Постанова від 25.08.2025 по справі 911/149/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2025 р. Справа№ 911/149/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.08.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025

та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025

у справі №911/149/25 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради

про стягнення 4 315 714, 00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради (надалі відповідач) про стягнення 4 315 714, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Відповідач заперечує проти позову, просить відмовити в його задоволенні та, зокрема, вказує, що договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024 відповідачем не укладався, товар зазначений у видаткових накладних відповідачу не постачався і такі видаткові накладні підписані колишнім директором відповідача ОСОБА_6., у період коли останній не обіймав посаду директора. ОСОБА_6 після звільнення з посади директора відповідача залишив у себе дублікат печатки відповідача для підробки господарського договору, в зв`язку з чим останнім подано заяву про вчинення кримінального правопорушення. Також у журналі реєстрації договорів відповідача відсутні будь-які відомості про договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024.

Порядок замовлення та постачання продуктів харчування визначений Посадовою інструкцію товарознавця, відповідно до якої, поставка продуктів здійснюється до харчоблоків, а приймання продуктів здійснюється на місцях відповідальною особою, при цьому на накладних не ставиться кругла печатка, яка знаходиться лише в центральному офісі, а ставиться штамп. У доданих до позову накладних містяться лише підписи, без зазначення посади та ім`я особи підписанта, що не дає змогу ідентифікувати таку особу, та відбитки круглої печатки, що не відповідає порядку затвердженому відповідачем. Крім цього, позивач не міг поставити по одній видатковій накладні товар одночасно в усі їдальні, в накладних зазначено юридичну адресу відповідача, а не адреси фактичної поставки товару, тоді як поставка мала здійснюватись на кожну адресу харчоблока відповідача з оформленням відповідних накладних, у кожному випадку поставки окремо. Враховуючи зазначене, долучені до позову видаткові накладні є підробленими. Також відсутність поставок підтверджується показаннями свідків працівників відповідача, відповідальних за замовлення та прийом продуктів харчування.

Звертає увагу, що матеріали позовної заяви не містять товарно-транспортних накладних, документів, які підтверджують безпечність та якість товару, також у бухгалтерському обліку відповідача відсутні відомості про наявність кредиторської заборгованості перед позивачем, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність здійснення господарських операції та відсутність поставок товару позивачем.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі №911/149/25 позов задоволено.

Стягнуто з Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 4 315 714 (чотири мільйона триста п`ятнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн 00 коп. основного боргу та 64 735 (шістдесят чотири тисячі сімсот тридцять п`ять) грн 71 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обьгрунтованості заявлених позовних вимог.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 08.05.2025 заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволені іншої частини заяви відмовлено.

Судом першої інстанції покладено на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу вказані витрати на правову допомогу, з урахуванням критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, враховуючи предмет спору.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням, відповідач 20.05.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 19.05.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення та додаткове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.

Щодо порушення норм процесуального права, апелянт вказує на неправомірну відмову судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків; про відмову в задоволенні клопотань відповідача від 28.04.2025 та від 29.04.2025 про поновлення строку на подання доказів та неприйняття поданих відповідачем доказів до розгляду; про порушення судом порядку дослідження доказів та неприйняття до уваги відповіді позивача у його заяві від 20.03.2025.

Щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, апелянт вказує на не доведенні позивачем факту постачання товару іншими доказами, ніж видатковими накладними, які б переконливо свідчили про фактичні обставини здійснення постачання товару, зазначає, що всі наявні у справі докази переконливо свідчать про відсутність факту постачання продукції позивачем відповідачу та про підроблення наданих позивачем видаткових накладних. Вважає, що позивач не міг укладати 18.09.2024 договір поставки з ТОВ «Торговий двір «ААС ТРЕЙД» в особі директора Захарченка В.П., а вказане товариство не могло підписувати видаткові накладні на постачання позивачу продуктів харчування, оскільки ще 02.11.2023 змінило найменування на ТОВ «КАНТІСТІЛ ЛТД».

Вказує, що позивачем надано суду копії товарно-транспортних накладних, відповідно до змісту яких позивач ніби то доставляв продукти харчування відповідачу, проте зазначає, що поставка продуктів не могла відбутись на адресу: м.Ірпінь, вул.Тараса Шевченка, буд.2-а, за якою будь-які приміщення для зберігання продуктів харчування відсутні.

Зазначає, що

- позивач не міг поставити продукти харчування на транспортному засобі, що належить його сестрі, що, на його думку, свідчить про нереальність господарських операцій, які зазначені позивачем у наданих ним видаткових та товарно-транспортних накладних;

-з орендованого приміщення позивач не постачав жодних товарів, що свідчить про неправдивість викладених показів та фактичне підроблення позивачем документів.

На думку апелянта,

суд не встановив, яка ж особа здійснила господарські операції за договором з позивачем в інтересах відповідача та приймала від імені відповідача продукцію, яка нібито була поставлена позивачем відповідачу.

Договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024 відповідачем в зазначену в тексті договору дату не укладався, а текст цього договору був виготовлений позивачем безпосередньо перед поданням позовної заяви.

Апелянт припускає, що колишній керівник відповідача при звільненні залишив собі оригінал печатки відповідача, а новопризначеному директору повернув дублікат печатки, в подальшому, міг використати оригінал печатки для фабрикування документів та створення штучної заборгованості відповідача.

Заперечує можливість прийняття судом в якості одного із доказів позовних вимог поданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків.

Доводи щодо скасування додаткового рішення від 08.05.2025 у даній справі матеріали апеляційної скарги відповідача не містять.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, позивач 22.05.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 22.05.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 46 030, 50 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.

Відповідачем жодним чином не було доведено неспівмірність витрат Позивача на оплату правничої допомоги адвоката.

