Постанова від 03.09.2025 по справі 909/270/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2025 р. Справа №909/270/25

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи:

від позивача: Крупник П.В.;

від відповідача: Качан А.А.;

розглянув апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" №01/1709-1/7 від 03.06.2025,

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2025, суддя Горпинюк І.Є., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 16.05.2025

у справі № 909/270/25

за позовом фізичної особи-підприємця Нєкрашевича Сергія Сергійовича

до відповідача приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент"

про стягнення 1 240 462,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог позивача

Фізична особа-підприємець Нєкрашевич Сергій Сергійович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент", в якому просить суд стягнути з ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на користь ФОП Нєкрашевича С.С. грошові кошти в сумі 1 240 462,89 грн, а саме: 1 107 960,00 грн - основна заборгованість за поставлений товар, 73 434,14 грн. - пеня за несвоєчасну сплату коштів, 22 159,20 грн - штраф, 7 916,45 грн - 3% річних, 28 993,10 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 11-6/1 від 24 листопада 2024 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем Нєкрашевичем Сергієм Сергійовичем (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Івано-Франківськцемент" (покупець), а саме несплатою частини поставленого відповідачу електричного обладнання.

Позивач вважає безпідставною відмову відповідача від приймання товару з причини, що його виготовлено в російській федерації, оскільки умовами договору не встановлено вимог щодо виготовлення обладнання певним виробником чи на території певної країни.

Позивач наполягає на тому, що предмет договору поставки ввезено в Україну без порушення вимог законодавства, до повномасштабного вторгнення російських військ в Україну 24.02.2022. Також позивач доводить, що обладнання класифікується за кодами УКТЗЕД 8536 49 00 90 та 8536 20 10 00, і щодо товарів з такими кодами були відсутні обмеження на їх ввезення в Україну з території російської федерації до 24.02.2022, в тому числі на ввезення цього товару не поширювались заборони, встановлені постановою КМУ № 1147 від 30.12.2015.

У зв`язку з простроченням оплати товару, позивач нарахував відповідачу пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2025 позов задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" на користь фізичної особи-підприємця Нєкрашевича Сергія Сергійовича 1 107 960,00 грн основної заборгованості за поставлений згідно з договором поставки №11-6/1 від 27.11.2024 товар, 73 434,14 грн пені, 22 159,20 грн штрафу, 7 916,45 грн трьох процентів річних, 28 993,10 грн інфляційних втрат та 14 885,55 грн судового збору.

Рішення суду обґрунтоване тим, що встановленими у справі фактичними обставинами підтверджується належне виконання позивачем зобов`язань за договором поставки, зокрема щодо передачі відповідачу товару та необхідного пакету супровідних документів (видаткова накладна, документи, що підтверджують якість товару). Водночас відповідач, всупереч вимогам п.п. 2.2.1, 8.1, 8.2 договору та положенням статей 689, 692 ЦК України, безпідставно відмовився від прийняття товару та його оплати.

Зокрема, відповідач пояснював свою відмову неможливістю використання товару у майбутньому для реконструкції залізничної колії та його передачею на баланс АТ "Українська залізниця" у зв`язку з відсутністю митних документів на поставлене обладнання російського походження та неможливістю його подальшої експлуатації через внутрішню санкційну політику АТ "Українська залізниця".

Суд встановив, що товар був ввезений на територію України до 24.02.2022, що підтверджується наданими позивачем доказами, та не підпадає під дію санкцій чи обмежень, встановлених державою. Відповідач не надав належних і допустимих доказів зворотного, у тому числі щодо митної класифікації товару або порушення порядку його ввезення.

Крім того, суд зазначив, що внутрішні вимоги третіх осіб (зокрема АТ "Укрзалізниця") не є обов`язковими для контрагента у відносинах поставки, якщо відповідні умови не були прямо передбачені договором між сторонами. Відповідач, усвідомлюючи специфіку подальшої передачі товару, мав самостійно подбати про включення відповідних обмежень до умов договору з постачальником. Їх відсутність не може бути підставою для відмови від виконання зобов`язань.

Окрім того, оскільки судом установлено, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, перевіривши подані позивачем розрахунки пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд дійшов висновку про їх відповідність умовам договору та вимогам чинного законодавства. Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача

05.06.2025 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" №01/1709-1/7 від 03.06.2025 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2025 в справі №909/270/25.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції прийняв рішення без всебічного та повного з`ясування обставин справи, не надавши належної оцінки поданим відповідачем доказам та аргументам. Неправильно витлумачив умови Договору поставки від 27.11.2024 №11-6/1, зокрема п. 3.3, яким передбачено право Покупця в односторонньому порядку зменшувати обсяги поставки без необхідності укладання додаткових угод. Відповідач добросовісно скористався цим правом, про що повідомив Позивача належним чином.

Апелянт зазначає, що перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця у відповідності до положень п. 4.4. Договору не відбувся, оскільки згідно умов Договору перехід права власності на товар відбувається після підписання Покупцем видаткової накладної. Видаткова накладна щодо товару виробленого у РФ не підписана, отже, перехід права власності на нього не відбувся, підстави для проведення оплати неприйнятого товару відсутні.

