Рішення від 21.08.2025 по справі 460/16062/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 серпня 2025 року м. Рівне№460/16062/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Юрчук А.М., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача-1: Марщівська О.П.,

позивача-2: представник не прибув,

позивача-3: представник не прибув,

відповідача: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації доДубровицької міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

Керівник Сарненської окружної прокуратури (далі - позивач-1) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (далі - позивач-2) та Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації (далі - позивач-3) до Дубровицької міської ради (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Дубровицької міської ради щодо невчинення дій, спрямованих на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця міста Дубровиця;

- зобов`язати Дубровицьку міську раду вчинити дії, спрямовані на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану міста Дубровиця.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем, всупереч вимогам чинного законодавства не затверджено історико-архітектурний опорний план міста Дубровиця, що призводить до можливості хаотичної неконтрольованої забудови, знищення історичної спадщини територіальної громади.

Ухвалою суду від 02.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

27.01.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки міською радою було здійснено необхідні дії щодо розроблення історико-архітектурного плану міста Дубровиця, а саме: прийнято рішення від 19.12.2024 №1619 "Про розроблення історико-архітектурного опорного плану міста Дубровиця Сарненського району Рівненської області". Відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 05.02.2025 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.03.2025.

06.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою обов`язок затвердження історико-архітектурного опорного плану відповідно до вимог діючого законодавства покладений на відповідача. Зазначений план останнім по теперішній час не затверджений. Невжиття відповідних заходів порушує як інтереси територіальної громади населеного пункту щодо збереження історичного міста, визначеності щодо стану законності під час його забудови, так і інтереси держави загалом.

Підготовче засідання 04.03.2025 відкладено на 03.04.2025 за клопотанням відповідача.

Підготовче засідання 03.04.2025 відкладено у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Дудар О.М. Підготовче засідання відкладено на 09.04.2025.

Підготовче засідання 09.04.2025 відкладено на 13.05.2025 за клопотанням відповідача.

Ухвалою суду від 09.04.2025 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

У судовому засіданні 13.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 10.06.2025

Підготовче засідання 10.06.2025 відкладено на 15.07.2025 за клопотанням відповідача.

У судовому засіданні 15.07.2025 оголошено перерву до 21.08.2025 у зв`язку з витребуванням додаткових доказів.

У судовому засіданні 21.08.2025 закінчено розгляд справи ухваленням рішення.

Представник позивачів у судових засіданнях позов підтримала та суду пояснила, що з моменту затвердження Списку історичних населених місць України (2001 рік), до яких, зокрема. належить м.Дубровиця, по теперішній час історико-архітектурний опорний план міста не затверджено. Відповідно до інформації відповідача від 24.10.2024 №07-1308/03-41/24, міською радою прийнято рішення від 20.01.2022 №561 "Про затвердження Програми розроблення Комплексного плану просторового розвитку території Дубровицької міської ради на 2022-2025 роки". Водночас, фінансування вказаної Програми за період 2022-2024 років міською радою не проводилося. Зауважила, що прийняття відповідачем на 52 сесії Дубровицької міської ради рішення №1619 від 19.12.2024 "Про розроблення історико-архітектурного опорного плану міста Дубровиця Сарненського району Рівненської області" не спростовує бездіяльності відповідача упродовж тривалого часу. Відтак всупереч вимогам, визначеним ст.ст.16-1, 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст.ст.31, 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №926 від 01.09.2021, Дубровицькою міською радою дотепер не вжито ефективних дій, зокрема, не виділено жодних коштів щодо розроблення, виготовлення і затвердження в установленому законом порядку обумовленого плану. Просила позовні вимоги задовольнити повністю.

У судові засідання з розгляду справи по суті представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового розгляду відповідач повідомлений належним чином.

Враховуючи положення ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу без участі відповідача.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, заслухавши представника позивачів, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 "Про затвердження Списку історичних населених місць України" затверджено Список історичних населених місць України, до якого, серед іншого, включено історично населені пункти Рівненської області, зокрема, місто Дубровицю.

