Постанова від 27.08.2025 по справі 902/941/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 902/941/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "УКР ТЕРРА ПЛЮС"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 (головуюча - Філіпова Т. Л., судді: Бучинська Г. Б., Маціщук А. В.) у справі

за позовом керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до: (1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, (2) Приватного підприємства "УКР ТЕРРА ПЛЮС", (3) Вінницького національного аграрного університету в особі Відокремленого підрозділу "Чернятинський фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету"

про визнання договору оренди і додаткової угоди про внесення змін до договору оренди недійсними та повернення орендованого майна.

(у судовому засіданні суд оголошував перерву з 20.08.2025 до 27.08.2025)

ВСТУП

1. Учасниками цієї справи є керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області (далі - "Прокурор"), Міністерство освіти і науки України (далі - "Позивач", МОН України, Міністерство), Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (далі - "Відповідач-1", РВ ФДМУ), Приватне підприємство "УКР ТЕРРА ПЛЮС" (далі - "Відповідач-2", ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС") і Вінницький національний аграрний університет в особі Відокремленого підрозділу "Чернятинський фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету" (далі - "Відповідач-3", Коледж).

2. У грудні 2015 року РВ ФДМУ (як орендодавець) і ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" (як орендар) уклали договір оренди, за яким останнє отримало у користування для здійснення господарської діяльності ряд будівель і споруд, які розташовані у селі Токарівка Вінницької області та знаходяться на балансі Коледжу. З моменту укладення договору оренди сторони неодноразово продовжували його дію і згідно з останньою додатковою угодою № 3 орендні правовідносини продовжено до лютого 2027 року.

3. Між тим, у серпні 2024 року Прокурор звернувся до місцевого суду з позовом у цій справі, в якому просив визнати недійсними укладений між РВ ФДМУ і ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" договір оренди і додаткову угоду № 3 до нього та зобов`язати орендаря повернути займані будівлі і споруди. В обґрунтування позову зазначав, що оспорювані правочини укладені з порушенням законодавства про освіту, адже орендоване майно використовується для діяльності не пов`язаної із навчально-виховним процесом.

4. Господарський суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Вказав, що хоча орендоване майно і належить до майна освіти, проте станом на час укладення оспорюваного договору в освітніх цілях не використовувалось і взагалі перебувало в незадовільному стані.

5. Апеляційний господарський суд рішення місцевого суду скасував і прийняв нове, яким позов Прокурора задовольнив. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами Прокурора про те, що у даному випадку має місце невідповідність оспорюваних правочинів приписам частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" № 2145-VIII (далі - Закон № 2145-VIII, "новий" Закон "Про освіту") та статті 63 Закону України "Про освіту" № 1060-ХІІ (далі - Закон № 1060-ХІІ, "старий" Закон "Про освіту"), адже у спірних правовідносинах майно закладу освіти використовується орендарем для здійснення власної господарської діяльності, яка жодним чином не пов`язана із освітнім процесом чи обслуговуванням учасників освітнього процесу. Поряд з цим, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у спірних правовідносинах підстав для застосовування наслідків спливу позовної давності.

6. У касаційній скарзі ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" висновки апеляційного суду заперечило, зазначивши, що їх зроблено з неправильним застосовуванням правових норм та без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

7. За наслідками здійснення касаційного провадження Верховний Суд з доводами касаційної скарги не погодився. Повторив свої висновки про те, що, що чинне на момент укладення оспорюваних правочинів законодавство дозволяло надання в оренду майна закладів освіти лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом. В той же час, за умовами оспорюваного договору оренди, ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" отримало в користування будівлі і споруди з метою здійснення власної господарської діяльності, яка жодним чином не пов`язана з навчально-виховним процесом Коледжу.

8. За викладеного суд касаційної інстанції у задоволенні касаційної скарги відмовив, постанову апеляційного суду залишив без змін.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи

9. 22.12.2015 РВ ФДМУ (як орендодавець) і ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" (як орендар) після отримання відповідних погоджень МОН України уклали договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Коледжу № 1607-НМ (далі - Договір оренди).

