Рішення від 12.09.2025 по справі 920/816/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.09.2025м. СумиСправа № 920/816/25

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справу № 920/816/25

за позовом: Громадської організації «Мисливці Глухівщини» (41400, Сумська область, Шосткинський район, м. Глухів, вул. Київська, буд. 32, код 45725557)

до відповідача: Приватного підприємства «Аграрні Інвестиції» (41400, Сумська область, Шосткинський район, м. Глухів, вул. Прикордонна, буд. 1а, код 34950459)

про припинення дій, які порушують право на ведення мисливського господарства

УСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд припинити дії щодо порушення права Громадської організації «Мисливці Глухівщини» на ведення мисливського господарства на земельних ділянках, які перебувають в користуванні Приватного підприємства «Аграрні Інвестиції» загальною площею 2195 га, шляхом зобов`язання Приватного підприємства «Аграрні Інвестиції» надати письмове погодження Громадській організації «Мисливці Глухівщини» на надання у користування мисливських угідь на земельних ділянках площею 2195 га, для ведення мисливського господарства в межах території Шалигинської селищної ради Сумської області; стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн 00 коп.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.06.2025 справу № 920/816/25 розподілено для розгляду судді Джепі Ю.А.

Ухвалою суду від 13.06.2025 у справі № 920/816/25 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №920/816/25 справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Приватним підприємством «Аграрні Інвестиції» подано до суду клопотання про долучення доказів б/н від 27.06.2025 (вх. 3122 від 27.06.2025), в якому просить долучити до матеріалів справи лист від 03.04.2026 ТОВ «Глухівське Українське товариство мисливців та рибалок» №6.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву б/н від 27.06.2025 (вх. №3113 від 27.06.2025), в якому зазначає, що позивач є юридичною особою та не має електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, а тому у суду є підстави для залишення позовної заяви без руху.

Також, у відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх необґрунтованими.

Просить постановити ухвалу про залишення позовної заяви позивача без руху; у разі усунення позивачем недоліків - відмовити в задоволенні позову за його безпідставністю та не обґрунтованістю.

Представником позивача було подано відповідь на відзив б/н від 30.06.2025 (вх. №3169 від 30.06.2025), в якій зазначає, що для забезпечення обміну документами через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему позивачем 28.06.2025 був зареєстрований електронний кабінет у вказаній системі, що підтверджується відповіддю з системи за № 12342848.

Також, представник позивача у відповіді на відзив зазначає, що позовні вимоги є обґрунтованими. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив б/н від 01.07.2025 (вх. №3201 від 01.07.2025), в яких просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог за безпідставністю та необґрунтованістю.

Представником позивача подано до суду додаткові пояснення у справі б/н від 03.07.2025 (вх. №3239 від 03.07.2025), в яких просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Громадська організація «Мисливці Глухівщини» звернулась до Приватного підприємства «Аграрні Інвестиції» з листом №05 від 13.03.2025 про надання інформації, в якому зазначено, що з метою охорони дикої природи, збереження популяцій мисливських тварин та середовищ їх існування, біологічного різноманіття, шляхом сталого використання і розвитку мисливської галузі, з дотриманням високих стандартів полювання і участі населення у заходах з питань збереження довкілля та відповідно до статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» просить надати інформацію щодо загальної площі земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні відповідача в межах території Шалигинської СТГ, в межах запроектованої території для ведення мисливського господарства визначеної на картографічних матеріалах.

Відповідач листом № 31/03-25 від 31.03.2025 повідомив позивача про те, що в нього у межах запроектованої території для ведення мисливського господарства на території Шалигинської селищної ради, станом на 31.03.2025 року в оренді перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2195 гектар.

Тоді позивач звернувся до відповідача з листом №07 від 03.04.2025, в якому просив погодити надання йому у користування мисливських угідь загальною площею 2195,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у користуванні відповідача на території Шалигинської СТГ.

Відповідач листом № 04/04-25 від 08.04.2025 повідомив позивача про те, що відмовляє Громадської організації «Мисливці Глухівщини» у наданні погодження про передачу у користування мисливських угідь загальною площею 2195 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Шалигинської селищної територіальної громади Шосткинського району Сумської області та перебувають у нього в користуванні.

Позивач вважає ці дії відповідача такими, що порушують (обмежують) його право на спеціальне використання природних ресурсів (ведення мисливського господарства), на участь у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, на здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища на території мисливських угідь, які знаходиться у користуванні відповідача та розташовані на території Шалигинської селищної ради, тому звернувся до суду із позовом про зобов`язання надати письмове погодження на надання у користування відповідних мисливських угідь на земельних ділянках площею 2195 га.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до ст.1 Закону України № 1478-ІІІ від 22.02.2000 «Про мисливське господарство та полювання» користувачі мисливських угідь - спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь; мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Згідно з ч.1 ст.4 вказаного Закону державне регулювання у галузі мисливського господарства та полювання здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень.

