Вирок від 25.08.2025 по справі 574/666/21

Справа №574/666/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/345/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 227

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2025 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

Судді-доповідача - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_6

прокурора ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми, у режимі відеоконференції, кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Буринського районного суду Сумської області від 25 квітня 2024 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Слобода Буринського району, Сумської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , в якій, не оспорюючи фактичних обставин справи, доведеності вини та правильності правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 , прокурор просить вирок Буринського районного суду Сумської області від 25 квітня 2024 року скасувати у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн. В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Даним вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Покладено на ОСОБА_8 обов`язки, передбачені ст.76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов фінансового управління Конотопської міської ради Сумської області до ОСОБА_8 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь фінансового управління Конотопської міської ради Сумської області витрати на стаціонарне лікування потерпілої в розмірі 20 099 грн. 73 коп.

Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_8 , третя особа АТ «СГ «ТАС» про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави витрати на залучення експерта для проведення експертиз на загальну суму 5491 грн. 66 коп.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 серпня 2021 року на майно, вилучене в ході огляду місця дорожньо-транспортної пригоди.

Обґрунтовуючи вимоги поданої апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що звільняючи обвинуваченого ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки, суд першої врахував те, що останній молодий вік, одружений, не працює, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. В якості обставин, що пом`якшують покарання суд врахував активне сприяння розкриттю злочину, що полягає у сприянні встановленню істини у справі, щире каяття обвинуваченого, оскільки він критично оцінив вчинений ним злочин, висловлює жаль з приводу скоєного та вживав заходи по відшкодуванню заподіяної ним шкоди, а також надання допомоги потерпілій безпосередньо після вчинення злочину. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено. При цьому, судом було враховано досудову доповідь органу пробації, згідно якої ймовірність повторного вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення є низькою, виправлення останнього без позбавлення волі можливе і він не становить високої небезпеки для суспільства.

Разом з тим, як вказує апелянт, суд першої інстанції не в повній мірі врахував суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких необережних злочинів, санкції якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, що основною причиною його вчинення стало порушення ОСОБА_8 вимог ПДР України з перевищенням максимально допустимої швидкості руху у населених пунктах.

Крім того, як зазначає прокурор, судом безпідставно було враховано, як пом`якшуючу покарання ОСОБА_8 обставину - щире каяття, оскільки останній свою вину визнав повністю лише після повного дослідження судом всіх доказів у кримінальному провадженні, а достатніх та належних дій щодо прояву каяття та для відшкодування завданих потерпілому збитків, ним не вжито і жодної копійки потерпілій стороні не сплачено. При цьому, обвинувачений офіційно не працевлаштований, суспільно-корисною працею не займається, і ним, також, не було вжито заходів щодо відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок лікування потерпілої від злочину у лікарні.

За таких обставин, як вважає прокурор, у даному випадку судом першої інстанції було безпідставно звільнено обвинуваченого ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки таке звільнення не буде відповідати меті застосування покарання, передбаченої ст.50 КК України та не зможе сприяти виправленню останнього та запобіганню вчинення ним нових злочинів, та не дасть йому можливості повною мірою відчути та зрозуміти наслідки його кримінально карного діяння.

Крім того, як зазначає апелянт, задовольнивши цивільний позов потерпілого про стягнення моральної шкоди частково та стягнувши з обвинуваченого на його користь 100 тис. грн. моральної шкоди, суд не дотримався положень ст.ст.23, 1168, 1172 ЦК України та роз`яснень, що містяться, в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно яких розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). У даному випадку, потерпілим в судовому засіданні було доведено той факт, що він переніс значні моральні страждання, коли йому стало відомо про отримання тяжких тілесних ушкоджень його матір`ю в результаті ДТП, і в подальшому, він особисто здійснював догляд за нею, у зв`язку з чим суттєво змінився його спосіб життя, він втратив роботу, морально потерпав, коли бачив страждання своєї матері, а обвинувачений, у свою чергу, не намагався якимось чином вибачитися та надати матеріальну допомогу під час досудового розслідування, у зв`язку з чим потерпілий почував себе ображеним.

За таких обставин, як вказує прокурор, вирок суду в частині звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання та стягнення з нього на користь потерпілого 100 тис. грн. не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому дане рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку.

Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на судове рішення не подавали.

