Ухвала від 28.08.2025 по справі 320/33987/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

28 серпня 2025 року справа № 320/33987/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту будівництва та житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними та скасування наказу і свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації прав з одночасним припиненням речових прав,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту будівництва та житлового забезпечення (Київської міської державної адміністрації), в якому позивач просить суд:

- визнати недійсним та скасувати Наказ Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (код СДРПОУ 24378016) № 1105-С/КІ від 14 липня 2019 року про видачу свідоцтв про право власності, в тій частині, якою передбачено оформлення та видача свідоцтва про право власності інвестору ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності від 22 липня 2009 року серія НОМЕР_1 , видане Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (код ЄДРПОУ 24378016), яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 , складається з 3 кімнат, жилою площею 78,40 кв.м., загальною площею 135,10 кв.м., дійсно належать ОСОБА_2 ;

- cкасувати державну реєстрацію прав власності з одночасним припиненням речових прав. на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , проведену Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське бюро технічної інвентаризації» (код ЄДРПОУ: 03359836) 18 травня 2009 року (номер запису 45693 в книзі: 588-126) на підставі свідоцтва про право власності від 22 липня 2009 року серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (№ 1105-С/КІ від 14 липня 2019 року), загальною площею 135,10 кв.м. та будь-які похідні від права власності речові права на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , обтяження таких прав, у тому числі, але не обмежуючись забороною, орендою, іпотекою;

- судові витрати стягнути з відповідача.

Приписами пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Розглянувши даний позов, суд дійшов висновку, що існують підстави для відмови у відкритті провадження у даній адміністративній справі, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у порядку адміністративного судочинства захисту підлягають права та охоронювані законом інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, які є складовою частиною правових відносин, що виникають у суспільстві.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та охоронювані законом інтереси рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, проте, ці рішення, дії чи бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд зазначає, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У постанові Верховного суду України від 14.12.2016 у справі №6-2554цс16 суд вказав, що аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (в редакціях, які діяли до 15.12.2017 року) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень).

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Суд зазначає, що відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Між тим, у розрізі положень статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

За правилами, визначеними у статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач не погоджується з рішеннями відповідача, якими оформлене право власності за третьою особою - ОСОБА_2 .

При цьому, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб, а також органів, яким законом надане право на представництво інтересів інших осіб, з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач не мав права реєструвати право власності за третьою особою - ОСОБА_2 .

Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із відносин права власності, тобто, володіння, розпорядження та користування майном.

Крім того, частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушених (на думку позивача) майнових прав ОСОБА_1 .

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових прав особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, й у постанові від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17.

Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Із аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною шостою статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Із урахуванням встановлених вище обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що такі позовні вимоги мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства та віднесені до юрисдикції відповідного місцевого загального суду.

Також, суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини п`ятої статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Виходячи з вищевикладеного, керуючись статтями 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту будівництва та житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними та скасування наказу і свідоцтва, скасування державної реєстрації прав власності з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно.

2. Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

3. Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

4. Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Кушнова А.О.