Рішення від 04.09.2025 по справі 640/23905/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2025 року м. Житомир справа № 640/23905/20

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Шостий апеляційний адміністративний суд про визнання протиправними дій, стягнення суддівської винагороди,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду у порядку, визначеному Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року № 2825-IX, надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, третя особа - Шостий апеляційний адміністративний суд, третя особа про визнання протиправними дій, стягнення суддівської винагороди.

Ухвалою від 17.03.2025 справу прийнято до спрощеного позовного провадження суддею Житомирського окружного адміністративного суду Капинос О.В.

З урахуванням уточнення позовних вимог від 25.03.2025, в межах спірних правовідносин, позивач просить:

-визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

- стягнути з Державної судової адміністрації України (код за ЄДРПОУ 26255795) на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно у розмірі 231132,55 грн. за рахунок бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень і постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників від 03.08.2011 №845.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 18 квітня 2020 року належна їй до виплати суддівська винагорода протиправно була обмежена 10 мінімальними розмірами заробітної плати на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ. Такі дії порушують право на належне матеріальне забезпечення щодо отримання належної суддівської винагороди.

У відзиві відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що ДСА України жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювала заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. Відповідач зазначив, що обмеження суддівської винагороди встановлено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 та підлягав застосуванню. Відповідач вважає, що Шостий апеляційний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України" Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд, вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Суд відхиляє доводи відповідача, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є саме Шостий апеляційний адміністративний суд, оскільки саме на Державну судову адміністрацію України покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих та апеляційних судів.

Від третьої особи пояснень не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач з 01.11.2019 є суддею Шостого апеляційного адміністративного суду.

Згідно довідки Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 №02.7-33/159 у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачеві була нарахована та виплачена суддівська винагорода із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України" і сума недоплаченої суддівської винагороди становить 231132,55 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди із застосуванням обмеження згідно статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною дев`ятою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

З 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Аналізуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на наступне.

Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Конституції України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Враховуючи те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Таким чином, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Також у вказаному вище рішенні Конституційного Суду України зазначено, що проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року N 4-р/2020). Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів (п. 4.2. Рішення).

Крім того, у пункті 4.3. вказаного Рішення зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони.

Матеріалами справи підтверджується, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не у відповідності до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що обмеження нарахування та виплати позивачу, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Згідно зі ст. 149 Закону № 1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення ст..148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями ч. 1 п.1, ч. 2, ч. 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, суд приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби.

Відтак, саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень повинна відповідати за погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 29.07.2021р. у справі № 160/7334/20, адміністративне провадження №К/9901/7056/21.

Таким чином, оскільки головним розпорядником бюджетних коштів є ДСА України, суд визнає протиправними дії саме Державної судової адміністрації України щодо обмеження нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права суд враховує, що спору щодо суми невиплаченої позивачу суми суддівської винагороди в результаті застосування відповідачем обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 між сторонами немає. Учасниками справи вказана сума не заперечується. У свою чергу, у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам взаємовідносин сторін.

Варто наголосити на тому, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Беручи до уваги, що обмеживши позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 231132,55 грн..

Зазначеної позиції підтримується Шостий апеляційний адміністративний суду постанові від 04.10.2022 справа № 640/33589/21 , від 14.12.2021 справа № 240/4189/21.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів сторін не спростовують висновків суду у даній справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Шостий апеляційний адміністративний суд (вул. Князів Острозьких, 8корпус 30, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 42250890) про визнання протиправними дій, стягнення коштів, задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження ОСОБА_1 нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 231132,55 грн. (двісті тридцять одна тисяча сто тридцять дві гривні п`ятдесят п`ять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

04.09.25