Постанова від 29.07.2025 по справі 916/3587/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2025 р. Справа№ 916/3587/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Сибіги О.М.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 29.07.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління національної поліції в Одеській області

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.03.2025 (повний текст складено та підписано 14.03.2025)

у справі № 916/3587/24 (суддя Наталія ЯГІЧЕВА)

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до 1) Одеської обласної прокуратури в особі Доброславської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури

2) Державної казначейської служби України

3) Головного управління національної поліції в Одеській області

про стягнення 55 206,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Одеської обласної прокуратури в особі Доброславської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення 55 206,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач відповідно до ухвали від 13.05.2020 виданої Южним міським судом Одеської області у справі № 519/419/20, зберігав речові докази, які були передані йому на зберігання на території причалу № 2 Адміністрації, а саме: ємкості (бочки) об`ємом 200 л. кожна, у кількості 54 шт. з речовиною біло-жовтого кольору, твердої консистенції. У зв`язку з чим позивачем були понесені витрати, пов`язані зі зберіганням та утилізацією речовини.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 55 206 грн 00 коп. заборгованості та 3 028 грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, а також не являється учасником відповідного кримінального провадження, а тому покриття понесених ним витрат на зберігання спірного майна, має здійснюватися саме за рахунок держави. Суд зазначив, що в будь-якому випадку витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосереднього за рахунок держави у випадку передачі органом таких доказів на зберігання іншій установі чи підприємству. За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за зберігання речових доказів в розмірі 33 174,00 грн є обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.

Також суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 22 032,00 грн заборгованості з утилізації є обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна казначейська служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 04.03.2025 у справі №916/3587/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджує, що Кабінет Міністрів України (пункт 32 Порядку №1104) однозначно (безальтернативно) визначив джерело для фінансування витрат, пов?язаних із зберіганням речових доказів - бюджетні кошти органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Тобто, за наявності визначених законодавством України підстав, компенсація таких витрат має здійснюватися конкретним органом державної влади - органом досудового розслідування. Натомість, суд стягнув такі витрати не з відповідного органу, а з Державного бюджету України.

Також не погодившись з рішенням, Головне управління національної поліції в Одеській області звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 04.03.2025 у справі №916/3587/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржуване рішення прийняте місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що:

- утилізація відбулась виключно самовільно позивачем і лише за погодженням з відповідачем-1, а отже такі витрати не повинні взагалі бути компенсовані останньому, так як утилізація речових доказів відбувалась фактично поза межами закону;

- враховуючи те, що власник арештованого майна, міг звернутися з клопотанням про повернення йому його майна, після закінчення строку на оскарження постанови про закриття кримінального провадження та сплину терміну пів року з моменту повідомлення його про таку можливість, до цього часу утилізація або реалізація майна неможлива за відсутності іншого процесуального рішення про конфіскацію, тощо;

- позивач фактично почав зберігати речові докази з 08.05.2020 року, що підтверджується його листом, а тому кількість діб зберігання буде становити 237 та загальна сума за 2020 рік буде складати 5 119,2 грн.

Узагальнені доводи та заперечення сторін

06.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Прокурор, з-поміж іншого, посилається на те, що Одеська обласна прокуратура в особі Доброславської окружної прокуратури не є слідчим органом, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання, а також не є органом, на зберігання якого передавалося чи на зберігання якого знаходилось/перебувало вилучене майно. Відтак, визначений порядок стягнення понесених витрат на зберігання речових доказів у межах кримінального провадження не передбачає за вказаних обставин покладення обов`язку сплати таких витрат за рахунок коштів державного бюджету, наданих для утримання Одеської обласної прокуратури. У свою чергу, оскільки вилучений речовий доказ у кримінальному провадженні № 42020161330000015 від 06.05.2020 передано органом досудового розслідування - СВ Южненського ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області на відповідальне зберігання Адміністрації морського порту "Південний", тобто іншій установі, понесені на його зберігання витрати за таких обставин покриваються за рахунок Держави.

08.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Позивач зауважує на тому, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини, вірно оцінив характер правового зобов`язання, що виник у зв`язку з процесуальними діями державних органів, та обґрунтовано визнав, що витрати підлягають відшкодуванню за рахунок Держави, незалежно від того, який саме державний орган відповідає за їх адміністрування.

