Постанова від 08.09.2025 по справі 120/2070/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2070/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

08 вересня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бершадського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районні Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Бершадського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районні Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Київ) про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.10.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 201-1 КУпАП №5077 та накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 34 000,00 грн.

Згідно матеріалів виконавчого провадження №76958543 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано до Бершадського відділу ДВС у Гайсинському районі Вінницької області заяву від 20.12.2024 №6125/19, яка була зареєстрована відповідачем 24.01.2025 за вх.№27/228-31/3.

24.01.2025 головним державним виконавцем Бершадського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кончаківським Романом Сергійовичем відкрито виконавче провадження №76958543.

Не погодившись із постановою про відкриття виконавчого провадження, позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Згідно з матеріалами справи, на підставі постанови про накладення штрафу від 23.10.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрито виконавче провадження ВП № 76958543 постановою про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2025.

Щодо посилання позивача на відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом за яким завершився строк пред`явлення такого до примусового виконання, слід зазначити таке.

За правилами ст.291 КУпАП, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 299 цього ж Кодексу постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

За приписами статті 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій у трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, що можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, на позивача постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 №557 від 23.10.2024 року накладено штраф у відповідності до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, а отже постанова є виконавчим документом та набула чинності 23.10.2024.

Разом з тим, як уже зазначено судом, заяву про відкриття виконавчого провадження ІНФОРМАЦІЯ_2 подано до виконавчого органу 24.01.2025, тобто поза межами три місячного строку звернення до виконання.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, запроваджено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан, який запроваджено в Україні 24 лютого 2022 року, наразі не припинено та не скасовано.

Законом України «Про внесення зміни до розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про виконавче провадження № 2129-IX від 15.03.2022 було доповнено розділ XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про виконавче провадження пунктом 10-2, в якому, зокрема, містилась норма про те, що визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

У постанові від 15 березня 2023 року у справі № 260/2595/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив таке:

«Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання».

Аналогічні висновки містяться і в постанові ВС від 3 серпня 2023 року у справі № 420/10415/22.

Доказів того, що виконавцем був порушений порядок винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, позивачем не надано, а судом не встановлено.

Отже, державний виконавець виніс оскаржувану постанову в межах чинного законодавства.

З наведених мотивів оскаржувана у цій справі постанова про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2025 ВП№76958543 відповідає критеріям законності та обґрунтованості згідно з частиною другою статті 2 КАС України, при винесенні якої відповідач діяв на підставі, у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також при вирішенні цієї справи судом береться до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року, у якому вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Сторонами не наведено суду інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.