Рішення від 08.09.2025 по справі 172/177/25

Справа № 172/177/25

Провадження № 2/172/83/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.09.2025 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Битяка І.Г.

за участю секретаря судового засідання Глушко О.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В

До суду надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить припинити право власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на присадибній ділянці площею 0,2500 га кадастровий номер 1220784100:01:002:0235, визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на присадибній ділянці площею 0,2500 га кадастровий номер 1220784100:01:002:0235. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 07.07.2012 року між ним та відповідачкою був зареєстрований шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 162. Під час шлюбу, 20.10.2015 року він та його матір ОСОБА_5 продали нерухоме майно, а саме: житлову квартиру ОСОБА_6 за 52237 грн. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально за реєстровим № 1122. Кошти виручені від продажу квартири ним були використані на придбання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на присадибній ділянці площею 0,2500 га за 25000,00 грн. Відповідачка вмовила його записати придбаний житловий будинок на неї з тих підстав, що у неї також повинна бути якась власність, у тому числі в інтересах спільної дитини. Договір купівлі-продажу будинку від 04.05.2018 року нотаріально посвідчений за реєстровим № 1205 та зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.05.2018 за реєстраційним № 1546876512207. Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири, отримані від її продажу кошти в сумі 26118,50 грн. (1/2 частка від суми продажу 52237,00 грн.) повністю покривають вартість придбаного згодом спірного житлового будинку. Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 04.05.2018 року покупець доводить до відома продавця, що на момент придбання житлового будинку та на момент підписання цього договору вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який надав свою згоду на укладення цього договору у заяві посвідченій Васильківською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області від 04.05.2018 року за реєстровим № 1203. на момент укладення вищевказаного договору купівлі-продажу житлового будинку, відповідачка ніде не працювала, жодних доходів не отримувала, так як займалася веденням домашнього господарства та доглядом за дитиною. Всі кошти в сім`ю приносив він, за всі комунальні послуги сплачував також він. У березні 2022 року шлюб з відповідачкою розпався і вона з сином виїхала до м. Києва. Шлюб з відповідачкою розірвано 17.05.2023 року згідно з рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання якого він сплачує добровільно, без рішення суду. Заборгованості зі сплати аліментів він не має. Після припинення шлюбу він навідувався до спірного житлового будинку, однак став помічати, що з будинку почали пропадати речі домашнього вжитку. У зв`язку з тим, що у будинку ніхто не мешкав, як наслідок, ніхто не доглядав за ним, не підтримував будинок та прилеглу територію у належності стані, він пропонував відповідачці продати будинок чи здати в оренду, однак остання не погоджувалася. У грудні 2024 року він не зміг зайти до двору та самого будинку, бо відповідачка змінила замок, тому він не міг оглянути будинок зсередини на предмет його цілісності та придатності для проживання. відповідачка ж пояснила, що після розірвання шлюбу, вона є власником цього будинку відповідно до договору купівлі-продажу, який оформлено на її ім`я. З метою захисту свого права на спірне нерухоме майно він вимушений звернутися до суду. Зазначає також, що придбання житлового будинку відбулося виключно за його кошти, отримані від продажу іншого нерухомого майна (квартири), а відповідачка в силу обставин грошей не мала і не має, так як на той час не працювала, жодних зусиль для збереження придбаного на її ім`я житлового будинку не вчиняла і не вчиняє, витрат по його утриманню та збереженню не несе, а навпаки виносить з нього наявне спільне майно, проживає у шлюбі з іншим чоловіком за невідомою йому адресою, перешкоджає йому у доступі до будинку, чим фактично порушує його права як співвласника будинку. Тому позивач стверджує, що існують всі підстави для відступлення від принципу рівності часток колишнього подружжя.

07.05.2025року досуду надійшовзустрічний позов ОСОБА_4 ,в якомупредставник ОСОБА_3 просить судвпорядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати право власності ОСОБА_4 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_2 на присадибній ділянці площею 0,2500 га кадастровий номер 1220784100:01:002:0235; в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати право власності ОСОБА_1 на 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_2 на присадибній ділянці площею 0,2500 га кадастровий номер 1220784100:01:002:0235; стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн. та судовий збір. В обґрунтування зустрічних позовних вимог представник позивача за зустрічним позовом вказує, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.07.2012 року. За час шлюбі у подружжя народилася дитина: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з початком війни з російською федерацією позивачка з неповнолітньою дитиною були вимушені переїхати в більш безпечне місце до міста Києва, де взяті на облік як внутрішньо переміщені особи 24.04.2022 року. На даний час шлюб між сторонами розірвано рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2023 року. Сторони проживають окремо, дитина проживає з позивачкою та перебуває на її повному утриманні, батьки дитини не досягли згоди щодо розміру аліментів, які батько має сплачувати на утримання дитини, у зв`язку з чим позивачка звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про стягнення аліментів. За час перебування в шлюбі, 04 травня 2018 року позивачка та відповідач придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 04.05.2018 року, посвідченого державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контри Дніпропетровської області та зареєстрованого в реєстрі за № 1205. Вважає, що істотними обставинами, які слугують підставою для відступлення суду від презумпції рівності часток подружжя при вирішенні спору по поділ спільного майна подружжя є факт проживання сина з позивачкою та його повне перебування на її утриманні. Також, звертає увагу суду, що спірний будинок є єдиним житлом позивачки та її сина. Крім цього, позивачка на даний час не працює, оскільки здійснює догляд за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення нею 3-го віку. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на весь житловий будинок, представник позивачки за зустрічним позовом зазначає, що ОСОБА_1 не надав суду будь-яких доказів, що саме за кошти від продажу квартири ним та його матір`ю був придбаний спірний житловий будинок і що саме ці кошти були використані ним на придбання будинку у 2018 році, тобто через три роки від дня продажу квартири.