Самим Відповідачем вчинялися дії, які призвели до додаткових витрат часу адвоката: Відповідачем позов визнано не було, пропозицій щодо укладення мирової угоди не надходило, подавались повторні клопотання навіть після відмови у їх задоволенні, подавались клопотання про відкладення розгяду справи, Відповідач та/або його представник не прибували в судове засідання, що мало наслідком їх відкладення (перенос).

Натомість, було подано відзив зі значною кількістю документів, які потребували детального дослідження і опису у відповіді на відзив, що вимагало відповідних витрат часу з боку представника Позивача.

Ні судом, ні Відповідачем не було обґрунтовано, вартість яких саме послуг адвоката є завищеною або який саме обсяг робіт мав бути здійснений адвокатом в рамках даної справи і чому вартість такого обсягу робіт є завищеною.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач категорично заперечує її доводи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі №911/149/25; призначено до розгляду апеляційну скаргу на 23.06.2025.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.05.2025 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі №911/149/25; об`єднано в одне провадження апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі №911/149/25 з апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі №911/149/25, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 23.06.2025.

В судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2025 з`явились представники сторін.

Представники відповідача підтримали своє клопотання про виклик в судове засідання в якості свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та просили його задовольнити, представник позивача заперечував проти задоволення даного клопотання.

Колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про виклик в судове засідання в якості свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з підстав необгрунтованості.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали своє клопотання про долучення до матеріалів справи в якості письмових доказів копії конверту поштового відправлення №0101911771528, адресованого ТОВ «ТОРГОВИЙ ДВІР «ААС ТРЕЙД», витяг Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №34977977 від 21.04.2025, копії заяви та талону-повідомлення №30860 від 28.04.2025 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві про реєстрацію заяви про вчинення ОСОБА_1. кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК України, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача.

Колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про долучення вказаних документів до матеріалів справи в якості доказів, подані документи залучено в якості інформації.

Представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви у справі для надання часу на підготовку та подання до суду клопотань про долучення доказів, які не встиг подати у зв`язку з їх отриманням лише перед вихідними днями.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, задоволення клопотання представника відповідача про оголошення перерви для оформлення і подання клопотань, у справі оголошено перерву на 07.07.2025.

03.07.2025 (документи сформовані в системі «Електронний суд» 03.07.2025) через підсистему «Електронний суд» представником відповідача подані клопотання про долучення доказів.

04.07.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 04.07.2025) через підсистему «Електронний суд» представником відповідача подано заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судове засідання апеляційної інстанції 07.07.2025 з`явились представники сторін.

Представник відповідача підтримав заяву про участь іншого представника відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції та просив її задовольнити, представник позивача заперечував проти задоволення.

Колегією суддів відмовлено у задоволенні заяви представника Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради - адвоката Решка Стефана Стефановича про участь в судовому засіданні в режимі з підстав пропуску визначеного процесуальним законом строку для подачі такого клопотання та з підстав його необгрунтованості, враховуючи також присутність в судовому засіданні уповноваженого представника відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання іншого представника про долучення до матеріалів справи, в якості письмових доказів, витягу з ЄРДР №120251110400000326 від 02.05.2025 за ст. 191 ч. 4 КК України щодо неправомірних дій колишнього директора Комунального підприємства ОСОБА_6 та висновку експерта від 02.06.2025, щодо підроблення печатки Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради.

Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача.

Колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про долучення вказаних документів до матеріалів справи в якості доказів, з підстав необгрунтованості.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав своє клопотання про долучення до матеріалів справи, в якості письмових доказів, витягу з ЄРДР №12025105100000878 від 09.06.2025 за ст. 358 КК України по факту використання позивачем підроблених документів у якості доказів по справі.

Представник позивача заперечував проти задоволення даного клопотання.

Колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про долучення доказів до матеріалів справи, з підстав необгрунтованості.

Представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви у справі у зв`язку з неявкою іншого представника відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, задоволення клопотання представника відповідача про оголошення перерви, у справі оголошено перерву на 25.08.2025.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 25.08.2025 представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили оскаржувані рішення та додаткове рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові та про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу позивача. Проти апеляційної скарги позивача заперечували.

В судовому засіданні 25.08.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, прийняте у справі рішення суду просив залишити без змін. Одночасно підтримав свою апеляційну скаргу, просив додаткове рішення скасувати в частині відмови у стягненні 46 030,50 грн та в цій частину ухвалити нове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

В судовому засіданні 25.08.2025 оголошено скорочену (вступну та резолютивну частину) постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

16.09.2024 між позивачем (далі постачальник) та відповідачем (далі - замовник) укладено договір поставки харчових продуктів №21/24 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник передає у власність замовника харчові продукти, іменовані в подальшому товар, в асортименті, що узгоджується із замовником згідно заявок.

Найменування товару: продукти харчування, одноразовий посуд, господарські товари (п.1.2. договору).

Згідно п.1.3. договору обсяги закупівлі товару можуть змінюватись залежно від реального фінансування видатків.

У пунктах 2.1., 2.3 договору сторони погодили, що сума договору становить суму підписаних обома сторонами накладних за цим договором, за одиницю товару визначається у видатковій накладній. Ціна договору може змінюватись у випадку зміни середньо ринкових цін на товар (з обов`язковим документальним підтвердженням таких змін), про що постачальник повідомляє замовника письмово та сторони вносять відповідні зміни до договору.

Ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Остаточна сума договору визначається за підсумком складених та підписаних видаткових накладних протягом строку дії цього договору (пп.2.4., 2.5. договору).

Відповідно до п.3.1. договору оплата товару здійснюється замовником за рахунок бюджетних асигнувань, затверджених його кошторисом з відстрочкою платежу 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту поставки товару.

Усі розрахунки за Договором проводяться у безготівковій формі (п.3.3. договору).

Пунктом 4.1. договору погоджено, що поставка товару на виконання цього договору здійснюється з моменту підписання даного договору до 31.12.2024.