Окрім того, позивач не дотримався умов договору в частині надання обов`язкових документів - сертифікатів відповідності, документів митного оформлення, які прямо підпадають під предмет регулювання п. 4.6, 4.7 та 6.2 Договору, чинного законодавства та санкційного режиму, що діє в Україні. Відсутність таких документів унеможливлює підтвердження легальності ввезення товару, його класифікації за УКТЗЕД, а також законності його використання в Україні. Позивачем не доведено, що товар належить до виключень із переліку заборонених до ввезення товарів російського походження, визначених постановами КМУ «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації» №1147 від 30.12.2015 та «Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації» №426 від 09.04.2022. Специфікація та видаткова накладна не містять належного обґрунтування щодо відповідності товару дозволеним кодам УКТЗЕД.

Суд першої інстанції безпідставно не врахував, що ненадання належних супровідних документів, як передбачено договором, надає покупцеві право відмовитися від прийняття товару, а також затримати оплату без нарахування штрафних санкцій. Позивач не довів виконання свого обов`язку з передання товару відповідно до договору та закону, зокрема з урахуванням вимог чинного санкційного законодавства. Порушення зобов`язань з боку Позивача унеможливлює покладання на Відповідача відповідальності за відмову від прийняття товару.

Крім того, суд неправильно застосував положення ч. 1 ст. 614, ч. 1 ст. 615, ч. 3 ст. 651, ч. 2 ст. 666 ЦК України, а також положення ГПК України щодо оцінки доказів та обов`язку надати в рішенні мотивовану оцінку всім аргументам сторін. Висновки суду не ґрунтуються на дослідженні всіх доказів, суперечать матеріалам справи та наданим документам.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 27.06.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/5076/25 від 30.06.2025), в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2025 в справі №909/270/25 залишити без змін.

Відповідач подав відповідь на відзив б/н від 02.07.2025, в якому заперечив позицію позивача викладену у відзиві на апеляційну скаргу. Окрім того, подав додаткові пояснення №01/2667-1/7 від 22.08.2025, в яких підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2025 справу №909/270/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" №01/1709-1/7 від 03.06.2025 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2025 в справі №909/270/25.

Ухвалою від 19.06.2025 призначено справу №909/270/25 до розгляду у судовому засіданні на 13.08.2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 розгляд справи відкладено на 03.09.2025.

У судове засідання 03.09.2025 з`явились представники сторін.

Представник відповідача - приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" підтримав вимоги апеляційної скарги, навів доводи аналогічні викладеним у ній, просив її задоволити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому наводив доводи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

27.11.2024 між фізичною особою-підприємцем Нєкрашевичем Сергієм Сергійовичем (у цьому рішенні також - ФОП Нєкрашевич С.С., позивач, або Постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Івано-Франківськцемент" (у цьому рішенні також - ПрАТ "Івано-Франківськцемент, відповідач, або Покупець) укладено договір поставки № 11-6/1 від 27.11.2024 (надалі - договір), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується у встановлені строки поставити і передати у власність Покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною вказаною у специфікації (Додатки до цього Договору), що є невід`ємною частиною цього Договору (надалі іменується "Товар"), а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору (п. 1.1. договору).

Асортимент Товару, загальна кількість Товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю Товару, визначається у Специфікації (Додатки до Договору), що є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору (підпункти 2.1.1 - 2.1.6) обов`язки Постачальника: передати Покупцю у власність Товар у кількості та асортименті, передбачених Додатками до цього Договору та відповідно до умов та у строки, зазначені в даному Договорі (пп. 2.1.1.); надати Покупцю в момент здійснення фактичної передачі Товару, видаткову накладну, копії сертифікатів якості та інші документи на вимогу Покупця (пп. 2.1.2.); за два робочих дні до дати фактичної поставки товару в пункт поставки Постачальник зобов`язаний направити на електронні пошти Покупця vge@ifcem.if.ua та vladykabp@ifcem.if.ua скан-копію видаткової накладної на Товар та документів, що посвідчують якість Товару (сертифікат якості/відповідності, тощо) (пп. 2.1.3.); забезпечити належну якість Товару відповідно до вимог державних стандартів та умов цього Договору і Специфікації до нього (пп. 2.1.4.); нести ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Товару до моменту приймання Товару Покупцем (якщо інше не передбачено у специфікації) (пп. 2.1.5.); усувати за власний рахунок усі дефекти та недоліки у Товарі, виявлені при прийнятті Товару, здійснити заміну Товару неналежної якості (пп. 2.1.6.).

У підпункті 2.2.1 п. 2.2. договору визначені права та обов`язки Покупця: прийняти та оплатити поставлений постачальником Товар на умовах, визначених цим Договором, в тому разі, якщо Товар буде відповідати вимогам щодо асортименту, кількості, якості та здійснення доставки Товару належним чином, які ставляться до Товару умовами даного Договору, Додатками до нього та вимогами чинного в Україні законодавства.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна на Товар, що поставляється за цим Договором, зазначається у специфікації (Додатки до цього Договору). Ціна Товару визначається в національній валюті України - гривні. Сторонами за взаємним погодженням складається Специфікація із зазначенням еквіваленту вартості Товару в іноземній валюті (Євро) та порядок перерахунку вартості Товару, враховуючи те, що Товар, який постачається, є імпортним.

