Постанова

від 20.12.2010 по справі 1/204-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

1/204-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2010 року                                    Справа №  1/204-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лисенко О.М. (доповідача)    

суддів: Джихур О.В., Виноградник О.М.

при секретарі судового засідання: Ковзикові В.Ю.

представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнесінвестгруп-КР”, м.Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської  області від  29.09.2010р.  у  справі № 1/204-10

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “ЕФІ-Транс”, м.Київ

до: товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнесінвестгруп-КР”, м.Кривий Ріг

про стягнення 25 772, 72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕФІ-Транс”, м.Київ звернулося в господарський  суд Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнесінвестгруп-КР”, м.Кривий Ріг про стягнення 25 772, 72 грн. витрат на переадресацію вагонів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2010 року по справі № 1/204-10 (суддя Рудь І.А.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі як обґрунтовані і підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки позивач, отримавши 100% передоплату, не в повній мірі виконав умови п.1.3 Договору та не попередив своєчасно відповідача про те, що завантажені відповідачем на піввагони №№ 67188045, 65881823 не проходять у тунелі на дільниці Білоріченська-Туапсе-Адлер “Північно-Кавказької залізниці” Російських залізниць, тому виникла необхідність перенавантажити грузи з двох на піввагонів у чотири на піввагони та змінити їх маршрут слідування шляхом пере адресації вантажів.

Також скаржник зазначає, що не погодився з пропозицією позивача нести ці додаткові, спричинені неналежним виконання своїх обов`язків, витрати, оскільки відповідач жодним документом, який повинен складатися у суворій відповідності до форми, що вказана у Додатку №1 до Договору, не ініціював переадресування вантажів.

Відповідач не направляв позивачу Гарантійний лист від 01.09.2009 року № 201/09.

Позивач не надав суду доказів, що додаткові витрати у сумі 25 772, 72 грн. сплачені ним на підставі рахунків залізничних доріг України або підприємств України, про що прямо зазначено у п.3.2.7 та п.4.9 Договору.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, представник у судове засідання не з`явився.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні 01.12.2010 року представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

27.07.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Ефі-Транс” (експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю “Бізнесінвестгруп-КР” (клієнт) укладено генеральний договір транспортного експедирування № 333/07-09 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого клієнт (відповідач) доручив, а експедитор (позивач) зобов`язався за плату і за рахунок відповідача організувати перевезення залізничним транспортом експортно-імпортних та транзитних вантажів, погоджених сторонами в додаткових угодах та/або заявках, що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 1.3 Договору сторони узгодили, що з метою виконання зобов`язань, покладених на експедитора у відповідності з п.п.1.1, 1.2 даного Договору, експедитор уповноважується від свого імені та за рахунок клієнта укладати угоди з транспортними та іншими підприємствами відносно предмета даного Договору –перевезення вантажів клієнта залізничним транспортом.

Згідно з п.3.2.7 Договору на клієнта покладено обов`язок відшкодувати через експедитора витрати, які не залежать від експедитора протягом п`яти календарних днів з дати отримання відповідного рахунку від експедитора.

Відповідно до п.4.9 Договору у випадку, якщо вартість фактично понесених експедитором витрат на організацію вантажу згідно з заявками клієнта перевищила раніше погоджену сторонами суму, клієнт зобов`язаний компенсувати експедитору відповідну різницю згідно з рахунками від залізниць України та інших підприємств.

За пунктом 3.1.1 Договору експедитор зобов`язався пропонувати схему перевезення вантажів клієнта, своєчасно інформувати клієнта про вартість перевезення вантажів та повідомляти його про її зміни.

17.08.2009 року відповідач відповідно до умов Договору направив позивачу дві заявки про організацію перевезення вантажу –шпали просочені, отримувач вантажу –ТОВ СП “Проммонтажсервіс”, станція Адлер, Росія, рухомий склад –всього 4 напіввагони вантажопідйомністю по 44 тони кожний.

На виконання умов договору за залізничними накладними №№ 45751019, 45751020, 45751021, 45751022 позивач здійснив відправку вантажу за вказаними заявками у напіввагонах №№ 67188045, 65881823, 63327183, 67920074.

В ході виконання вказаних заявок позивачем, відповідач ініціював переадресування вказаних 4-х напіввагонів зі станції Адлер на станцію Сухумі, на адресу отримувача –ТОВ СП “Проммонтажсервіс”, та листом №201/09 від 01.09.2009 року гарантував оплату провізних платежів, додаткових зборів та витрат, пов'язаних з вказаною переадресацією.

Між позивачем по справі та ТОВ “РусТранс” 17.04.2008 року укладений договір № 58-02 транспортної експедиції, відповідно до якого ТОВ “РусТранс” зобов`язувався за рахунок та за дорученням позивача по даній справі і від свого імені здійснювати за винагороду транспортно-експедиційне обслуговування перевезень вантажів в тому числі і розрахунки по заявкам позивача по території Росії, інших держав СНГ та Балтії в прямому залізничному та змішаному залізнично-водному сполученні.

Згідно до Актів загальної форми (а.с.22-27, 32-33, 38-39, 44-45) за час оформлення документів на переадресування залізницею нарахована плата за збереження і користування, яка оплачена ТОВ “РусТранс”.

На підставі рахунку ТОВ “РусТранс” № 110 від 01.03.2010 року позивач оплатив додаткові витрати по переадресуванню на ст.Адлер за вагони №№ 67188045, 65881823, 63327183, 67920074 платіжним дорученням № 6 від 03.03.2010 року (а.с.76, 122).

10.02.2010 року позивачем на адресу відповідача було направлено лист №07/10Б з проханням відшкодувати 25 772,72 грн. витрат позивача на переадресацію вантажу зі станції Адлер на станцію Сухумі на адресу отримувача –ТОВ СП “Проммонтажсервіс” у сумі 25 772, 72 грн.

Додатком до вищевказаного листа, відповідачу було виставлено рахунок № 142 від 10.02.2010 року.

17.03.2010 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію №77/10Б з вимогою оплатити витрати по переадресації в розмірі 25 772 грн.72 коп., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Доказів погашення заборгованості відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Доводи скаржника про те, що останній не ініціював переадресування вагонів та не направляв гарантійний лист від 01.09.2009 року № 201/09, до уваги судовою колегією не приймаються з огляду на те, що позивачем доведено належними доказами, а відповідачем не спростовано такі твердження.

Згідно до частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

В матеріалах справи наявні завірені належним чином копії листів відповідача вих.№ 196/08 від 28.08.2009 року, вих.№201/09 від 01.09.2009 року (а.с.17, 119-120).

За наведених обставин судова колегія дійшла до висновку про те, що спірне переадресування було здійснене за ініціативою відповідача, який гарантував оплату.

Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі як обґрунтованих та підтверджених належними доказами.

Підстави для скасування рішення, які передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Державне мито за перегляд справи по апеляційній скарзі покладається скаржника.

Керуючись статтями 49, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнесінвестгруп-КР”, м.Кривий Ріг –залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2010 року по справі № 1/204-10  –залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                 О.М.Лисенко   

Суддя                                                                                      О.В.Джихур

Суддя                                                                                      О.М.Виноградник