Згідно п.4.2. договору поставка товару за договором здійснюється в повному обсязі або частинами відповідно до заявок замовника за адресою: місто Ірпінь, вулиці Матвія Донцова, 17; Матвія Донцова, 28; З.Алієвої, 64; Тищенка, 10; Троїцька, 21, Привоказальна площа, 5; Івана Драча, 9; село Михайлівка-Рубежівка, вулиця Церковна, 25Б; село Козинці, вулиця Шкільна, 33-а. Заявка замовника має містити інформацію щодо найменування, асортименту та кількості товару та може подаватись засобами телекомунікаційного зв`язку.

Постачальник здійснює поставку товару замовнику протягом 5-ти календарних днів з моменту подання заявки (п.4.3. договору).

Відповідно до п.4.4. договору датою поставки товару є дата передання товару у власність замовника в місці поставки, що підтверджується відповідними документами (видатковими накладними).

У пункті 4.5. договору сторонами погоджено, що зобов`язання замовника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника в місці поставки та підписання відповідних документів (видаткових накладних).

Відповідно до п.4.7. договору у випадку претензій замовника до якості поставленого товару, замовник звертається до постачальника шляхом направлення останньому претензії (у вигляді листа) протягом 5-ти днів з дня поставки.

Сторони складають акт, в якому зазначаються недоліки до якості поставленого товару. Акт складається представниками сторін в 2-х екземплярах для кожної зі сторін протягом 2-х днів з дня поставки. Присутність представника постачальника є обов`язковою (п.4.8. договору).

Згідно пп.5.1., 5.2. договору якість товару повинна повністю відповідати діючим в Україні державним стандартам чи технічним умовам виробника, і підтверджуватися відповідними документами виробника товару, передбаченими чинним законодавством. Кожне найменування товару на момент поставки повинне мати документ виробника товару, що підтверджує його якість та відповідність державним стандартам чи технічним умовам виробника.

Замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі проводити оплату за поставлений товар (п.7.1.1. договору).

Згідно п.7.4.1. договору постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 (п.11.1. договору).

Договір зі сторони відповідача підписаний директором ОСОБА_6.

Доказів розірвання договору чи визнання його недійсним матеріали справи не містять.

На виконання умов договору позивач у період з 19.09.2024 по 21.11.2024 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 315 714, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень (т.1 а. с. 20-40).

Доказів оплати поставленого товару матеріли справи не містять.

Також між позивачем і відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024, відповідно до якого заборгованість останнього перед позивачем складає 4 315 714, 00 грн.

14.02.2025 представник відповідача звернувся до Бучанського районного управління поліції ГУНП у Київській області із заявою про кримінальне правопорушення, а саме, зазначає, що колишній директор відповідача викрав печатку підприємства.

Доказів внесенні відомостей про кримінальне правопорушення за вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань матеріали справи не містять.

Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області листом за вих. №01-04/1520 від 28.03.2025 повідомив представника відповідача, що за адресою: місто Ірпінь, вулиця Тараса Шевченка, будинок 2-а поставка товару позивачем не здійснювалась.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки, в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 315 714, 00 грн основного боргу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення та додаткового рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду та додаткове рішення, які переглядаються, підлягають залишенню без змін, виходячи з наступного.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Положеннями пп.3, 6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України закріплено принципи свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.

законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст.629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Враховуючи, що договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024 є чинним, розірваним чи визнаним недійсним в установленому законом порядку не був, а тому є обов`язковим до виконання сторонами.

З огляду на визначену позивачем підставу позову спірними обставинами в цій справі, які є предметом дослідження, підлягають встановленню та мають значення для правильного вирішення спору, є обставини щодо поставки товару.

Відповідно до п.4.4. договору датою поставки товару є дата передання товару у власність замовника в місці поставки, що підтверджується відповідними документами (видатковими накладними).

У пункті 4.5. договору сторонами погоджено, що зобов`язання замовника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника в місці поставки та підписання відповідних документів (видаткових накладних).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

На виконання умов Договору Постачальником було поставлено Товар, що підтверджується видатковими накладними:

1) Видаткова накладна №303 від 21.11.2024 на суму 240 225,00 грн.;

2) Видаткова накладна №301 від 21.11.2024 на суму 143 560,00 грн.;

3) Видаткова накладна №299 від 21.11.2024 на суму 114 123,00 грн.;

4) Видаткова накладна №285 від 20.11.2024 на суму 52 123,00 грн.;

5) Видаткова накладна №263 від 18.11.2024 на суму 174 750,00 грн.;

6) Видаткова накладна №261 від 18.11.2024 на суму 139 230,00 грн.;

7) Видаткова накладна №259 від 18.11.2024 на суму 105 296,00 грн.;

8) Видаткова накладна №219 від 18.11.2024 на суму 49 433,00 грн.;

9) Видаткова накладна №453 від 11.11.2024 на суму 48 568,00 грн.;

10) Видаткова накладна №238 від 11.11.2024 на суму 116 390,00 грн.;

11) Видаткова накладна №236 від 11.11.2024 на суму 173 925,00 грн.;

12) Видаткова накладна №224 від 07.11.2024 на суму 125 043,00 грн.;

13) Видаткова накладна №357 від 04.11.2024 на суму 50 543,00 грн

14) Видаткова накладна №213 від 04.11.2024 на суму 178 275,00 грн.;

15) Видаткова накладна №212 від 04.11.2024 на суму 154 900,00 грн.;

16) Видаткова накладна №211 від 04.11.2024 на суму 125 700,00 грн.;

17) Видаткова накладна №114 від 01.11.2024 на суму 169 900,00 грн.;

18) Видаткова накладна №195 від 22.10.2024 на суму 112 650,00 грн.;

19) Видаткова накладна №244 від 21.10.2024 на суму 77 000,00 грн.;

20) Видаткова накладна №277 від 21.10.2024 на суму 37 710,00 грн

21) Видаткова накладна №189 від 21.10.2024 на суму 78 239,00 грн.;