Згідно з п. 3.2. договору, загальна сума договору складається з сум всіх Специфікацій.

Як передбачено у п. 3.3 договору, Покупець має право на свій розсуд, у будь-який час, в односторонньому порядку зменшувати обсяги Товару, що має бути поставлений, про що Покупець письмово повідомляє Постачальника із зазначенням відповідних Товарів, поставка яких виключається (припиняється) та/або зменшується за обсягами. При отриманні повідомлення від Покупця про зменшення обсягу Товару, Постачальник не має права розпочати поставку такого Товару, а якщо вона вже розпочата - зобов`язаний негайно її припинити. При цьому сума Договору корегується відніманням вартості відповідних Товарів.

У п. 4.1 договору визначено, що Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві Товар, що поставляється за цим Договором у строк, що обопільно узгоджений Сторонами в Специфікації (Додатках) до цього Договору.

Поставка здійснюється на умовах DDP (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2020). Пунктом поставки є: Івано-Франківська область, с. Ямниця, склад ПрАТ "Івано-Франківськцемент" (п. 4.2 Договору).

У п. 4.4 договору сторони обумовили, що перехід права власності на Товар від Постачальника до Покупця відбувається в момент здійснення фактичного приймання Товару Покупцем після підписання Покупцем видаткової накладної, якщо інше не зазначено в специфікації.

Відповідно до п. 4.6 договору, разом з Товаром Постачальник повинен передати Покупцю документи, які належать до передачі разом з Товаром відповідно до чинного законодавства України. До таких документів належать бухгалтерські документи (видаткова накладна) та документи, що засвідчують якість Товару (сертифікат якості, технічний паспорт, тощо). Первинні бухгалтерські документи повинні бути складені українською мовою та надаються Постачальником безпосередньо за місцем поставки Товару, вказаному в даному Договорі або надсилаються поштою чи передаються іншим прийнятним для сторін способом.

Якщо вказані первинні бухгалтерські документи складені із порушенням зазначених вимог, якщо найменування та/або номенклатура Товару, зазначені в таких документах, не відповідають найменуванню та/або номенклатурі поставленого Товару, або документи, що засвідчують якість Товару не передані Покупець має право відмовитися від прийняття Товару без надання мотивованих пояснень (п. 4.7 договору).

Як узгоджено у п. 5.1 договору, загальна кількість Товару, що підлягає поставці, одиниці вимірювання, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються в Специфікації (Додатках).

У відповідності до п. 5.2 договору, поставка Товару по кількості, якості, асортименту і ціні повинна відповідати Специфікації та супровідним документам Постачальника.

У п. 5.3 договору сторони погодили, що у випадку невідповідності кількості Товару, фактично поставленого Постачальником, кількості Товару, вказаній в супровідних документах, та/або невірно складених або відсутності товаросупровідних документів, зазначених в п. 4.6 договору, або не надання/несвоєчасне надання інформації, вказаної в п. 2.1.3 договору, Покупець має право стягнути з Постачальника штраф в розмірі 0,5% від вартості такої партії Товару, а Постачальник зобов`язаний не пізніше 5 календарних днів з моменту поставки партії Товару надати Покупцю виправлені супровідні документи. Крім того, Покупець має право затримати оплату Товару, поставленого раніше, згідно розділу 8 Договору, до моменту отримання виправлених супровідних документів, без сплати яких-небудь штрафних санкцій та/або відшкодування збитків.

За змістом п. 6.1 договору, якість Товару та його комплектність, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості для такого Товару. Постачальник повинен засвідчити якість Товару, що поставляється, належними документами (сертифікатом якості, технічним паспортом тощо), які надаються Покупцю разом з Товаром.

Якщо разом з Товаром вказані документи не передані та/або передані із порушенням зазначених вимог, то Постачальник зобов`язаний не пізніше 5-денного строку з дати поставки Партії Товару надати Покупцю вказані/виправлені документи. В протилежному випадку Покупець має право відмовитися від Товару без надання мотивованих пояснень та повернути його Постачальнику протягом 3-х днів з дати відмови від Товару. В такому випадку Товар має бути вивезений Постачальником власним транспортом і за власні кошти (п. 6.2 договору).

Згідно з п. 8.1, 8.2 договору, Покупець здійснює оплату за Товар на поточний рахунок Постачальника, згідно з ціною Товару, що вказується у Додатках до цього Договору чи згідно наданих Рахунків (п. 8.1 договору). Покупець здійснює оплату Товару на умовах, передбачених Додатками до цього Договору (п. 8.2 договору).

Відповідно до п. 9.1 договору, у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору, Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

За прострочення строку оплати за Товар / партії Товару Покупець сплачує Постачальнику неустойку у розмірі 1% від вартості невчасно здійсненого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі 2% вказаної вартості (п. 9.9 договору).

Пунктом 12.1 договору обумовлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін та діє по 31 грудня 2025 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань. У випадку, якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна із Сторін не виявила бажання розірвати Договір, то Договір вважається пролонгований на кожний наступний календарний рік.

Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 12.2 договору).