20.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача-3, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Узагальнені доводи відзиву позивача зводяться до того, що будь-які витрати, які виникли у зв`язку з організацією зберігання речових доказів, є напряму пов`язаними із діяльністю слідчих органів, і не можуть бути перекладені на інші юридичні особи, тим більше на державне підприємство, яке діяло добросовісно, виконуючи розпорядження державних органів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг, заяв та клопотань сторін

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2025 апеляційну скаргу Державної казначейської служби України у справі №916/3587/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенкао Г.П., судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення чи відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №916/3587/24 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи №916/3587/24 з Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 08.04.2025 апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Одеській області у справі №916/3587/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.

11.04.2025 через підсистему "Електронний суд" від апелянта (відповідач-3) надійшла заява про долучення надання документів до матеріалів справи.

14.04.2025 до суду від апелянта (відповідач-2) надійша заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

17.04.2025 матеріали справи №916/3587/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2025, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/3587/24.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21.04.2025, справу №916/3587/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення чи відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Одеській області на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №916/3587/24 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №916/3587/24. Судове засідання призначено на 20.05.2025.

05.05.2025 до суду від апелянта (відповідач-3) надійша заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

06.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-3 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, яку суд задовльнив ухвалою від 19.05.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління національної поліції в Одеській області на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №916/3587/24. Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Одеській області на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №916/3587/24 призначено до спільного розгляду з апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №916/3587/24. Судове засідання призначено на 24.06.2025.

13.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про вступ у справу як представника та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке суд задовольнив ухвалою від 19.05.2025.

Розгляд справи відкладено на 24.06.2025.

23.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-3 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

У судовому засіданні 24.06.2025 оголошено перерву до 29.07.2025.

01.07.2025 через канцелярію суду відповідачем-2 подано письмові пояснення у справі.

У судовому засіданні 29.07.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання 29.07.2025 з`явились представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2, які надали свої пояснення. Представник відповідача-3 у судове засідання не з`явився, просив розглядати справу без участі його представника.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача-3 про місце, дату і час судового розгляду, враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційних скарг Державної казначейської служби України та Головного управління національної поліції в Одеській області за відсутності представника відповідача-3.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

30.04.2020 в акваторії морського порту Південний встановлений факт забруднення внутрішніх морських вод України внаслідок скиду забруднюючої речовини (пальмової олії) з судна т/х "Stavander" (ІМО 9278507) (надалі - Судно) під час розвантажувальних операції.

Південною філією державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрацією морського порту Південний) (надалі - позивач, Адміністрація) здійснено ліквідацію наслідків аварії шляхом вилучення з морської води речовини біло-жовтого кольору, твердої консистенції, яку поміщено до ємкостей (бочок) у кількості 54 шт. об`ємом 200 л кожна, та розміщено на стику причалів №№ 1, 2 на бетонному майданчику під навантажувальною галереєю.

Ліквідація наслідків аварії здійснювалась Адміністрацією, як підприємством, до основних функцій якого відноситься забезпечення дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі шляхом участі в межах визначеної законодавством компетенції у виявленні випадків скидання суднами (плавзасобами) забруднюючих речовин у межах акваторії порту (п. 9 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про морські порти України").

В подальшому, за вищезазначеним фактом було відкрито кримінальне провадження № 42020161330000015 від 06.05.2020 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 243 Кримінального кодексу України (надалі - Кримінальне провадження).

Матеріалами справи встановлено, 08.05.2020 на адресу Адміністрації надійшов лист від Южненського відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області (надалі - Южненський ВП) від 07.05.2020 № 45.2/1-2077 із проханням прийняти на відповідальне зберігання предмети, залучені речовим доказом до вказаного Кримінального провадження, а саме ємкості (бочки) об`ємом 200 л кожна, у кількості 54 штуки з речовиною біло-жовтого кольору, твердої консистенції, до прийняття рішення по суті.

У відповідь на вказаний лист Адміністрація повідомила Южненський ВП про прийняття на відповідальне зберігання зазначені речові докази до прийняття відповідного судового рішення з цього питання (лист Адміністрації від 08.05.2020 № 1517/27-01- 05/Вих/27).