22) Видаткова накладна №185 від 21.10.2024 на суму 137 775,00 грн.;

23) Видаткова накладна №190 від 17.10.2024 на суму 240 000,00 грн.;

24) Видаткова накладна №173 від 15.10.2024 на суму 54 175,00 грн.;

25) Видаткова накладна №166 від 15.10.2024 на суму 39 030,00 грн.;

26) Видаткова накладна №170 від 14.10.2024 на суму 123 450,00 грн.;

27) Видаткова накладна №168 від 14.10.2024 на суму 64 027,00 грн.;

28) Видаткова накладна №115 від 08.10.2024 на суму 32 372,00 грн.;

29) Видаткова накладна №155 від 07.10.2024 на суму 82 950,00 грн.;

30) Видаткова накладна №278 від 02.10.2024 на суму 149 950,00 грн.;

31) Видаткова накладна №145 від 02.10.2024 на суму 46 710,00 грн.;

32) Видаткова накладна №144 від 01.10.2024 на суму 42 300,00 грн.;

33) Видаткова накладна №142 від 01.10.2024 на суму 252 000,00 грн.;

34) Видаткова накладна №141 від 01.10.2024 на суму 85 535,00 грн.;

35) Видаткова накладна №247 від 30.09.2024 на суму 28 124,00 грн.;

36) Видаткова накладна №337 від 25.09.2024 на суму 246 510,00 грн.;

37) Видаткова накладна №463 від 23.09.2024 на суму 30 750,00 грн.;

38) Видаткова накладна №245 від 23.09.2024 на суму 65 912,00 грн.;

39) Видаткова накладна №132 від 20.09.2024 на суму 40 800,00 грн.;

40) Видаткова накладна №129 від 20.09.2024 на суму 71 111,00 грн.;

41) Видаткова накладна №121 від 19.09.2024 на суму 14 650,00 грн.

Всього було здійснено поставку Товару на суму 4 315 714,00 грн.

Отже, на виконання умов договору позивач у період з 19.09.2024 по 21.11.2024 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 315 714, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними (т.1 а. с. 20-40).

Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печаткою з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції; регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) - це носії інформації, складені у паперовій або в електронній формі, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) можуть бути у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів тощо. Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в регістрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних документів.

У частині 2 статті 9 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так само пунктом 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт надання послуг, тому належним і допустимим доказом виконання робіт є видаткові накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.

Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції, і власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Яке вже неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Відповідно до пп.1, 2, 4-7, 9-11 глави 3 розділу IІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затверджені наказом Мінюсту України від 18.06.2015 № 1000/544; зареєстровані в Мінюсті України 22.06.2015 за №736/27181), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.

В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.

У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.

Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.

Отже, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки. За таких обставин відповідач, як суб`єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні спірних видаткових накладних.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що видаткові накладні (т.1 а. с. 20-40) на загальну суму 4 315 714, 00 грн, є первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які фіксують факт здійснення господарських операцій, та є підставою для проведення розрахунку за отриманий товар.

При цьому судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача щодо відсутні в журналі реєстрації договорів останнього відомостей про договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024, що, на його думку, вказує на не укладання вказаного договору, оскільки неналежне чи належне ведення внутрішнього обліку договірної роботи відповідача не може свідчити про відсутність та не укладання самого договору

та правильно вказано на безпідставність посилань відповідача на не укладення договору поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024, оскільки вказаний договір підписаний чинним на той момент директором відповідача - ОСОБА_6, та скріплений печаткою відповідача, який несе повну відповідальність за законність її використання.

Обгрунтовано також судом відхилено і посилання відповідача, що на видаткових накладних міститься відбиток саме незаконно виготовленого дубліката печатки відповідача, оскільки такі не підтверджені жодними допустимими та достовірними доказами, а судом враховано, що відповідач не був позбавлений права на звернення до суду з клопотання про проведення відповідних експертиз.

Посилання відповідача на його звернення 14.02.2025 до Бучанського районного управління поліції ГУНП у Київській області із заявою про кримінальне правопорушення щодо викрадення печатки відповідача колишнім його директором, судом оцінені та враховано, що поставка товару здійснювалась у вересні -листопаді 2024 року, а із вказаною заявою відповідач звернувся до правоохоронних органів лише після звернення позивача із даним позовом до суду (09.01.2025).

Більше того, на момент розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не надано суду, в порядку передбаченому ГПК України, доказів початку досудового розслідування за його заявою, зокрема, доказів внесення відомостей про кримінальне правопорушення за вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст.76-79, 91 ГПК України, які б свідчили про те, що печатка відповідача була втрачена, чи була підроблена, чи було інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі відповідача.

Щодо доводів відповідача, що вказані вище видаткові накладні підписані колишнім директором відповідача ОСОБА_6 , у період коли останній не обіймав посаду директора, судом звернуто увагу, що як зазначає сам відповідач, ОСОБА_6 звільнений з посади директора відповідача саме із 27.11.2024, а поставка здійснювалась та спірні видаткові накладні підписані в період з 19.09.2024 по 21.11.2024.

Крім цього, між позивачем і відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024, відповідно до якого заборгованість останнього перед позивачем станом складає 4 315 714, 00 грн.

Судом враховано, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.

З урахуванням того, що наявність заборгованості відповідача підтверджується первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", судом обґрунтовано прийнято до уваги акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, в якості належного та допустимого доказу в справі.

Судом обґрунтовано відхилено посилання відповідача на те, що матеріали справи не містять документів, які підтверджують якість товару, як доказу поставки товару, оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості з оплати поставленого товару, документи, які підтверджують якість товару не є первинними документами на підтвердження здійснення господарської операції з поставки товару, крім того, як зазначено судом вище, видаткові накладні підписані та скріплені печаткою з боку відповідача без будь-яких зауважень та заперечень, зокрема, щодо якості товару.