Як встановлено судом першої інстанції, 10 серпня 2021 року близько 16 год. 30 хв. ОСОБА_8 , керуючи належним йому автомобілем марки ВАЗ 21103, д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись по проїзній частині вулиці Першотравневої в м. Буринь Сумської області в напрямку до центру міста, в районі примикання другорядної дороги на вулицю Сухинівська, в порушення п.12.4 Правил дорожнього руху України, яким передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год., не вибрав безпечної швидкості руху та здійснив наїзд на велосипедистку ОСОБА_13 , 1958 року народження, яка у зустрічному напрямку рухалася на велосипеді та здійснила маневр повороту на вул. Сухинівська м. Буринь та в порушення вимог п.10.1 та п.16.13 Правил дорожнього руху України, без попередження змінила напрямок свого руху, повернувши ліворуч, не переконавшись при цьому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та не надавши дорогу зустрічному транспортному засобу під керуванням ОСОБА_8 .

Внаслідок порушення ОСОБА_8 вимог п.12.4 Правил дорожнього руху України, що призвело до вказаної дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_13 було завдано наступні тілесні ушкодження: у вигляді множинних саден голови, кінцівок, які по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень; рани кінцівок, які по ступеню тяжкості відносяться до легких; відкритий уламковий перелом діафізуа правого стегна в нижній треті зі зміщенням, закритий перелом третього ребра зліва, які по ступені тяжкості відносяться до середніх; ЗЧМТ, забій головного мозку тяжкого ступеню, субарахноідально шлуночковий крововилив, контузійногеморагічні вогнища в лобно-тімяних, правій скроневій долях головного мозку, перелом потиличної кістки з переходом на основу черепа, які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких.

Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, доводи прокурора на підтримку поданої апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 , які вважали вирок суду законним та обґрунтованим, просили залишити його без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали даного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зі змісту поданої апеляційної скарги вбачається, що фактичні обставини кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та правильність кваліфікація дій останнього за вказаною статтею, прокурором не оспорюється, тому відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, вирок суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.

Що стосується доводів апелянта про безпідставність звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, зі змісту оскаржуваного вироку суду першої інстанції вбачається, що при призначенні ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції врахував, що вчинене останнім кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, є тяжким, що він одружений, не працює, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Обставинами, що пом`якшують покарання, судом було визнано активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття обвинуваченого, оскільки він критично оцінив вчинений ним злочин, висловив жаль з приводу скоєного та вживав заходи по відшкодуванню заподіяної ним шкоди, а також надав допомогу потерпілій безпосередньо після вчинення злочину. Обставин, що обтяжують покарання судом встановлено не було.

Саме з урахуванням як вищезазначених обставин, так і того, що потерпілою також було допущено порушення Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання ближче до нижньої межі санкції ч.2 ст.286 КК України з позбавленням права керування транспортними засобами.

При цьому, суд не встановив підстав для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч.2 ст.286 КК України, як просив захисник, посилаючись на те, що під час судового розгляду кримінального провадження у ОСОБА_8 народилась малолітня дитина, з огляду на відсутність доказів, якими б ці обставини підтверджувались.

В той же час, з врахуванням даних про особу обвинуваченого, який має молодий вік, одружений, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та характеризується виключно позитивно, а також враховуючи його ставлення до вчиненого та досудову доповідь органу пробації, згідно якої ймовірність повторного вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення є низькою та виправлення останнього без позбавлення волі можливе і не становить високої небезпеки для суспільства, суд дійшов висновку про можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства та наявність підстав для звільнення його із застосуванням ст.75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується та, аналізуючи матеріали кримінального провадження, в сукупності із доводами, викладеними прокурором в апеляційній скарзі, вважає його належним чином не обґрунтованим, з врахуванням наступного.

Так, відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, суд першої інстанції належним чином не обґрунтовував та не зазначив, які саме обставини свідчать про можливість виправлення останнього без відбування покарання, з урахуванням ступеню тяжкості та характеру вчиненого кримінального правопорушення, яке хоч і є необережним, але полягає в грубому порушенні ПДР, які останній, як водій, повинен був неухильно виконувати, і саме внаслідок їх невиконання потерпіла ОСОБА_13 , 1958 року народження, отримала, в тому числі, тяжкі тілесні ушкодження.

Також, поза увагою суду залишилась і позиція ОСОБА_11 , який є сином ОСОБА_13 і після смерті останньої був визнаний у даному кримінальному провадженні потерпілим, та який вказував, що після ДТП, його матір знаходилась у реанімації, довго лікувалась, її стан погіршувався і вона ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. При цьому, потерпілий вказував, що обвинувачений з ним зв`язався після ДТП через 2 місяці, пропонував допомогти але коли дізнався, скільки було витрачено на лікування ОСОБА_13 , сказав, що таких коштів у нього немає. Пізніше, як зазначав потерпілий, вони домовились про відшкодування шкоди в сумі 180 000 грн., але ОСОБА_8 привіз меншу суму і він її не взяв бо обвинувачений хотів щоб більше до нього не було претензій.

Тобто, на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, шкода, завдана потерпілій стороні, обвинуваченим відшкодована не була взагалі, як і не відшкодовано шкоду, завдану державі внаслідок лікування потерпілої від злочину у лікарні, на що обґрунтовано посилається у поданій апеляційній скарзі прокурор.

Крім того, є слушними і доводи прокурора в частині безпідставного визнання такої пом`якшуючої покарання ОСОБА_8 обставини, як його щире каяття.

Так, у своїх рішення Верховний Суд неодноразово наголошував, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Недостатнє врахування судом першої інстанції вказаних обставин свідчить про помилковість висновку про те, що виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових злочинів, можливе без реального ним відбування покарання, у зв`язку з чим, оскаржуваний вирок, на підставі ст. 413 КПК України, в цій частині підлягає скасуванню, у зв`язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме ст. 75 КК України, з ухваленням апеляційним судом нового вироку, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 420 КПК України, на задоволення в цій частині апеляційних вимог прокурора.

Разом з тим, при ухваленні нового вироку, з врахуванням певних обставин, колегія суддів вважає такими, що задоволенню не підлягають вимоги апеляційної скарги прокурора про необхідність призначення обвинуваченому основного покарання за вчинений злочин у виді 4 років позбавлення волі, з врахуванням наступного.

Так, відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

При цьому, положеннями ст.69 КК України визначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав в повному обсязі, активно сприяв розкриттю злочину, є особою, раніше не судимою, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно і ці обставини є такими, що пом`якшують покарання останнього.

При цьому, обставин, які б обтяжували покарання, як і судом першої інстанції, колегією суддів встановлено не було.

Крім того, під час апеляційного розгляду, захисником обвинуваченого адвокатом ОСОБА_9 для долучення до матеріалів кримінального провадження, було направлено копію платіжної інструкції №0128 від 23 серпня 2025 року, якою підтверджується переказ готівки ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_11 у розмірі 98 000 грн. Крім того, захисником надано копію свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 , з якого вбачається, що 08 лютого 2022 року народилась ОСОБА_14 , батьком якої є ОСОБА_8 , а мати ОСОБА_15 , а копією наданого свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_3 підтверджується те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_16 зареєстрували шлюб 29 жовтня 2021 року, про що було складено відповідний актовий запис №45. Прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка та дружини

ОСОБА_17 тому, враховуючи як вищезазначене, так і наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, відсутність обставин, які б його обтяжували, зважаючи на відшкодування моральної шкоди, яка була стягнута судом з нього на користь потерпілого ОСОБА_11 , майже в повному обсязі, колегія суддів вважає, що покарання ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, слід призначити із застосуванням ст.69 КК України, тобто перейти до іншого покарання не зазначеного в санкції ч.2 ст.286 КК України, у виді 2 років обмеження волі.

Також, санкцією частини ч. 2 ст. 286 КК України передбачено альтернативне застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк. Колегія суддів вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_8 необхідно також застосувати і додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки ОСОБА_8 своїми діями грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху України, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

На переконання колегії суддів, саме таке покарання перебуватиме у справедливому співвідношенні з тяжкістю вчиненого ОСОБА_8 злочину і даними про його особу, відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для збільшення розміру моральної шкоди до 200 000 грн., як просить прокурор у поданій апеляційній скарзі та вважає, що моральна шкода у розмірі 100 000 грн., яку було стягнуто судом з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 є достатньою, виходячи з принципів розумності, справедливості та співмірності, враховуючи характер і обсяг його душевних страждань, пов`язаних з тим, що внаслідок ДТП сама близька людина мати, отримала тяжкі тілесні ушкодження, він змушений був перебувати поряд із нею під час її знаходження на стаціонарному лікуванні в медичному закладі, що безумовно призвело до порушення його звичного способу життя.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності прямого причино-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_8 та смертю ОСОБА_13 17 листопада 2021 року, і таких доказів апеляційному суду надано не було.

Оскільки за результатом апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання з застосуванням ст.69 КК України та відсутність підстав для збільшення розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди, як просив прокурор, апеляційній вимоги останнього підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ч. 15 ст. 615, ст.ст.404,405,407,409,414,420 КПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Буринського районного суду Сумської області від 25 квітня 2024 року відносно ОСОБА_8 , в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ст. 75,76 КК України, скасувати, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 02 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 02 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_8 обчислювати з дня його прибуття та постановки на облік у виправному центрі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5