Постанова від 28.08.2025 по справі 918/311/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2025 року Справа № 918/311/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Саврій В.А.

без виклику учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25 (повний текст складено 23.05.2025)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МВ-ТРАНСБУД"

до відповідача Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни

про стягнення 71 780,72 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25 позов задоволено.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МВ-ТРАНСБУД" 71 780,72 грн з яких 71 598,72 грн основний борг; 782,00 грн 3% річні та 3028,00 грн судового збору.

Вказане рішення мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем узятих на себе зобов`язань за договором, у позивача виникло право вимагати відшкодування збитків, завданих йому неналежним виконанням відповідачем умов договору, у розмірі сплаченого ним штрафу у розмірі 6 155,00 Zl та 327,50 Zl, що еквівалентно 71598,72 грн, оскільки право на відшкодування збитків погоджено сторонами у договорі та гарантійному листі. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 182,00 грн 3 % річних.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Харкевич Іванна Святославівна звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25 та постановити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. У разі задоволення апеляційних вимог стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати, що включають судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:

- судом першої інстанції не вірно встановлено всі необхідні для правильного вирішення справи обставини, надана неправильна оцінка окремих доказів та аргументів, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та прийняття неправильного рішення;

- із Протоколу про призначення адміністративного покарання у справі про адміністративне правопорушення № РL302060.48.W.2025 вбачається, що транспортний засіб не нормативний і не має необхідного дозволу. Потрібен дозвіл категорії: IV.

- у пп. а п. 5 Протоколу № РL302060.48.W.2025 вказано, що за результатами навантажень на осі та загальної маси транспортного засобу відсутні будь які перевищення;

- жодних інших доказів, що працівниками польської митниці встановлене перевищення допустимого навантаження на вісь транспортного засобу матеріали справи не містять;

- обставини справи доводять, що було відсутнє перевищення допустимого навантаження на вісь транспортного засобу, а накладення на позивача адміністративного покарання у вигляді штрафу, відбулось не з вини відповідача, оскільки Відповідач (експедитор) здійснював завантаження транспортного засобу погодженого Позивачем вантажу (Швейне обладнання. 22248,27 кг, 66.85 куб.м.) із врахуванням встановлених у державах, по території яких виконується перевезення вантажів, обмежень щодо загальної ваги вантажів та навантаження на вісь транспортного засобу, а з вини самого Позивача, який подав для завантаження не нормативний транспортний засіб, який не мав необхідного дозволу категорії: IV;

- досліджуючи Протоколи контролю транспортного засобу, що перетинає державний кордон в напрямку виїзду з території Республіки Польща № РL302060.47.W.2025 від 20.01.2025 та № РL302060.48.W.2025 від 20.01.2025, суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи у зв`язку з чим прийшов до хибних висновків, що призвело до помилкового рішення.

Також разом з апеляційною скаргою скаржник надіслав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, в якому зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи становить 12 000,00 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/311/25 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В.

25.06.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №918/311/25.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25 залишено без руху. Запропоновано апелянту усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху: надати суду докази надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами позивачу ТОВ "МВ-ТРАНСБУД".

03.07.2025 на адресу суду від Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25. Роз`яснено, що розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25 буде здійснюватися без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано учасникам у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України протягом 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю. - головуючий суддя, суддя Розізнана І.В., суддя Саврій В.А.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 252 ГПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Як зазначалось вище, предметом позову є стягнення 71 780,72 грн грошових коштів, що є сумою, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є справою незначної складності, а позивачем, в свою чергу, не наведено обґрунтованих підстав для призначення справи до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.

За вказаних підстав, виходячи з приписів ч. 6 ст. 252 ГПК України, якими передбачено право суду відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов, суд дійшов висновку, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін є недоцільним, клопотання відповідача про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи задоволенню не підлягає.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.

Судом встановлено, що 10.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МВ-ТРАНСБУД" перевізник (Позивач) та ФОП ХАРКЕВИЧ ІВАННА СВЯТОСЛАВІВНА Експедитор (Відповідач) було укладено Договір №35 перевезення вантажів (далі за текстом "Договір"), у відповідності до умов якого ТОВ "МВ-ТРАНСБУД" зобов`язалося Відповідно до Договору п.1.1. Перевізник зобов`язується доставити довірений йому вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, Експедитор зобов`язується сплатити за перевезення вантажу визначену цим договором плату, відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до заявки на перевезення вантажу №63 від 10.01.2025 сторони узгодили всі істотні умови перевезення. Крім того сторони узгодили, що у разі узгоджених змін сторони про це повідомляють один одного.

Згідно п. 6.15. Договору "У разі перевищення ваги брутто, понад зазначеної у підтвердженій Заявці, перевізник повинен негайно інформувати про це Експедитора, і тільки після узгодження продовжувати рух"

17.01.205 Експедитору було повідомлено, про те що вантаж який було отримано має перевищення допустимої ваги та допустимого навантаження на транспортний засіб.

Після чого 17.01.2025 Відповідачем було надано Інструкцію позивачу щодо вказаного факту та Гарантійний лист про оплату штрафів у разі виявлення фактів перевищення допустимої ваги та допустимого навантаження на транспортний засіб НОМЕР_1 , залученого на виконання перевезення контейнера №MRKU4641080.

20.01.2025 на позивача в пункті пропуску Дорогуськ (Польща) було складено Протоколи № PL302060.47.W.2025 та № PL302060.48.W.2025 огляду транспортного засобу, який перетинав державний кордон у напрямку виїзду з території Республіки Польща та накладено штрафи в розмірі 6155 Zl та 327,50 Z1.

22.01.2025 позивачем сплачено штрафи, а вантажний автомобільний транспорт разом з вантажем випущений на пункт пропуску Ягодин (Україна).