10. Згідно з умовами укладеного Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування (на 2 роки 364 дні) з метою здійснення господарської діяльності об`єкт державної власності, який знаходиться за адресою: 23125, Вінницька обл., Жмеринський р-н, с. Токарівка, вул. Космічна, 20 та включає в себе ряд будівель та споруд, а саме:

- вагову для кормів (літ. О) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ238);

- водонапірну башню Рожновського № 2 (реєстровий номер майна - 00497236.12.ШОЯПШШ240);

- водонапірну башню Рожновського № 3 (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ242);

- водонапірну мережу (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ243);

- жомову яму (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ245);

- корівник № 3 (телятник) (літ. Я) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ248),

- корівник № 1 (літ. Л5) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯППШІ250);

- корівник № 2 (літ. Л3) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ251);

- прибудову пункту штучного осіменіння (літ. Л, літ. Л2, літ. Л4) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ262);

- кормоцех (літ. Н) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ253);

- майстерню на тракторній бригаді № 2 (літ. Ж) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ255);

- насосну станцію № 2 (літ. С) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ258);

- резервуар (10,0 куб. м) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ263);

- резервуар (3,1 куб. м) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ264);

- резервуар (8,0 куб. м) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ266);

- силосну яму № 1 (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ267);

- силосну яму № 2 (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ268);

- силосну яму № 3 (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ269);

- сіносховище (літ. П) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ270);

- склад будівельних матеріалів (літ. Т) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ271);

- склад ПММ (літ. Г) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ272);

- склад їдальні (літ. Б) із погребом (літ. п/Б) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ274); \

- убиральню (літ. В) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ275);

- ферму-роділку (конюшня) (літ. К) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ276);

- майстерню на тракторній бригаді № 2 (літ. Д) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ290);

- будинок механізаторів (літ. А) (реєстровий номер майна 00497236.12.ШОЯПШШ289).

11. В подальшому, сторони неодноразово укладали додаткові угоди до Договору оренди, якими, зокрема, продовжували строк його дії. Останньою додатковою угодою № 3 від 15.02.2022, яка укладена за результатами електронного аукціону строк дії Договору оренди продовжено ще на 5 років. Також згідно з умовами додаткової угоди № 3 сторони домовились, що орендоване майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням.

12. У квітні 2023 року Прокурор звернувся до МОН України з відповідним листом (від 11.04.2023 за вих. № 52-1352вих-23), в якому повідомляв останнє про факт укладення оспорюваного Договору оренди з додатковою угодою № 3 до нього та наголошував на невідповідності вказаних правочинів вимогам статті 63 Закону № 1060-ХІІ (в редакції, яка діяла на час укладання Договору оренди) і статті 80 Закону № 2145-VIII (в редакції, яка діяла на час укладення додаткової угоди № 3 до Договору оренди). Прокурор також просив МОН України повідомити чи надавало воно згоду на оренду державного майна та чи вживало заходів щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсними вказаних правочинів, повернення майна або висловлення іншої правової позиції із зазначеного питання.

13. Згідно з інформацією Позивача за № 1/6857-23 від 15.05.2023, наданою на запит окружної прокуратури в МОН України відсутня інформація щодо надання згоди на укладення оспорюваного Договору оренди. Враховуючи вищезазначене та у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, Міністерство просило прокуратуру вжити заходів спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна. Разом з тим, стосовно вжиття Міністерством заходів щодо захисту інтересів держави у суді та відновлення законності за фактом використання ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" будівель та споруд державного навчального закладу для цілей, не пов`язаних з освітнім процесом у відповіді нічого не зазначено.

