Постанова від 03.09.2025 по справі 179/395/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7349/25 Справа № 179/395/24 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко О. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від04квітня 2025року ускладі суддіКравченко О.Ю.по цивільнійсправі №179/395/24 за позовом ОСОБА_1 до Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), головного державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Федориненка Олександра Володимировича, Товариства з обмеженою відповідальністю Тендер Хаб, ОСОБА_2 , треті особи Акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк, приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего Світлана Іванівна про визнання електронних торгів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, пред`явленим до Самарівського ВДВС у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), головного державного виконавця Самарівського ВДВС у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Федориненка О.В., ТОВ Тендер Хаб, ОСОБА_2 , визначивши третіми особами АТ КБ Приватбанк та приватного нотаріусаНовомосковського районногонотаріального округуДніпропетровської областіДейнего С.І., на предмет визнання недійсними електронних торгів за лотом №57837122 від 29 січня 2024 року з реалізації земельної ділянки площею 5,47 га, кадастровий номер 1222383000:01:001:0038, яка знаходиться на території Заплавської сільської ради Новомосковського (раніше Магдалинівського) району Дніпропетровської області, які оформлені Протоколом про результати земельних торгів №LAE001-UA-20231228-27432 від 29 січня 2024 року; витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,47 га, кадастровий номер 1222383000:01:001:0038, яка знаходиться на території Заплавської сільської ради Новомосковського (раніше Магдалинівського) району Дніпропетровської області.

В обґрунтування вимог посилається це тим, що спірна земельна ділянка була безпідставно та незаконно арештована і реалізована з прилюдних торгів, переможцем яких став ОСОБА_2 . Наголошує, що про наявність виконавчого провадження №57837122, накладення арешту на земельну ділянку, проведення процедури електронних торгів він не був обізнаний, адже державний виконавець його про це не повідомляв належним чином та не вжив усіх належних дій щодо виявлення іншого майна позивача. Крім того зазначив, що державний виконавець на свій розсуд обрав найбільш цінне нерухоме майно, належне на праві власності позивачеві, яке в рази перебільшує суму боргу, стягнуту за заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року, тоді як він має у власності інше майно, яке за своєю ринковою вартістю підходить до розміру боргу.

Також позивач зазначив, що заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року скасовано ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року, тоді як 22 лютого 2024 року вже була проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 , який з торгів придбав це нерухоме майно.

Позивач вважає, що такими діями, які суперечать діючому законодавству та процедурі проведення електронних торгів виконавчою службою та цим державним виконавцем порушено його майнові права, що є наслідком застосування положень ст. 388 ЦК України та витребування від ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Рішенням Магдалинівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від04квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до СамарівськогоВДВС уСамарівському районіДніпропетровської областіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса),головного державноговиконавця СамарівськогоВДВС уСамарівському районіДніпропетровської областіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса)Федориненка О.В.,ТОВ ТендерХаб, ОСОБА_2 ,треті особи АТКБ ПриватБанк,приватний нотаріусНовомосковського районногонотаріального округуДніпропетровської областіДейнего С.І.про визнанняелектронних торгівнедійсними тавитребування майназ чужогонезаконного володіння відмовлено (а.с.53-60 Том ІІІ).

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог позивача, враховуючи, що реалізація спірної земельної ділянки проводилась у примусовому порядку на виконання судового рішення, яке на день проведення прилюдних електронних торгів було чинним. Крім того, навіть скасувавши заочне судове рішення суду з процесуальних порушень його ухвалення, позивач не довів відсутності заборгованості його перед банком на момент реалізації його майна. Суд першої інстанції вважав, що відповідачами під час проведення електронних торгів не порушено Порядку реалізації арештованого майна №2831/5 від 29 вересня 2016 року, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, а реалізація майна позивача не вплинула на інтереси та права позивача, як власника спірної земельної ділянки, відтак, спірне майно реалізовано на земельних торгах на підставі положень ЗУ Про виконавче провадження у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень та підстави для визнання торгів недійсними відсутні. При цьому судом першої інстанції не встановлено недобросовісності набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з прилюдних торгів, що виключає підстави для витребування у останнього спірної земельної ділянки на користь позивача.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що суд першої інстанції, в порушення процесуального права, не вказав у рішенні про подане клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та клопотання про витребування доказів, не вказав та не надав належної правової оцінки документам, які направлялись позивачем суду, зокрема, ухвалу Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2024 року про закриття провадження у справі №179/1547/17 та відповіді ТСЦ №1246 РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 15 червня 2024 року, де зазначені підстави закриття провадження справи та відомості про наявність у позивача автомобіля, на який також можна було звернути стягнення. Однак, державним виконавцем спотворені фактичні обставини, а постанова про розшук майна боржника до ТСЦ не була направлена, що є грубим порушенням вимог п.5 ч.4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень та ст. 48,50 ЗУ Про виконавче провадження. Натомість, державним виконавцем звернуто стягнення на земельну ділянку, яка значно перевищує суму боргу, без належного з`ясування наявності у позивача рухомого майна, коштів, що суперечить зазначеним положенням. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем зареєстрована інша земельна ділянка, на якій немає будівель та спору, та яка, на думку скаржника, значно більше підходила б для звернення на неї стягнення в рахунок погашення боргу.