Відповідно до Гарантійного листа Експедитор зобов`язався здійснити оплату за перевищення допустимої ваги та допустимого навантаження на транспортний засіб, даний гарантійний лист визнавався сторонами як Додаток до підписаного Договору. Проте вказане зобов`язання не виконав

Перевізником було надано послуг по міжнародному перевезенню на загальну суму 86640,00 грн, яку було сплачено 18.02.2025.

Крім того, було виставлено акт наданих послуг, щодо відшкодування компенсації за перевищення допустимої ваги та допустимого навантаження на транспортний засіб в розмірі 71 598,72 гри, проте вище вказані кошти не було оплачено.

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Харкевич Іванни Святославівни про стягнення 71 780,72 грн, мотивуючи позовні вимоги порушенням умов договору перевезення.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх шкода з боржника не стягується.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають тільки збитки, які є об`єктивним наслідком протиправної поведінки, тобто між протиправною поведінкою і шкодою повинен бути причинний зв`язок, який полягає в тому, що протиправна поведінка за часом передує шкоді і породжує шкоду.

Обов`язковою умовою відповідальності є також вина, яка полягає у суб`єктивному ставленні особи до наслідків своїх неправомірних дій. Вина може бути у формі умислу (прямий, похідний) або необережності (грубої або простої).

Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

(1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

(2) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

(3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

(4) вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Таким чином, розглядаючи спори про стягнення збитків (шкоди), суд має встановити наявність усіх вказаних елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з умовами укладеного між сторонами договору та заявки на перевезення вантажу, між сторонами виникли договірні відносини перевезення вантажу у міжнародному сполученні, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, міжнародними договорами України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та спеціальними законами України.

Перевезенням вантажів згідно з положеннями статті 306 Господарського кодексу визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

За своєю правовою природою заявка є договором перевезення, за яким згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України - одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі. Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" - Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м.Женеві (надалі - Конвенція).

Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

За статтями 4 та 9 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України (стаття 4 Закону).

Частини перша та четверта статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачають, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Водночас, судом встановлено, що за умовами укладеного між сторонами договору позивачка зобов`язалася здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні за дорученням експедитора, який доручає і надає для перевезення вантаж.

Крім того, як зазначалось вище згідно з умовами договору відповідач, як експедитор, брав на себе зобов`язання провести завантаження транспортного засобу у спосіб, що не перешкоджає проведенню митного контролю; здійснити завантаження транспортного засобу із врахуванням встановлених у державах, по території яких виконується перевезення вантажів, обмежень щодо загальної ваги вантажів та навантаження на вісь транспортного засобу. Експедитор відшкодовує збитки, завдані перевізнику невиконанням чи неналежним виконанням зазначеного обов`язку.

Як вбачається зі змісту протоколу про призначення адміністративного покарання у справі про адміністративне правопорушення № PL302060.48.W.2025 та № PL302060.47.W.2025 підставою для застосування до позивача адміністративного штрафу стало встановлене працівниками митниці перевищення допустимого навантаження на вісь транспортного засобу.

Колегія суддів не приймає доводи скаржника, що протоколи про адміністративне правопорушення не містять підтвердження, що вантаж згідно заявки мав перевищення ваги брутто понад зазначеної у заявці.

Із протоколів про адміністративне правопорушення № PL302060.48.W.2025 та № PL302060.47.W.2025 вбачається, що у пп. б) п. 5 Результати вимірювань фактичних параметрів транспортного засобу зазначено результати фактичної загальної маси транспортного засобу (статичне зважування): загальна маса - 40 040 кг, допустима загальна маса 40 000 кг, перевищення 40/0,10 кг/%.

Отже, у протоколах про адміністративне правопорушення № PL302060.48.W.2025 та № PL302060.47.W.2025 чітко зазначено про перевищення фактичної загальної маси транспортного засобу (статичне зважування) на 40/0,10 кг/%.

Як встановлено судом, відповідач відповідно до умов укладеного між сторонами договору та гарантійного листа (а.с. 11) зобов`язався оплатити штрафи за перевищення ваги вантажу.

22.01.2025 позивач сплатив штраф за перевищення допустимого навантаження на вісь транспортного засобу у розмірі 71 598,72 грн, що підтверджується копіями квитанцій (а.с. 38).

Таким чином, позивачем доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-79, 91 Господарського процесуального кодексу України, що перевищення допустимого навантаження на вісь транспортного засобу та накладення на відповідача адміністративного покарання у вигляді штрафу відносно позивача, відбулось саме з вини відповідача, оскільки сторони погодили у договорі, що саме відповідач (експедитор) зобов`язаний здійснювати завантаження транспортного засобу із врахуванням встановлених у державах, по території яких виконується перевезення вантажів, обмежень щодо загальної ваги вантажів та навантаження на вісь транспортного засобу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем узятих на себе зобов`язань за договором, у позивача виникло право вимагати відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем умов договору, у розмірі сплаченого ним штрафу у розмірі 6 155,00 Zl та 327,50 Zl, що еквівалентно 71598,72 грн, оскільки право на відшкодування збитків погоджено сторонами у договорі та гарантійному листі.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних, суд дійшов висновку, що підставними є 3% річних у розмірі 188,31 грн. Водночас, позивачем заявлено 182,00 грн.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 3 % річних 182,00 грн.

Отже, позивачем доведено наявність обставин, які є підставою для стягнення з відповідача збитків у розмірі сплаченого штрафу, відтак позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Харкевич Іванни Святославівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 21.05.2025 у справі №918/311/25 - без змін.

2. Справу №918/311/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "28" серпня 2025 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Саврій В.А.