Рішення від 08.09.2025 по справі 520/21208/25

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.09.2025 р. справа №520/21208/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В. розглянувши у порядку ст.278 КАС України у письмовому провадженні справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРУГА ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА" (далі за текстом - позивач, заявник)до Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ГУ Держпродспоживслужби в Харківській областіпроскасування рішень суб"єкта владних повноважень, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 31.07.2025 р., ВП №78721404, за заявою ГУ ДЕРЖПРОДСПОРЖИВСЛУЖБИ в Харківській області про стягнення з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДРУГА ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА» на користь держави штрафу за адміністративне правопорушення у розмірі 34000,00 грн., на підставі Рішення № 5.3-4 виданий 31.03.2025 р.; 2) визнання протиправною та скасування постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 31.07.2025 р., ВП № 78721404 на загальну суму 303, 00 грн.; 3) визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 31.07.2025 р., ВП № 78721404, на суму 3.400,00 грн.; 4) визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 31.07.2025 р., ВП № 78721404, на загальну суму 37703,00 грн.; 5) визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.07.2025 р., ВП №78721404; 6) зобов`язання Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ДРУГА ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА" незаконно стягнені грошові кошти по ВП № 78721404 у загальній сумі 37.703,00 грн.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що виконавче провадження було неправомірно відкрито за рішенням субєкта владних повноважень, котре не віднесено законом до кола виконавчих документів.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що рішення №5.3-4 про застосування адміністративно-господарських санкцій, згідно з його змістом, набирає чинності з дня доведення його до відома суб`єкта господарювання та може бути оскаржене протягом 30 календарних днів, а відповідно до заяви ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області від 22.07.2025 воно набуло чинності - 03.04.2025, що узгоджується з положеннями ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що виконавчими документами є, зокрема, рішення органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення та застосовувати санкції, якщо такі акти підлягають примусовому виконанню.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області була належно та завчасно сповіщена про розгляд справи, але процесуального документу із викладенням власної правової позиції по суті спору до суду не подала.

Сторони в судове засідання, призначене на 08.09.2025р. о 10:00 год, не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідач надав до суду копії матеріалів виконавчого провадження №78721404, просив розглядати справу без його участі та у задоволенні позову відмовити.

Оскільки вжиті окружним адміністративним судом діючі механізми з`ясування об`єктивної істини за власною ініціативою безвідносно до доводів сторін та процесуальної поведінки учасників спору призвели до надходження до матеріалів справи сукупності доказів, обсяг яких повно та всебічно висвітлює обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі матеріалів справи, а тому суд, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Рішенням ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 до заявника було застосовано 34.000,00грн. штрафу згідно з абз.3 ст.11 Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та ч.2 ст.20 Закону України від 12.06.2012р. №5007-VI "Про ціни і ціноутворення".

За рішенням ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 працівником субєкта владних повноважень у правовому статусі державного виконавця було прийнято постанову державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження від 31.07.2025р. №78721404.

У межах виконавчого провадження №78721404 працівником субєкта владних повноважень у правовому статусі державного виконавця було прийнято: постанову від 31.07.2025р. по ВП №78721404 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 303,00грн.; постанову від 31.07.2025р. по ВП №78721404 про стягнення виконавчого збору на суму 3.400,00грн.; постанову від 31.07.2025р. по ВП №78721404 про арешт коштів боржника; постанову від 31.07.2025р. по ВП №78721404 про закінчення виконавчого провадження.

За платіжною інструкцією від 31.07.2025р. №62603 із заявника було стягнуто 37.703,00грн. у межах виконавчого провадження ВП №78721404.

Стверджуючи про протиправність перелічених у позові рішень суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд зазначає, що правовідносини з приводу примусового виконання судових актів та рішень інших органів (інших посадових осіб) регламентовані приписами Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон України №1404-VIII) та Закону України від 02.06.2016р. №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі за текстом - Закон України №1403-VIII).

За приписами ч.1 ст.1 Закон України №1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України №1403-VIII діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Так, за визначенням ст.1 Закону України № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Тож положення ч.1 ст.4 Закону України №1403-VIII та ч.1 ст.2 Закону України №1404-VIII цілком кореспондують положенням ч.2 ст.2 КАС України.