Крім того скаржник зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно не надсилалась виконавцем на його адресу, тому скаржник не знав та не міг знати про хід виконавчого провадження, а лише 08 лютого 2024 року ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, з матеріалів якого скаржник встановив, що його адреса вказана некоректно: АДРЕСА_1 . Однак за цією адресою він ніколи не був прописаний і ніколи там не проживав. Натомість він фактично проживає та є зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Заплавської сільської ради.

Разом з цим скаржник наголосив, що суд першої інстанції не дослідив добросовісність набуття у власність земельної ділянки покупцем ОСОБА_2 , адже, виходячи з його доходів, тобто, заробітної плати, яка склала за 2023 рік всього 115800 грн, він не має фінансової можливості придбавати земельні ділянки виключно в своїх інтересах. Вважає, що ОСОБА_2 , придбаваючи спірну земельну ділянку, діяв недобросовісно, чому судом першої інстанції не надано належної правової оцінки (а.с.80-106 Том ІІІ).

АТ КБ Приватбанк, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, через свого представника Провоторова Ю.В. у червні 2025 року подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його обґрунтованість, належне встановлення фактичних обставин справи та відсутність правових підстав для витребування спірного майна з володіння ОСОБА_2 , яким останній володіє правомірно. Зазначив, що судом першої інстанції вірно встановлено дотримання виконавцем проведення прилюдних електронних торгів з примусового виконання рішення суду, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ Приватбанк заборгованість за кредитом (а.с.183-185 Том ІІІ).

Відповідач ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, через свого представника - адвоката Кенжину О.О. у червні 2025 року подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що позивачем як у позовній заяві, так і в процесуальних заявах по суті спору не ставилось питання про сумнів у добросовісності набуття права власності ОСОБА_2 земельної ділянки, що належала позивачеві та була реалізована в примусовому порядку через проведення прилюдних електронних торгів.

Крім того, посилання скаржника на скасування судового рішення, без встановлення інших обставин, що можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення, про стягнення з нього заборгованості на користь банку є безпідставним, адже таке скасування не є підставою для перегляду усіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення. Таке скасування судового рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. ОСОБА_2 наголошує, що аукціон відбувся, договір купівлі-продажу укладений, тоді як судове рішення скасовано пізніше цих подій, та підстави для погашення заборгованості, нехай і шляхом реалізації на прилюдних торгах майна позивача, не відпали.

ОСОБА_1 у серпні 2025 року подав письмові заперечення на відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу (а.с.205-212 Том ІІІ), де зазначив, що для застосування цивільної відповідальності є обов`язковим дотримання усіх її складових. В даному випадку існує прямий причинно-наслідковий зв`язок між ненаправленням ВДВС до ТСЦ №1246 МВС постанови про розшук майна боржника, що є грубим порушенням майнових прав позивача, на його думку, на належне йому нерухоме майно.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року у справі №179/1547/17 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 квітня 2011 року: заборгованість за кредитом - 2 380,97 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 46 035,94 грн; заборгованість за пенею та комісією - 238 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 2 635,10 грн; судовий збір в розмірі 1600 грн (а.с.25-26 Том І).

На виконання зазначеного рішення Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області 27 березня 2018 видано виконавчий лист (а.с.36 Том ІІ).

09 листопада 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до органу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа (а.с.37 Том ІІ).

04 грудня 2018 року головним державним виконавцем Магдалинівського районного ВДВС Федориненком О.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №57837122 з виконання зазначеного рішення суду, копія якої направлена сторонам виконавчого провадження (а.с.34-35 Том ІІ).

05 грудня 2018 року головним державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника (а.с.42-43 Том ІІ).

Постановою головного державного виконавця від 15 листопада 2021 накладено арешт на грошові кошти на рахунках боржника.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів виконавчого провадження, за інформацією з Державної податкової служби України та Пенсійного фонду України від 20 грудня 2018 року, 29 січня 2019 року, 11 червня 2019 року, 18 вересня 2019 року, 10 листопада 2019 року, 21 жовтня 2020 року, 14 жовтня 2021 року, 17 лютого 2022 року, 16 березня 2023 року, 18 жовтня 2023 року, 09 грудня 2023 року боржник не перебував в трудових відносинах з фізичними чи юридичними особами, пенсії та інших видів доходів не має, кошти на рахунках відсутні. Згідно відповіді МВС від 14 жовтня 2021 року, за боржником ОСОБА_1 зареєстрований транспортний засіб.

