Рішення від 26.08.2025 по справі 147/1067/25

Справа № 147/1067/25

Провадження № 2/147/429/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2025 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого суддіНатальчук О.А.,

із секретарем Свистун А.П.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку загальногопозовного провадженняв приміщенніТростянецького районногосуду Вінницькоїобласті цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Тростянецькоїселищноїради провизначеннядодатковогострокудляподаннязаявипро прийняттяспадщини, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Бойко А.М. звернувся до Тростянецького районного суду Вінницької області в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Тростянецької селищної ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 на підставі розпорядження Тростянецької районної державної адміністрації від 04 вересня 2002 року №138 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН №0478638 від 04 вересня 2002 року. Пізніше на підставі (взамін) вказаного сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0478638 від 04 вересня 2002 року, на підставі розпорядження Тростянецької РДА від 13.05.2003 року за №107, ОСОБА_2 було виготовлено державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ВН №025589 площею 2,2105 га, яка розташована на території Савинецької сільської ради Тростянецького району Вінницької області. За життя ОСОБА_2 було складено заповіт від 05 березня 2010 року, згідно якого останнім було заповідано вказану земельну ділянку ОСОБА_3 , тобто сину заповідача. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер в с.Костянтинівка Горностаївського району Херсонської області. Після його смерті фактично відкрилась спадщина на спадкове майно. Однак ОСОБА_3 за життя не прийняв спадщину на спадкове майно батька, в тому числі не було успадковано земельну ділянку яка належала спадкодавцю заповідачу. Пізніше, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 помер спадкоємець за заповітом - ОСОБА_3 . Як уже зазначалось вище, спадщину за життя ОСОБА_3 не прийняв від померлого батька ОСОБА_2 . 24 лютого 2020 року дружина покійного ОСОБА_3 фактично відмовилась від прийняття спадщини, про що свідчить її заява посвідчена секретарем Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області. У зв`язку з вищевикладеним на даний час земельна ділянка площею 2,2105 га згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія ВН №025589, залишається не успадкованою.

Позивач вважає, що оскільки спадкодавець - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а спадкоємець за заповітом - ОСОБА_3 , за життя не прийняв спадщину і також помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , також той факт, що постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09 серпня 2024 року №234/02-31, ОСОБА_1 відмовлено у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, у зв`язку з пропущенням строку для прийняття спадщини, тому дієвим способом захисту прав ОСОБА_1 є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Костянтинівка Горностаївського району Херсонської області.

Ухвалою суду від 24.06.2025 дану позовну заяву було залишено без руху, та надано позивачу строк для усунення недоліків тривалістю десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі зазначалося, що позивачем не зазначено та не підтверджено відповідними доказами відсутність інших спадкоємців, які могли прийняти спадщину, зокрема, спадкоємців, які відповідно до ч. 3ст. 1268 ЦК Українипостійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 і вважаються такими, що прийняли спадщину, а також спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_2 .

На виконання вимог ухвали суду від 24.06.2025 представник позивача подав позов у новій редакції та заяву від 04.07.2025.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 07.07.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

07.08.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився. Представник позивача, адвокат Тиховський М.О. подав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача. Позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Від селищного голови Червонецької Л.І. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Тростянецької селищної ради за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною третьоюстатті 211 Цивільного процесуального кодексу України(даліЦПК України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності; якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Так, згідно зст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

За змістом пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексув межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13ЦПК України).

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 05.03.2010 секретар Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області посвідчила заповіт, який зареєстровано в реєстрі за №42, згідно якого ОСОБА_2 , що проживає в АДРЕСА_1 , на випадок його смерті зробив заповітне розпорядження: земельну ділянку площею 2,58 в умовних кадастрових гектара, що розташована в с. Капустяни Тростянецького району Вінницької області, що належить йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0478638, виданого на підставі рішення Тростянецької районної державної адміністрації від 04.09.2002 №138, заповів ОСОБА_3 (а.с14).

В матеріалах справи наявна копія сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0478638, який видано на ім`я ОСОБА_2 04.09.2002 (а.с.13) та копія Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №025589, виданого 14.10.2004 ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,2105 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Савинецької сільської ради Тростянецького району Вінницької області (а.с.16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Костянтинівка Горностаївського району Херсонської області помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Костянтинівською сільською радою Горностаївського району Херсонської області 06.05.2010, актовий запис №15 (а.с11).

Таким чином, після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на вищезазначену земельну ділянку.

Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

У позовній заяві позивач зазначає, що спадщину за життя ОСОБА_3 не прийняв від померлого батька ОСОБА_2 та на даний час земельна ділянка площею 2,2105 га згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серія ВН №025589, залишається не успадкованою.

Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Костянтинівка Горностаївського району Херсонської області помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області 26.11.2018, актовий запис №46 (а.с. 20).

24.02.2020 дружина покійного ОСОБА_3 фактично відмовилась від прийняття спадщини, про що свідчить її заява посвідчена секретарем Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області, заява зареєстрована в реєстрі за №12 від 24.02.2020 (а.с. 20).

З Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані нам їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 01.07.2025 № 81706233 вбачається, що спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не заводилась (а.с.42).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09.08.2024 року №234/02-31, ОСОБА_1 відмовлено у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належало за життя ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з пропущенням строку для прийняття спадщини (а.с.9).

Родинні відносини позивача з померлим батьком підтверджуються, зокрема, копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно з яким в графі батько вказано « ОСОБА_2 » (а.с. 21).