Позивач вказує, на виконання листа Южненського ВП від 07.05.2020 № 45.2/1-2077 та керуючись вимогами Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби Безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125, призначено відповідальну особу за зберігання вищезазначених предметів, залучених речовими доказами.

13.05.2020 Южним міським судом Одеської області винесено ухвалу у справі № 519/419/20, якою накладено арешт на встановлене та вилучене в ході огляду місця події 07.05.2020 на території причалу № 2 Адміністрації майно, зокрема, ємкості (бочки) об`ємом 200 л кожна, у кількості 54 штуки з речовиною біло-жовтого кольору, твердої консистенції (надалі - Речові докази).

Також, вищезазначеною ухвалою постановлено Речові докази передати на зберігання Південні філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України (адміністрації морського порту Південний), розташованій за адресою: Одеська обл. м. Южне, вул. Берегова, 11.

З огляду на вищезазначене вбачається, що Адміністрація починаючи з 30.04.2020 року здійснювала відповідальне зберігання майна (Речових доказів), яке у подальшому визнано речовим доказом у Кримінальному провадженні.

Надалі, враховуючи тривалий термін проведення заходів досудового розслідування, а також визначення необхідності подальшого зберігання Речових доказів, позивач звернувся до Доброславської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури листом від 24.08.2023 № 1880/27-01-05/Вих, у якому висловив прохання розглянути питання щодо можливості утилізації Речових доказів.

У відповідь на вищезазначений лист Доброславська окружна прокуратура Одеської обласної прокуратури листом від 28.08.2023 № 58-3201ВИХ-23 повідомила про закриття Кримінального провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку із смертю підозрюваного.

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 06.03.2023 скасований арешт переданих на зберігання Адміністрації Речових доказів. Речові доказів - знищити.

Враховуючи вищезазначену інформацію та з метою подальшого відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням Речових доказів, робочою групою позивача з питань нарахування портових зборів та послуг в окремих випадках (надалі - Робоча група) було встановлено та досліджено усі обставини щодо збору та зберігання Речових доказів, відповідно до протоколу наради Робочої групи № 3 від 27.09.2023.

Робочою групою позивача встановлено, що Речові докази зберігалися в районі причалів №№ 1, 2 в період з 30.04.2020 по 27.09.2023 на бетонному майданчику площею 60 м2, також Робочою групою погоджено пропозицію щодо розрахунку калькуляції собівартості зберігання Речових доказів на причалі № 1.

Відповідно до протоколу наради Робочої групи № 3 від 27.09.2023, за результатом наради прийняті наступні рішення:

- здійснення розрахунку калькуляції витрат за зберігання Речових доказів на причалі № 1;

- здійснити заходи з утилізації Речових доказів підрядним способом із залученням спеціалізованої організації ТОВ "УТІЛЬВТОРПРОМ" відповідно до умов п. 2.1.1. Договору від 01.06.2023 № 70-В-ПВФ-23;

- здійснення розрахунку всіх витрат на зберігання Речових доказів та їх утилізацію з метою відшкодування витрат, понесених Адміністрацією, за рахунок Держави, в особі Доброславської окружної прокуратури Одеської області

Так, наказом Адміністрації від 23.10.2023 № 256/27 затверджено калькуляцію собівартості зберігання Речових доказів на причалі на 1 кв.м за період 2020-2023 роки.

Відповідно до вказаного наказу собівартість у розрахунку на 1 кв.м. без ПДВ складає: за 2020 рік - 0,36 грн./добу, за 2021 рік - 0,36 грн./на добу, за 2022 рік - 0,35 грн./на добу, за 9 місяців 2023 року - 0,36 грн. на добу.

Як вже вище зазначалось, Робочою групою на своїй нараді було встановлено, що зберігання Речових доказів здійснювалось на бетонному майданчику площею 60 м2.