15 листопада 2021 року державним виконавцем винесена постанова про розшук майна боржника, а саме: транспортного засобу ВАЗ 2105, VIN: НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .

Як встановлено з постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12 жовтня 2023 року головним державним виконавцем Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Федориненком О.В. у виконавчому провадженні №57837122 проведено опис та накладено арешт на належну ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,47 га, кадастровий номер 1222383000:01:001:0038, розташована за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с/рада Заплавська.

Копія постанови про опис та арешт майна боржника 12 жовтня 2023 року направлена сторонам виконавчого провадження (а.с.93-96 Том ІІ).

Постановою державного виконавця від 30 жовтня 2023 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ «Всеукраїнська оціночна компанія» для надання звіту про оцінку зазначеної земельної ділянки (а.с.97-98 Том ІІ).

24 листопада 2023 року до Новомосковського ВДВС надійшов звіт ТОВ «Всеукраїнська оціночна компанія» про оцінку майна, згідно якого вартість земельної ділянки складає 176000 грн (а.с.99 Том ІІ).

Повідомлення щодо результатів оцінки арештованого майна 24 листопада 2023 року за №130217 направлено сторонам виконавчого провадження (а.с.100-101 Том ІІ).

28 грудня 2023 року описане майно боржника передано для реалізації на електронний аукціон через майданчик ТОВ «Тендер Хаб».

Відповідно до протоколу про результати земельних торгів від 31 січня 2024 року №LAE001-UA-20231228-27432 ТОВ «Тендер Хаб» 29 січня 2024 року проведено електронні торги з реалізації спірної земельної ділянки, переможцем торгів став ОСОБА_2 з ціновою пропозицією 180555 грн (а.с.106-107 Том ІІ).

За результатами проведених земельних торгів по лоту №57837122 від 29 січня 2024 року та протоколу про результати земельних торгів №LAЕ001-UA-20231228-27432 від 29 січня 2024 року, 12 лютого 2024 року між старшим державним виконавцем Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Федориненком О.В. та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1222383000:01:001:0038, загальною площею 5,47 га, що розташована на території Заплавської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського району Дніпропетровської області Дейнего С.І., зареєстрований в реєстрі за №181 (а.с108-110 Том ІІ).

14 лютого 2024 року головним державним виконавцем Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Федориненком О.В. складено акт від 14 лютого 2024 року про проведений електронний аукціон з реалізації земельної ділянки кадастровий номер 1222383000:01:001:0038, місцезнаходження: Дніпропетровська обл., Магдалинівськи район, с/рада Заплавська, площею 5,47 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 620982012223, яка належить ОСОБА_1 на праві власності (а.с.195-196 Том ІІ).

01 лютого 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області із заявою про перегляд заочного рішення від 19 жовтня 2017 року у справі №179/1547/17.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року заява ОСОБА_1 була задоволена, заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області у цивільній справі №179/1547/17 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с.27 Том І).

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2024 року у справі №179/1547/17 провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрито на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України. Повернуто позивачу з державного бюджету України судовий збір в розмірі 800 грн.

Зі змісту вказаної ухвали судом першої інстанції встановлено, що станом на 01 квітня 2024 року заборгованість за договором від 15 квітня 2011 року у відповідача перед АТ КБ «ПриватБанк» відсутня. Крім того, на підставі ч.1 ст.142 ЦПК України, оскільки позовні вимоги визнані відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд постановив повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків суми сплаченого судового збору у розмірі 800 грн (а.с.9 Том ІІ).

Постановою головного державного виконавця Новомосковського ВДВС Федориненка О.В. від 20 лютого 2024 року на підставі ст.59Закону України«Про виконавчепровадження» знято арешт з земельної ділянки кадастровий номер 1222383000:01:001:0038, місцезнаходження: Дніпропетровська обл., Магдалинівський район, с/рада Заплавська, площею 5,47 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.115 Том ІІ).

Постановою головного державного виконавця Новомосковського ВДВС Федориненка О.В. від 22 лютого 2024 року виконавче провадження №57837122 закінчено на підставі п.5 ч.1 ст.39Закону України«Про виконавчепровадження» (а.с.117 Том ІІ).