14. У серпні 2023 року Прокурор повторно направив Позивачеві запит (від 21.08.2023 за вих. № 52-3095вих-23) в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

15. На даний запит МОН України надало відповідь від 04.09.2023 вих. № 1/13258-23, відповідно до якої Міністерство не є розпорядником інформації щодо фактично укладених договорів між балансоутримувачами, Регіональними відділеннями ФДМУ та орендарями. Між тим МОН України повідомило що враховуючи вищезазначене та пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства (протоколи № 20 від 22.18.2018 та № 1 від 28.01.2022), Міністерство надавало позитивні висновки щодо продовження зазначеного Договору оренди строком до 3 та 5 років відповідно, і повідомляло листом від 29.01.2019 № 1/11-929 про прийняте рішення РВ ФДМУ. За пропозицією Комісії з питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфері управління Міністерства надано позитивні висновки (протокол № 20 від 08.12.2020) щодо Договору оренди та повідомлено про прийняте рішення РВ ФДМУ листом від 30.12.2020 № 1/11-9616. При цьому зазначено, що у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами Міністерство просить вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

16. Після описаних подій МОН України самостійно не звернулося до господарського суду з позовом для захисту інтересів держави, а тому з посиланням на наведені обставини до Господарського суду Вінницької області звернувся Прокурор.

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

17. Так, у серпні 2024 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Прокурора в інтересах держави в особі МОН України до РФ ФДМУ, ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" і Коледжу, в якій Прокурор просив визнати недійсним Договір оренди і додаткову угоду № 3 до нього та зобов`язати орендаря повернути займані будівлі і споруди.

18. Обґрунтовуючи позов, Прокурор вказував, що у даному випадку має місце невідповідність оспорюваних правочинів приписам частини четвертої статті 80 "нового" Закону "Про освіту" та статті 63 "старого" Закону "Про освіту", адже у спірних правовідносинах майно закладу освіти використовується орендарем для здійснення власної господарської діяльності, яка жодним чином не пов`язана із освітнім процесом Коледжу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, що в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання вказаних правочинів недійсними.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

19. Господарський суд Вінницької області рішенням від 05.02.2025 відмовив у задоволенні позову.

20. Вказав, що хоча орендоване майно і належить до майна освіти, проте станом на час укладення оспорюваного договору в освітніх цілях не використовувалось і взагалі перебувало в незадовільному стані. За таких обставин виснував, що в даному випадку до спірних правовідносин має застосовуватись положення частини четвертої пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483), яким фактично передбачено виключення в імперативній нормі частини четвертої статті 80 Закону № 2145-VIII і визначено, що встановлені обмеження не поширюються, зокрема, на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті.

21. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 15.05.2025, якою рішення господарського суду першої інстанції скасував та прийняв нове про задоволення позову.

21.1. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами Прокурора про те, що оспорювані правочини суперечать вимогам як "старого" так і "нового" Законів "Про освіту", оскільки внаслідок їх укладення державне майно закладу освіти використовується орендарем у власних господарських цілях, які не пов`язані із освітнім процесом Коледжу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу.

21.2. Висновки місцевого господарського суду щодо застосування до спірних правовідносин приписів пункту 29 Порядку № 483 апеляційний суд визнав помилковими, вказавши, що такі приписи мають застосовуватись лише в контексті норм частини четвертої статті 80 № 2145-VIII, який має вищу юридичну силу, тобто, за умови дотримання вимог цієї статті щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за призначенням.

21.3. У цій частині суд апеляційної інстанції також вказав, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

21.4. Окремо суд апеляційної інстанції відхилив аргументи ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" в частині пов`язаності його господарської діяльності з навчально-виховним процесом Коледжу з підстав того, що останнім на договірних умовах здійснюється прийняття студентів для проходження практики та зазначив, що наявні у справі докази жодним чином не підтверджують використання орендованого майна за освітнім призначенням, оскільки надання бази для практики здійснюється виключно за бажанням (згодою) Відповідача-2, тобто без визначених умов та передбаченої законом мети використання майна закладу освіти. Більше того, згідно з інформацією з листа Коледжу від 12.07.2024 № 312, орендоване майно після передачі в оренду не використовувалось за освітнім призначенням.