Згідно з листом Сарненської окружної прокуратури від 04.10.2024 №53/2-1399вих-24, Сарненська окружна прокуратура звернулася до Дубровицької міської ради щодо наявності розробленого історико-архітектурного опорного плану міста Дубровиця відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Списку історичних населених місць України" від 26.07.2001 №878 Списку історичних населених місць України.

Листом від 24.10.2024 №07-1308/03-41/24 Дубровицька міська рада повідомила Сарненську окружну прокуратуру про те, що радою прийнято рішення від 20.01.2022 №561 "Про затвердження Програми розроблення Комплексного плану просторового розвитку території Дубровицької міської ради на 2022-2025 роки".

Листом від 28.10.2024 №53/2-1512вих-24 Сарненська окружна прокуратура звернулася до Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації щодо розробки історико-архітектурного опорного плану м.Дубровиця та його затвердження у встановленому законом порядку.

Листом від 06.11.2024 вих-1264/0/01-13/24 Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації повідомило про те, що історико-архітектурний опорний план м.Дубровиця в частині затвердження меж та режимів використання зон охорони пам`яток археології, історії, монументального мистецтва місцевого значення, що визначені науково-проектною документацією, управлінням культури і туризму облдержадміністрації не погоджувався. Звернень від Дубровицької міської ради стосовно погодження науково-проектної документації історико-архітектурного опорного плану м.Дубровиця на адресу управління не надходило.

Листом від 28.10.2024 №53/2-1511вих-24 Сарненська окружна прокуратура звернулася до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України щодо розробки історико-архітектурного опорного плану м.Дубровиця.

Листом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 03.12.2024 №06/13/10606-24 повідомлено Сарненську окружну прокуратуру про те, що міністерство зверталося до голови Дубровицької міської ради із листом від 21.09.2020 №11448/6.11.1 щодо необхідності виконання вимог чинного пам`яткоохоронного законодавства та обов`язковості розроблення історико-архітектурного опорного плану. Однак відповідь на зазначений лист не надходила, проект історико-архітектурного опорного плану м.Дубровиця та/або науково-проектна документація з визначенням меж і режимів використання історичних ареалів міста на розгляд центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, наразі не подано. При цьому, листи подібного змісту неодноразово направлялися до органів місцевого самоврядування історичних населених місць та до місцевих органів охорони культурної спадщини і у попередні роки.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бнездіяльність щодо невжиття дій, спрямованих на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця, прокурор звернувся до суду із позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Пунктом третім частини першої статті 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, а також, звертаючись до суду, самостійно визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 17.10.2019 у справі №569/4123/16-а та від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18.

У цьому випадку порушення інтересів держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог національного та міжнародного законодавства в сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст.54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.

Законом України "Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства" від 19.09.2013 №581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно: - ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому; - найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).

Згідно із ст.5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).

Отже, згідно з вищенаведеними приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України "Про охорону культурної спадщини" відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць. Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому, Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

Частиною 4 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 №1805-III (далі - Закон №1805-III) передбачено, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно із ст.34 Закону №1805-III, території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

За приписами ч.1 ст.150 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Верховний Суд у постанові від 28.01.2021 у справі №380/3398/20 зазначив, що особливістю органу місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень, є те, кожен з таких суб`єктів є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.

Відтак, позови прокурора до органу місцевого самоврядування за загальним правилом подаються з такої підстави як відсутність суб`єкта, до компетенції якого належать відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

Ураховуючи викладене, орган, уповноважений державою на звернення до суду з позовами про зобов`язання вчинити дії щодо розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану відсутній, оскільки ці питання належать до виключної компетенції органу місцевого самоврядування, який є відповідачем у справі та не може бути одночасно позивачем, що представляє та захищає порушені інтереси територіальної громади.

Таким чином, оскільки орган, уповноважений державою звертатися до суду з порушеного питання, відсутній, прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі у межах визначених повноважень та за наявності законних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон №1805-ІІІ.

Згідно з визначеннями, які наведені у статті 1 Закону №1805-ІІІ:

- охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;

- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №1805-ІІІ, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Статтею 6 Закону №1805-ІІІ визначені повноваження інших органів охорони культурної спадщини.

Так, згідно із ч.2 ст.6 Закону №1805-ІІІ, до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, серед іншого, належить: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини; надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини; підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об`єктів культурної спадщини, відповідного використання пам`яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади; ) виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч.4 ст.32 Закону №1805-ІІІ, з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, затверджується Кабінетом Міністрів України.

У кожному історичному населеному місці визначається один або більше історичний ареал.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

За змістом ч.1 ст.17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі Закон №3038-VI), генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Частинами четвертою, п`ятою статті 17 Закону №3038-VI передбачено, що для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини та зони їх охорони.

Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації.

Відомості про зазначені в історико-архітектурному опорному плані об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони, пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони, межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони, охоронювані археологічні території вносяться до Державного земельного кадастру в порядку, встановленому відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" як обмеження у використанні земель у сфері забудови.

Відповідно до ч.7 ст.17 Закону №3038-VI, виконавчі органи сільських, селищних і місьих рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Підпунктом 6 п."а" ч.1 ст.31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Окрім цього, до делегованих повноважень, згідно з пп.5 п."б" вказаної статті Закону №280/97-ВР, належать повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради щодо організації охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.

Відповідно до пп.7 п."а" ч.1 ст.32 Закону №280/97-ВР, серед власних (самоврядних) повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради також передбачені повноваження щодо створення умов для розвитку культури, сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел.

Підпунктом 10 пункту "б" вказаної статті Закону №280/97-ВР передбачено, що до делегованих повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, віднесено забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

На виконання вимог ст.32 Закону №3038-VI Кабінет Міністрів України постановою від 13.03.2002 №318 затвердив Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок №318).

Згідно з пунктами 1-6, 9, 10, 12 Порядку №318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови.

Режими використання історичних ареалів визначаються їх історико-культурним потенціалом (кількістю, видами, типами і категоріями об`єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою, наявністю чи відсутністю заповідників, а також установленими зонами охорони пам`яток).

Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Історичний ареал - це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об`єктів культурної спадщини від інших, менш освоєних або погано збережених частин населеного місця.

Межі історичних ареалів слід проводити вздовж розпланувальних і природних рубежів, що відокремлюють історичний ареал від решти міських територій, і визначати історико-архітектурним опорним планом населеного місця. Історико-архітектурні опорні плани розробляються на основі комплексних досліджень усієї території історичного населеного місця та його найближчого оточення.

У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.

Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

У межах населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 №926 затверджений Порядок розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації (далі - Порядок №926).

Згідно із п.1.1 Порядку №926, цей нормативно-правовий акт визначає склад, зміст, механізм розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації на місцевому рівні: комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, а також склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту.

Відповідно до пп.12 п.2 Порядку №926, історико-архітектурний опорний план - науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України, згідно із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", містить відомості про об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території.

За змістом пп.4 п.43 Порядку №926, під час розроблення генеральних планів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, здійснюється розроблення історико-архітектурного опорного плану відповідно до завдання, цього Порядку, державних будівельних норм та інших норм законодавства.

Зазначені в історико-архітектурному опорному плані відомості є підставою для встановлення обмежень у використанні земель та враховуються під час розроблення планувальних рішень.

Згідно з п.34, п.35 Порядку №926, рішення про розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів території) щодо території територіальної громади, а також оновлення і внесення змін до неї приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчий орган сільської, селищної і міської ради, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовником розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій), який організовує розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради, незалежно від визначених відповідно до закону джерел фінансування.

Відповідно до пунктів 54, 56 Порядку №926, рішення про розроблення (внесення змін) історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін, погодження та подання історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної місцевої ради.