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 07 листопада 2024 року № 3214/5 «Про перейменування» Новомосковський відділ державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перейменовано на Самарівський відділ державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки. Спірне майно реалізоване на земельних торгах на підставі Закону України«Про виконавчепровадження» у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Порушень з боку виконавця судом не встановлено, щоб такі порушення могли повпливати на результат торгів. Доказів недобросовісності набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки на земельних торгах матеріали справи не містять. Відтак, у застосуванні ст. 388 ЦК України правових підстав не встановлено.

Колегія суддів повністю погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, визначенням судом першої інстанції характеру спірних правовідносин, так і з висновком суду першої інстанції із застосуванням норм як матеріального права, які регулюють такі спірні правовідносини, так і процесуального права, виходячи з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021року по справі № 200/606/18, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 395/520/21 останній вказав на те, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц та від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19.

Приписами ст.328ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з вимогами ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами ст.321ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При цьому, нормами ч. 2 ст.328ЦК України визначено, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст.386ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вищезазначене узгоджується із висновками сформульованими, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Витребування майна шляхом віндикації застосовуються до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про права людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі «Маркс проти Бельгії», в рішенні якого суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».

У своєму рішенні ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» нагадав, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав. Рішенням у справі «Прессос компанія Нав`єра А.О.» та інші проти Бельгії» Європейським судом встановлено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Так, ЦК України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст.388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому, положеннями ст.388ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц.

Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у повернені певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне користування, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Колегія суддів наголошує, що доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не взято до уваги порушення виконавцем процедури арешту майна, його опису та проведення електронних прилюдних торгів, враховуючи неповідомлення ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження, не приймаються, адже інших ніж встановлено судом першої інстанції доказів скаржник в підтвердження своїх заперечень не надавав та не спростував висновків суду щодо відсутності у позивача на момент відкриття виконавчого провадження заборгованості перед ПАТ КБ Приватбанк. Такими доказами не є і факт скасування заочного рішення суду, на виконання якого і були проведені прилюдні електронні торги з реалізації арештованого майна ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні, та закриття провадження у справі №179/1547/17, адже, закриваючи провадження ухвалою суду від 05 червня 2024 року, судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 визнав позовні вимоги до початку розгляду справи по суті (а.с.9 Том ІІ). З цим повністю погоджується і колегія суддів.

Також до доводів скаржника про те, що спірне майно вибуло з його володіння та права власності без його обізнаності про відкриття виконавчого провадження та опис і арешт земельної ділянки, колегія суддів відноситься критично, оскільки матеріалами справи підтверджено направлення боржникові копій постанов державного виконавця Малому Р.П., а невірність його адреси в процесі проведення прилюдних торгів не вплинуло на правомірність відкриття виконавчого провадження та здійснення реалізації майна боржника в погашення заборгованості перед банком за кредитним договором.

Крім того, скасування заочного рішення, яке відбулось вже після проведення торгів, та є скасованим не з підстав відсутності заборгованості у відповідача ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором, чи недійсності або неукладеності кредитного договору, щоб підтверджувалось встановленими в судовому порядку обставинами, не тягне за собою юридичних фактів на спростування правомірності реалізації спірної земельної ділянки в рахунок погашення такої заборгованості ОСОБА_1 , де добросовісним покупцем є ОСОБА_2 , що скаржником не спростовано ані в суді першої інстанції, ані при розгляді його апеляційної скарги.

У постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України,так іположень статті1Першого протоколудо Конвенції,не можутьвважатися такими,що відповідаютьвимозі законностівтручання управо мирноговолодіння майном.

Судом першої інстанції наголошено, що спірне майно реалізоване на земельних торгах на підставі Закону України«Про виконавчепровадження» у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Доказів недобросовісності набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки на земельних торгах матеріали справи не містять, з чим повністю погоджується і колегія суддів та що скаржником не спростовано жодним доказом, яким би суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.

Колегія суддів, виходячи з вищенаведеного, інші доводи скаржника не може взяти до уваги, оскільки такі доводи не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції та встановлених судом фактичних обставин, враховуючи, що нових обставин та письмових доказів скаржник не надала, які б не були досліджені судом першої інстанції та яким не було б надано належної правової оцінки.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином,колегія суддіввважає,що доводиапеляційної скаргисуттєвими неявляються іне даютьпідстав длявисновку пронеправильне застосуваннясудом першоїінстанції нормматеріального чипроцесуального права,які призвелиабо моглипризвести донеправильного вирішеннясправи.Будь-якихінших доказів,що спростовуютьправильність рішеннясуду вапеляційній скарзіне наведено,тому рішеннясуду слідзалишити беззмін,а апеляційнускаргу беззадоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівськогорайонного судуДніпропетровської областівід 04квітня 2025року залишити беззмін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї ухвалення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 03 вересня 2025 року.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2025 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна