Рішення від 27.08.2025 по справі 758/4262/24

Справа № 758/4262/24

Категорія 68

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2025 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зазначивши, що 16 серпня 2008 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис №1934. Від шлюбу у них народилося двоє дітей. Однак подружнє життя у них з відповідачем не склалося, шлюбні відносини між ними фактично припинені, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам позивача.

Ухвалою суду від 16 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив.

Відповідач у встановлений судом строк без поважних причин відзив на позов не подав, тому суд вирішив справу за наявними матеріалами у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

При цьому 20 травня 2024 року відповідач подав до суду заяву про надання йому строку на примирення з позивачкою, а 23 травня 2024 року - додаткові письмові пояснення.

Ухвалою суду від 12 вересня 2024 року було частково задоволено клопотання відповідача про надання строку на примирення та надано сторонам строк для примирення тривалістю три місяці. Провадження у справі на вказаний термін було зупинено.

Вказану ухвалу суду відповідачем було оскаржено в апеляційному порядку, однак ухвалою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на таку ухвалу визнано неподаною та повернуто апелянту.

Ухвалою суду від 17 грудня 2024 року провадження у справі було відновлено та призначено справу до судового розгляду на 13 лютого 2025 року о 09 год. 00 хв.

12 лютого 2025 року відповідачем подано до суду клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи та клопотання про надання строку на примирення на шість місяців.

Ухвалою суду від 13 лютого 2025 року сторонам було надано строк на примирення на три місяці, у зв`язку з чим провадження у справі було зупинено.

Ухвалою суду від 21 травня 2025 року провадження у справі було відновлено та призначено справу до судового розгляду на 19 червня 2025 року о 09 год. 00 хв.

30 травня 2025 року до суду надійшла заява від представника позивача ОСОБА_3 , у якій він просить проводити розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача та, за наявності передбачених ЦПК України обставин, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення. Вказаною заявою представник також повідомив суд, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. Позивач зазначає, що у них з відповідачем немає спільних інтересів та спільних планів на майбутнє. Крім того, позивач вважає, що шлюб існує лише формально, оскільки сторони проживають окремо. Потреба у наданні строку на примирення відсутня. Відповідач навмисно затягує розгляд справи у суді, звертаючись до суду з клопотаннями про надання терміну для примирення подружжя, так як не вживає заходів для примирення подружжя та взагалі не спілкується з позивачем.

16 червня 2025 року до суду надійшли додаткові письмові пояснення від відповідача, у яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що позивач свідомо не повідомила суду наступні обставини, які свідчать про необхідність збереження шлюбу.

09 березня 2022 року відповідач, позивачка та двоє їхніх неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в`їхали на територію Румунії та постійно проживали там на умовах тимчасового захисту у м. Дорохой, повіт Ботошань, що періодично відмічалося інспекторами поліції. Позивачем не надано документів, які б спростовували їхнє проживання разом, тому твердження, яке міститься у позовній заяві про відсутність спільного проживання сторін, є неправдивим в цілому.

Усі грошові виплати, які були нараховані на території Румунії відповідачеві у вигляді грошової допомоги, позивач отримувала особисто через системи переказів та через банківський рахунок, відкритий у Банку Трансильванія (Румунія), оскільки позивач була визначена уповноваженим представником сім`ї для отримання коштів за себе, відповідача, сина та доньку. Заробіток від волонтерської діяльності відповідача в якості перекладача у 2022 році отримувався готівкою та передавався позивачеві особисто у присутності представників роботодавця - Star of Hope (Румунія). Позивачем не надано документів, які б доводили отримання та використання коштів, нарахованих відповідачеві окремо від сім`ї в частині грошової допомоги та заробітку.

В Україні спільна господарська діяльність позивача та відповідача здійснюється через володіння корпоративними правами у Селянському (фермерському) господарстві «ДІБРОВА» (код 22672243) у вигляді часток 16 2/3% у кожного. Таким чином, твердження, яке міститься у позовній заяві, про відсутність ведення спільного господарства є неправдивим в цілому.

