Вирок від 04.09.2025 по справі 645/1575/23

Справа № 645/1575/23

Провадження № 1-кп/645/38/25

В И Р О К

Іменем України

04 вересня 2025 р. м. Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого,працюючого озеленювачемв СКП«Харківзеленбуд» ХМР, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,-

в с т а н о в и в:

Згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до Указу Президента України №133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України №341/2022від 17.05.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президент України № 573/2022 від 12.08.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до Указу Президента України №757/2022 від 07.11.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Згідно Указу Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Згідно Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» з 24 лютого 2022 року на території України оголошено загальну мобілізацію строком на 90 діб.

Указом Президента України №342/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» продовжено строк проведення загальної мобілізації в Україні із 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до Указу Президента України №574/2022 від 12.08.2022 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» продовжено строк проведення загальної мобілізації в Україні із 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Згідно Указу Президента України №758/2022 від 07.11.2022 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» продовжено строк проведення загальної мобілізації в Україні із 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до Указу Президента України №59/2023 від 06.02.2023 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» продовжено строк проведення загальної мобілізації в Україні із 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_5 вчинив злочин за наступних обставин:

30.11.1989 року ОСОБА_5 був прийнятий з обліку призовників на військовий облік та отримав військовий квиток серії НОМЕР_1 від 26.11.1987 року, виданий ІНФОРМАЦІЯ_2 .

12.03.2020 року ОСОБА_5 був визнаний Рішенням медичної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.03.2020 року придатним до військової служби у воєнний час.

10.01.2023 року перебуваючи на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 військовозобов`язаний ОСОБА_5 прибув за направленням ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.12.2022 року № ВВ05/25101 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_3 для проходження військово-лікарської комісії та подальшого несення служби у складі Збройних Сил України. По прибуттю до ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 було записано до «Журналу реєстрації направлень на військово-лікарську комісію, виданих військовозобов`язаним для проходження медичного огляду за 2023 рік №74» та видано направлення на проходження медичного огляду військово-лікарської комісії. Перед проходженням військово-лікарської комісії гр. ОСОБА_5 було роз`яснено його права та обов`язки щодо проходження медичного огляду та надання медичної документації стосовно захворювань та перебування на будь-яких обліках.

10.01.2023 року ОСОБА_5 самостійно, без будь-якого примусу, пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до довідки №74 від 10.01.2023 року, виданої військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 визнаний здоровим та приданим до військової служби. На підтвердження повідомлення про обов`язок надання повних та достовірних відомостей про стан здоров`я та ознайомлення з висновком медичного огляду військово-лікарської комісії ОСОБА_5 поставив свій особистий підпис у пункті 11 картки обстеження та медичного огляду.

Також 10.01.2023 року о 14.45 годині відповідальний виконавець мобілізаційного відділення старший солдат ОСОБА_6 , який діє відповідно до «Функціональних обов`язків відповідального виконавця мобілізаційного відділення», затверджених начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 07.04.2022 року, додатково ознайомив ОСОБА_5 з Указом Президента України №757/2022 від 07.11.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та Указом Президента України №758/2022 від 07.11.2022 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», роз`яснив про кримінальну відповідальність за неявку у вказаний час в повістці та вручено під особистий підпис бойову повістку, в якій зазначено номер команди (3017) та дата прибуття, а саме: «11.01.2023 року о 09.00 годині» до ІНФОРМАЦІЯ_4 , який розташовано за адресою: АДРЕСА_3 .

10.01.2023 р. о 14.45 годині, отримавши бойову повістку на відправку, ОСОБА_5 відмовився від особистого підпису в повістці. Про що було складено акт від 10.01.2023 року, затверджений заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 начальником мобілізаційного відділення майором ОСОБА_8 ; головним спеціалістом мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 службовцем ОСОБА_9 та відповідальним виконавцем мобілізаційного відділення ОСОБА_6 . Жодних скарг чи заяв щодо проблем зі здоров`ям або підстав, які можуть стати причиною для ухилення від призову за мобілізацією з боку ОСОБА_5 не надходило.