У п. 13.1 договору вказано, що на момент укладення цього Договору Постачальник є платником єдиного податку 5%, а Покупець є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах.

У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони, зокрема, погодили найменування товарів, одиницю, кількість одиниць, ціну одиниці товару без ПДВ та загальну вартість товарів без ПДВ.

В специфікації наведено загалом 89 позицій товарів, які Постачальник зобов`язаний поставити на умовах договору, і зазначена загальна вартість Товару - 2 400 000 грн (без ПДВ).

Серед іншого, у специфікації погоджено поставку позивачем таких товарів:

- Реле НМШ1-1440 в кількості 15 шт., загальною вартістю 237 000 грн (позиція 6 Специфікації);

- Реле НМШ1-400 в кількості 8 шт., загальною вартістю 127 200 грн (позиція 7 Специфікації);

- Реле НМШ4-2400 в кількості 6 шт., загальною вартістю 90 600 грн (позиція 8 Специфікації);

- Реле НМШ4-530 в кількості 16 шт., загальною вартістю 251 200 грн (позиція 9 Специфікації);

- Реле НМШ4-3 в кількості 4 шт., загальною вартістю 55 200 грн (позиція 10 Специфікації);

- Реле НМШМ1-1120 в кількості 2 шт., загальною вартістю 29 800 грн (позиція 11 Специфікації);

- Реле НМШМ1-560 в кількості 6 шт., загальною вартістю 89 400 грн (позиція 12 Специфікації);

- Реле НМШМ2-3000 в кількості 2 шт., загальною вартістю 27 400 грн (позиція 13 Специфікації);

- Реле НМШМ4-105/1000 в кількості 1 шт., загальною вартістю 14 251 грн (позиція 14 Специфікації);

- Реле АНШ2-37 в кількості 4 шт., загальною вартістю 50 000 грн (позиція 15 Специфікації);

- Реле АШ2-1440 в кількості 1 шт., загальною вартістю 12 529 грн (позиція 16 Специфікації);

- Реле ОМШ2-40 в кількості 2 шт., загальною вартістю 27 580 грн (позиція 17 Специфікації);

- Реле РЭМШ1-31/92 в кількості 4 шт., загальною вартістю 55 200 грн (позиція 22 Специфікації);

- Реле КДРШ1-31/92 в кількості 2 шт., загальною вартістю 27 800 грн (позиція 23 Специфікації);

- Блок БКР-76М вартістю 12 800 грн за 1 шт., в кількості 2 шт., загальною вартістю 25 600 грн (позиція 25 Специфікації).

У п. 1 Специфікації сторони також погодили умови оплати за Товар: 100% - поетапний платіж на протязі 5 робочих днів після фактичного отримання кожної партії Товару та підписання відповідних Видаткових накладних.

За п. 2 Специфікації встановлено строк і умови поставки Товару: поставка здійснюється на умовах DDP (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2020) с. Ямниця Івано-Франківської області, склад ПрАТ "Івано-Франківськцемент". Термін поставки Товару: протягом 45 днів від дати підписання цієї Специфікації.

Як підтверджується роздруківками інформації про посилку (Т. 1, а.с. 15), повідомлень в застосунках-месенджерах (Т. 1 а.с. 15 (зворот) - 27), котрими обмінювались сторони (їх представники/працівники, залучені до виконання договору), а також з наступного листування між сторонами, ФОП Нєкрашевич С.С. 29.11.2024 доставив відповідачу Товар, зазначений вище у позиціях 6-17, 22-23 Специфікації та один Блок БКР-76М, із двох, передбачених у позиції 25 Специфікації, на загальну вартість 1 107 960,00 грн.

Зазначений у попередньому абзаці Товар (обладнання), яке позивач доставив відповідачу, виготовлено у Російській Федерації на Камишловському електротехнічному заводі.

Позивач поставив Відповідачу також і інший Товар, передбачений у Специфікації, однак такий Товар повністю оплачено відповідачем, і спору у цій частині між сторонами немає.

Товар, зазначений вище у позиціях 6-17, 22-23 Специфікації та один Блок БКР-76М, із двох, передбачених у позиції 25 Специфікації, на загальну вартість 1 107 960,00 грн, відповідач не оплатив, а також не підписав видаткової накладної чи будь-яких інших документів щодо приймання даного Товару. Проте здійснив приймання товару через доставку Новою поштою.

Листом від 29.11.2024 № 01-3117-6/1 відповідач просив позивача провести заміну зазначеного обладнання на обладнання українського чи іншого іноземного виробництва.

Листами від 25.02.2025 № 01/536-6/1 та від 21.03.2025 № 01/891-6/1, ПрАТ "Івано-Франківськцемент" просило ФОП Нєкрашевича С.С. надати адресу для повернення зазначеного Товару у зв`язку із відмовою регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" приймати обладнання російського виробництва на свій баланс (лист від 25.02.2025 № 01/536-6/1) та у зв`язку із застереженнями щодо прийняття та використання обладнання російського виробництва, не забезпечення виконання зобов`язань щодо поставки частини обладнання у відповідності до положень договору та законодавства України (лист від 21.03.2025 № 01/891-6/1).