Таким чином загальна вартість зберігання Речових доказів на території Адміністрації за період з 30.04.2020 по 27.09.2023 зберігання склала 33 174,00 грн. з урахуванням ПДВ, а саме:

- за 2020 рік (з 30.04.2020 по 31.12.2020) - 6 376,32 грн. з урахуванням ПДВ (246 (кількість днів у періоді) * 0,36 * 60 м2 + 20% ПДВ;

- за 2021 рік (з 01.01.2021 по 31.12.2021) - 9 460,80 грн. з урахуванням ПДВ (365 (кількість днів у періоді) * 0,36 * 60 м2 + 20% ПДВ);

- за 2022 рік (з 01.01.2022 по 31.12.2022) - 9 198,00грн. з урахуванням ПДВ (365 (кількість днів у періоді) * 0,35 * 60 м2 + 20% ПДВ);

- за 9 місяців 2023 року (01.01.2023 - 10.11.2023) - 8 138,88 грн. з урахуванням ПДВ. (314 (кількість днів у періоді) * 0,36 * 60 м2 + 20% ПДВ).

Окрім цього, так як позивач не є спеціалізованою установою, що здійснює утилізацію рідких забруднюючих речовин, то на підставі укладеного договору з товариством з обмеженою відповідальністю "УТІЛЬВТОРПРОМ" від 01.06.2023 № 70-В-ПВФ-23, Адміністрація надала зазначеному підприємству заявку на надання послуг у сфері поводження з рідкими забруднюючими речовинами з суден, які були утворенні в результаті аварійних розливів, та які були передані на відповідальне зберігання Адміністрації.

В подальшому, ТОВ "УТІЛЬВТОРПРОМ" були надані позивачу послуги зі збору, транспортування, зберігання та подальшої утилізації забруднюючих речовин, утворених в результаті аварійних розливів в акваторії морського порту Південний у кількості 10,8 м3 на загальну вартість 22 032,00 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується Актом прийму-передачі від 10.11.2023 та Актом надання послуг від 10.11.2023 №2592.

Поряд з цим, 10.11.2023 ТОВ "УТІЛЬВТОРПРОМ" був виставлений рахунок на оплату№ 2776 на загальну суму 22 032,00 грн. з урахуванням ПДВ, який у подальшому оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями від 29.11.2023 № 1968 та від 30.11.2023 № 1990.

Отже, як вказує позивач ним окрім витрат на зберігання Речових доказів, були понесені також витрати у зв`язку із організацією ліквідації таких Речових доказів.

З метою реалізації свого права на відшкодування таких витрат, Адміністрацією оформлені рахунки від 10.11.2023:

- № А60116 на суму 22 032,00 грн. з урахуванням ПДВ (за утилізацію Арештованого майна);

-№ А60117 на загальну суму 33 174,00 грн. з урахуванням ПДВ (за зберігання Арештованого майна).

Вищезазначені рахунки разом із підписаними зі сторони Адміністрації відповідними актами направлені до Доброславської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури, як до органу, що здійснював процесуальне керівництво у досудовому розслідуванні Кримінального провадження, листом від 06.12.2023 № 2609/27-01-05/Вих.

Вказаний лист отриманий Відповідачем 13.12.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач відповідно до ухвали від 13.05.2020 виданої Южним міським судом Одеської області у справі № 519/419/20, зберігав речові докази, які були передані йому на зберігання на території причалу № 2 Адміністрації, а саме: ємкості (бочки) об`ємом 200 л. кожна, у кількості 54 шт. з речовиною біло-жовтого кольору, твердої консистенції. У зв`язку з чим позивачем були понесені витрати, пов`язані зі зберіганням та утилізацією речовини, які відповідачами не оплачені, що стало підставою звернення до суду та стягнення заборгованості у розмірі 55 206,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 посилається на те, що відповідачем за даним позовом має бути саме орган який передав на зберігання речовий доказ та дії якого призвели до понесення витрат зумовлених таким зберіганням, через те, що Державним підприємством невірно визначено процесуальний статус Одеської обласної прокуратури та помилково пред`явлено позовні вимоги до Держави саме в особі прокуратури в задоволенні позову слід відмовити.

Заперечення відповідача-2 зводяться до того, що фінансування витрат пов`язаних із зберіганням речових доказів, здійснюється за рахунок бюджетних коштів, виділених органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ який здійснив пересилання речових доказів або передачу на зберігання, натомість, жодних позовних вимог до Казначейства позивач не заявляє. При цьому, Державний бюджет України не передбачає асигнувань для компенсування витрат пов`язаних зі зберіганням речових доказів у кримінальному провадженні, в зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-3 посилається на те, що в матеріалах справи відсутні первинні докази, які б підтверджували витрати позивача за зберігання речових доказів, як того вимагає законодавство. На адресу відповідача-3 не надходили первинні докази нарахованих позивачем витрат, про їх існування останній дізнався з додатків до позовної заяви. Позивач не міг самовільно розпоряджатися майном, яке було йому передано на зберігання. Витрати на зберігання були розраховані не вірно (не вірно визначені періоди нарахування). Утилізація відбулася за погодження з відповідачем-1, тому і повинні бути розподілені між позивачем та відповідачем-1.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання та права вимоги його виконання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта.

Відповідно до п. 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Згідно з п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

У разі направлення у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності такі витрати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 91 Кримінального кодексу України (1001-05) включаються до складу судових витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченому ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України (1001-05).

З огляду на наведені положення вбачається, що в будь-якому випадку витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосереднього за рахунок держави у випадку передачі таких доказів на зберігання іншій установі чи підприємству.

Тобто, не в залежності від суб`єкта зберігання відшкодування понесених витрат на таке зберігання здійснюються за рахунок бюджетних коштів, а у випадку здійснення зберігання неспеціалізованим підприємством, відшкодування понесених ним витрат є безумовним обов`язком держави.

В даному випадку, позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, а також не являється учасником відповідного кримінального провадження, а тому покриття понесених ним витрат на зберігання спірного майна, має здійснюватися саме за рахунок держави.

Аналогічна правова позиція містяться у постановах Верховного Суду від 28.10.2019 у справі №910/13638/18 та від 29.05.2019 у справі №923/456/18.

Частиною 1 статті 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до частин 1, 2, 5, 6 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан; передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля. Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Згідно із КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Відповідно до статті 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов`язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ст. 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту; 5) за вироком суду в кримінальному провадженні щодо кримінального проступку.

Відповідно до статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

З огляду на викладені положення вбачається, що з моменту надання майну статусу речового доказу в кримінальному провадженні та застосування до нього таких заходів збереження як накладення арешту будь-яка можливість подальшого розпорядження ним обумовлюється прийняттям відповідних рішень органом досудового розслідування у визначеному законодавством порядку.

Тобто, прийняття рішення щодо збереження речового доказу шляхом його арешту позбавляє особу, у володінні якого фактично знаходиться таке майно, можливості розпоряджатися ним будь-яким чином за відсутності вказівки про це органу досудового розслідування, яким ініційовано відповідне збереження, а відтак, і автоматично покладає на таку особу обов`язок по збереженню відповідного доказу до його вилучення чи передачі на збереження спеціалізованій установі, підприємству, організації, або ж припинення відповідних заходів збереження у визначених законом випадках.

Як вище встановлено судом, передача на збереження речових доказів була ініційована на підставі листа Южненського відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Таким чином, враховуючи що обов`язок забезпечити схоронність речового доказу у позивача виник в межах кримінального провадження, про що свідчить лист Южненського відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, відповідно відшкодування витрат за зберігання цього майна має здійснюється не позивачем, а відповідно до Порядку №1104, Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах - за рахунок Держави.

В контексті наведеного, суд апеляційної інстанції критично оцінює твердження апелянта (відповідача-2), викладені в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково застосував норми Інструкції від 27.08.2010, ігноруючи при цьому положення Порядку № 1104, оскільки, в даному випадку апелянт трактує ці нормативно-правові акти як альтернативні або навіть суперечливі, стверджуючи, що лише Порядок № 1104 підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Однак, на переконання колегії суддів, такий підхід не враховує функціональне співвідношення між цими нормативними актами. Так, на відміну від Порядку № 1104, який є актом, спрямованим на регламентацію бюджетного фінансування витрат, пов`язаних із речовими доказами у кримінальному провадженні, Інструкція від 27.08.2010 доповнює правове регулювання, надаючи організаційно-процесуальні механізми поводження з такими доказами, включно з їх обліком, передачею та умовами зберігання, тобто містить більш широкий перелік положень, які підлягають практичному застосуванню.

Щодо тверджень апелянта про недійсність Інструкції від 27.08.2010 через її неузгодженість із Порядком №1104, не реєстрацію її у Мін`юсті чи прийняття її до набрання чинності діючого Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що наведені обставини не змінюють того факту, що Інструкція від 27.08.2010 є чинним нормативно-правовим актом, що використовується в практиці як джерело процесуального регулювання.

Таким чином, твердження скаржника про помилковість застосування Інструкції від 27.08.2010 поряд із Порядком № 1104 є юридично необґрунтованим, не враховує функціонального співіснування цих документів та спрямоване на усунення відповідальності Держави за її ж дії.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за зберігання речових доказів в розмірі 33 174,00 грн є обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 22 032,00 грн заборгованості з утилізації, колегія суддів зазначає таке.

Як вище встановлено судом, позивач, який не є спеціалізованою установою, що здійснює утилізацію рідких забруднюючих речовин, на підставі укладеного договору з ТОВ "Утільвторпром" від 01.06.2023 № 70-В-ПВФ-23, надав зазначеному підприємству заявку на надання послуг у сфері поводження з рідкими забруднюючими речовинами з суден, які були утворенні в результаті аварійних розливів, та які були передані на відповідальне зберігання позивачу.

В подальшому, ТОВ "Утільвторпром" були надані позивачу послуги зі збору, транспортування, зберігання та подальшої утилізації забруднюючих речовин, утворених в результаті аварійних розливів в акваторії морського порту Південний у кількості 10,8 м3 на загальну вартість 22 032,00 грн з урахуванням ПДВ, що підтверджується Актом прийму-передачі від 10.11.2023 та актом надання послуг від 10.11.2023 №2592, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, 10.11.2023 ТОВ "Утільвторпром" був виставлений рахунок на оплату № 2776 на загальну суму 22 032,00 грн з урахуванням ПДВ, який у подальшому оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується, платіжною інструкцією від 29.11.2023 № 1968 та від 30.11.2023 № 1990.

Отже, позивачем доведено належними та допустими доказами, що окрім витрат на зберігання речових доказів, ним були понесені також витрати у зв`язку із організацією ліквідації таких речових доказів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за утилізацію рідких забруднюючих речовин в розмірі 22 032,00 грн є обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.

Твердження апелянта (відповідач-3), наведені в апеляційній скарзі про те, що утилізація відбулась виключно самовільно позивачем і лише за погодженням з відповідачем-1, а отже такі витрати не повинні взагалі бути компенсовані останньому, так як утилізація речових доказів відбувалась фактично поза межами закону, колегія суддів відхиляє, оскільки, витрати, які виникли у зв`язку з організацією зберігання речових доказів, є напряму пов`язаними із діяльністю слідчих органів, і не можуть бути перекладені на інші юридичні особи, тим більше на державне підприємство, яке діяло на виконання розпорядження державних органів. У даному випадку, Держава, делегувавши позивачу функції відносно зберігання арештованого майна, жодним чином не забезпечила належного процесуального супроводу або відшкодування витрат, фактично позбавила державне підприємство альтернатив, залишивши останнє із речовиною, незважаючи на короткостроковий гарантійний строк її зберігання (від 2 до 12 місяців) на термін майже 3 роки, без будь-яких подальших розпоряджень.

При цьому, як вище встановлено судом, кримінальне провадження було закрите постановою Доброславської окружної прокуратури від 06.03.2023. Однак, ані прокуратурою ані скаржником (відповідач-3) зазначена інформація не була доведена до відома позивача, про закриття якого позивачу стало відомо лише із відповіді прокуратури від 28.08.2023 № 58-3201ВИХ-23 16-55-54-711-20 на його лист.

У свою чергу, викладені в апеляційних скаргах аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони грунтуються виключно на власному тлумаченні скаржниками спірних правовідносин та норм чинного законодавства, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційних скарг Державної казначейської служби України та Головного управління національної поліції в Одеській області.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 04.03.2025 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління національної поліції в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №916/3587/24 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на Державну казначейську службу України та Головне управління національної поліції в Одеській області.

Матеріали справи № 916/3587/24 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.08.2025

після виходу судді Сибіги О.М. з відпустки

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.М. Сибіга

Г.А. Кравчук