Рішення від 19.08.2025 по справі 909/421/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.08.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/421/25

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарях судового засідання Андріїв Л.Я., Карпінець Г.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс", вул.Стуса, буд.6-Б, с. Зубра, Пустомитівський район, Львівська область, 81135

до відповідача: Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району, вул.Національної Гвардії, буд. 14 Г, м. Івано-Франківськ, 76014

за участі Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, яка діє в інтересах держави в особі Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району,

про стягнення 4973684,59 грн, з яких 4497810,47 грн основний борг, 31029,46 грн 3% річних, 129175,19 грн інфляційні втрати, 315669,48 грн пені,

за участі:

від позивача: Закалюжна Інна Володимирівна (в режимі вкз);

від відповідача: Кіт Роман Степанович;

від прокуратури: Негрич Назарій Михайлович.

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення заборгованості в сумі 4748688,18 грн, а саме: 4608137,64 грн - заборгованість за надані послуги постачання теплової енергії, 10173,12 грн - 3% річних, 100154,06 грн - пені, 30223,36 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 10.06.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс" від 09.06.2025 (вх. № 5113/25 від 10.06.2025) про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду. Враховуючи вказане, ціна позову у справі №909/421/25 з урахуванням збільшення розміру позовних вимог становить 4973684,59 грн, з яких 4497810,47 грн основний борг, 31029,46 грн 3% річних, 129175,19 грн інфляційні втрати, 315669,48 грн пені.

Також, вказаною ухвалою заяву про вступ у справу Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони задоволено. Залучено до участі у справі №909/421/25 Івано-Франківську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони, яка діє в інтересах держави в особі Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості послуг за постачання теплової енергії за умовами договору № 449 про закупівлю теплової енергії від 30.12.2024, внаслідок чого виник борг в сумі 4608137,64 грн за надані послуги постачання теплової енергії. За порушення строків оплати позивачем нараховано відповідачу 31029,46 грн 3% річних, 129175,19 грн інфляційні втрати, 315669,48 грн пені.

Позиція відповідача.

Відповідач зазначає про те, що заборгованість за поставлену теплову енергію за січень-лютий 2025 в сумі 4497810,47 грн виникла у зв`язку із відсутністю бюджетних коштів. Станом на час розгляду справи борг в сумі 4497810,47 грн сплачено відповідачем згідно платіжних інструкцій від 08.05.2025, від 21.05.2025.

У клопотання від 22.05.2025 (вх.№8658/25 від 22.05.2025) вказує, що Івано-Франківська КЕЧ району допустила заборгованість за постачання природного газу з вини третіх осіб (російської федерації, відсутність належного бюджетного фінансування Центрального управління інфраструктурного забезпечення Командування сил логістики Збройних Сил України), а тому просить суд в частині стягнення 10173,12 грн - 3% річних, 100154,06 грн - пені, 30223,36 грн - інфляційних втрат зменшити на 100%.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс" (як енергопостачальником) та Івано-Франківською квартирно-експлуатаційною частиною району (як споживачем) укладено договір № 449 про закупівлю теплової енергії від 30.12.2024, згідно якого постачальник має постачати у 2025 році від власного джерела теплову енергію, а споживач отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки між сторонами цього договору за надану теплову енергію, здійснюються безготівковим способом, шляхом перерахування грошових коштів споживачем на вказаний у цьому договорі банківський рахунок Енергопостачальника протягом 10 (десяти) робочих днів після підписання акту приймання-передачі;

Відповідно до п. 4.6 договору сторони домовились, що ціна за 1 Гкал. теплової енергії встановлюється на рівні тарифів, затверджених рішенням уповноваженого державного органу.

Відповідно до п.9.3 (9.3.1) споживач несе відповідальність за: "9.3.1.Несвоєчасне проведення оплати за теплову енергію у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми протермінованого платежу за кожен день прострочення платежу".

Відповідно до п. 8.1 договору у випадку відмови представника уповноваженої особи споживача бути присутнім під час зняття показників приладу обліку чи його не явка без поважних причин акт зняття показників приладу обліку теплової енергії підписується лише уповноваженою особою енергопостачальника, також у цьому разі вважається, що дані зазначені в акті зняття показників приладу обліку теплової енергії є вірними.

Енергопостачальник у січні, лютому 2025 року постачав споживачу теплову енергію відповідно до вимог, встановлених договором та чинним законодавством щодо послуг.

За січень 2025 року споживачу поставлено 859,75 Гкал теплової енергії, що підтверджується актом надання послуг №9 від 30 січня 2025 року та актом №01/2025 зняття показників лічильників від 30.01.2025.

За лютий 2025 року споживачу поставлено 841,1910 Гкал, що підтверджується підписаними з двох сторін актом надання послуг №19 від 19 лютого 2025 року, актом №02/2025 зняття показників лічильників від 19.02.2025, актом №24 від 28.02.25 та №03/2025 зняття показників лічильників від 28.02.2025.

Івано-Франківською квартирно-експлуатаційною частиною району частково оплачено акт наданих послуг №9 від 30.01.2025 у сумі 116283,71 грн, та повністю оплачено акт №19 від 19.02.2025.

Однак, в порушення договірних зобов`язань відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі здійснено оплату за фактично використану теплову енергію за січень та за лютий 2025 року, що призвело до виникнення боргу за поставлену теплову енергію у сумі 4497810,47 грн.

28.02.2025 позивачем надіслано на відповідачу претензію вих. № 52/02-25 про стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання, однак, зазначена в претензії заборгованість на сьогоднішній день у повному обсязі так і не сплачена. Жодної відповіді чи заперечення на претензію на адресу ТОВ "Теплоінвестсервіс" не надходило.