Рішення, котрі підлягають примусовому виконанню у порядку Закону України №1404-VIII, перелічені законодавцем у ч.1 ст.3 Закону України №1404-VIII, а вимоги до оформлення виконавчого документу сформульовані законодавцем у ч.1 ст.4 Закону України №1404-VIII.

Випадки, коли виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, перелічені законодавцем у положеннях ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII.

У силу спеціального застереження п.7 ч.1 ст.3 Закону України №1404-VIII до кола виконавчих документів законодавцем віднесені рішення інших державних органів, рішення (акти) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Відтак, для набуття конкретним рішенням державного органу правового статусу виконавчого документа про це має бути обовязково указано у відповідному акті права.

У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень у якості виконавчого документа було кваліфіковано рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 про застосування 34.000,00грн. штрафу за абз.3 ст.11 Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та ч.2 ст.20 Закону України від 12.06.2012р. №5007-VI "Про ціни і ціноутворення".

Суд відмічає, що згідно з абз.3 ст.11 Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний не створювати перешкоди органам державного нагляду (контролю) чи їх посадовим особам при здійсненні ними заходів державного нагляду (контролю), за умови що зазначені заходи здійснюються такими особами відповідно до вимог закону.

Частиною 1 ст.12 Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, що невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб`єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.

Як то указано, у ч.3 ст.12 Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", у разі несплати суб`єктом господарювання застосованої до нього штрафної санкції за результатами здійснених заходів державного нагляду (контролю) протягом 15 календарних днів з дня вручення або направлення розпорядчого документа в порядку, передбаченому абзацами дванадцятим і тринадцятим частини дев`ятої статті 7 цього Закону, якщо розпорядчі документи не були оскаржені до органу державного нагляду (контролю) та/або в судовому порядку та залишені в силі, сума санкції стягується в судовому порядку.

Тож, приписами Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" рішення державних органів про застосування штрафів не віднесені до кола виконавчих документів, а навпаки - законодавцем сформульовано правило, відповідно до якого у разі невиконання рішень державних органів про застосування штрафів застосовані санкції стягуються у судовому порядку.

Відтак, за положеннями Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 про застосування 34.000,00грн. штрафу не може бути кваліфіковано у якості виконавчого документа.

Розвязуючи спір, суд зазначає, що згідно з п.4 ч.1 ст.20 Закону України від 12.06.2012р. №5007-VI "Про ціни і ціноутворення" до суб`єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 про застосування 34.000,00грн. було прийнято саме за не виконання вимог органу державного нагляду (контролю) та створення перешкод у виконанні покладених законом функцій.

Частиною 2 ст.20 Закону України від 12.06.2012р. №5007-VI "Про ціни і ціноутворення" визначено, що суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету.

Сума необґрунтованої виручки, одержаної суб`єктами господарювання, які на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача, повертається споживачам.

Відповідно до ч.3 ст.20 Закону України від 12.06.2012р. №5007-VI "Про ціни і ціноутворення" порядок стягнення сум адміністративно-господарських санкцій, передбачених цією статтею, визначається Господарським кодексом України.

Відтак, за положеннями Закону України від 12.06.2012р. №5007-VI "Про ціни і ціноутворення" рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 про застосування 34.000,00грн. штрафу не може бути кваліфіковано у якості виконавчого документа.

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно з ч.1 ст.239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов`язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності; припинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання; ліквідація суб`єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

За визначенням ч.1 ст.241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Як то указано у ч.2 ст.241 Господарського кодексу України, перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Відтак, за положеннями Господарського кодексу України рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 про застосування 34.000,00грн. штрафу не може бути кваліфіковано у якості виконавчого документа.

До того ж суд відмічає, що і текст рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 не містить згадки про те, що указане рішення є виконавчим документом.

Вирішуючи спір по суті, суд також зважає, що відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов`язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина, унормовані приписами Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру".

