Рішення

від 14.12.2010 по справі 67/137-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

67/137-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2010 р.                                                            Справа № 67/137-10

вх. № 9469/6-67

Суддя господарського суду Буракова А.М. 

при секретарі судового засідання Голуб В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача -  Мозгова О.А. за дов.№ 1/юр від 26.10.10 року

відповідача - не з"явився,   

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аттєк", м. Харків  

до  Приватного підприємства "Еліт-Агро-Транс", м. Харків  

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аттєк" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Еліт-Агро-Транс"  в якому просить суд визнати договір б/н від 02.07.2009р. укладений між сторонами недійсним, та стягнути з відповідача  судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що договір б/н  від 02.07.2009 р. не містить всіх істотних умов, які встановлені законодавством для такого типу договору, а саме: відсутні строки виконання зобов'язань по поставці товару, якість товару та порядок прийняття товару за якістю.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.10.2010 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.11.2010 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 листопада 2010 року розгляд справи було відкладено на 01 грудня 2010 року о 11:30.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 грудня 2010 року розгляд справи було відкладено на 14 грудня 2010 року о 12:15.

 Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, відзив на позов та витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні, на спростування позовних вимог позивача, не надав суду доказів належного виконання договірних зобов'язань, не провів звірку взаємних розрахунків з позивачем, не надав суду свій варіант проекту акту звірки.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Між  ТОВ «АТТЕК» та ПП «Еліт-Агро-Транс» 02 липня 2009 року був укладений договір б/н на поставку сільськогосподарської продукції.

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 02 липня 2009 року продавець (відповідач) зобов'язався поставити і передати у власність покупцю (позивачу) сільськогосподарську продукцію в асортименті, за ціною, кількістю та на умовах, узгоджених з покупцем згідно первинних документів, а покупець зобов'язався  здійснити приймання та оплату товару.

П. 2.1. Договору встановлено, Кількість/вага поставленого Продавцем Товару визначається згідно первинних документів.

П. 2.2. Договору передбачено, Ціна Товару визначається згідно первинних документів.

П.3.1 Договору передбачено Форма сплати: розрахунковий рахунок, готівка.

П. 3.2. Продавець в день поставки Товару зобов'язаний надати Покупцеві податкові та видаткові накладні на Товар. Датою поставки Товару вважається дата оформлення Товару на ім'я Покупця.

Згідно п.3.3 Договору, Покупець зобов'язується передати Продавцеві довіреність форми М-2 на отримання Товару.

Згідно п.3.4.Договору, Зобов'язання Покупця по сплаті Товару вважається виконаним в момент списання коштів з банківського рахунку Покупця, відповідно до реквізитів, вказаних Продавцем у рахуику-фактурі. Ризики незарахування коштів на банківський рахунок Продавця несе Продавець.

П.4.1. Договору, передбачено Товар вважається переданим Продавцем і прийнятим Покупцем: за кількістю - відповідно до ваги, згідно первинних документів.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд визнати договір недійсним на тій підставі, що зазначений договір не містить істотних умов договору купівлі-продажу, визначеними діючим законодавством.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Відповідно  до  ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази  подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які  мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Ч.2. ст. 11 ЦК України передбачено, Підставами виникнення цивільних прав та обов"язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судовий захист інтересів осіб, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

При цьому, спір - це  розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України  визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати  від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства  випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та за наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Згідно з Роз'ясненням  ВАСУ  № 02-5/111  від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з  визнанням  угод  недійсними", вирішуючи  спори  про визнання угод недійсними,  господарський  суд  повинен встановити наявність тих обставин,  з  якими  закон  пов'язує  визнання  угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої  форми  угоди; правоздатність  сторін за  угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що  мають  значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.1. ст.179 Господарського Кодексу України, Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами  господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими  суб'єктами  - юридичними  особами  на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

П.7. ст.179 Господарського кодексу України, Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним  кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

П.1. ст.180 ГК України, передбачено, Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення,  зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті,  що  приймаються  ними  як  обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

П.2. ст.180 ГК України, передбачено, Господарський договір вважається  укладеним, якщо  між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто  згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного  виду,  а  також  умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При  укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно п.4. ст. 180 ГК України, Умови  про  предмет  у  господарському  договорі   повинні визначати  найменування  (номенклатуру,  асортимент)  та кількість продукції (робіт,  послуг),  а також вимоги до їх  якості.  Вимоги щодо   якості   предмета   договору   визначаються  відповідно  до обов'язкових  для  сторін  нормативних  документів,  зазначених  у статті  15 цього Кодексу,  а у разі їх відсутності - в договірному порядку,  з додержанням умов,  що  забезпечують  захист  інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

П.5. ст.180 ГК України, встановлено, Ціна  у  господарському  договорі  визначається в порядку, встановленому  цим  Кодексом,  іншими  законами,  актами  Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути  передбачено  доплати  до  встановленої  ціни  за   продукцію (роботи,  послуги)  вищої  якості  або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Згідно умов п.7. ст.180 ГК України, Строком дії господарського договору є час,  впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін,  що  виникли  на  основі цього договору.  

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню, оскільки вказаний договір не містить всіх істотних умов, які встановлені законодавством для такого типу договорів.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів, обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст. ст. 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України,  ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-    

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати договір б/н  від 02 липня 2009 року укладений між  Товариством з обмеженою відповідальністю "Аттєк"  та Приватним підприємством "Еліт-Агро-Транс" недійсним.

Стягнути з  Приватного підприємства "Еліт-Агро-Транс"  (61157, м.Харків, пр.Монгольський, буд. 6, код ЄДРПОУ 35972541, р/р 260016126 в АБ "Полтава-Банк" м.Полтава, МФО 331489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аттєк"  (61145, м.Харків, вул.Космічна,21, код ЄДРПОУ 32674797, р/р 26000216717700 в АКІБ "Укрсиббанк" м.Харкова, МФО 351005) державного мита в сумі 102,00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішення законної вили.

Суддя                                                                                 Буракова А.М.

Повний текст  рішення по справі № 67/137-10 складено та підписано 17.12.2010 року.