Ухвала від 09.09.2025 по справі 320/44969/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

09 вересня 2025 року м. Київ № 320/44969/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Голосіївського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Голосіївського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.10.2017;

- зобов`язати відповідача примусово виконати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.10.2017 лист про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкапітал-2014» (код ЄДРПОУ 39092869) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) штрафних санкцій в розмірі 86933,79 грн;

- згідно заочного рішення суду від 24.10.2017 року №756/14659/16-ц зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Будкапітал-2014» (код ЄДРПОУ 39092869) вчинити дії щодо виконання умов договору №3/1Д/кп купівлі-продажу майнових прав на квартиру, а саме: укомплектувати вбудовану кухню, встановити електричну плиту на дві комфорки. Замість укомплектування вбудованої кухні і встановлення електричну плиту на дві комфорки компенсувати в грошовому еквіваленті за середньою ринковою ціною.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Досліджуючи питання правомірності обраної позивачем юрисдикції розгляду та вирішення даного спору, суд зазначає таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до частини п`ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 287 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у розділі X Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі по тексту також Закон №1404).

Згідно зі статтею 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Частиною першою статті 74 Закону №1404 передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою цієї ж статі передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як вбачається з позовної заяви та долучених до неї матеріалів, позивач у даній справі оскаржує, зокрема, бездіяльність відповідача щодо невиконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.10.2017 у справі №756/14659/16-ц, яка згідно інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень була прийнята відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Частиною першою статті 447-1 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до частини першої статті 448 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням.

Приймаючи до уваги те, що позивачем оскаржуються постанова, прийнята в рамках виконавчого провадження з примусового судового рішення, прийнятого місцевим судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви (частина друга статті 170 КАС України).

При цьому, згідно з частиною шостою статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, роз`яснивши при цьому позивачеві, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ЦПК України, судом, яким видано виконавчий документ, у даному випадку - Оболонським районним судом міста Києва.

Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі.

2. Роз`яснити позивачу, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

3. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).

Суддя Дудін С.О.