За порушення строків оплати позивачем нараховано відповідачу 31029,46 грн 3% річних, 129175,19 грн інфляційні втрати, 315669,48 грн пені.

Після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено борг в сумі 4497810,47 грн згідно платіжних інструкцій від 08.05.2025, від 21.05.2025.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення. Висновки суду.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ч. 1 ст. 714 ЦК України).

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (ч. 2 ст. 714 ЦК України).

Відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання". Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (ст. 1 Закону України "Про теплопостачання").

Згідно з пунктом 1 частини 2 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем за січень-лютий 2025 року теплової енергії вартістю 4497810,47 грн.

Після відкриття провадження у справі (08.05.2025, 21.05.2025), відповідачем здійснено оплату основного боргу в сумі 4497810,47 грн.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору можливе лише в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи, і між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Дослідивши подані позивачем докази, суд встановив, що відповідач сплатив позивачу 4497810,47 грн після відкриття провадження. Вказаний розмір проведених відповідачем оплат підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.

Враховуючи те, що предмет спору існував на момент відкриття провадження у справі та припинив існування в процесі її розгляду, провадження у справі в частині стягнення коштів у сумі 4497810,47 грн необхідно закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

При цьому, суд роз`яснює, що відповідно до частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

За порушення строків оплати позивачем нараховано відповідачу 31029,46 грн 3% річних та 129175,19 грн інфляційних втрат, на підставі ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат та встановлено його арифметичну і методологічну правильність.

За наведеного, позовні вимоги про стягнення 31029,46 грн 3% річних та 129175,19 грн інфляційних втрат є обґрунтованими.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неналежне виконання споживачем обов`язку стосовно оплати за природний газ стало підставою для нарахування пені та штрафу.

Відповідно до п.9.3 (9.3.1) споживач несе відповідальність за: "9.3.1.Несвоєчасне проведення оплати за теплову енергію у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми протермінованого платежу за кожен день прострочення платежу".

Позивачем здійснено нарахування пені за порушення відповідачем строків проведення розрахунків в розмірі 315669,48 грн.

Судом здійснено перевірку розрахунку позивача та встановлено його відповідність вимогам законодавства, позовні вимоги про стягнення пені є обґрунтованими.

Щодо зменшення розміру штрафних санкцій (пені), 3% річних, інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що позовні вимоги про стягнення з відповідача за порушення ним строків оплати за поставлену теплову енергію є обґрунтованими в розмірі 31029,46 грн 3% річних, 129175,19 грн інфляційні втрати, 315669,48 грн пені.

Разом з тим, відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (правової позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

При цьому, суд зазначає про те, що розмір неустойки, до якого суд її зменшує, у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Як вбачається з встановлених судом обставин справи, позивачем виконано основне зобов`язання зі сплати боргу, прострочення відповідачем оплати за поставлену теплову енергію зумовлене відсутністю належного бюджетного фінансування. При цьому, порушення відповідачем у вказаній справі своїх зобов`язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача.

При цьому, суд зазначає, що можливість зменшення розміру штрафних сканцій є засобом недопущення їх використання ані як інструменту для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

З огляду на викладене, враховуючи предмет діяльності відповідача, майнові, а також інші інтереси сторін в межах їх аргументів та наданих доказів, керуючись загальними засадами цивільного законодавства (справедливості, добросовісності, розумності), суд вважає за доцільне зменшити розмір пені на 99%, а саме до 3156,69 грн пені.

При цьому, щодо визначення розміру до якого суд її зменшує, суд звертається до висновку викладеного у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22: У зв`язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін".

Щодо зменшення розміру інфляційних втрат, суд зазначає про те, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

При цьому, чинне законодавство не передбачає можливості зменшення судом нарахованих на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат..

Три проценти річних, передбачені ст. 625 ЦК України (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, який не підлягає зменшенню судом (постанова ВП ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Враховуючи викладене, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих та досліджених у ході розгляду даної справи, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 31029,46 грн 3% річних, 129175,19 грн інфляційних втрат, 3156,69 грн пені. В частині стягнення 4497810,47 грн основного боргу слід закрити провадження. В частині стягнення 312512,79 грн пені слід відмовити у зв`язку зі зменшенням судом розміру штрафних санкцій.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, суд зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, тобто, судовий збір належить покласти на відповідача без урахування суми зменшеної пені.

Щодо сплаченого позивачем судового збору за вимогою про сплату основного боргу, за якою провадження у справі підлягає закриттю, суд зазначає, що згідно приписів п.5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 53, 74, 76-80, 86, 129, 191, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс" до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення 4973684,59 грн задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району), вул.Національної Гвардії, буд. 14 Г, м. Івано-Франківськ, 76014 (ідентифікаційний код 08494013) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоінвестсервіс", вул.Стуса,буд.6-Б, с. Зубра, Пустомитівський район, Львівська область, 81135 (ідентифікаційний код 39880486) 31029 (тридцять одну тисячу двадцять дев`ять) грн 46 коп. 3% річних, 129175 (сто двадцять дев`ять тисяч сто сімдесят п`ять) грн 19 коп. інфляційних втрат, 3156 (три тисячі сто п`ятдесят шість) грн 69 коп. пені, 7138 (сім тисяч сто тридцять вісім) грн 11 коп. судового збору.

В частині стягнення 4497810,47 грн основного боргу закрити провадження.

В частині стягнення 312512,79 грн пені відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.08.2025

Суддя Неверовська Л. М.