11.01.2023 року о 09.00 годині та у подальшому ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним і приданим для військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, не маючи права на відстрочку, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 , який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , про причини свого неприбуття працівників ІНФОРМАЦІЯ_4 не повідомив, чим проігнорував бойову повістку та ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , зазначив, що вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнає та пояснив суду, що 26 грудня 2022 року прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де з 26 грудня 2022 року по 27 грудня 2022 року проходив медичний огляд військово-лікарською комісією та був оглянутий всіма лікарями за виключенням лікарів стоматолога й терапевта. У зв`язку з чим, був записаний на огляд до лікаря терапевта на 10 січня 2023 року. Прибувши уранці 10 січня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 та пройшовши огляд лікаря терапевта, якому повідомив про наявність у нього підвищеного тиску, за вказівкою секретаря пройшов спочатку до кабінету № 23, а після того до кабінету № 26 ІНФОРМАЦІЯ_4 , де відмовився від мобілізації з релігійних міркувань, про що склав, за наданим зразком, заяву про відмову від мобілізації. Після складання заяви, працівник ІНФОРМАЦІЯ_4 забрав його військовий квиток та повідомив, що він буде притягнутий до кримінальної відповідальності за відмову від мобілізації, після чого він покинув приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначив, що він не придатний до мобілізації за віком й у зв`язку з його роботою у комунальній службі, що є соціально відповідальною працею. Вважає, що станом на 10 січня 2023 року мав бронь від проходження військової служби. Звернув увагу, що 10 січня 2023 року бойову повістку йому не вручали та від отримання повістки не відмовлявся, свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_6 бачив вперше у судовому засіданні.

Вина ОСОБА_5 у повному обсязі підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами по справі, а саме:

-показаннями свідка ОСОБА_6 ,якийстаном насічень 2023року перебувавна посадівідповідального виконавцямобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 . Так, в січні 2023 року ОСОБА_5 , який не мав відстрочки від призиву та пройшов військово-лікарську комісію й отримав висновок - придатний до військової служби, прибув до службового кабінету № 26, де ним була вручено ОСОБА_5 бойову повістку на відправку. Зазначив, що ОСОБА_5 відмовився від підпису в повістці, причини відмови не повідомив, про що було складено акт у присутності ОСОБА_5 . Вказав, що наступного дня ОСОБА_5 за повіткою не з`явився й на телефонні дзвінки не відповідав. Звернув увагу, що ОСОБА_5 не скаржився на стан здоров`я.

-показаннями свідка ОСОБА_10 ,яка зазначила,що начас складаннявисновку ВЛКвідносно ОСОБА_5 займала посадулікаря терапевтата одночаснабула головоюВЛКІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому підтвердила наданий відносно ОСОБА_5 висновок та повідомила, що висновок надається та підписується нею після огляду особи всіма лікарями.

- змістом направлення від 26.12.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , направляється для встановлення придатності для проходження військової служби за станом здоров`я в ЗСУ у зв`язку з призивом на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період (а.с. 63);

- фактичними даними витягу з журналу реєстрації направлення на військову лікарську комісію, виданих військовозобов`язаним для проходження медичного огляду ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно якого 26.12.2022 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під підпис отримав направлення на ВЛК та ознайомлений про адміністративну та кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу шляхом ухилення від медичного огляду та симуляції хвороби (а.с. 58-59);

- фактичними даними довідки № 74 військово-лікарської комісії, відповідно до якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проведено медичний огляд ВЛК №7 від 10.01.2023 року та має діагноз: здоровий та придатний до військової служби ( а.с. 60);

- фактичними даними картки обстеження та медичного огляду від 10.01.2023 року, відповідно до якої молодший сержант ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , військова частина НОМЕР_2 , проходив військову службу у Збройних Силах, містить записи про обстеження його профільними лікарями 26.12.2022 року, 27.12.2022 року та 10.01.2023 року та за результатами обстеження має діагноз та постанову ВЛК «здоровий» та на підставі графи ІІ розкладу хвороб, таблиці додаткових вимог придатний до військової служби (а.с. 63);

- фактичними даними військового квитка серії НОМЕР_1 виданого 26.11.1987 року ІНФОРМАЦІЯ_7 та обліковою карткою до нього, з якого вбачається, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 03.01.1988 року прийняв військову присягу у військовій частині № НОМЕР_2 , за період з листопада 1987 року по 20.11.1989 року проходив військову службу та займав посади курсанта, командира відділу та машини, за висновком командування частини про використання у військовий час: КО військової техніки, 20.11.1989 року звільнений в запас та направлений в ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 16.07.2019 року перебуває на військовому обліку, 12.03.2020 року комісією Немишлянського РВК визнаний придатним до військової служби (а.с. 56-57, 65);

