельна фірма «Активбудпром», ТОВ «Памір Прайм» та з ТОВ «АУРІС ВТ».

Пунктом 4.3.1. Договорів підряду передбачено, що роботи можуть виконуватися частково або в повному обсязі з матеріалів замовника (ТОВ «Фієста).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Фієста» підписані договори поставки будівельних матеріалів з іншими контрагентами, що не охоплені переліком контрагентів, з якими здійснювались фінансово-господарські взаємовідносини.

Отже, оскільки постачальників будівельних матеріалів немає у переліку перевіряємих контрагентів, відповідні документи до перевірки не надавались.

При цьому, позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Разом з тим суд наголошує, що у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки відображені і у рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18.01.2018 р. № К/9901/2964/18, № 2а-44807/09/1670.

Крім того, при вирішенні справи судом враховано, що усі надані позивачем первинні документи містять всі необхідні складові, які надають можливість ідентифікувати обсяги поставок товару, необхідну номенклатуру, часові межі їх здійснення та співставити зазначені в них відомості з відомостями, наведеними в інших первинних документах, що відповідають договорам.

Відповідно до статті 90 КАС України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальності здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку що висновки контролюючого органу в частині встановлення порушень податкового законодавства, що мало наслідком прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та безпідставними, та такими, що не відповідають дійсності.

Таким чином, суд зазначає, що податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення діяв необґрунтовано, у зв`язку з чим у суду наявні всі підстави прийти до висновку оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 13.02.2025 №00052140701 та від 13.02.2025 №00052180701.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЄСТА» (код ЄДРПОУ 32792074) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят грн) 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.