Постанова від 26.08.2025 по справі 340/7668/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 340/7668/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 ( суддя Притула К.М.) в адміністративній справі №340/7668/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 серпня 2024 року №0611651-2410-1118-UA35080110000063919.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено суму податкового зобов`язання за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості в розмірі 75053,40 грн. Позивач вважає ППР протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач є сільськогосподарським товаровиробником та використовує нерухоме майно у власній виробничій сільськогосподарській діяльності, а отже вказане нерухоме майно, відповідно до пп.ж пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, не може вважатись об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду, Головне управління ДПС у Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 16 вересня 2020 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем.

ОСОБА_1 зареєстрований платником єдиного податку, що підтверджується витягом № 891 з реєстру платників єдиного податку, виданого 02 липня 2024 року Петрівською ДІЛ Головного управління ДПС у Кіровоградській області.

Видами підприємницької діяльності позивача є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

На підставі договору дарування будівель від 24 лютого 2014 року, ОСОБА_1 набув у приватну власність нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається із складу з адмінбудівлею загальною площею 746,8 кв.м. та надвірних будівель: 3-В - будівля, погріб, 4-Г - будівля, вбиральня, 5-Д - будівля, сарай, 6-Е - будівля, сарай, 7-Ж - будівля, навіс, 8-3 - будівля, навіс, 9-І - споруда, мощення, № 10 - споруда, огорожа, 11-К - споруда, водопровід.

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про що 24 лютого 2014 року вчинено запис про прав власності за номером 4764522 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 18156073 від 24 лютого 2014 року та інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за індексним номером 403452725 від 12 листопада 2024 року).

Позивач стверджує, що вказане нерухоме майно використовує у власній підприємницькій сільськогосподарській діяльності з вирощування та реалізації сільськогосподарської продукції як сільськогосподарські будівлі, а саме для зберігання зерна, зберігання овочів та фруктів, післязбиральної обробки зерна (очищення, провітрювання, перевантаження).

Головним управлінням Державної податкової служби у Кіровоградській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0611651-2410-1118-UА35080110000063919 від 07 серпня 2024 року, яким визначено податкове зобов`язання в сумі 75 053,40 грн за платежем Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2022 рік стосовно будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України, закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Встановлена пп. «ж» п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Застосування пп. «ж» п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачає наявність таких умов:

власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;

об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель);

безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23, а також, зокрема у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

При цьому, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Загальні підходи щодо визначення поняття "сільськогосподарського виробника" сформульовані у постановах Верховного Суду, зокрема від 01.04.2021 у справі N 820/6752/16, від 17.02.2021 у справі N 820/3707/17, від 24.04.2020 у справі N 540/2206/19, від 10.04.2020 у справі N 823/1751/17.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев"ять підкласів, у тому числі "будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості" (код 1251.7).

Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04 лютого 2025 року справа № 140/33208/23.

Слід звернути увагу, що контролюючим органом фактично не заперечувався той факт, що позивач здійснює господарську діяльність шляхом вирощування сільськогосподарських культур, проте, вважає, що позивач не наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника, а тому ним має сплачуватися податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У вищевказаних постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно - правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 N 2238-III під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Також, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Застереження в п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.

Поряд з цим, поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у п. п. 14.1.235п. 14.1 ст. 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.

Вказане свідчить, що в розумінні п. п."ж" п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають юридичні/фізичні особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Слід також зазначити, що Національний класифікатор видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року N 457, до сільськогосподарської діяльності відносить рослинництво і тваринництво.

Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 N 820/3556/17, від 10.04.2020 N 823/1751/17, від 24.04.2020 N 540/2206/19 від 17.02.2021 N 820/3707/17 та від 22.04.2021 N 822/3289/17.

Згідно із приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Верховний Суд в постановах від 21.05.2024 у справі № 600/5153/23-а, від 24.07.2024 у справі № 400/2283/20 аналізуючи положення підпункту ж 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині визначення сільськогосподарський товаровиробник, зазначив, що це поняття, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Верховний Суд, розглядаючи подібну за предметом спору справу №540/2206/19, у постанові від 24.04.2020 року та вирішуючи питання щодо пільги фізичної особи, передбаченої підпунктом «ж», зазначив, що на користь висновку, що нормою пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачена податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 року №2628-VIII підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

Також підлягає врахуванню правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2023 року по справі №380/18104/21, в якій касаційний суд, розглядаючи адміністративну справу з аналогічним предметом спору, дійшов висновку, що позивач, наполягаючи на наявності у нього пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не надав жодних достеменних доказів, які б підтверджували факт безпосереднього використання ним вищезазначених об`єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності.

У рішенні Конституційного Суду України № 12-р(II)/2024 від 18 грудня 2024 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців) Конституційний Суд України вказав, що дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення Державного бюджету України, а й для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України, як демократія та правовладдя (верховенство права). Відносини держави і підприємництва мають втілювати європейську ідентичність Українського народу, незворотність європейського та євроатлантичного курсу України (абзац п`ятий преамбули Конституції України).

Конституційний Суд України зазначив, що свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, законодавець визначив як одну із загальних засад цивільного законодавства (пункт 4 статті 3 Кодексу). Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, є загальними принципами господарювання в Україні (абзаци другий, третій статті 6 Господарського кодексу України). Отже, свобода особи, втілена у праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, гарантованому кожному частиною першою статті 42 Основного Закону України, сприяє реалізації низки інших конституційних прав, зокрема права власності (стаття 41 Конституції України).

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця.

Водночас юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

З матеріалів справи встановлено наступне.

Так, ОСОБА_1 , з 16.09.2020 року є фізичною особою-підприємцем, одним із видів діяльності за КВЕД є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культурі насіння олійних культур.

Видами підприємницької діяльності позивача є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Згідно з експертним висновком Державного науково-дослідницького інституту автоматизованих систем в будівництві від 14.11.2024 нежитлова будівля за адресою вул. Дружби, 6, с. Зелене, Олександрійський район, Кіровоградська область, для класифікації об`єктів нерухомого майна правомірно використаний чинний державний класифікатор будівель та споруд ДК 018:2000.

Отже, комплекс будівель і споруд розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (яке складається із складу з адмінбудівлею загальною площею 746,8 кв.м. та надвірних будівель: 3-В - будівля, погріб, 4-Г - будівля, вбиральня, 5-Д - будівля, сарай, 6-Е - будівля, сарай, 7-Ж - будівля, навіс, 8-3 - будівля, навіс, 9-І - споруда, мощення, № 10 - споруда, огорожа, 11-К - споруда, водопровід) не належить до об`єктів житлової нерухомості, та в розумінні Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271).

Враховуючи вищенаведене позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належний йому комплекс будівель і споруд розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , позивач використовує в своїй підприємницькій діяльності і фактично вищезазначена будівля є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів констатує, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом донараховано податкові зобов`язання, є будівлями, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, при цьому, такі об`єкти не здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку. Вказане нерухоме майно використовувалось безпосередньо позивачем в процесі виробництва, що не спростовується відповідачем належними доказами, відповідно відсутні підстави для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.07.2024 по справі № 400/2283/20, від 24.07.2024 № 400/2283/20, від 04 лютого 2025 року у справі № 140/33208/23.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах прийняте податкове повідомлення-рішення від 07 серпня 2024 року №0611651-2410-1118-UA35080110000063919 є протиправним і підлягало скасуванню.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб`єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 в адміністративній справі №340/7668/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 26 серпня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 29 серпня 2025 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяЮ. В. Дурасова