З повідомлень, якими сторони (їх представники/працівники, залучені до виконання договору) обмінювались у застосунку-месенджері, а також листування між сторонами слідує, що відповідач наполягає на його поверненні позивачу, з тієї причини, що Товар за договором ПрАТ "Івано-Франківськцемент" придбало для використання у реконструкції власної під`їзної колії на станції Дубівці, а відповідно до виданих Регіональною філією "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" технічних умов (п. 8) та Договору № Л/П-24211 п/НЮ безоплатної передачі майна в майбутньому на баланс АТ "Укрзалізниця" від 27.02.2024, укладеного між ПрАТ "Івано-Франківськцемент" та АТ "Українська залізниця", за яким відчужувач (ПрАТ "Івано-Франківськцемент") зобов`язався безоплатно передати у власність Набувачеві (АТ "Українська залізниця") збудоване в майбутньому майно: новозбудовану станційну приймально-відправну колію, стрілочні переводи її примикання, обладнання (електроприводів стрілочних переводів, кабельних мереж та світлофорів, що приєднуються до наявної електричної залежності стрілок і сигналів станції Дубівці), новозбудованого продовження витяжного тупика № 4 та інфраструктури в межах смуги відведення залізниці згідно змін № НТО-ТП-2/70 до технічних умов від 13.11.2017 № в.о.Н-10/6339 (протокол постійно діючої комісії регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця від 21.12.2023 №НТО-ТП-01/29), а Набувач зобов`язується прийняти Майно в порядку і на умовах, передбачених цим Договором.

Однак, АТ "Українська залізниця" відмовляється приймати обладнання російського виробництва для проведення монтажних робіт через заборону співпраці з країною-агресором та відсутністю документального підтвердження, що обладнання виготовлено і ввезено до України у 2019-2020 роках (митні документи тощо). Також, з 27.11.2024 набрала чинності та впроваджується санкційна політика АТ "Укрзалізниця", затверджена рішенням наглядової ради АТ "Укрзалізниця" від 27.08.2024, згідно з якою в процесі здійснення господарської діяльності Товариство дотримується встановленого законодавством торгового ембарго з російською федерацією, зокрема не імпортує та не використовує у своїй діяльності такі товари: товари походженням з російської федерації, які заборонені до ввезення на митну територію України згідно з визначеними законодавством УКТЗЕД; товари з російської федерації, в тому числі такі, які ввезені на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації, що регулюються законодавством України (листи Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця": № Н-10/241 від 21.01.2025; № Н-10/362 від 10.02.2025).

В період з 29.11.2024 по 26.03.2025 сторони листувались щодо обставин відмови Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" приймати обладнання російського виробництва для монтажних робіт, зокрема обговорювали: надання митних та інших документів, які підтверджують час ввезення товару на митну територію України у 2019-2020 роках; можливість заміни обладнання на обладнання українського виробництва (позивач зазначав що така можливість є, однак вартість обладнання зросте, так як змінений його виробник); самостійне врегулювання Нєкрашевичем С.С. питання прийняття обладнання для монтажу та експлуатації Регіональною філією "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця". Однак врегулювати прийняття та оплату даної частини товару сторонам не вдалось.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в повному обсязі.

Предметом позовних вимог є стягнення з ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на користь ФОП Нєкрашевича С.С. грошових коштів у сумі 1 240 462,89 грн, що складаються з основної заборгованості за поставлений товар, пені, штрафу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у зв`язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 11-6/1 від 24 листопада 2024 року.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Внаслідок укладення договору між сторонами у відповідності з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Договір укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними (стаття 204 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою, виходячи з його змісту, укладений між сторонами договір є договором поставки.

Як передбачено ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містяться у статті 265 ГК України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 статті 712 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Як передбачено статтею 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно зі статтею 689 ЦК України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1). Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч. 2).

Частиною першою статті 691 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Положеннями ч. 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 4 статті 692 ЦК України).

У відповідності до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з ст. 525, 526, 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) - ч. 1 ст. 610 ЦК України. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Встановленими судами фактичними обставинами справи підтверджується порушення відповідачем обов`язків прийняти та оплатити товар, які передбачені п. 2.2.1, 8.1, 8.2 договору, ст. 689, 692 ЦК України, так як позивач доставив відповідачу товар за належною адресою, та разом з товаром передав покупцю документи, визначені у п. 4.6 договору, а саме: видаткову накладну та документи, що засвідчують якість товару: етикетки, паспорт (щодо реле НМШ4-530) (Том 1 а.с. 32-59).

Враховуючи фактичну передачу відповідачу товару та визначених умовами договору документів, у відповідача виник обов`язок прийняти товар, за винятком випадків коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Наведені відповідачем причини, через які він відмовився підписати видаткову накладну про прийняття товару та не здійснює оплату товару, не узгоджуються з умовами договору та нормами чинного законодавства, а тому не визнаються апеляційним судом правомірними підставами для не прийняття відповідачем товару.

Зокрема, доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем чинних сертифікатів відповідності є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ «Івано-Франківськцемент» не заявляв про відсутність чинних сертифікатів відповідності ані під час приймання товару через доставку Нової пошти, ані у листуванні між сторонами, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач надав усі передбачені договором документи, зокрема видаткову накладну, рахунок-фактуру, технічні паспорти та сертифікати відповідності №UA.054.VD.00018-20 та №UA.054.VD.00035-20. Договір не містить вимоги щодо обов`язкової чинності сертифікатів на момент поставки товару.

