Рішення від 27.08.2025 по справі 289/2475/24

Справа № 289/2475/24

Номер провадження 2/289/280/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2025 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Кириленка О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Науменко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Радомишльської міської ради Житомирської області, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за місцем проживання: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що спільно проживав з ОСОБА_2 та у них народилася спільна дитина ОСОБА_3 . Понад один рік дитина проживає з позивачем, а матір відмовилась займатися її вихованням, зв`язок з дочкою не підтримує та матеріально не забезпечує її потреби, тому суд має визначити місце проживання дитини саме з батьком.

Ухвалою судді від 23.12.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі (а.с. 21).

В судовому засіданні позивач позов підтримав, зазначивши, що відповідачка не заперечує щодо приживання доньки разом з ним.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву, в якій просила суд провести розгляд справи без її участі, визначити місце проживання дитини з батьком, оскільки постійно перебуває за кордоном (а.с. 45).

02.07.2025 від представника третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 56).

Розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем та перебуває на його утриманні (а.с. 7, 11, 35, 37).

З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді тракториста-машиніста сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва 4 розряду Радомишльської транспортної дільниці Радомишльського надлісництва з вересня 2023 та зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник (а.с. 38).

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

З вказаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено, що дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком.

Будь - яких заперечень щодо місця проживання дитини разом із батьком, відповідач не висловлювала, а навпаки в письмових поясненнях наданих працівникам служби у справах дітей (а.с. 51) зазначила, що не заперечує щодо визначення проживання дитини з батьком та на час перебування даної справи в суді не ставила питання про визначення місця проживання дитини разом із нею, оскільки жодних доказів про це в матеріалах справи немає, як і немає доказів, які б підтверджували дії відповідачки та її бажання щодо зміни місця проживання дитини.

Таким чином, зі змісту позовної заяви та матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дитини з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідачка не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітньої дочки, яка проживає разом із батьком, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку, тому правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини із батьком на час розгляду справи немає, оскільки дитина фактично проживає з батьком і його право не оспорюється.

Керуючись ст. ст. 141, 150-152, 154, 155, 153, 157, 160, 161 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 259, 264-268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Радомишльської міської ради Житомирської області (місцезнаходження: Соборний майдан, 12, м. Радомишль, Житомирська обл., 12201, код ЄДРПОУ 25923935) про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.08.2025.

Суддя Олег КИРИЛЕНКО