Ухвалою від 28.01.2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, звільнено позивача від сплати судового збору за подання позову до суду.

Ухвалою від 08.05.2025 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 , об`єднавши їх в одне провадження.

У судовому засіданні позивач та його представник за первісним позовом позовні вимоги підтримали, у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 просили відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, зустрічну позовну заяву підтримала у повному обсязі.

У судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_1 це її син, відповідачка колишня невістка. У 2015 році вона продала квартиру і відала всі гроші сину. У 2018 році вони купили будинок в с. Дебальцеве, де жили років сім. У 2022 році ОСОБА_8 виїхала під приводом війни до Києва де, як виявилося, знайшла іншого чоловіка.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи суд приходить до такого.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

07 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 був укладений шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 162. Після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2023 року. Рішення набрало законної сили 16.06.2023 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлової квартири від 20.10.2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 продали, а ОСОБА_6 придбав квартиру АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за 52237,00 грн.

Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 04.05.2018 року ОСОБА_11 передав у власність, а ОСОБА_12 прийняла житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на присадибній земельній ділянці площею 0,2500 га. Яка перебуває у відданні місцевої ради, кадастровий номер земельної ділянки право власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на присадибній ділянці площею 0,2500 га кадастровий номер 1220784100:01:002:0235. Договір посвідчений Васильківською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області 04.05.2018 року за реєстровим № 1205.

Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу житлового будинку від 04.05.2018 року покупець доводить до відома продавця, що на момент придбання житлового будинку та на момент підписання цього договору вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який надав свою згоду на укладення цього договору у заяві, посвідченій Васильківською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області від 04.05.2018 року за реєстровим № 1203.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.05.2018 року вбачається, що державна реєстрація права власності на житловий будинок за вищевказаною адресою проведена за ОСОБА_12 .

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 1 ст. 61 СК України визначає, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч.ч. 2-3 ст. 70 СК України).

Судом в ході розгляду справи встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2012 по 2023 роки, 04.05.2018 року подружжям було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , договір купівлі-продажу будинку нотаріально посвідчений та право власності зареєстровано за ОСОБА_12 . При цьому у договорі купівлі-продажу житлового будинку від 04.05.2018 року позивач ОСОБА_1 надав свою згоду на придбання його дружиною ОСОБА_12 житлового будинку, тобто правочин був вчинений в інтересах сім`ї. Будь-яких достатніх, достовірних та належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 придбав житловий будинок за власні кошти позивачем за первісним позовом суду не надано. Крім того суд зауважує, що кошти, отримані одним з подружжя також є спільною сумісною власністю, якщо інше не доведено у суді. Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 також не доведено обставини перебування неповнолітньої спільної дитини на її утриманні та ухилення ОСОБА_1 від участі в утриманні дитини, на які вона посилається як на підставу відступу від засади рівності часток подружжя. Аліменти з батька дитини не стягнуто, заборгованість з їх сплати відсутня. За твердженням представника ОСОБА_4 нею подано позов про стягнення аліментів з ОСОБА_1 . У свою чергу ОСОБА_1 стверджує, що добровільно сплачує аліменти на утримання спільної дитини.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що житловий будинок за вищевказаною адресою є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і відповідно до чинного законодавства підлягає поділу між подружжям у рівних частках.

Разом з цим, суд не вбачає підстав для відступу від засади рівності часток подружжя, про що сторони просять у своїх позовних заявах, так як ні стороною позивача, ні стороною відповідача не доведені обставини, що мають істотне значення для відступу від засади рівності часток подружжя і які передбачені ч.ч. 2-3 ст. 70 СК України.

За змістом статей12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згіднозі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, та зустрічного позову ОСОБА_4 та визнати за кожним з подружжя право власності на спірний житловий будинок в рівних частках.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи, що позивач за первісним позовом звільнений судом від сплати судового збору, а його позов задоволений частково, з відповідачки ОСОБА_4 слід стягнути в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім цього, враховуючи, що позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 задоволені частково, то з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь ОСОБА_4 судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 рокуу справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження№ 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Таким чином, суд вважає, що розмір гонорару адвоката у сумі 10000,00 грн. неспівмірний зі складністю справи, поданими клопотаннями та участю представника у судових засіданнях, а також часом, необхідним представнику для вчинення відповідних процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у суму 2000,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 372 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 69, 70 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 211, 247, 259, 263 ЦПК України,

У Х В А Л И В

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

2. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на присадибній ділянці площею 0,2500 га кадастровий номер 1220784100:01:002:0023.

3. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

4. Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн.

5. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

6. Визнати за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на присадибній ділянці площею 0,2500 га кадастровий номер 1220784100:01:002:0023.

7. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

8. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 605,60 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скаргана рішеннясуду можебути поданадо Дніпровськогоапеляційного судупротягом тридцятиднівздня йогопроголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Битяк