Відповідно до положень статей 662, 666 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо надання документів, покупець має встановити продавцю розумний строк для їх надання, чого ПрАТ «Івано-Франківськцемент» не зробило. Крім того, відсутні докази того, що відповідач повідомив продавця про недоліки, або відмову від товару з мотивів відсутності чинних сертифікатів.

Закінчення строку дії сертифікатів відповідності не свідчить про неналежну якість товару, оскільки сертифікат підтверджує відповідність продукції встановленим вимогам на момент його видачі, а не протягом усього строку обігу товару.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків місцевого господарського суду та не є підставою для скасування прийнятого судового рішення.

Як встановлено судами, причиною спору стали обставини, які перешкоджають відповідачу використати товар за бажаним призначенням (у проведенні реконструкції під`їзної колії на станції Дубівці", котра після завершення реконструкції підлягає безоплатній передачі в користь АТ "Українська залізниця"), а саме через викладені в листах Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" застереження про неможливість прийняття переданого відповідачу обладнання російського виробництва для проведення монтажних робіт та використання у своїй діяльності через ненадання митних документів про ввезення товару, повного комплекту фінансової, митної та технічної документації, а також набрання чинності 27.11.2024 санкційної політики АТ "Українська залізниця", за якою дане товариство не використовує у своїй діяльності: товари, походженням з російської федерації, які заборонені до ввезення на митну територію України згідно з визначеними законодавством УКТ ЗЕД; товари з російської федерації, в тому числі такі, які ввезені на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації, що регулюється законодавством України.

Умовами укладеного між сторонами договору не передбачено обов`язку Постачальника надати Покупцю документи щодо ввезення товару на територію України, його розмитнення тощо. За змістом п. 4.6, 5.3 договору, супровідними документами, які позивач мав надати разом з Товаром є видаткова накладна та документи, що засвідчують якість Товару (сертифікат якості, технічний паспорт тощо).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін у справі, позивач придбав товар за договором поставки № 11-24-ПС від 26.11.2024 у ТОВ "Промсигнал", а в свою чергу ТОВ "Промсигнал" (в особі директора Нєкрашевича С.С.) придбало цей товар за договорами поставки № 5 від 06.12.2019 та № 6 від 26.12.2019 у ФОП Бондара Павла Валерійовича. У листі ТОВ "Промсигнал" № 12/01 від 29.01.2025, адресованому ФОП Нєкрашевичу С.С. зазначено, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням країни-агресора отримати митні документи немає можливості, так як ФОП Бондар П.В. знаходиться на непідконтрольній території та зв`язку з ним немає.

Крім того, 21.02.2020 та 23.12.2020 ТОВ "Промсигнал", яке на той час було власником товару, отримало у органа сертифікації - ОС ПП "Еталон" Сертифікати відповідності № UA.054.VD.00018-20 та № UA.054.VD.00035-20 про підтвердження відповідності товару державним стандартам України.

У відповідності до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За змістом цих правових норм, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Враховуючи одержання відповідачем ще 13.11.2017 Технічних умов на реконструкцію під`їзної колії ПАТ "Івано-Франківськцемент", враховуючи зміни від 21.12.2023 передбачали передачу на баланс регіональної філії "Львівська залізниця" новозбудованої станційної приймально-відправної колії, стрілочних переводів її примикання, обладнання та інфраструктури в межах смуги відведення залізниці; враховуючи укладення ще 21.02.2024 між ПрАТ "Івано-Франківськцемент" та АТ "Українська залізниця" договору безоплатної передачі майна в майбутньому на баланс АТ "Укрзалізниця" щодо цього ж майна, у якому містяться, зокрема, комплаєнс запевнення (п. 8.2) санкційні та інші запевнення (п. 8.3), відповідач при укладенні договору з позивачем мав передбачити умови, які б гарантували можливість майбутнього використання ним товару для реконструкції під`їзної колії, в тому числі обмеження щодо постачання товару російського виробництва.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в умовах воєнного стану, враховуючи тривалість збройної агресії та санкційну політику держави щодо громадян і юридичних осіб держави-агресора (Російської Федерації), суб`єкти господарювання мають право самостійно запроваджувати внутрішні політики чи обмеження щодо використання товарів, виготовлених на території держави-агресора. Водночас у випадку укладення договірних зобов`язань з іншим суб`єктом господарювання такі обмеження повинні бути прямо погоджені сторонами у договорі. За відсутності відповідних застережень у договорі внутрішні політики або інші внутрішні документи однієї зі сторін не є обов`язковими для контрагента і не можуть бути підставою для відмови від прийняття товару або його оплати.

При цьому, законодавство України не передбачає, що введення в Україні воєнного стану, або набрання чинності Законом України "Про санкції" має наслідком заборону цивільного обороту товарів російського виробництва, які перебувають на території України, а так само законодавством не встановлено заборону поставки таких товарів між суб`єктами господарювання - резидентами України.