Відповідно до п.4.7. договору у випадку претензій замовника до якості поставленого товару, замовник звертається до постачальника шляхом направлення останньому претензії (у вигляді листа) протягом 5-ти днів з дня поставки.

Сторони складають акт, в якому зазначаються недоліки до якості поставленого товару. Акт складається представниками сторін в 2-х екземплярах для кожної зі сторін протягом 2-х днів з дня поставки. Присутність представника постачальника є обов`язковою (п.4.8. договору).

Доказів направлення відповідачем претензій щодо поставленого товару чи акта недоліків якості такого товару, складених відповідно до пп.4.7., 4.8. договору, матеріали справи не містять та останнім, у порядку передбаченому ГПК України, суду таких доказів також не надано.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється замовником за рахунок бюджетних асигнувань, затверджених його кошторисом з відстрочкою платежу 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту поставки товару.

Отже, строк оплати отриманого товару за видатковими накладними (т.1 а. с. 20-40) є таким, що настав.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання з оплати поставленого товару суду не надано.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання зі сплати на користь позивача 4 315 714, 00 грн вартості поставленого товару, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбачено ГПК України суду не надано, а тому місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

При цьому судом під час оцінки листа Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області за вих. №01-04/1520 від 28.03.2025, в якому повідомлено представника відповідача, що за адресою: місто Ірпінь, вулиця Тараса Шевченка, будинок 2-а поставка товару позивачем не здійснювалась, правильно зазначено, що Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області є окремою юридичною особою, не є стороною спірного договору, за яким у таких сторін виникли права та обов`язки, і не є суб`єктом який наділений такими повноваженнями, як встановлення здійснення господарських операцій між іншими юридичними особами.

Посилання відповідача на відсутність поставок, що підтверджується показаннями свідків працівників відповідача, які є відповідальними за замовлення та прийом продуктів харчування згідно з їх посадовими інструкціями, судом відхилені, оскільки умовами договору не обмежено коло осіб на здійснення господарських операції за договором в інтересах відповідача, не передбачено переліку документів, на підставі яких підтверджуються їх повноваження, крім того, як встановлено судом вище на спірних видаткових накладних стоїть печатка відповідача, який несе повну відповідальність за законність її використання.

Зазначені вище видаткові накладні є первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які фіксують факт здійснення господарських операцій, та є підставою для проведення розрахунку за отриманий товар, а організаційно-правове становище працівників відповідача немає жодного відношення до зобов`язань, які виникли між сторонами даного спору за договором.

При ухваленні рішення судом не взято до уваги відповіді позивача на запитання поставлені, відповідачем у порядку ст.90 ГПК України, разом із документами на підтвердження обставин викладених в них, у зв`язку з тим, що такі відповіді в супереч вимогам ст.88 ГПК України не містять підтвердження позивача про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань.

Судом не прийняті до уваги долучені відповідачем документи до відзиву, в якості доказів, оскільки вони всупереч вимогам ст.91 ГПК України не завірені належним чином, а саме не містять підтвердження відповідності копії письмового доказу оригіналу, підпису особи, яка їх засвідчує та зазначення дати такого засвідчення.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Відповідач зазначає, що судом неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про виклик свідків, чиї заяви були долучені ним до матеріалів справи, та стверджує, що показання свідків, що зафіксовані у долучених ним заявах, суперечать показанням у заяві свідка, наданій Позивачем.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, 31.03.2025 від Відповідача надійшли клопотання та заява про виклик свідків, які є однаковими за своїм змістом.

У підготовче засідання 01.04.2025 з`явилися представники сторін. У засіданні представник відповідача просив розглядати клопотання та заяву про виклик свідків, як одне клопотання, оскільки вони є аналогічними за своїм змістом. Суд, із урахуванням думки сторін, прокольною ухвалою залишив без розгляду подані відповідачем клопотання про виклик свідків та клопотання про витребування доказів, у зв`язку з пропуском встановленого судом строку на їх подання (пункт 6 ухвали від 14.01.2025 та пункт 5 ухвали від 11.02.2025) і недодержання вимог статті 81 ГПК України. Також суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів та долучив поданий відповідачем лист Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області листом за вих. №01-04/1520 від 28.03.2025 до матеріалів справи. Судом протокольною ухвалою оголошено перерву в підготовчому засіданні до 08.04.2025.

У підготовче засідання 08.04.2025 з`явилися представники сторін. Суд, із урахуванням думки сторін, протокольними ухвалами залишив без задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, у зв`язку із пропуском строку встановленого статтею 80 ГПК України та відсутності клопотання про поновлення такого строку, і відмовив у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків, у зв`язку з його необґрунтованістю».

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Доводити факт поставки необхідно первинними документами, а не посиланнями на кримінальне провадження без вироку або заяви свідків.

Як зазначає позивач, свідки не можуть вказати про те, чи відбулись відповідні поставки, оскільки вони не знаходяться на робочому місці кожен день з ранку до вечора, а також в даному випадку існують різні місця поставки. Свідки не є працівниками в усіх місцях поставки, отже нічого суперечливого або такого, що не відповідає матеріалам справи вони не можуть вказати. Більше того, показання свідків не є доказом, а є засобом доказування, отже знову ж таки, їх показання не впливають на справу.

Представником Позивача у відповіді на відзив було детально досліджено періоди та місця роботи свідків, чиї заяви були долучені Відповідачем до матеріалів справи.

Так, Відповідач надав свідчення осіб, які працюють за чотирма адресами доставки товару з дев`яти. Відповідно, такі особи не можуть бути обізнані щодо поставки на всі інші адреси. Крім того, Відповідачем не надано накази про призначення вказаних осіб на посади, у зв`язку з чим неможливо встановити реальні періоди роботи свідків. Також Відповідачем не надано посадових інструкцій завідувача виробництвом, кухарів та водія. Відповідно, визначити, чи входить приймання товару, а тим більше, оформлення документів (накладних, актів тощо) до їхніх обов`язків не є можливим.

