Рішення від 17.09.2025 по справі 515/219/25

Справа № 515/219/25

Провадження № 2/515/411/25

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Олійника К. І.,

за участю: секретаря судового засідання Коренчук О. Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Службу у справах дітей та Орган опіки та піклування Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. про позбавлення батьківських права, стягнення аліментів, встановлення опіки та призначення опікуна,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Службу у справах дітей та Орган опіки та піклування Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про позбавлення батьківських права, стягнення аліментів, встановлення опіки та призначення опікуна

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона є бабусею малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 (син позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Матір дитини ( ОСОБА_2 ), фактично з дня її народження, переїхала проживати до м. Одеси та жодним чином не цікавиться долею дитини, протягом восьми років не приймає жодної участі у її вихованні, матеріально не утримає, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, взагалі не телефонує, не цікавиться шкільними успіхами сина, станом його здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання.

Тобто, мати ОСОБА_5 покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина.

Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача, і дитина знаходиться на повному її утриманні.

Разом з цим, спосіб життя відповідачки є антисоціальним, вона постійно зловживає спиртними напоями, та вже була позбавлена батьківських прав на свою старшу доньку.

Свого онука ОСОБА_5 вона виховує самостійно та матеріально утримує, ще з народження, створила для нього гідні умови проживання, фактично замінила для нього матір.

Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

Рух справи

12 лютого 2025 року у порядку автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано на розгляд судді Олійнику К. І. (а.с.21).

13 лютого 2025 року ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області позовну заяву залишено без руху.

18 лютого 2025 року ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с.28).

12 березня 2025 року ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області зобов`язано Дивізійську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області, як орган опіки та піклування (68150, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Дивізія, вул. Миру,100), надати суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Татарбунарського районного суду від 10 липня 2025 рокузакрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті (а.с.57).

Аргументи, доводи, клопотання учасників справи

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, при цьому пояснила, що відповідач усунулася від виконання батьківських обов`язків, просила позбавити її батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_3 ..

ОСОБА_2 не скористалася правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, зокрема й через оголошення на на веб-сайті суду. Поштовакореспонденція, яка направлялась на адресу відповідача, повернута до суду із відміткою поштової служби «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно ч. 1ст. 131 ЦПК Україниучасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Повернення поштової кореспонденції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», є належним повідомленням учасника справи (постанова Верховного Суду від 13 травня 2024 року у справі № 755/4829/23).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постанови Верховного Суду від27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 та від 15 червня 2020 року усправі № 24/260-23/52-б).

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18).

Суд виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце слухання справи та приймаючи до уваги практику Верховного Суду, щодо питання оповіщення учасника справи про розгляд справи, вважає, що відповідач у цій справі є таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (даліЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Представник службиу справахдітей таОрган опікита піклуванняДивізійської сільськоїради Білгород-Дністровськогорайону Одеськоїобласті просила задвольнити заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 14 листопада 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції в Одеській області, 14 листопада 2013 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №133. Після реєстрації шлюбу позивачці присвоєно призвіще « ОСОБА_8 » (а.с.12).

Відповідно до копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від22січня 2025року виданого виконавчим комітетом Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області вбачається, що ОСОБА_7 є матір`ю ОСОБА_4 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.15).

10 травня 2017 року укладено шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , згідно копії повторного свідоцтва про шлюбу серії НОМЕР_3 , про що зроблено актовий запис за № 957 Післяукладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_10 »(а.с.16).

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 02.10.2017 р видно, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.18).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 14.01.2025 року, виданого виконавчим комітетом Татарбунарської міської ради Одеської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.17).

ОСОБА_3 ученик 2-го класу КЗ «Дивізійський ліцей» та згідно виданої характеристики навчального закладу, характеризується позитивно, виховується в сімї бабусі ОСОБА_1 , (а.с.19).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дивізійської сільської ради № 80-VIII від 16 червня 2025 року, ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.52-53).

Згідно акту обстеження умов проживання, дитина ОСОБА_3 позивачем створені належні умови для розвитку та виховання.

Відповідно до протоколу бесіди з дитиною від 09 вересня 2025 року, малолітній ОСОБА_3 при спілкуванні був веселий, розповідав про місце проживання та показував свою кімнату, бабусю вважає своєю мамою.

Мотивувальна частина

Згідно з частинами першою, другоюстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першоюстатті 16 ЦК України, частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За загальним правилом (частина 1статті 12 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1статті 81 ЦПК Україниповинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вивчивши доводи позовної заяви, а також дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Щодо позбавлення батьківських прав

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 ЦК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).

Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від07грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява №2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява №70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Разом з цим, суд в оцінці обставин справи керується тим, що на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками(постанова Верховного Суду від23 жовтня 2024 року в справі №361/2014/22(провадження №61-9249св24)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Стаття 263 ЦПК України визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що малолітній Арсеній з семи місяців проживає разом з бабусею, ОСОБА_1 , яку вважає своєю матір`ю. Біологічну матір не пам`ятає, а батько дитини помер.

ОСОБА_2 фактично з народження дитини, без поважних причин свідомо не виконує свої батьківські обов`язки з виховання та утримання дитини, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та її подальшої долі, дитина не отримувала від матері жодної допомоги для морального та фізичного розвитку.

Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини впродовж всього її життя, відповідач не надала.

Під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

16 червня 2025 року висновком органу опіки та піклування затвердженого рішенням виконавчого комітету Дивізійської сільської ради № 80-VIII від 16 червня 2025 року, ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.52-53). З вказаного висновку вбачається, що ОСОБА_2 не здійснює виховання та утримання своєї дитини, від виконання покладених на неї батьківських обов`язків самоусунулась.

Згідно акту обстеження умов проживання, дитина ОСОБА_3 позивачем створені належні умови для розвитку та виховання.