Органам місцевого самоврядування цим Законом та іншими законами України можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади у сфері державного регулювання мисливського господарства та полювання.

Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень.

Статтею 10 цього Закону передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: організація та здійснення заходів щодо охорони державного мисливського фонду, поліпшення середовища перебування мисливських тварин; вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь; реалізація інших питань у межах своїх повноважень.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.21 вказаного Закону ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Порядок надання у користування мисливських угідь регламентовано приписами ст.22 наведеного Закону.

Так, за правилами ч.1 цієї статті мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років (ч.2 цієї статті).

Відповідно до ч.4 цієї статті переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Відповідно до приписів статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів частини 1 та 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

У постановах від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17, від 29.08.2019 у справі № 914/2331/17, від 22.08.2018 у справі № 910/23965/16 Верховний Суд дійшов правових висновків, що визначення мисливських угідь як певної ділянки суші та водного простору (а не земельної ділянки) має на меті чітке окреслення меж, кордонів певної території, на якій перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Таким чином, мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні, з певним місцем розташування, а також з визначеними щодо нього правами, порядком їх надання і користування, отже мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки та/або водного простору, в межах яких провадиться діяльність із ведення мисливського господарства. Враховуючи викладене, порядок і підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатися з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини.

Аналізуючи зміст поняття "землекористування" Верховний Суд в постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17 зазначив про те, що відповідно до частини 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що змістом поняття "землекористування" є використання землевласником або землекористувачем певних властивостей (якостей) конкретної земельної ділянки.

З огляду на наведені положення законодавства суд виснує, що мисливські угіддя і земельна ділянка є різними об`єктами користування, проте, водночас, мисливське угіддя як ділянка суші має свою чітко окреслену територію на земельній ділянці, у зв`язку з чим права та інтереси землекористувачів, власників земельних ділянок та користувачів мисливських угідь перетинаються та тісно пов`язані.

Також, в цій постанові Верховний Суд заначив, що статтею 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено, що ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Таким чином, користування мисливським угіддям здійснюється з фактичним використанням території відповідної земельної ділянки, що, відповідно до наведеного положення законодавства, потребує укладення договору для врегулювання відносин між користувачем (власником) земельної ділянки та користувачем мисливського угіддя.

Відповідно до статті 24 Закону України «Статтею 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" користування мисливськими угіддями є платним.

Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя.

Розмір плати за користування мисливськими угіддями встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.

Тобто, надання погодження свідчить про те, що у разі надання мисливських угідь в користування позивачу потребуватиме укладення договору для врегулювання відносин між користувачем (власником) земельної ділянки - відповідачем та користувачем мисливського угіддя - позивачем.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України передбачено, що якщо інше не передбачено законом або договором, землекористувачі мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі.

Відповідач орендує землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що означає використання землі на власний ризик для вирощування та продажу сільськогосподарської продукції, з метою отримання прибутку.

Відповідач є підприємством приватної форми власності, не є державним органом чи органом місцевого самоврядування.

Виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про мисливське господарство та полювання», не вбачається встановлення безумовного обов`язку відповідача надавати погодження на використання мисливських угідь усім, хто звернувся для отримання їх у користування.

При розгляді даної справи суд бере до уваги постанову Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №140/6122/22, в якій зазначено, що ст. 22 Закону України № 1478- ІІІ від 22.02.2000 «Про мисливське господарство та полювання» викладена таким чином, що:

- не встановлює будь-яких обмежень щодо кількості погоджень для користування мисливськими угіддями;

- не розкриває значення такого погодження як відповідної перешкоди для інших претендентів на користування угіддями;

- не визначає порядку відкликання чи скасування вже наданого погодження;

- передбачає випадки переважного права на користування мисливськими угіддями.

Така конструкція свідчить про те, що при вирішенні питання про надання мисливських угідь у користування допускається наявність кількох претендентів, які можуть мати відповідні погодження.

Відповідно до вказаної диспозитивної норми власник або землекористувач, виходячи з обставин, має право надати погодження або не надати, тобто наявність відповідного обов`язку у відповідача імперативно не встановлена законом.

Також суд враховує, що відповідно до картографічних матеріалів позивач визначив площу мисливських угідь 5474,6787 га, в яку врахував 2195,0 га земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в користуванні відповідача.

У той же час, 5474,6787 - 2195,0 = 3 279,6787 га мисливських угідь позивач може отримати в користування і без погодження відповідача.

Так, відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що у позові не доведено порушення відповідачем прав позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог та відшкодуванню останньому за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 2, 13, 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

СуддяЮ.А. Джепа