З огляду на викладене, судом належним чином досліджено клопотання Відповідача, правомірно та обґрунтовано відмовлено Відповідачу у задоволенні клопотання про виклик свідків.

Відповідач стверджує, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань Відповідача про долучення доказів від 28.04.2025 та від 29.04.2025.

Відповідач посилається на те, що документи були отримані ним вже після закриття підготовчого провадження, про що свідчать дати відповідних документів. Крім того, підстави надання доказів виникли після ознайомлення Відповідача зі змістом заяви свідка ОСОБА_1 .

Доказами, які не були прийняті судом, є:

1) Копія конверту поштового відправлення «0101911771528, адресованого ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ААС ТРЕЙД» та

2) Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.04.2025.

Як зазначає позивач, що підтверджується матеріалами справи, поштове відправлення №0101911771528 має дату відправки 28.03.2025. При цьому представник Відповідача не повідомляв суд про відправку даного листа та не пояснював доцільності даної дії для доказування тих чи інших обставин по справі, хоча об`єктивно мав таку можливість до 01.04.2025. Що стосується витягу з ЄДР, то даний реєстр є відкритим і отримати інформацію з нього у формі витягу може будь-яка особа і в будь-який момент часу. Відповідачем не доведено, що йому заважало самостійно отримати даний доказ в межах строку підготовчого провадження.

Положеннями ст. 80 ГПК України визначено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Проте Відповідач письмово не повідомляв суд про будь-які докази, які не можуть бути подані ним у встановлений законом строк та не заявляв клопотань щодо встановлення судом додаткового строку для подання таких доказів. Клопотань відповідача про повернення суду на стадію підготовчого засідання матеріали справи не містять.

Відповідно, судом обґрунтовано відмовлено Відповідачу у прийнятті доказів, поданих з порушенням встановлених строків та без попереднього клопотання щодо встановлення додаткового строку на їх подання.

Відповідач стверджує, що судом порушено порядок дослідження доказів, встановлений ст. 210 ГПК України.

Відповідач посилається на протокол судового засідання від 29.04.2025, у якому зафіксовано, що суд о 14:55 перейшов до з`ясування обставин справи та дослідження доказів, а о 14:58 закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами і перейшов до судових дебатів. Відповідач вважає, що такої кількості часу явно недостатньо для ознайомлення з письмовими доказами, долученими до матеріалів справи.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом детально досліджено та проаналізовано такі докази:

- зміст договору поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024;

- видаткові накладні (т.1 а. с. 20-40) на загальну суму 4 315 714, 00 грн. з перевіркою їхніх реквізитів;

- акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024;

- заяви свідків, долучені Відповідачем;

- лист Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області за вих. №01-04/1520 від 28.03.2025, долучений Відповідачем.

Водночас, судом зазначено:

«Також при ухваленні рішення судом не беруться до уваги відповіді позивача на запитання поставлені відповідачем у порядку ст.90 ГПК України, разом із документами на підтвердження обставин викладених в них, у зв`язку з тим, що такі відповіді в супереч вимогам ст.88 ГПК України не містять підтвердження позивача про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань.

Крім цього, суд не приймає до уваги долучені відповідачем документи до відзиву, в якості доказів, оскільки вони всупереч вимогам ст.91 ГПК України не завірені належним чином, а саме не містять підтвердження відповідності копії письмового доказу оригіналу, підпису особи, яка їх засвідчує та зазначення дати такого засвідчення».

З огляду на викладене, необґрунтованими є доводи апелянта про не дослідження судом доказів у справі.

Щодо доводів апелянта про невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо порядку оформлення видаткових накладних Відповідач зазначає, що видаткові накладні, копії яких долучені Позивачем до позову, містять однакові підписи без зазначення ПІБ та посади підписанта та відбитки круглої печатки в графі «Отримав», що не відповідає затвердженому Відповідачем порядку прийняття продуктів харчування, та свідчить про фактичне підроблення вказаних видаткових накладних.

Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Положеннями ч. 2 ст. 9 вказаного Закону визначено, що первинні документи можуть

бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналогічні положення містяться в п.п. 2.3., 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88: «Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.».

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Частиною 8 ст. 9 вказаного Закону визначено, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Видаткові накладні, надані Позивачем, дійсно не містить даних про особу, якою підписано документ від імені Відповідача, проте вказані видаткові накладні відповідно до вимог вищевказаних норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі «відвантажив» та «отримав», та засвідчення наведених даних відтиском печаток сторін.

Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цими накладними, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що такі видаткові накладні є неналежним доказом у справі.

Поряд з цим, видаткові накладні не містять жодних зауважень чи заперечень з боку покупця стосовно якості, кількості або вартості отриманого від Позивача товару, оформлення та повноти відображення відомостей щодо господарської операції з поставки Відповідачу товару.

Підписання покупцем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та які фіксують факт здійснення господарської операції є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Більше того, укладений Сторонами Договір не містить жодних вимог стосовно форми

печатки/штампу, який має використовуватися Відповідачем, а також стосовно обов`язкового зазначення саме фактичного місця поставки товару (така графа в принципі відсутня у видатковій накладній).

Відповідачем було долучено до матеріалів справи розпорядження міського голови Ірпінської міської ради Київської області від 27.11.2024 №189-р, яким особу, яка підписувала видаткові накладні, долучені до позову, - ОСОБА_6 звільнено з посади директора Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради з 27.11.2024.

Таким чином, у період, коли були складені долучені до позову документи, ОСОБА_6 був керівником підприємства, а отже, уповноваженою особою як на укладання договорів, так і на підписання видаткових накладних, що підтверджується самим Відповідачем.

У зв`язку з викладеним, вказані доводи Відповідача не ґрунтуються ні на нормах законодавства, ні на положеннях укладеного сторонами Договору, а тому колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.

Стосовно наданих Відповідачем заяв свідків, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із тексту заяв свідків, вони працювали в певний період часу та на певних посадах в певних місцях.

Відповідно до п. 4.2. Договору сторони погодили ряд адрес, за якими здійснюється поставка товару:

- м. Ірпінь, вул. Матвія Донцова, 17;

- м. Ірпінь, вул. Матвія Донцова, 28;

- м. Ірпінь, вул. З.Алієвої, 64;

- м. Ірпінь, вул. Тищенка, 10;

- м. Ірпінь, Троїцька, 21;

- м. Ірпінь, вул.Привокзальна площа, 5;

- с. Михайлівка-Рубежівка, вул. Церковна, 25Б;

- с. Козинці, вул. Шкільна, 33-а;

- м. Ірпінь, вул. Івана Драча, 9 .

Таким чином, Відповідач надав свідчення осіб, які працюють за чотирма адресами доставки з дев`яти. Відповідно, такі особи не можуть бути обізнані щодо поставки на всі інші адреси.

Крім того, Відповідачем не надано накази про призначення вказаних осіб на посади.

Як слушно зауважує позивач, не є зрозумілим, що мається на увазі під фразою «фактично працювала», а далі «працюю по теперішній час» у заявах свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Також Відповідачем не надано посадових інструкцій завідувача виробництвом, кухарів та водія. Відповідно, визначити чи входить приймання товару, а тим більше, оформлення документів (накладних, актів тощо) до їхніх обов`язків не є можливим.

Період поставки товарів згідно з видатковими накладними - вересень-листопад 2024 року (з 19.09.2024 по 21.11.2024).

Як зазначає позивач, виходячи з аналізу показів свідків, свідок ОСОБА_3 , судячи з її заяви, не працювала з 25.09.2024 по 05.12.2024, тобто фактично весь період поставки (на період її роботи, який вказано як «фактичний» припадає лише 5 днів поставки).

Свідок ОСОБА_4 не працювала в період з 28.10.2024 по 05.12.2024, а період з 19.09.2024 по 27.10.2024 указано як «фактично працювала». Тобто знову-таки дана особа не може свідчити щодо фактів поставки.

Аналогічна ситуація зі свідком ОСОБА_5 , яка «фактично працювала» з 20.10.2024 по 30.11.2024, а отже, не може надати свідчення за весь період поставки.

Вказані особи, як вони самі зазначають, працювали завідувачами виробництвом кухні-їдальні на трьох об`єктах, куди повинен був доставлятися товар. Як слідує із відзиву Відповідача, саме ці посадові особи начебто (оскільки їх посадових інструкцій не надано) повинні підписувати видаткові накладні та ТТН на товар. При цьому, як видно з їхніх же заяв, всі вони або не працювали у період поставки, або працювали з приміткою «фактично». Тому незрозуміло, чи були ці особи взагалі належним чином працевлаштовані у Відповідача.

Що стосується свідка ОСОБА_7 (товарознавець), то її заяву солід оцінювати критично, адже вона вказує, що працювала з 10.01.2023 по 31.07.2024 та з 03.12.2024 по теперішній час. Тобто вказана особа не перебувала з Відповідачем у трудових відносинах у період поставки (вересень-листопад 2024 року), а отже, не може давати свідчення стосовно подій, які мали місце в той період.

При цьому, судячи із заяв вказаних свідків, на огляд їм було надано накладні за весь період поставки, а не за той, коли вони хоча б «фактично» працювали, і заяву вони давали як свідки за всі указані накладні, що ставить під сумнів достовірність таких свідчень.

Відповідач, не звертався до особи, яка безпосередньо уклала Договір та підписувала видаткові накладні - ОСОБА_6 та не отримував від нього жодних пояснень чи заяв стосовно вказаних господарських операцій.

У зв`язку з викладеним судом обґрунтовано зазначено, що «Крім цього, щодо посилання відповідача, що відсутність поставок підтверджується показаннями свідків працівників відповідача, які є відповідальними за замовлення та прийом продуктів харчування згідно з їх посадовими інструкціями, суд зазначає, що умовами договору не обмежено коло осіб на здійснення господарських операції за договором в інтересах відповідача, не передбачено переліку документів на підставі яких підтверджуються їх повноваження, крім того, як встановлено судом вище на спірних видаткових накладних стоїть печатка відповідача, який несе повну відповідальність за законність її використання».

Щодо заявок та ТТН Відповідач зазначив, що:

«Порядок замовлення та постачання продуктів харчування на підприємстві визначений п. 5 розділу ІІ Посадової інструкції товарознавця, затвердженої директором КВПГХ ІМР 11.01.2023 (копія додається). Відповідно до вказаної інструкції замовлення та постачання продуктів харчування в КВПГХ ІМР відбувається у наступному порядку: …

… - Товарознавець надсилає замовлення (Зразок №2) постачальнику через вайбер, електронну пошту або робить замовлення по телефону».

Дане положення міститься в п. 5 розділу ІІ Посадової інструкції товарознавця.

Сторони у п. 4.2. Договору зазначили, що заявка Замовника може подаватись засобами телекомунікаційного зв`язку.

Як зазначає представник позивача, Позивач не може надати письмові заявки Відповідача, оскільки останній в письмовому вигляді їх і не складав.

Як зазначає позивач, стосовно ТТН, відповідно до положень Договору Позивач здійснював поставку товару транспортним засобом марки ГАЗ 2752, д.н.з. НОМЕР_1 , що на праві власності належить сестрі Позивача ОСОБА_8, за адресами, які вказувалися представником Відповідача під час замовлення товару.

Щодо доводів апелянта про не надання документів стосовно якості товару колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до розділу 5 Договору якість Товару повинна повністю відповідати діючим в Україні державним стандартам чи технічним умовам виробника, і підтверджуватися відповідними документами виробника Товару, передбаченими чинним законодавством. Кожне найменування Товару на момент поставки повинне мати документи виробника Товару, що підтверджує його якість та відповідність державним стандартам чи технічним умовам виробника.