Історико-архітектурний опорний план розробляється для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у складі генерального плану населеного пункту.

Під час розроблення історико-архітектурного опорного плану визначаються межі історичних ареалів та наносяться на його основне графічне креслення.

У межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови.

Пунктами 57, 58 Порядку №926 передбачено, що одночасно з історико-архітектурним опорним планом населеного пункту до генерального плану населеного пункту під час затвердження в межах території територіальної громади можуть включатися відомості про правові режими використання історичних ареалів населених місць та межі та режими використання зон охорони пам`яток, які затверджені в установленому порядку відповідною науково-проектною документацією.

Науково-проектну документацію щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану, визначення режимів використання історичних ареалів, а також зон охорони пам`яток як взаємодоповнюючі документи доцільно замовляти, розробляти та затверджувати одночасно.

Відповідно до п.60 Порядку №926, історико-архітектурні опорні плани та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними місцевими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що історико-архітектурний опорний план - це науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України та містить, зокрема відомості про межі використання історичних ареалів населених місць. Тобто, межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури. Таким чином, межі і режими використання зон охорони пам`яток історичних ареалів можуть застосовуватись лише у випадку їх затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, яким у цьому випадку є Мінкультури.

Суд встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 "Про затвердження Списку історичних населених місць України" до Списку історичних населених місць України включене як історичне місто Дубровиця.

Відтак, у силу вимог ч.4 ст.17 Закону №3038-VI для вказаного населеного пункту у складі генерального плану повинен бути розроблений історико-архітектурний опорний план, обов`язок по реалізації якого, відповідно до пунктів 54, 55, 60 Порядку №926, покладений на Дубровицьку міську раду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невчинення дій, спрямованих на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця є протиправною.

Суд бере до уваги рішення Дубровицької міської ради, на які посилається відповідач, а саме: від 20.01.2022 №561 "Про затвердження Програми розроблення Комплексного плану просторового розвитку території Дубровицької міської ради на 2022-2025 роки" та від 19.12.2024 №1619 "Про розроблення історико-архітектурного опорного плану міста Дубровиця Сарненського району Рівненської області". Проте зазначає, що такі рішення були прийняті за спливом більше двадцяти років з моменту включення міста Дубровиці Списку історичних населених місць України та обумовлені судовими справами, що були ініційовані прокурором. Крім того, відповідачем не надано жодних доказів щодо виконання власного рішення від 19.12.2024 №1619 (визначення в установленому законодавством порядку розробника історико-архітектурного опорного плану, здійснення фінансування відповідних робіт).

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення у повному обсязі.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України, судові витрати із сплати судового збору належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури, структурним органом якої є Сарненська окружна прокуратура, та якою згідно з платіжною інструкцією від 24.12.2024 №2955 сплачено судовий збір за подання позовної заяви у цій справі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації до Дубровицької міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Дубровицької міської ради щодо невчинення дій, спрямованих на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця міста Дубровиця.

Зобов`язати Дубровицьку міську раду вчинити дії, спрямовані на розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану міста Дубровиця.

Стягнути на користь Рівненської обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань Дубровицької міської ради судові витрати із сплати судового збору в сумі 2422,40грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач-1: Керівник Сарненської окружної прокуратури (вул.Демократична, буд.32, м.Сарни, Рівненська область, 34500; ідентифікаційний код юридичної особи 02910077).

Позивач-2: Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (вул.Івана Франка, буд.19, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 43220275).

Позивач-3: Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, буд.1, м.Рівне, Рівненська область, 33028; ідентифікаційний код юридичної особи 35103248).

Відповідач: Дубровицька міська рада (вул.Воробинська, буд.16, м.Дубровиця, Рівненська область, 34100; ідентифікаційний код юридичної особи 05390997).

Повне рішення складено 29 серпня 2025 року.

Суддя О.М. Дудар