Відповідач не була позбавлена права надати необхідні пояснення, які б спростовували висновки уповноваженого органу, зокрема обставини, які передбачають застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України (див. постанову Верховного Суду від15травня 2019 року в справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18)).

Суд також враховує, що ОСОБА_3 неодноразово запрошувалась до службою у справа дітей на засідання комісії, однак запрошення проігнорувала (а.с. 55).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Судом виклик малолітнього ОСОБА_5 не здійснювався, однак був врахований протокол бесіди з дитиною від 09 вересня 2025 року.

Під час розгляду справи судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_2 безвідповідально ставиться до питання виховання свого сина та його матеріального забезпечення, свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання його, підготовку до самостійного життя, не забезпечує матеріально.

Відповідач фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, переклавши їх на позивача.

Під час розгляду спору щодо позбавлення батьківських прав суд насамперед виходить з інтересів самої малолітньої дитини, її віку, враховуючи при цьому його сталі соціальні/родинні зв`язки, місце дошкільного/шкільного навчання, що охоплюють територію його місця проживання, усталений тривалий побут за місцем проживання та позитивний психологічний стан дитини.

Судом встановлено, що за місцем проживання бабусі дитина має усталений тривалий побут, сталі соціальні/родинні зв`язки, належний рівень життя, задовільні умови для проживання, що у сукупності є необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Матеріали справи не містять доказів, а судом не встановлено, що позивач неналежно батьківські обов`язки щодо участі у вихованні малолітнього онука.

Позбавлення батьвських прав є крайнім заходом, однак зважаючи на найкращі інтереси дитини, її прихильність до бабусі, яку вважає матір`ю, особу матері, з якою дитина спільно не проживає фактивно з народження, не пам`ятає її і не знаї її, суд погоджується із висновокм органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 .

Оцінивши всі обставини даної конкретної справи справи у їх сукупності, врахувавши найкращі інтереси малолітньго ОСОБА_5 , його права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання у сталому середовищі, з метою дотримання балансу між інтересами дитини, суд дійшов висновку що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Під час ухвалення всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першочергове значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку.

Разом з цим, суд роз`яснює право відповідача на звернення до суду з питанням щодо поновлення батьківських прав.

Щодо стягнення аліментів

Відповідно дост. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі і виплачуються щомісячно.

Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проживає разом з малолітньою дитиною, яка перебуває на її повному утриманні.

Відповідачка у справі є особою працездатного віку, законодавчо на неї покладено обов`язок забезпечення утримання та виховання власної дитини, у зв`язку з чим, враховуючи вимоги ст. 182 СК України, а також враховуючи вік дитини, яка потребує необхідного забезпечення, виходячи з розумності та достатності розміру аліментів, необхідних для задоволення потреб дитини, а також з реальної можливості відповідача сплачувати щомісячно аліменти, не порушуючи прав останніх, та беручи до уваги ненадання останньою будь-яких доказів на спростування обставин, викладених позивачем, суд доходить висновку про стягнення з останньої на користь позивачки на утримання онука аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Щодо встановлення опіки

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.

Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, особи, які позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси якої суперечать інтересам дитини (стаття 244 СК України).

Частиною третьою статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Згідно з пунктом 42 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, опіка, піклування над дитиною встановлюються рішенням районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради за наявності документів, зазначених у пункті 40 цього Порядку, або судом. Опікуном, піклувальником призначається переважно особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

Системно проаналізувавши зміст частини третьої статті 60 ЦК України можливо дійти висновку, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном малолітньої особи є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Позивачем не надано до суду подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме її опікуном малолітнього онука, Служба у справах дітей та Орган опіки та піклування Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, під час розгляду справи такого подання також не надала, тому позовні вимоги у цій частині задовленнню не підлягають.

Разом з цим, суд роз`янює, що позивач чи орган опіки та піклування вправі повторно звернутись до суду з вимогами щодо призначення опікуна, за наявності відповідного подання уповноваженого органу.

Висновки за результатами розгляду справи

Оцінивши всі обставини даної конкретної справи справи у їх сукупності, врахувавши найкращі інтереси малолітньго ОСОБА_5 , його права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання у сталому середовищі, прийнявши до уваги самоусунення відповідача щодо виховання дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 та стягнення аліментів з відповідача на його утримання, як це визначено у ст. 166 СК України.

Вимоги щодо встановлення опіки на малолітньою дитиною до задволення не підлягають у зв`язку з порушенням порядку звернення до суду з цим питанням.

Розподіл судових витрат

Виходячи із положень статей133,141 ЦПК Українисуд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини першастатті 141 ЦПК України).

На підставі п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов`язковість якого надано Верховною радою України, здійснюють органи опіки та піклування або служби у справах дітей, однак представництво дитини у даній справі здійснювала позивач - бабуся.

Згідно з позовною заявою позовні вимоги містять дві вимоги, а саме одну позовну вимогу майнового характеру - стягнення аліментів, та дві вимоги немайнового характеру - позбавлення батьківських прав та встановлення опіки.

На підставі п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

З врахуванням задоволених позовних вимог з відповідача підлягає стягненню судовий збір на одну позовну вимогу майнового характеру на користь держави у розмірі 1 211,20 грн та за одну позовні вимогу немайнового характеру на користь позивача у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовнні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Службу у справах дітей та Орган опіки та піклування Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про позбавлення батьківських права, стягнення аліментів, встановлення опіки та призначення опікуна, задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Роз`яснити ОСОБА_2 , що у випадку зміни своєї поведінки та обставин, що були підставою для позбавлення її батьківських прав, відповідно дост. 169 СК Українимає право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду із позовною заявою 12 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

У задволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Суддя К. І. Олійник