Відповідно до ч.1 ст.96 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" у разі якщо адміністративний акт не виконано зобов`язаною особою - адресатом адміністративного акта у встановлений адміністративним органом строк і передбачена таким актом дія не може бути виконана іншою особою, адміністративний орган виносить постанову про накладення на зобов`язану особу грошового стягнення у розмірі (якщо інше не передбачено законом): 1) від 70 до 530 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - стосовно фізичних осіб; 2) від 175 до 1765 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - стосовно фізичних осіб - підприємців, громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи, юридичних осіб.

У силу спеціального застереження ч.3 ст.96 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" у разі повторного невиконання адміністративного акта у новопризначений строк без поважних причин адміністративний орган у тому самому порядку може одноразово накласти на зобов`язану особу - адресата адміністративного акта грошове стягнення у тому самому або подвійному розмірі.

Передбачена цією статтею постанова про накладення на зобов`язану особу - адресата адміністративного акта грошового стягнення, винесена адміністративним органом, є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження.

Також у силу спеціального застереження ч.5 ст.96 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" рішення адміністративного органу про накладення на зобов`язану особу - адресата адміністративного акта грошового стягнення є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому законом про виконавче провадження.

Тож, виконавчим документом є рішення адміністративного органу про накладення грошового стягнення у порядку ч.3 ст.96 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" або у порядку ч.5 ст.96 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру".

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів про те, що рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 було прийнято у порядку ч.3 ст.96 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" або у порядку ч.5 ст.96 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру".

Суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.26 Закону України №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Натомість, згідно з ч.4 ст.4 Закону України №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

Оскільки рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 не належить до кола визначених законом виконавчих документів та було ухвалено не у порядку ч.3 ст.96 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" та не у порядку ч.5 ст.96 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру", а у порядку ст.20 Закону України від 12.06.2012р. №5007-VI "Про ціни і ціноутворення" із застосуванням визначеного саме цією нормою закону розміру адміністративно-господарської санкції, то за рішенням ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 субєкту владних повноважень належало ухвалити або правомірне рішення у формі постанови про повернення рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 без прийняття до виконання, або правомірне рішення у формі письмового листа про відмову у відкритті виконавчого провадження за рішенням ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4, а не помилкове рішення про відкриття виконавчого провадження.

Тож, усі подальші управлінські волевиявлення субєкта владних повноважень у межах виконавчого провадження №78721404 також мають нездоланний і непереборний дефект походження і тому підлягають скасуванню.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах в частині реалізації управлінської функції з приводу справляння виконавчого збору не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк під час реалізації управлінської функції контролю у галузі примусового виконання судових актів із достатньою повнотою не установив обставини фактичної дійсності, припустився помилки у тлумаченні змісту належної норми права, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується як із дійсним змістом нормативного регламентування, так і дійсними обставинами спірних правовідносин.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт при вчиненні оскарженого управлінського волевиявлення не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк прийняв рішення про відкриття виконавчого провадження та вчинив інші управлінські волевиявлення за рішенням ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4, котре не є виконавчим документом та борг за яким підлягає стягненню у судовому порядку.

При цьому, приписи ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України спонукають суд до надання порушеному інтересу заявника на незастосування у межах спірних правовідносин механізмів примусового виконання рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 за Законом України №1404-VIII саме як виконавчого документа захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині цього судового акту.

Продовжуючи вирішення спору за епізодом вимоги про спонукання суб"єкта владних повноважень до повернення стягнутого виконавчого збору, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.45 45 Бюджетного кодекс України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 було затверджено Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182; далі за текстом - Порядок №787), який визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).

Відповідно до висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, а саме п. 62, беручи до уваги наявність протилежної практики Великої Палати Верховного Суду (у справах № 910/15295/18 і № 910/5880/21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (№ 489/6624/15-ц) щодо застосування приписів Порядку № 787 і ЦК України, з огляду на висновки, викладені у цій постанові, задля гарантування юридичної визначеності у подібних правовідносинах стосовно повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10.07.2019 у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.

Суд зазначає, що станом на момент ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 діяв зі змінами внесеними Наказом Міністерства фінансів України від 05.05.2023 № 234.