Так, Постанова КМУ від 09 квітня 2022 року № 426 "Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації" передбачає заборону ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з Російської Федерації. Постановою КМУ № 688 від 14.06.2022 пункт 1 згаданої постанови доповнено новим абзацом такого змісту: "Товари, переміщення яких територією Російської Федерації здійснено транзитом, та товари, ввезені з Російської Федерації, у тому числі товари походженням з третіх країн, можуть бути поміщені в митний режим імпорту, якщо їх ввезення в Україну здійснено до 24 лютого 2022 включно".

Отже, даним законодавчим актом підтверджується можливість поміщення в режим імпорту товарів, ввезених в Україну до 24.02.2022, що свідчить і про можливість цивільного обороту товарів, ввезених в Україну з території держави-агресора до 24.02.2022.

Відповідно до вимог п. 3 частини четвертої статті 238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів.

Положеннями статей 13, 73, 76-80 ГПК України закріплено обов`язок доказування кожною стороною обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Цей обов`язок слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/1

Положеннями статті 79 ГПК України на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, з дотриманням принципів господарського судочинства, а також виходячи з критеріїв оцінки доказів, наданих суду учасниками справи, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, апеляційний суд погоджується з визнанням судом першої інстанціїх більш вірогідними надані позивачем докази, а отже і встановленим, що товари, заборгованість з оплати яких є предметом спору, були ввезені в Україну до 24.02.2022.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з поданими позивачем етикетками на товари (реле різних видів), паспортом на реле електромагнітне штепсельне типу НМШ4-530, вказані дати пакування товарів у 2019-2020 роках.

Також, сертифікатами відповідності за № UA.054.VD.00018-20 та за № UA.054.VD.00035-20, виданими ОС ПП "Еталон" для ТОВ "Промсигнал" підтверджується проведення в Україні до 24.02.2022 сертифікації товарів, що були предметом постачання між сторонами. В той же час, договором поставки № 11-24-ПС від 26.11.2024 з додатком № 1 до цього договору підтверджується придбання товарів позивачем саме у ТОВ "Промсигнал".

Позивачем надано також логічне пояснення, підтверджене доказами, про причини відсутності у нього митних документів про ввезення товару, так як товар він придбав у ТОВ "Промсигнал" за згаданим вище договором поставки № 11-24-ПС від 26.11.2024, а останнє, в свою чергу, придбало даний товар за договорами поставки № 5 від 06.12.2019 та № 6 від 26.12.2019 у ФОП Бондар П. В. котрий перебуває на тимчасово не підконтрольній Україні території та зв`язку з яким немає.

Відповідач у свою чергу, зазначених доказів не спростував, власних доказів, які б підтверджували факт ввезення товару після 24.02.2022 не надав.

Стосовно покликань відповідача на положення постанови КМУ №1147 від 13.12.2015 "Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації", в редакції, що діє з 22.04.2019 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 10 квітня 2019 р. № 305), забороняє ввезення на митну територію України окремих товарів, що походять з Російської Федерації, зокрема тих, які класифікуються за кодом УКТ ЗЕД: 8536 41 10 90 - Електрична апаратура для комутації або захисту електричних кіл (реле), що використовується в пристроях залізничної автоматики господарства сигналізації та зв`язку (крім типів реле 1Н, 1НМ, 1К, 1КМ, 2Н, 2НМ, 2С, 2ОЛ, 2А, 2О, 2ОВ, ПЛЗМУ, ПЛЗУ, ДЗ, ДСШ, НМШТ, АНШМТ, КМШ, КШ, ПМПУШ, СКПШ, СКПР, ППР), то позивач не погоджується з тим, що товар, який він поставив відповідачу класифікується за кодом УКТ ЗЕД 8536 41 10 90, а на думку позивача такі товари мають класифікуватись за кодами УКТ ЗЕД: 8536 49 00 00 та 8536 20 10 00.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ні позивачем, ні відповідачем не подано належних, допустимих, достовірних, які б підтверджували класифікацію спірного товару за певним кодом УКТ ЗЕД, зокрема не надано висновків товарознавчих експертиз, рішень митних органів, копій митних декларацій або інших документів, що беззаперечно підтверджують віднесення товару до конкретного коду УКТ ЗЕД.

Колегія суддів зазначає, що поставлений товар був ввезений на територію України до 24.02.2022, а в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про порушення позивачем вимог чинного законодавства при здійсненні такого ввезення. З урахуванням відсутності в договорі поставки застережень щодо країни походження товару, а також з огляду на те, що позивач набув право власності на товар на законних підставах та не був обмежений у праві розпоряджатися ним, постачання товару відповідачу здійснено правомірно.

Враховуючи принцип змагальності та рівності сторін, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із презумпції добросовісності, закріпленої у частині п`ятій статті 12 Цивільного кодексу України, відповідно до якої вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Правові підстави для припинення права власності встановлені у статті 346 ЦК України, і у даному випадку суд не встановив, що позивач був обмежений у праві розпоряджатись товаром.

З урахуванням обставин військової агресії російської федерації проти України саме особа, яка запроваджує відповідні заборони на діяльність з товарами походженням з російської федерації, або може очікувати що такі заборони (обмеження) можуть виникнути у її господарських правовідносинах з іншими її контрагентами, повинна подбати про включення таких обмежень в договірні умови при придбанні товару. В іншому випадку саме на неї покладаються ризики негативних наслідків поставки їй товару російського виробництва, який за кількісними і якісними характеристиками відповідає умовам договору.

