Ухвала від 02.09.2025 по справі 320/41264/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

02 вересня 2025 року м. Київ № 320/41264/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї документи,

за позовомОСОБА_1 до1. Печерського районного суду міста Києва; 2. Державної казначейської служби Українипровизнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

16 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Печерського районного суду міста Києва; Державної казначейської служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Печерського районного суду міста Києва, що полягає у не розгляді в установлений законом строк заяви від 11.05.2025 про поворот виконання рішення у справі № 757/3551/17-ц.

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду в розмірі 103 499 (сто три тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) гривень 00 копійок, завдану протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2025 справу розподілено судді Жуковій Є.О.

Положеннями пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суд враховує наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано одне із основоположним прав людини права на справедливий суд, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.

В національному законодавстві дане право випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Приписами частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, визначеним у цій статті шляхом.

Завданням адміністративного судочинства у силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Водночас поняття позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналіз позовної заяви, дає підстави дійти до висновку, що позивача оскаржує бездіяльність відповідача щодо не розгляду в установлений законом строк заяви про поворот виконання рішення.

Як зазначає сам позивач, останній вважає бездіяльність відповідача -1 Печерського районного суду міста Києва, яка виявилася в не вчинені жодних процесуальних дій протягом 91 дня щодо розгляду поданої ним заяви до відповідача про поворот виконання рішення у справі №757/3551/17-ц протиправною.

З доданих до позовної заяви документів вбачається, що позивач, 11 травня 2025 року через систему «Електронний суд», звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовною заявою про поворот виконання рішення суду до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».

Зазначена позовна заява (№757/3551/17-ц), відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2025, була розподілена судді Євгену Сергійовичу Хайнацькому.

Не погоджуючись з процесуальними діями щодо розгляду позовної заяви у справі №757/3551/17-ц позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду, додатково обґрунтовуючи свою позовну заяву в частині стягнення моральної шкоди тим, що останній є «особою з інвалідністю II групи, що, згідно з позицією ВС у справі №711/6330/17-ц вимагає підвищених стандартів захисту, а також системним характером порушень , що створює відчуття «замкненого кола» та зневіри у правосудді».

Отже, оскаржувана бездіяльність відповідача -1, яка, за твердженнями ОСОБА_1 , полягає в порушенні суддею Печерського районного суду Хайнацьким Є.С. імперативної норми ст.380 КАСУ, що встановлює 20 денний строк, та не вчиненні жодної процесуальної дії протягом 91 дня щодо заяви про поворот виконання, поданої до Печерського районного суду 11.05.2025 року, є нічим іншим як діяльністю суду, пов`язаною з розглядом судових справ, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям "здійснення правосуддя", та свідчить про те, що у даному випадку суддя/суд не є суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади.

Згідно статтею 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у справі. Це можливо лише у випадках, коли суд виступає як звичайна установа (особа), а не як орган, що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, встановленому законодавством про судочинство.

Такої позиції дотримується Верховний Суд України у рішенні від 02.12.1998 та у рішенні від 23.03.2011 у справі № 6-1386св10.

Положеннями статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII Про судоустрій і статус суддів, здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку шляхом подання позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 6 Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів, у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України (у відповідній редакції - прим.) суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

У Рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 Конституційний Суд України роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Крім того, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 Про незалежність судової влади зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03 квітня 2018 року в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Відповідної позиції дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року в справі №521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі №757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року в справі №462/32/17, від 20 березня 2019 року в справі №295/7631/17, від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18, від 02 жовтня 2019 року в справі №815/110/16, від 16 жовтня 2019 року в справі №1340/4052/18, від 27 листопада 2019 року в справі №1540/4005/18, від 26 лютого 2020 року в справі №280/1334/19, а також Верховний Суд у постановах від 01 серпня 2018 року в справі №813/2579/17, від 18 січня 2019 року в справі №826/1198/17, від 31 липня 2019 року в справі №636/5534/15, від 05 березня 2021 року в справі №640/19503/19, від 21 липня 2022 року в справі №580/5292/21, від 28 грудня 2022 року в справі №640/30494/21, від 26 січня 2023 року в справі №420/9956/22, від 02 березня 2023 року в справі №990/54/22, від 08 травня 2023 року в справі №580/2605/22, від 26 липня 2023 року в справі № 580/1016/23, від 13 червня 2024 року в справі № 280/8200/23 та інших.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами в даному випадку, за своєю правовою суттю не є владно-управлінськими, а безпосередньо стосуються дій судді щодо вчинення процесуальних дій у межах цивільної справи №757/3551/17-ц.

Суд наголошує на тому, що цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий та такий позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Заявлені позовні вимоги не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства.

Аналогічні висновки викладенні у постанові Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №280/8200/23.

Щодо підсудності позовної вимоги ОСОБА_1 до відповідача -2 (Держави Україна в особі Державної казначейської служби України) про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь моральної шкоди в розмірі 103 499 (сто тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) гривень 00 копійок, завданої протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, суд зазначає наступне.

Не надаючи по суті оцінки твердженням позивача про «вихідну несправедливість, системний бар`єр в Київському окружному адміністративному суді та замкнене коло бюрократії», які, на думку ОСОБА_1 , з адресою місцезнаходження: Франція, BIELIK Mykhailo, Lancelot 2-15 Boulevard de Lancelot, porte 127-07000 PRIVAS, France та прагненням стягнути моральну шкоду в розмірі 103 499 (сто тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) гривень 00 копійок з воюючої країни, «порушують його право на справедливий суд двічі та свідчать про системний характер існуючої проблеми», суд зазначає, що вказана позовна вимога є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності Печерського районного суду міста Києва, що полягає у не розгляді в установлений законом строк заяви від 11.05.2025 про поворот виконання рішення у справі № 757/3551/17-ц, а відтак має аналогічне правове регулювання, що, враховуючи відмову у відкритті провадження щодо первісної позовної вимоги, не може бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 170, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/41264/25.

2. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до суду з позовом з тих самих підстав, з тим самим предметом та до того самого відповідача - не допускається.

Відповідно до частин четвертої - п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Жукова Є.О.