Позивач зазначає, що після отримання постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, останнім було подано позов до Тростянецького районного суду Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно (земельну ділянку площею 2,2105 га, яка згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку Серія ВН №025589 від 14.10.2004 року, яка належала ОСОБА_2 . Однак рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 03 січня 2025 року по справі №147/1363/24 в задоволені позову було відмовлено. Основним аргументом відмови щодо задоволення позову став той факт, що вимога про визнання права власності на спадкове майно, без заявлення вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини чи про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем, передчасна та задоволенню не підлягає. Постановою Вінницького апеляційного суду від 08.04.2025 по справі №147/1363/24, рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 03 січня 2025 року залишено без змін. Враховуючи всі вищеперераховані обставини, а також враховуючи всі наведені мотиви та аргументи наведені в рішенні Тростянецького районного суду Вінницької області від 03.01.2025 та постанові Вінницького апеляційного суду від 08.04.2025 по справі №147/1363/24, вважає що є підстави для звернення до суду з даним предметом позову та наведеними в ньому підставами та мотивами.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті1220,1222,1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина першастатті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною третьоюстатті 1272 ЦК Україниза позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У ч.3 с. 1272 ЦК Українипро надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З огляду на зазначене, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року по справі № 234/859/16-ц).

Зазначена позиція підтверджується також роз`ясненнями, наданими в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, він не скористався правом на прийняття спадщини, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (постанови Верховного суду від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17, провадження № 61-48230св18, від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19, провадження № 61-14663св20, від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18, провадження № 61-13558св19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 756/957/18 зазначено, що «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272ЦК Українипро надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року справі № 703/1836/20, зазначено, що «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеногостаттею 1270 ЦК Українидля прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, Верховним Судом у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17, провадження №61-48230св18, від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19, провадження №61-14663св20, від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18, провадження №61-13558св19, а також у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 13 квітня 2023 року у справі № 607/13549/21 (провадження № 61-562св23), від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21 (провадження № 61-11195св22).

У постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21 (провадження №61-11195св22) Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна передусім стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом згаданого шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

При цьому суд звертає також увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22) де зазначено, що правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюютьсяЦивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України; строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті1270,1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину … а тому пункт 3постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям1270,1272 ЦК Україниі не підлягає застосуванню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зроблено такі висновки: «Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування».

Таким чином, судом можуть бути визнані поважними причинами тільки ті, які свідчать, що у спадкоємця були реальні перешкоди для подання такої заяви.

Обґрунтування позовних вимог судовим розглядом справи №147/1364/24 за позовом ОСОБА_1 до Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно, судом оцінюється критично, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту в попередній справі не може бути розцінено як обґрунтування позову у даній справі, так як не містить даних які перешкоджали ОСОБА_1 у визначений строк звернутись із заявою про прийняття спадщини.

З огляду на викладене вище, позиції Верховного Суду, беручи до уваги пропуск строку терміном більше 10 років після смерті батька та більше 6 років після смерті брата, суд вважає, що зазначені позивачем обставини для визначення додаткового строку для прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали йому у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положеньст. 1272 ЦК України, суд висновує про відмову у задоволенні вимог.

Також суд зазначає, коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 у визначений законом строк не вчиняв активних дій, спрямованих на прийняття спадщини, виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, подача прозову про визнання права власності на спадкове майно (не вірно обраний спосіб захисту), не може розглядатися в якості поважної причини пропуску строку прийняття ним спадщини й підстави для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Доказів, які б свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подав.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Аналіз змісту положеньЦПК України,ЦК Українита судової практики Верховного Суду, роз`яснень Верховного Суду України дає підстави для висновку, що право на судовий захист пов`язане виключно з порушенням суб`єктивного права позивача. Отже, суд може захистити лише порушене право позивача. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб`єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог позивача. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (статті2,4 ЦПК України, статті15,16 ЦК України, абзац 2 пункту 11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

При цьому, варто враховувати, що обставину дійсного (реального) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними, допустимими і достовірними доказами саме позивач. Порушення прав позивача має існувати на момент розгляду спору в суді.

За таких обставин, приймаючи до уваги зміст наведених норм діючого законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінністатті 77 ЦПК Українидоказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу).

Відповідно до статей12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Отже, за принципом змагальності кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, на позивача, поряд із обов`язком довести факт порушення свого суб`єктивного права відповідачем, також покладено обов`язок довести підставу позову, а саме: обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків, тобто можливість задоволення позову.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Із цих положень випливає необхідність доведення для задоволення позову таких фактів: наявність обставин, з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків для позивача (тобто доведення заявленої підстави позову).

З огляду на зазначене суд має з`ясувати, які реально права позивача порушені і які конкретно несприятливі наслідки спричинило для нього це порушення, а також те, чи є метою пред`явлення позову захист (відновлення) прав і законних інтересів позивача і чи можливо при обраному способі захисту відновити (захистити) його права. При цьому закон не передбачає такий спосіб захисту права, яке не порушене і не оспорене на даний час.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи у справі докази в цілому, так і кожний доказ, який міститься у справі, з урахуванням принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, з урахуванням наданих доказів, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову.

Понесені судові витрати залишити за позивачем

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 211, 247, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 доТростянецької селищноїради провизначення додатковогостроку дляподання заявипро прийняттяспадщини, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , українець, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач Тростянецька селищна рада, місцезнаходження якої: с-ще Тростянець, вул. Соборна, 77, Гайсинський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ:04326224.

Повний текст рішення складено 26.08.2025.

Суддя О.А. Натальчук