21.5. Щодо ж поданої Відповідачем-2 заяви про застосування до заявленого позову наслідків спливу позовної давності суд апеляційної інстанції відмітив, що у спірних правовідносинах Прокурор позовної давності не пропустив, адже з матеріалів цієї справи вбачається, що МОН України, як уповноважений орган управління державним майном, в силу наділених повноважень мало об`єктивну можливість довідатись про порушення свого права з 29.01.2019 (отримавши звернення РВ ФДМУ, у листі від 29.01.2019 № 1/11-929 Міністерство надавало погодження на продовження дії Договору оренди), в той час як позов Прокурор подав 21.08.2024, тобто в межах визначеного ЦК України строку позовної давності (з урахуванням змін, що вносилися до цього Кодексу у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби та введенням в Україні воєнного стану).

Касаційна скарга

22. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

23. Скаржник стверджує, що постанову суду апеляційної інстанції прийнято з неправильним застосуванням і порушенням ряду норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

24. Обґрунтовуючи наведене пояснює, що суд попередньої інстанції:

- неправильно застосовував статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахував висновки Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаної норми, викладені у постановах від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (щодо процедури доведення прокурором підстав для представництва інтересів держави);

- неправильно застосовував статтю 80 Закону № 2145-VIII та не врахував висновки Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаної норми, викладені у постановах від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22 (щодо можливості оренди майна закладів освіти з метою надання послуг, які мають пов`язаність із навчально-виховним процесом освітнього закладу);

- неправильно застосовував статтю 16 ЦК України та не врахував висновки Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаної норми, викладені у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 (щодо належності та ефективності такого способу захисту як визнання недійсним правочину лише в поєднанні з вимогою про визнання недійсними результатів аукціону);

- неправильно застосовував статтю 3 ЦК України та статтю 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основних свобод та не врахував висновки Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаних норм, викладені у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (щодо необхідності врахування добросовісності набувача майна та критеріїв пропорційності втручання у право власності);

- неправильно застосовував статті 257, 261 ЦК України, порушив статті 74, 77 ГПК України та не врахував висновки Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаних норм, викладені у постановах від 11.09.2019 у справі № 487/101132/14-ц, від 10.04.2019 у справі № 912/1985/18 (щодо презумції можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав);

- не врахував висновки Верховного Суду із постанов від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 (щодо заборони суперечливої поведінки) та не дослідив ряд наявних у справі доказів щодо економічної доцільності укладення оспорюваного Договору оренди для держави, щодо пов`язаності діяльності орендаря із навчально-виховним процесом Коледжу, щодо згоди Позивача на укладення оспорюваного правочину;

- необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

25. РВ ФДМУ у своєму відзиві погоджується із доводами скаржника. Наводить й власні аргументи, що правомірності своїх дій при укладенні оспорюваних правочинів. Просить врахувати надані пояснення при розгляді касаційної скарги.

26. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу з доводами скаржника не погоджується, скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною. Повторює власну позицію щодо суті спору, підтримує висновки суду попередньої інстанції, відтак просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувану постанову залишити без змін.

27. МОН України у своєму відзиві також заперечує проти задоволення касаційної скарги, стверджує про її необґрунтованість. Просить залишити без змін постанову суду попередньої інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

28. Згідно із частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора ОГП (Красножон О. М.), представників Відповідача-1 (Северин С. Л.) і Відповідача-2 (Завальнюк Д. Ю.), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо дотримання судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Щодо наявності правових підстав для представництва Прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах

30. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

31. Частинами третьою, п`ятою статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

32. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

33. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

34. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

35. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

36. Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

37. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

38. Як слідує із установлених обставин цієї справи, звертаючись до суду з позовом у ній Прокурор стверджував про порушення інтересів держави, внаслідок укладення між Відповідачами 1 і 2 оспорюваного Договору оренди з порушенням вимог законодавства про освіту, яке не надає можливість використання майна закладів освіти у цілях, що не пов`язані з навчально-виховним процесом. Наполягав, що у даному випадку його звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання недопустимості незаконного користування державним майном освітнього закладу, що має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти, а також повернення незаконно переданого в оренду майна.

39. При цьому, Прокурор звернувся із позовною заявою в інтересах держави в особі МОН України, оскільки засновником Коледжу є як раз Міністерство, яке також є власником відповідного майна і саме до компетенції вказаного Міністерства віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у разі укладення незаконних договорів щодо зазначеного майна.

40. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій встановили, що у квітні 2023 року Прокурор звернувся до МОН України з відповідним листом, в якому повідомляв останнє про факт укладення оспорюваного Договору оренди з додатковою угодою № 3 до нього та наголошував на невідповідності вказаних правочинів вимогам статті 63 Закону № 1060-ХІІ (в редакції, яка діяла на час укладання Договору оренди) і статті 80 Закону № 2145-VIII (в редакції, яка діяла на час укладення додаткової угоди № 3 до Договору оренди). Прокурор також просив МОН України повідомити чи надавало воно згоду на оренду державного майна та чи вживало заходів щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсними вказаних правочинів, повернення майна або висловлення іншої правової позиції із зазначеного питання.

41. Міністерство відповіло, що у нього відсутня інформація щодо надання згоди на укладення оспорюваного Договору оренди, а також зазначило, що у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами воно просить прокуратуру вжити заходів спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

42. У серпні 2023 року Прокурор повторно направив МОН Україні запит в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", на який Міністерство відповіло, що воно не є розпорядником інформації щодо фактично укладених договорів між балансоутримувачами, Регіональними відділеннями ФДМУ та орендарями. Між тим повідомило що враховуючи вищезазначене та пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, воно надавало позитивні висновки щодо продовження Договору оренди строком до 3 та 5 років відповідно, і повідомляло про прийняте рішення РВ ФДМУ. За пропозицією Комісії з питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфері управління Міністерства надано позитивні висновки щодо Договору оренди та повідомлено про прийняте рішення РВ ФДМУ. Водночас МОН України знову зазначено, що у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами Міністерство просить вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

43. Враховуючи викладені Прокурором у позовній заяві обґрунтування, встановлені обставини справи та беручи до уваги характер спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду попередньої інстанції про те, що у даній справі Прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позовну заяву в інтересах держави в особі МОН України, в той час як доводи касаційної скарги ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" про зворотнє судом касаційної інстанції визнаються формальними, декларативними та необґрунтованими.

44. Неузгодженості із цитованими у касаційній скарзі правовими висновками щодо правильності застосовування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеними у постановах від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 у даному випадку немає.

Щодо вирішення спору по суті

45. Як вже неодноразово зазначалося Прокурор, звертаючись з позовом про визнання Договору оренди недійсним, обґрунтовував його тим, що цей договір суперечить, зокрема, вимогам статті 63 "старого" Закону "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору оренди), оскільки об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням, тобто встановлено законодавчу заборону використання його з іншою метою. У зв`язку з цим просив визнати Договір оренди недійсним та зобов`язати ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" повернути орендоване майно.

46. Так, частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

47. Відповідно до приписів частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

48. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

49. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

50. Частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

51. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

52. Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

53. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

54. Відповідно до статті 2 Закону № 1060-XII (тут і далі за текстом в редакції, чинній на час укладення Договору оренди; втратив чинність у зв`язку з прийняттям Закону № 2145-VIII), завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України.

55. Частиною другою статті 18 Закону № 1060-XII визначено, що заклади освіти, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного закладу освіти.

56. Система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (стаття 28 Закону № 1060-XII).

57. Фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (частини перша та четверта статті 61 Закону № 1060-XII).

58. При цьому частиною першою статті 63 Закону № 1060-XII передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством, а в частині п`ятій цієї статті встановлено, що об`єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

59. Як вже неодноразово висновував Верховний Суд (див. постанови від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17) вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

60. При цьому об`єктом освіти в розумінні наведеного положення вважається не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (наведений правовий висновок про застосування норм права викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 та постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).

61. Так, у підпункті 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

62. Між тим, надаючи комплексний висновок щодо правильного застосовування наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду у від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 вказала, що як додаткові джерела фінансування навчальних закладів законом дійсно передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

63. Із матеріалів цієї справи слідує, що за оспорюваним Договором оренди ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" було передано в користування будівлі і споруди державного закладу освіти для його використання у підприємницькій діяльності, яка (як установив апеляційний господарський суд) не мала жодної пов`язаності із навчально-виховним процесом Коледжу. Згідно з інформацією з листа Коледжу від 12.07.2024 № 312, орендоване майно після передачі в оренду за освітнім призначенням не використовувалось.

64. За таких обставин, як правильно виснував господарський суд апеляційної інстанції, у даному випадку оспорюваний Договір оренди було укладено із порушенням вимог статті 63 Закону № 1060-XII, що в розумінні наведених вище норм Господарського та Цивільного кодексів України є підставою для визнання його недійсним.

65. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 80 "нового" Закону "Про освіту" (тут і далі в редакції, чинній на час укладення додаткової угоди № 3 до Договору оренди) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. У частині четвертій цієї статті визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

66. Водночас згідно з пунктом 29 Порядку № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти.

Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

67. Як вже неодноразово висновував Верховний Суд положення Закону № 2145-VIII імперативно забороняють використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачається лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу (див. постанови від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22).

68. "Новий" Закон "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, а також згаданого підзаконного нормативно-правового акту, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом, обслуговуванням такого процесу чи його учасників. Звідси питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

69. Таким чином, враховуючи встановлену судом попередньої інстанції не пов`язаність господарської діяльності Відповідача-2 із навчально-виховним процесом Коледжу та обслуговуванням учасників освітнього процесу, оспорювана Прокурором додаткова угода № 3 до Договору оренди, яка не тільки продовжила строк його дії, а й надала ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" можливість використання орендованого державного майна за будь-яким цільовим призначенням також правомірно визнана апеляційним судом недійсною, як така що суперечить чинному законодавству про освіту.

70. У цій частині Верховний Суд вважає необхідним звернутися до власного правового висновку, викладеного у постанові від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22 про те, що Порядок № 483 не може мати перевагу над Законом № 2145-VIII, оскільки є підзаконним нормативно-правовим актом і має застосовуватися лише з урахуванням приписів вказаного Закону, який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини четвертої статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням.

71. При цьому, вказаний Закон не містить виключень із такого правозастосування і у випадку укладення договору оренди за результатами аукціону (конкурсу) (див. постанову Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 903/492/24).

72. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що здійснюючи апеляційне провадження у цій справі суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм Закону № 2145-VIII та переглянув судове рішення місцевого суду з урахуванням релевантних правових висновків Верховного Суду, зокрема і тих, які цитує скаржник у тексті касаційної скарги.

73. Крім того, згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

74. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

75. Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

76. Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

77. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

78. Однак, у межах справи № 902/941/24 встановлено, а скаржником не заперечується, що ще до моменту укладення оспорюваного Договору оренди ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" було знайоме із статусом орендованого майна, як майна державного закладу освіти. Редакція статті 63 Закону № 1060-XII вже містила чинні обмеження, які розповсюджуються на об`єкти освіти, які можуть надаватися в оренду. Попри зазначене, між сторонами відбулось укладення спірного договору і подальше використання орендованого майна без будь-якого зв`язку із навчально-виховним процесом, що суперечить імперативним приписам спеціального законодавства і не може вважатися "законним і обґрунтованим очікуванням" у розумінні Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

79. За таких обставин, твердження скаржника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосовував статтю 3 ЦК України та статтю 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основних свобод та не врахував висновки Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаних норм, викладені у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (щодо необхідності врахування добросовісності набувача майна та критеріїв пропорційності втручання у право власності) є необґрунтованими.

80. Так само необґрунтованими є і твердження Відповідача-2 про те, що апеляційний суд неправильно застосовував статтю 16 ЦК України та не врахував висновки Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаної норми, викладені у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 (оскарження результатів процедури проведеного аукціону у справі про банкрутство), оскільки правовідносини у справі № 910/2592/19 не є подібними тим, що мають місце у справі № 902/941/24.

81. Більше того, про належність обраного Прокурором у цій справі способу захисту свідчать враховані апеляційним судом правові позиції Верховного Суду із постанов у справах № 927/1424/23, № 927/55/23, № 912/673/23, № 910/14998/22, № 903/492/24.

82. Підсумовуючи щодо суті спору колегія суддів вважає доцільним також вказати, що системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статей 53, 92) та Законів № 1060-XII і № 2145-VIII дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів в тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.

83. При цьому, дії або бездіяльність навчального закладу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов`язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку.

84. Отже, неналежне використання такого майна прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.

85. Викладеним спростовуються інші доводи касаційної скарги ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" у цій частині, в той час як висновки господарського суду апеляційної інстанції знаходять своє підтвердження.

86. Посилання ж скаржника на порушення судом норм процесуального права внаслідок відмови у відкладенні розгляду справи на іншу дату є безпідставними, оскільки за змістом частини першої статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні і такої неможливості скаржником апеляційному суду доведено не було.

Щодо позовної давності

87. Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

88. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

89. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

90. Частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

91. Як слідує із встановлених апеляційним судом обставин, МОН України, отримавши відповідне звернення РВ ФДМУ, у листі від 29.01.2019 № 1/11-929 надавало погодження на продовження дії Договору оренди. Таким чином, як встановив суд попередньої інстанції, Міністерство як уповноважений орган управління державним майном, в силу наділених повноважень мало об`єктивну можливість довідатись про порушення свого права принаймні з 29.01.2019.

92. Колегія суддів у цій частині враховує правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 про те, що об`єктивно перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, стороною якого позивач не є, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, незважаючи на попереднє надання такою особою згоди (дозволу) на вчинення такого правочину, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним у розумінні частини першої статті 261 ЦК України.

93. Виходячи з цього висновку колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про невідповідність висновків апеляційного господарського суду правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 11.09.2019 у справі № 487/101132/14-ц, від 10.04.2019 у справі № 912/1985/18 щодо презумції можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав.

94. Одночасно з цим, відповідно до положень пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

95. Згаданий карантин Кабінет Міністрів України установив на підставі постанови № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020, а відмінив постановою від 27.06.2023 № 651 з 24 год. 00 хв. 30.06.2023.

96. Також згідно із пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-ІХ від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

97. Отже, до завершення карантину, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" неодноразово продовжено і станом на час розгляду цієї справи він триває.

98. Враховуючи наведене, як правильно відмітив апеляційний господарський суд, позовну давність, визначену статтею 257 ЦК України, в силу приписів пункту 12 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України продовжено на строк дії карантину (з 12.03.2020 по 01.07.2023), а в силу приписів пункту 19 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану (з 24.02.2022 до закінчення воєнного стану).

99. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду 12.06.2024 у справі № 906/871/21, від 28.03.2024 у справі 903/877/20 (903/932/23).

100. Суди встановили, що Прокурор в інтересах держави в особі МОН України звернувся до суду із цим позовом 21.08.2024, відтак абсолютно правильним є висновок суду попередньої інстанції про те, що у даному випадку строк, визначений статтею 257 ЦК України за заявленими вимогами не закінчився.

101. Доводи скаржника про зворотнє суд касаційної інстанції відхиляє, адже зводяться такі доводи до необхідності повторної оцінки доказів, є проханням про повторний перегляд матеріалів справи та встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

102. Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

103. Посилання ПП "УКР ТЕРРА ПЛЮС" на правові висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, колегія суддів визнає формальними та декларативними, адже належного обґрунтування необхідності їх врахування у спірних правовідносинах скаржником не наведено та більше того, висновки із згаданих постанов стосувалися правовідносин, які не є подібними тим, що мають місце у справі № 902/941/24.

104. Звідси аргументи касаційної скарги про наявність у даному випадку підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України в межах здійснення касаційного провадження у цій справі свого підтвердження не знайшли.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

105. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

106. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

107. Під час касаційного розгляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування чи порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права. Оскаржена постанова ухвалена за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для її зміни чи відміни, за мотивів наведених у касаційній скарзі, судова колегія Касаційного господарського суду не вбачає.

Судові витрати

108. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "УКР ТЕРРА ПЛЮС" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 у справі № 902/941/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.