Тому відповідач, який мав договірні відносини з АТ "Укрзалізниця", знав, або міг дізнатись про неможливість використання та прийняття на баланс АТ "Укрзалізниця" обладнання російського виробництва у реконструкції під`їзної колії, котра в подальшому має бути відповідачем передана регіональній філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця", мав включити в умови договору з позивачем відповідні обмеження на поставку йому товарів російського виробництва чи додаткові вимоги до пакету документів (в тому числі додаткове подання митних документів), які мають бути передані при поставці товарів російського виробництва.

Відносно посилання апелянта на п. 3.3 договору щодо права покупця на свій розсуд зменшувати обсяги товару, що має бути поставлений, то такі не спростовують позовних вимог, оскільки у даному пункті договору встановлено право покупця відмовитись від придбання частини товару у спосіб направлення відповідного повідомлення постачальнику. Внаслідок реалізації такого положення договору у постачальника припиняється обов`язок щодо поставки відповідної частини товару. Натомість, у спірному випадку відповідач (покупець) не зменшував обсяги товару, який має бути поставлений, не направляв відповідного повідомлення позивачу, а вів перемовини щодо заміни товару на інший товар українського чи іноземного виробництва, тобто не відмовлявся від поставки позивачем відповідної частини товару та фактично отримав такий через доставку Новою поштою про що було зазначено сторонами в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що відсутність підписаної обома сторонами видаткової накладної не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Суд виходить із того, що саме відповідач порушив свій обов`язок прийняти товар, передбачений статтею 689 ЦК України та пунктом 2.2.1 договору, і тому відмова відповідача підписати видаткову накладну не звільняє його від обов`язку оплатити поставлений товар та відповідальності за порушення строків оплати, встановленої умовами договору.

Стосовно доводів про наявність у відповідача аналогічного товару українського виробництва, то як слідує з листування між сторонами, позивач повідомив відповідачу, що ціни на зазначений товар українського виробництва вищі.

Як встановлено судами, договір укладений сторонами за наслідками тендеру, що проводився відповідачем, і позивач став переможцем тендеру внаслідок запропонованої найнижчої ціни. Очевидно, що товари, хоч і аналогічного призначення, враховуючи їх виробника, час придбання, період знаходження на складі, можуть мати різну ціну. Отже, пропонуючи найнижчу ціну, позивач міг розраховувати саме на можливість поставки ним того товару, який він в подальшому поставив відповідачу, керуючись умовами тендеру та відповідних договірних умов, що пропонувались відповідачем.

Тому наявність у позивача можливості поставити аналогічний товар не може свідчити про те, що такий товар позивач може поставити за тією ціною, яка обумовлена в договорі.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості за поставлений товар. Подані докази підтверджують факт виникнення заборгованості та правомірність вимог позивача.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею).

Приписами ст. ст. 549, 551, 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на порушення строків оплати товару, позивачем на підставі п. 9.9 договору нараховано до стягнення з відповідача неустойку у межах подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення (договором передбачено 1% від вартості невчасно здійсненого платежу за кожний день прострочення) та 2% штрафу від заборгованої суми за прострочення оплати понад 20 днів.

З огляду на несвоєчасну оплату товару, нарахування позивачем пені та штрафу є правомірним.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені та штрафу здійснений судом першої інстанції на підставі наданого позивачем розрахунку, а також провівши власну перевірку з урахуванням положень договору, виходячи з обраних позивачем вихідних даних та не виходячи за межі заявлених позовних вимог, встановив, що нарахування вказаних сум є обґрунтованим та здійснене коректно.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не зменшив розмір неустойки, оскільки відповідач не подав клопотання та не надав доказів виняткових обставин, що могли б бути підставою такого зменшення. Нараховані суми пені та штрафу не є надмірними порівняно з розміром заборгованості, тому підстави для зменшення неустойки відсутні.

Окрім того суд апеляційної інстанції зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. Стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 910/3129/20, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний суд встановив, що здійснений судом першої інстанції на підставі наданого позивачем розрахунку трьох відсотків річних у розмірі 7 916,45 грн (за період з 07.12.2024 по 03.03.2025) та інфляційних втрат у сумі 28 993,10 грн (за період з 07.12.2024 по 03.03.2025, враховано місяці грудень 2024 та січень 2025) є методологічно та арифметично правильним та відповідає вимогам статті 625 Цивільного кодексу України.

На підставі наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 28 993,10 грн та три відсотки річних у розмірі 7 916,45 грн. Підстав для зміни чи скасування зазначених нарахувань судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції щодо обчислення суми заборгованості, пені, штрафу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, погоджується з ними та вважає їх такими, що відповідають встановленим обставинам справи, умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в судовому засіданні, а заперечення позивача були підтвердженні дослідженими матеріалами справи та доводами викладеними в судових засіданнях.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2025 в справі №909/270/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" №01/1709-1/7 від 03.06.2025 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2025 - залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.09.2025.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.