- змістом повістки на відправку з розпискою та повідомленням, відповідно до якої молодшому сержанту ОСОБА_5 , 1969 року народження, наказано прибути 11.01.2023 року о 09-00 год. за адресою АДРЕСА_3 та роз`яснено наслідки неприбуття (а.с. 62);

- змістом акту від 10.01.2023 року, за підписом заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 начальника мобілізаційного відділення ОСОБА_12 , відповідального виконавця мобілізаційного відділення ОСОБА_6 , головного спеціаліста мобілізаційного відділення ОСОБА_13 та затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 , відповідно до якого 10.01.2023 року о 14-45 год. ОСОБА_5 , 1969 року народження, отримавши повістку на відправку, відмовився від особистого підпису в повістці (а.с. 66);

- змістомпостанов слідчогоСВ ВП№2ХРУП №2ГУНП вХарківській області ОСОБА_14 про визнанняречовими доказамивід 16.03.2023року,відповідно дояких визнано речовим доказом по даному кримінальному провадженню: оригінал документа«Акт» ІНФОРМАЦІЯ_4 від10.01.2023року,виданий стосовногр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та оригіналдокумента «Довідка№74військово-лікарськоїкомісії» від10.01.2023року, видана на гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та визначено їх місце зберігання ІНФОРМАЦІЯ_9 , за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 67-68);

Суд, виходячи з принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду доказів, передбаченихст. 22 КПК України, прийняв відмову сторони обвинувачення від допиту у судовому засіданні свідка обвинувачення ОСОБА_7 .

Відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Досліджені і перевірені судом докази у справі, якими обґрунтовується винуватість ОСОБА_5 у вчиненому є узгодженими, співпадають між собою та сумніву у своїй належності та допустимості у суда не викликають.

Відповідно до ст.86КПК України доказ є допустимим, якщо він отриманий в порядку, передбаченому цим Кодексом. Статтею 87КПК України визначений вичерпний перелік підстав, за яких доказ може бути визнаний недопустимим. Достовірність та об`єктивність вищенаведених доказів у суда сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, відносні, допустимі та достатні, у зв`язку з чим суд вважає можливим прийняти вказані докази. У відповідності до вимог ст.ст. 85, 86 КПК України, суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.

Проаналізувавши викладені по даному кримінальному провадженню докази та оцінивши їх в сукупності, суд визнає необґрунтованими ствердження сторони захисту щодо недоведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України.

Так, відповідно диспозицієюст. 336 ККпередбачено відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Об`єкт правопорушення - в широкому розумінні ним є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а ЗСУ, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченогост. 336 КК, виражається у бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суб`єктом злочину є громадяни України (або іншої країни) чоловічої або жіночої статі - військовозобов`язані, які підлягають мобілізації, резервісти.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Безпосереднім об`єктом цього злочину є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2ст. 17 Конституції Українипокладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - з загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.

Стаття 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»визначає загальну мобілізацію як складову частину організації оборони держави, змістом якої, зокрема, є переведення Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу.

Саме це і є підставою криміналізації ухилення від призову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.

Згідно ч. 5ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Згідно п. 4 ч. 1ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Так, ОСОБА_5 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , був військовозобов`язаним та придатним до військової служби згідно довідки військово-лікарської комісії від 10.01.2023 р. № 74. Він не мав, відповідно дост. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», права на відстрочку від привозу на військову службу за мобілізацією.

Усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи негативні наслідки, ОСОБА_5 , переслідуючи мету ухилитися від призову на військову службу під час мобілізації, в умовах особливого періоду, в порушення вимог вищевказаних нормативно-правових актів, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про наслідки неявки за викликом, отримавши особисто 10.01.2023 р. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 бойову повістку з вимогою прибути 11.01.2023 р. до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_3 для відправки у складі команди № НОМЕР_3 для проходження військової служби у Збройних силах України за призовом під час мобілізації на особливий період, відмовився від особистого підпису у повістці та 11.01.2023 р. не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 без поважних причин, чим вчинив кримінальне правопорушення передбаченест. 336 КК України.