При подачі позовної заяви позивачем було приховано суттєвий факт про інвалідність їхнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (підгрупа «А»), який потребує постійного догляду. Це дало змогу позивачеві ініціювати розгляд справи у порядку спрощеного провадження шляхом заочного розгляду та заочного ухвалення рішення. Отже, позовні вимоги побудовані на суцільних кривосвідченнях щодо відповідача у поєднанні з приховуванням позивачем суттєвого факту про інвалідність їхнього сина ОСОБА_5 , що є недопустимим для задоволення позовних вимог позивача.

18 червня 2025 відповідачем подано до суду заяву про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв`язку з проживанням його за кордоном на умовах тимчасового захисту в очікуванні розгляду питання про надання політичного притулку у Румунії.

Аналогічне клопотання про відкладення розгляду справи надійшло від відповідача до суду 25 серпня 2025 року.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З огляду на наведене, ураховуючи наявні в матеріалах справи наведені вище заяви та клопотання сторін, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який було зареєстровано 16 серпня 2008 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, про що складено актовий запис №1934, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу у сторін є двоє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження, копії яких наявні в матеріалах справи.

В обґрунтування позову позивачка стверджує, що подружнє життя у неї з відповідачем не склалося, шлюбні відносини між ними фактично припинені, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе та суперечить її інтересам.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що такі твердження позивачки є безпідставними та недоведеними, оскільки вона, зокрема, не надала доказів на спростування факту їхнього спільного проживання.

Разом із цим, суд зауважує, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували такі доводи позивачки.

Так, до додаткових пояснень від 14 червня 2025 року відповідачем додано витяг із підсистеми «Опендатабот» щодо СФГ «ДІБРОВА», а також копії документів, складених не на українській мові.

Оцінюючи такі докази, суд виходить із того, що відповідно до ст. 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про засади державної мовної політики» державною мовою України є українська мова.

Частина 3 ст.14 вказаного Закону передбачає, що сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Це відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 липня 2016 року у справі №823/1324/15.

Таким чином, на підтвердження своїх доводів сторони можуть подавати до суду докази на державній (українській) мові або їх переклад, засвідчений згідно з вимогами законодавства.

Що стосується витягу щодо СФГ «ДІБРОВА», то наявна у ньому інформація про те, що позивачка ОСОБА_1 є засновником у вказаному господарстві, жодним чином не спростовує доводів позивачки, наведених в обґрунтування її позовних вимог про розірвання шлюбу.

Сам факт того, що позивач, як і відповідач, є в числі засновників СФГ «ДІБРОВА», не свідчить про ведення ними спільного господарства та наявність між ними шлюбних відносин.

Доводи відповідача щодо наявності у їхнього сина ОСОБА_5 інвалідності також жодним чином не спростовують доводів позивачки.

Вказана обставина не є такою, що свідчить про неможливість задоволення позовних вимог, оскільки розірвання шлюбу в цілому не впливає на батьківські права та обов`язки сторін.

Питання щодо таких прав та обов`язків сторін не вирішуються судом в межах розгляду даного спору.

Суд також враховує, що ухвалами суду сторонам двічі надавався термін на примирення.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, до примирення сторони не дійшли.

При цьому суд зауважує, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що під час наданого судом строку він намагався примиритися з позивачкою і такі його намагання нею були відхилені.

Суд наголошує, що шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

Таким чином, з`ясувавши дійсні взаємостосунки сторін, мотиви розірвання шлюбу, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам та інтересам їхніх дітей, що має істотне значення, а тому суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи квитанції №Е13А-09С3-А038-79ВТ від 02.04.2024, позивачкою при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Таким чином, ураховуючи задоволення позовних вимог, вказана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Окремо суд звертає увагу на процесуальну поведінку відповідача, який неодноразово подавав заяви про відкладення розгляду даної справи, стверджуючи про неможливість його участі у судовому засіданні у зв`язку з проживанням на території Румунії.

Водночас, вказана обставина не є такою, що унеможливлює ухвалення судом рішення у даній справі, оскільки сам факт проживання сторони за межами території України не свідчить про неможливість її участі у судовому засіданні.

Зокрема, відповідно до ст. 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Клопотань щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідач жодного разу не заявляв.

При цьому, суд зауважує, що факт перебування відповідача за межами території України не завадив йому подати до суду відповідні письмові пояснення та докази, які були досліджені судом та враховані при розгляді даної справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 16 серпня 2008 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис №1934, розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя О. О. Ковбасюк