Рішення від 25.08.2025 по справі 584/170/25

Справа № 584/170/25

Провадження № 2/584/294/25

РІШЕННЯ

Іменем України

25.08.2025 Путивльський районний суд Сумської області:

у складі: головуючого - судді Токарєва С.М.,

за участю: секретаря Зікрати Я.В.,

розглянувши у відкритому засіданні в приміщенні зали суду в м. Путивль в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Путивльської міської ради Конотопського району Сумської області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже багато років зловживає спиртними напоями, ухиляється від виконання своїх обов`язків по його догляду, вихованню та утриманню, з огляду на зазначене просить позбавити її батьківських прав відносно нього.

Ухвалою судді від 11.03.2025 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 11.04.2025 підготовче провадження у справі було закрито, а справу призначено до судового розгляду.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, при цьому, представником позивача було подано письмову заяву, у якій остання позов підтримала у повному обсязі, а також справу просила розглядати у її відсутність та відсутність позивача (а.с.42).

Відповідач у судове засідання не з`явилась, подала письмову заяву про визнання позову, справу просила розглядати у її відсутність (а.с.54).

Ухвалаю суду від 15.08.2025, занесеною до протоколу судового засідання, на підставі ч.5 ст. 206 ЦПК України судом було відмовлено у прийнятті визнання позову відповідачем, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, розгляд справи просив проводити за його відсутності, проти задоволення позову заперечував (а.с.55).

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , відповідач усправі, є матір`ю ОСОБА_1 , позивача усправі, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11).

Відповідно до довідки та характеристики, наданої Комунальним закладом Сумської обласної ради «Шалигинська спеціальна школа» ОСОБА_1 дійсно навчається у 10 класі КЗ СОР «Шалигинська спеціальна школа», предмети спеціальної школи засвоює на початковому та середньому рівнях. Не виявляє бажання навчатись, працездатність середня, володіє необхідними навиками самообслуговування. Мати та дядько підтримують тісний зв`язок з вихователями, вчителями, практичним психологом, цікавляться його успіхами, створюють належні умови для навчання (а.с.15,16).

Згідно з довідкою КНП «Путивльська міська лікарня» Путивльської міської ради № 385 від 7 листопада 2024 року, ОСОБА_2 перебуває під наглядом у лікаря нарколога з 2019 року з діагнозом: психічні розлади і розлади поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності (а.с.17).

Згідно з висновком, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Путивльської міської ради Сумської області № 144 від 8 травня 2025 року, вважається недоцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.37-41).

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ч.1,2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень ст. 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено саме на позивача.

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Так, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї чи вчиняла інші подібні дії.

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про її ухилення від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивачем же не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що вона притягувалась до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, суду не надано.

А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

При цьому відповідача слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покласти на Службу у справах дітей виконавчого комітету Путивльської міської ради Конотопського району Сумської області обов`язок вести контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків відносно її дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Керуючись ст.ст.150, 164, 165,166 СК України, ст.ст.263-268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Путивльської міської ради Конотопського району Сумської області, про позбавлення батьківських прав.

Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покласти на Службу у справах дітей виконавчого комітету Путивльської міської ради Конотопського району Сумської області контроль за виконанням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїх батьківських обов`язків відносно її дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М.Токарєв