Враховуючи, що об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченогост. 336 КК України, виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією, проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_5 не виконав конституційний обв`язок, покладений ст. ст.17та65 Конституції Українина всіх громадян України. Після отримання виклику до РТЦК та СП він не з`явився до нього на встановлений день та час, не вчиняв ніяких дій, спрямованих на виконання цього обов`язку в подальшому після 11.01.2023 р., незважаючи на те, що ні об`єктивних, ні суб`єктивних перешкод для вчинення ним належних дій не було і не встановлено під час судового розгляду.

Таким чином, суд вважає доведеним вину ОСОБА_5 в інкримінованому кримінальному правопорушенні та кваліфікує його дії за ст. 336 КК України.

Посилання захисника щодо порушення працівниками ІНФОРМАЦІЯ_8 визначеної законодавством України процедури призову громадян на військову службу, посилаючись на фактичну відсутність висновку ВЛК, у зв`язку з неповнотою медичного дослідження обвинуваченого, не знайшли свого підтвердження.

Так, у матеріалах кримінального провадження наявна довідка військово-лікарської комісії від 10.01.2023 № 74, відповідно до якої ОСОБА_5 не висловив своїх заперечень щодо висновку ВЛК про придатність до військової служби.

Також, ОСОБА_5 у разі наявності, на його думку, сумніву щодо правильності висновку ВЛК щодо придатності до військової служби, мав право, відповідно до п. п. 2.3.3 п. 2.3 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженогонаказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, звернутись до Центральної військово-лікарської комісії для перегляду відповідного висновку, однак він цим правом не скористався.

Водночас слід зазначити, що судовий контроль за рішеннями ВЛК здійснюється в межах компетенції адміністративних судів, а не судів загальної юрисдикції. Саме адміністративні суди, не підміняючи собою ВЛК та самостійно не визначаючи ступінь втрати працездатності, придатності до військової служби, а також причинного зв`язку хвороби з проходженням військової служби, мають право: оцінювати повноту й об`єктивність проведеного медичного огляду та встановлення причинного зв`язку захворювання; перевірити дотримання процедури проведення медичного огляду та прийняття рішення ВЛК; аналізувати наявність усіх необхідних документів, на підставі яких приймалося рішення; у випадку встановлення недоліків у процедурі проведення медичного огляду або прийняття рішення ВЛК, визнавати незаконною та скасовувати постанови ВЛК із зобов`язанням провести повторний медичний огляд.

Наведене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 12 червня 2020 року (справа № 810/5009/18, провадження № К/9901/24943/19).

Щодо доводів обвинуваченого про відмову від мобілізації з релігійних міркувань суд зазначає наступне:

Стаття 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

ЄСПЛ у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені ст. 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakis v. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatli v. Turkiye).

Водночас, ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).

При цьому, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень ст. 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Частина 2 статті 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Тобто, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене на підставі закону, переслідуючи легітимну мету, дотримуючись пропорційності (домірності), що встановлює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тих обсягах, що є необхідними для досягнення законних цілей.

Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у ст. 35 КУ. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

В умовах збройної агресії РФ проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні ЗС України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правами людини, закріпленими в ст. 9 Конвенції та ст. 35 КУ в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб, вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Відповідно до статей 17, 65 КУ захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються уст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу»- захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у ЗС України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

Відповідно дост. 2 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу»військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом ЗС України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно зіст. 17 ЗУ «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

У зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Так, під час судового розгляду обвинувачений зазначав, що своєчасно з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 за повісткою 26 грудня 2022 року та в подальшому усно пояснював працівникам ТЦК, що відмовляється проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями. Проте, жодних підтверджуючих документів про належність до певної конфесії чи релігійної громади не надав. Зазначив, що він сповідує релігію, яка не проводить свою діяльність на території України, а тому не може надати документи на підтвердження релігійних переконань. Будь-яких документів, які за законодавством України дають право на відстрочку від призову, за релігійними переконаннями, він надати не зміг.

Таким чином, з огляду на те, що у ОСОБА_5 , як у громадянина України, наявний військовий обов`язок, для його виконання він мав з`явитися у ІНФОРМАЦІЯ_4 і розпочати проходження військової служби у ЗС України у порядку, визначеному відповідно до діючого законодавства. При цьому, у разі наявності підстав для відстрочки чи звільнення від проходження такої служби, він мав подати відповідні документи. Водночас, суд наголошує на тому, що призов ОСОБА_5 на військову службу по мобілізації не означає, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, оскільки він міг бути задіяний у виконанні функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

Твердження обвинуваченого про невручення йому працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 бойової повістки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються показаннями свідка ОСОБА_6 , який підтвердив вручення повістки та відмову ОСОБА_5 від особистого підпису в повістці про відправку від 10 січня 2023 року, а також складання акту щодо відмови від особистого підпису в повістці; змістом повістки про відправку від 10 січня 2023 року та акту про відмову від підпису у повістці від 10 січня 2023 року.

Згідно з п.9 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154(в редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення) Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють, з-поміж іншого, заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Приписами ч.3ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.

Таким чином, обов`язок військово зобов`язаної особи з`явитись за викликом до відповідного ТЦК та СП установлений не повісткою, аЗаконом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Повістка від Територіального центру комплектування є лише сповіщенням про необхідність виконання військового обов`язку.

Доводи ОСОБА_5 щодо наявності, станом на 11 січня 2023 року, бронювання за місцем роботи, оскільки СПК «Харківзеленбуд» ХМР є критично важливою установою, не є спроможними та не знайшли свого підтвердження. Так, матеріали справи не містять жодних доказів наявності броні у обвинуваченого або відстрочки від мобілізації на час інкримінованого кримінального правопорушення.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає доведеною.

Обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не виявлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, не одружений, працює в Спеціалізованому комунальному підприємстві «Харківзеленбуд», ХМР на посаді озеленювача, на диспансерному (профілактичному) обліку у КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «МПНД № 3» ХМР не звертався, має діагноз комбінований геморой з ускладненнями. З метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання представником уповноваженого органу з питань пробації була складена досудова доповідь за ухвалою суду, згідно з якою орган пробації прийшов до висновку, що виправлення ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства. Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінені як середні.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови ПленумуВерховногоСудуУкраїни№7від24.10.2003року «Про практику призначення судами кримінального покарання» з послідуючими її змінами, суд призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_15 , суд керується вимогамист. 65 КК України, а саме: враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення злочину, особу винного, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, крім того вимогамист. 50 КК України, згідно з якою метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене. Крім того, призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановленихст.6Конвенціїпрозахистправлюдиниіосновоположнихсвобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Підстав для застосовування положеньст. ст. 69, 75 КК Українисудом не встановлено, виходячи з наступного.

Відповідно достатті 75 КК Українипри вирішенні питання, чи є можливим виправлення засудженого без реального відбування покарання, суд приймає до уваги дані, які характеризують особу винного, його стан здоров`я та значну суспільну небезпечність злочину передбаченого ст. 336 КК України та ставлення обвинуваченого до вчиненого, з урахуванням збройної агресії РФ та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, тому звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації (постанова Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 641/1067/23).

Разом з тим, будь-яких законних підстав для призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням положеньст. 69 КК, а саме призначення йому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкціїст. 336 КК, або ж переходу до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції цієї норми закону, судом встановлено не було, оскільки у кримінальному провадженні відсутні жодні пом`якшуючі покарання обставини, які з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим правопорушення.

За змістом п. 1 ч. 4 ст.374КПКУкраїни у резолютивній частині вироку, зокрема, зазначаються рішення суду щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Під час досудового розслідування відносно ОСОБА_5 запобіжний захід не обирався,підстав йогозастосування судне вбачає,враховуючи івідсутність такихклопотань збоку сторониобвинувачення.

Цивільний позов не заявлявся.

Питання про процесуальні витрати вирішити відповідно до ст.122,124 КПК України, які передбачають, що у випадку винесення обвинувального вироку, суд стягує на користь держави документально підтверджені витрати із залученням експерта.

Долю речових доказів суд вирішує в порядкуст.100 КПК України.

Керуючись ст. ст.100, 368-371,373,374,376 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 336 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 за даним вироком обчислювати з дня фактичного його затримання в порядку звернення вироку до виконання.

Речові докази оригіналдокумента «Акт» ІНФОРМАЦІЯ_4 від10.01.2023року,та оригіналдокумента «Довідка№74військово-лікарськоїкомісії» від10.01.2023року, після набрання вироком законної сили залишити зберігати в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На вирокможе бутиподана апеляційнаскарга доХарківського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженого - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1