В подальшому, Наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2024 №606 було затверджено Зміни до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, зокрема пункт 5 розділу I: "У разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви.

Платник подає заяву про повернення коштів з бюджету з обов`язковим зазначенням інформації, наведеної в абзаці сьомому цього пункту (крім причини повернення коштів з бюджету), та номера відповідного судового рішення, копію відповідного судового рішення, засвідчену належним чином, та копію платіжної інструкції, згідно з якою органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем перераховано грошове стягнення за адміністративні правопорушення до бюджету, або відповідну інформацію, зазначену в такій платіжній інструкції.

Орган, що контролює справляння надходжень бюджету, заповнює реквізити рядків 6-9 Форми подання на повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету (додаток 1) даними, наведеними у відповідній платіжній інструкції (інформації) органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Представництво законних інтересів платника з питань повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством (крім платежів (зборів), контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби), у тому числі для отримання коштів, може здійснювати уповноважена особа на підставі закону або довіреності відповідно до Цивільного кодексу України (далі - уповноважена особа) з обов`язковим наданням документа, що підтверджує відповідні повноваження, оформленого відповідно до вимог законодавства, або копії такого документа, засвідченої належним чином.".

Зі змісту наведених вище норм права слідує, що обов"язок з повернення сум виконавчого збору виникає у суб"єкта владних повноважень не раніше від настання події набрання законної сили судовим актом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, яким було створено публічний обов"язок з оплати виконавчого збору.

У межах спірних правовідносин така подія (тобто подія набрання законної сили рішенням суду у справі №520/21208/25) наразі відсутня.

Тож вимога заявника про спонукання суб"єкта владних повноважень до повернення виконавчого збору у даному конкретному випадку заявлена передчасно та безпідставно.

Відтак, за відсутності події припинення юридичної дії рішення суб"єкта владних повноважень у формі постанови державного виконавця в частині стягнення з боржника виконавчого збору суд не знаходить підстав для обтяження відповідача обов`язком повернення раніше сплачених у межах виконавчого провадження коштів у якості виконавчого збору.

Окрім того, суд вважає, що у цьому контексті застосовним є правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21, у якій колегія суду зазначила про те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала. Порядок №787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

З огляду на викладені у цій постанові Великої Палати Верховного Суду правові висновки заявник не має публічного права (інтересу), котре б підлягало захисту у порядку адміністративного судочинства.

Окремо суд зважає, що вимога про скасування та визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень (як у формі рішення, так і у формі діяння) є обов"язковою передумовою обтяження суб"єкта владних повноважень обов"язком вчинення конкретного майбутнього управлінського волевиявлення з приводу складання висновку/подання на повернення коштів у примусовому порядку.

Тому вимога заявника про зобов`язання відповідача прийняти рішення про повернення стягнутого виконавчого збору на підставі ч. 9 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягає задоволенню, оскільки заявлена передчасно.

До того ж, вимога заявника про повернення коштів, стягнутих на виконання рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4 повинна бути звернута до набувача цих коштів (тобто до ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області) та може бути правомірно і підставно заявлена після настання події набрання законної сили рішенням суду про визнання протиправним і скасування рішення ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області від 31.03.2025р. №5.3-4.

Відтак, указані обставини є окремими, самостійними і достатніми підставами для відмови у позові за цим епізодом.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження від 31.07.2025р. по ВП №78721404.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 31.07.2025р. по ВП №78721404 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 303,00грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 31.07.2025р. по ВП №78721404 про стягнення виконавчого збору на суму 3.400,00грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 31.07.2025р. по ВП №78721404 про арешт коштів боржника.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 31.07.2025р. по ВП №78721404 про закінчення виконавчого провадження.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРУГА ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА" (ідентифікаційний код - 43860874; місцезнаходження - в`їзд Білостоцький, буд. 3, м. Харків, 61038) за рахунок бюджетних асигнувань Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ідентифікаційний код - 34952461; місцезнаходження - вул. Куликівська, буд.12, м. Харків, 61002) 7.483,84 грн у якості компенсації витрат на оплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко