Постанова від 28.08.2025 по справі 620/13052/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/13052/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2025 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про:

- визнання протиправними дії відповідача, які полягають у виплаті з 23.08.2024 підвищення до її пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі меншому ніж два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року;

- зобов`язання відповідача здійснити позивачці з 23.08.2024 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач наголошує, що позивачка не має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Окрім того, її право на спірну доплату захищено рішенням у справі 620/6242/23, яке належно виконується пенсійним органом.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачка перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Позивачка має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджено відповідним посвідченням.

Позивачка постійно проживає в селі Губичі Чернігівського (Ріпкинського) району Чернігівської області, що підтверджується довідкою від 20.08.2024 № 348 та Витягом з реєстру територіальної громади. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" вказаний населений пункт відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018, позивачка звернувся до відповідача із заявою про виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Листом від 09.09.2024 відповідач відмовив позивачці в нарахуванні та виплаті вказаного підвищення до пенсії, так як, на його переконання, виплата пенсії їй здійснюється з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ненарахування та невиплата позивачці підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує гарантоване Конституцією України право позивачки як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, на соціальний захист, визначений Законом України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому таке порушене право підлягає судовому захисту, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).

На виконання частин 1 та 2 ст. 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.

У подальшому, Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII, набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте, застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Тобто, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

Як встановлено вище, на звернення позивачки відповідач листом від 16.10.2024 повідомив, що ч. 2 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІ (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачці, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

Колегія суддів вважає вищевказані доводи відповідача необґрунтованими, з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право осіб на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачка має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796-ХІІ.

В той же час, 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ (далі - Закон № 1774-VІІІ).

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII, до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, Законом № 1774-VIII була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21.

Застосовуючи вказані висновки до обставин цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, на підставі ст. 39 Закону № 796-ХІІ, встановлюється із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Щодо доводів відповідача, що позивачка не має права на спірну доплату через відсутність підтвердженого відповідним посвідченням статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, розділ VII Закону № 796-ХІІ встановлює наявність пільг у осіб, які проживають та(або) здійснюють трудову діяльність на територіях радіоактивного забруднення. Тому при застосуванні вказаної норми визначальним передусім є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера.

Зазначений висновок, узгоджується з правовою позицією, сформованою Верховним Судом у постановах від 28.05.2024 у справі № 240/2236/23, від 24.06.2024 у справі № 140/12792/23, від 25.06.2024 у справі № 140/23652/23, від 17.07.2024 у справі № 460/21399/23, від 20.12.2024 у справі № 460/40974/22.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що право позивачки захищене рішенням у справі 620/6242/23, то колегія суддів зазначає, що згідно вказаного рішення відповідача зобов`язано здійснити з 17.04.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Предмет же даного спору стосується іншого періоду (з 23.08.2024) та права (підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року).

Покликання відповідача на правові висновки Верховного Суду у справах № 500/1133/20 та № 460/7218/20 не є релевантними до даної справи, так як стосувались доплати особам, які проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, яка була виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій. Тобто, стосуються інших правовідносин ніж є спірними у даній справі.

Отже, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що сторони у справі не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не надає оцінки вказаній частині рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, так як не спростовують висновки суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга не містить.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. М. Ганечко