На виконання умов Договору Позивачем було поставлено Товар, який супроводжувався документами, що підтверджували його якість та відповідність державним стандартам чи технічним умовам виробника.

Як зазначає представник позивача, позивач не є виробником Товару, який ним поставлявся, а тому отримував відповідні документи щодо якості Товару від свого постачальника.

Судом в оскаржуваному рішенні зауважено, що «предметом даного спору є стягнення заборгованості з оплати поставленого товару, документи, які підтверджують якість товару не є первинними документами на підтвердження здійснення господарської операції з поставки товару, крім того, як зазначено судом вище, видаткові накладні підписані та скріплені печаткою з боку відповідача без будь-яких зауважень та заперечень, зокрема, щодо якості товару.

Також відповідно до п.4.7. договору у випадку претензій замовника до якості поставленого товару, замовник звертається до постачальника шляхом направлення останньому претензії (у вигляді листа) протягом 5-ти днів з дня поставки.

Сторони складають акт, в якому зазначаються недоліки до якості поставленого товару. Акт складається представниками сторін в 2-х екземплярах для кожної зі сторін протягом 2-х днів з дня поставки. Присутність представника постачальника є обов`язковою (п.4.8. договору).

Суд зауважує, що доказів направлення відповідачем претензій щодо поставленого товару чи акта недоліків якості такого товару, складених відповідно до пп.4.7., 4.8. договору, матеріали справи не містять та останнім, у порядку передбаченому ГПК України, суду таких доказів також не надано».

Щодо даних бухгалтерського обліку Відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Положеннями ст. 8 вказаного Закону визначено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Отже, посилання Відповідача на відсутність у його записах даних щодо Договору та господарських операцій, здійснених на його виконання, не може бути належним та допустимим доказом для доведення відсутності факту поставок товару.

Щодо акту звірки взаємних розрахунків колегія суддів зазначає наступне.

Між Позивачем і Відповідачем було підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024, відповідно до якого заборгованість останнього перед позивачем станом складає 4 315 714, 00 грн. Даний акт було долучено Позивачем до позовної заяви.

Виходячи із тексту апеляційної скарги, Відповідач вважає, що суд неправомірно прийняв вказаний акт звірки у якості доказу.

Однак акт звірки у даному випадку може бути прийнятий як доказ наявності та визнання Відповідачем суми заборгованості, оскільки зазначені в ньому дані підтверджуються документами - видатковими накладними на поставку товару, оскільки підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами, свідчить про визнання боржником такого боргу.

Доводи щодо скасування додаткового рішення від 08.05.2025 у даній справі матеріали апеляційної скарги відповідача (апелянта) не містять.

Щодо доводів позивача (апелянта) в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025, колегія суддів зазначає наступне.

Положенням статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З матеріалів справи вбачається, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено: копію договору про надання професійної правничої допомоги №1060-НО від 23.12.2024, копію заявки 1-НО надання професійної правничої допомоги на підставі договору про надання професійної правничої допомоги №1060-НО від 23.12.2024, копію актів про приймання професійної правничої допомоги на підставі договору про надання професійної правничої дороги від 23.12.2024 №1060-НО від 12.02.2025, №1-1-НО від 29.04.2025 з описом робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги на загальну суму 91 030, 50 грн, копію ордера серії АЕ №1287269 від 09.01.2025 на ім`я адвоката Некрасова О.С., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №2696 від 04.11.2016, копію рахунків на оплату №28 від 29.04.2025, №13 від 12.02.2025 та копію платіжних інструкцій №DP00000040 від 26.02.2025 №9 від 30.04.2025 на загальну суму 91 030, 50 грн.

Відповідачем було подано заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу позивача з посиланням на те, що розмір витрат не відповідає законодавчим критеріям. У випадку коли суд не розділить в повній мірі позицію відповідача, представник просив розмір судових витрат зменшити до реальних та пропорційних, а саме до 10000 грн за подачу позовної заяви та участь у судових засіданнях (а.с.124-125, т.2).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дослідивши надані заявником докази понесених витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем документально підтверджено понесені витрати на професійну правничу допомогу на суму 91030,50 грн.

Враховуючи викладені обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень ч.4 ст.129, ч.4 ст.126 ГПК України, колегія суддів зазначає, що після дослідження матеріалів справи, предмету та підстави позовних вимог у справі, виходячи з характеру спірних правовідносин та обсягів поданих позивачем документів, що розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 91030,50 грн явно завищений порівняно зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому має наслідком часткове задоволення заяви позивача.

При цьому, підстав для задоволення в повному обсязі заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів не вбачає.

Твердження апелянта (позивача) про не доведення Відповідачем не співмірності витрат Позивача на оплату правничої допомоги адвоката, вчинення Відповідачем дій, які призвели до додаткових витрат часу адвоката, подання відзиву зі значною кількістю документів, які потребували детального дослідження і опису у відповіді на відзив, що вимагало відповідних витрат часу з боку представника Позивача, не обгрунтування, вартість яких саме послуг адвоката є завищеною або який саме обсяг робіт мав бути здійснений адвокатом в рамках даної справи, відхиляються колегією суддів, оскільки такі не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 45000,00 грн.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення та додаткового рішення суду, так само як і доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті додаткового рішення суду, при ухваленні яких судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а позивача в частині відмови у задоволенні в повному обсязі заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційних скаргах не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Доводи та міркування скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення та додаткового рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційних скарг належить відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апелянтів, викладені в їх апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають залишенню без задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2025 у справі №911/149/25 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі №911/149/25 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі №911/149/25 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі №911/149/25 залишити без задоволення

3. Рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2025 у справі №911/149/25 залишити без змін.

4. Додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі №911/149/25 залишити без змін.

5. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне виробниче підприємство громадського харчування Ірпінської міської ради.

6. Матеріали справи №911/149/25 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 03.09.2025.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко