Постанова від 16.09.2025 по справі 129/3290/19

Справа № 129/3290/19

Провадження № 22-ц/801/1855/2025

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Капуш І. С.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2025 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківська М.В., Міхасішина І.В.,

з участю секретаря судового засідання Кашпрук М.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кислова Юрія Анатолійовича

на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Капуша І.С.,

у справі №129/3290/19

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (позивачі)

до ОСОБА_3 (відповідач)

про визнання заповіту недійсним та поділ спадкового майна,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в районний суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та поділ спадкового майна, та з урахуванням уточнення позовних вимог просили: визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 та здійснити розподіл спадкового майна. Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно в порядку спадкування, яке складається із: 1/3 частини земельної ділянки площею 2,5208 га з кадастровим номером 0520882800:02:001:0116; 1/3 частини земельної ділянки площею 2,5208 га з кадастровим номером 0520882800:02:001:0117; 1/3 частини земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 0520882800:03:006:0036; 1/3 частини земельної ділянки площею 0,2732 га з кадастровим номером 0520882800:02:001:0037; 1/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Краснопілка помер їх батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина. Спадкоємцями за заповітом є дочки померлого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а спадкоємцями за законом є усі діти спадкодавця: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , яка вважається такою, що спадщину не прийняла відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК та на заявила відмову від неї.

При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями, що в силу ст. 1241 ЦК мають право на обов`язкову долю у спадщині.

Вважають заповіт, посвідчений секретарем Краснопільської сільської ради Гайсинського району недійсним, оскільки відсутнє рішення про надання повноважень секретарю сільської ради на вчинення нотаріальних дій, в тому числі посвідчувати заповіти.

Крім того, вважають, що батько наприкінці життя не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій, і не міг керувати ними, а відтак в силу статей 203, 215, 225 ЦК заповіт є недійсним.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із судовим рішенням позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кислова Ю.А. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неповне і неправильне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, постановлення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не виконав вимог статті 12, та статті 214 ЦПК України, й зокрема, не сприяв учасникам процесу в реалізації ними своїх прав, передбачених цим Кодексом і фактично дистанціювався від обов`язку спрямувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

Так, судом не з`ясовано місцезнаходження амбулаторної карки спадкодавця ОСОБА_4 , що потягло за собою й неможливість призначення судово-психіатричної експертизи, яка у даній категорії справ є основним доказом.

Крім того, апелянт вважає недоведеним розмір витрат, понесених на правову допомогу.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзивіна апеляційнускаргу представниквідповідача ОСОБА_3 адвокат ЗадніпровськаС.В. просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 22 серпня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник адвокат Задніпровська С.В. проти вимог апеляційної скарги заперечували, просять залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що за заповітом посвідченим 26.08.2016 р. № 28 секретарем Краснопільської сільської ради Гайсинського району Кісіль С.Д. заповів ОСОБА_3 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 та все інше майно, яке йому буде належати. ОСОБА_1 заповів частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 .

Заповіт посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 28 секретарем виконкому Краснопільської сільської ради Гайсинського району за встановленою законом процедурою.

До дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 свій заповіт він не змінив і не скасував.

Із матеріалів спадкової справи № 15/2019 р. майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вбачається, що за заявою спадкоємців І черги за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 призупинено прийняття спадщини в зв`язку з наміром звернутися до суду з вимогами про оспорення заповіту.

Рішеннями № 2 від 09.11.2015 р. про обрання секретарем Краснопільської сільської ради та її виконкому (копія т. 1 а.с. 208), № 28 від 16.12.2015 р. про затвердження функціональних обов`язків посадових осіб місцевого самоврядування та додатком до нього, посадовою інструкцією секретаря Краснопільської сільської ради та виконавчого комітету, відповідно до яких до посадових обов`язків секретаря виконкому віднесено, зокрема, обов`язок вчиняти нотаріальні дії, в тому числі посвідчувати заповіти.

Судом також встановлено, що достовірних доказів неосудності спадкодавця ОСОБА_4 на час складання 26.08.2016 р. заповіту позивачами не надано, посмертна судово-психіатрична експертиза через відсутність у КНП «ЦПМСД Гайсинської РР» або в інших осіб амбулаторної картки ОСОБА_4 не проводилася.

Позиція апеляційного суду

Відповідно дочастин першої,другої тап`ятоїстатті 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам.

Так, відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази неосудності ОСОБА_4 на момент складання заповіту. Крім того, суд прийшов до висновку про наявність повноважень секретаря Краснопільської сільської ради та виконавчого комітету на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів, що підтверджено Рішеннями Краснопільської сільської ради та її виконкому №2 від 09.11.2015, № 28 від 16.12.2015, та №4 від 11.11.2015.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом статті 1233 ЦК заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчиненняправочинуособа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Водночас висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Як встановлено судом 26 серпня 2016 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 заповів свої дочкам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частках, все інше майно, яке йому буде належати і на що він матиме право за законом та за заповітом заповів ОСОБА_3 .

Заповіт посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 28 секретарем виконкому Краснопільської сільської ради Гайсинського району.

Заповіт вчинено в присутності свідків, запрошеними заповідачем.

У зв`язку з вадами зору ОСОБА_4 зміст заповіту зачитано у голос. На прохання заповідача заповіт підписаний ОСОБА_5 (а.с. 38 т. 1).

Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до змісту статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року №3306/5(далі Порядок).

За змістом пункту 1.2 розділу І Порядкунотаріальні дії вчиняють посадові особи, на якихза рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Зі змісту оспорюваного заповіту відомо, що перед його посвідченням уповноважена особа секретар Краснопільської сільської ради Гайсинського району ОСОБА_6 встановила обсяг цивільної дієздатності заповідача в момент складання заповіту. Під час посвідчення указаного правочину секретар Краснопільської сільської ради Гайсинського району Дерманська М.А., свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 запрошені заповідачем та особа, яка за дорученням заповідача підписала заповіт ОСОБА_5 підтвердили, що волевиявлення заповідача ОСОБА_4 при складенні заповіту було вільним та без будь-якого примусу.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_4 розумів та усвідомлював значення своїх дій, мав право скласти заповіт на випадок своєї смерті щодо належного йому майна. У зв`язку із хворобою він власноруч не міг підписати заповіт, за його дорученням заповіт підписала інша особа ОСОБА_5 .

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за якимвисновокпро існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не сприяв учасникам процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом і фактично дистанціювався від обов`язку спрямувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, що виразилось у не з`ясуванні місцезнаходження амбулаторної карки спадкодавця ОСОБА_4 , і як наслідок не можливість призначення судово-психіатричної експертизи.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору провизнання правочину недійснимза статтею 225 ЦК України вказує на те, що самевисновокексперта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Керуючись наведеними нормами права, можна зробити висновок, що для визнання правочину недійсним відповідно до норм частини першої статті 225 ЦК, підставою може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Таким чином, належним і достовірним доказом у справі, який підтвердив би чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути висновок посмертної судово-психіатричної експертизи (див. постанову Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі №295/11526/22 (провадження №61-9111св24)).

Як вбачається із матеріалів справи 01.12.2020 представник позивачів - адвокат Доля О.А. подала клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи після отримання медичної документації від КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Гайсинської райради».

В подальшому 11 квітня 2023 року представник позивачів адвокат Доля О.А. подала до суду письмове клопотання у якому зазначила про відмову від призначення посмертної судово-психіатричної експертизи через відсутність медичної картки спадкодавця ОСОБА_4 і просила суд не задовольняти заявлене нею раніше клопотання.

Під час розгляду справи суду не було надано переконливих та беззаперечних доказів того, що станом на 26 серпня 2016 року ОСОБА_4 перебував на обліку в лікаря-психіатра чи звертався до нього за допомогою, як і не надано доказів визнання його недієздатним чи обмеженим в дієздатності.

Отже суд зробив правильний висновок, що позивачами не доведено складення оспорюваного заповіт з дефектом волі заповідача.

При цьому колегія суддів зауважує, що сам по собі хворобливий стан здоров`я ОСОБА_4 вади зору та його похилий вік (за відсутності психічних розладів) не свідчить, що заповідач на час посвідчення заповіту не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

У справі, що переглядається судом не встановлено абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, а тому правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в позові з цих підстав.

Щодо позовних вимог про визнання заповіту недійсним з підстав порушення порядку його посвідчення колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання заповіту недійсним, позивачі вказали на те, що:

- оспорюваний заповіт не відповідав внутрішній волі ОСОБА_4 , оскільки він через стан здоров`я не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;

- посвідчення заповіту здійснено не уповноваженою особою секретарем Краснопільської сільської ради Гайсинського району.

Суд звертає увагу на те, що усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц, пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 ).

Доводи ж позивачів свідчать, що їх обґрунтування про відсутність волевиявлення заповідача пов`язані з оспорюваністю правочину, а обґрунтування про порушення порядку посвідчення та форми заповіту пов`язані з нікчемністю.

Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 вказано, що слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить.

Отже Порядок вчинення нотаріальних дій, який, як вважають позивачі, порушений при посвідченні оспорюваного заповіту, не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК, тому в ньому не може міститися вимога до змісту правочину.

Далі Верховний Суд підкреслює, що у частині першій статті 1257 ЦК передбачено, що заповіт, складений, зокрема з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду, позивачі посилалися на те, що посвідчення заповіту відбулось з порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, оскільки на їх думку секретар Краснопільської сільської ради Дерманська М.А., яка посвідчила заповіт, не є уповноваженою особою на вчинення цієї нотаріальної дії.

Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що повноваження секретаря Краснопільської сільської ради Дерманської М.А на вчинення нотаріальних дій, в т. ч. посвідчення заповітів, визначені Рішенням №2 від 09.11.2015 «Про обрання секретарем Краснопільської сільської ради та виконкому сільської ради», Рішенням № 28 від 16.12.2015 «Про затвердження функціональних обов`язків посадових осіб місцевого самоврядування» та додатком до нього - посадовою інструкцією секретаря Краснопільської сільської ради та виконавчого комітету та рішенням №4 «Про затвердження посадових інструкцій посадових осіб Краснопільської сільської ради».

Отже, встановивши, що під час посвідчення оспорюваного заповіту дотримано норм статей 1247, 1248, 1253 ЦК України, а позивачі не надали суду належних та допустимих доказів порушення законодавства при його складанні чи посвідченні, суд зробив висновок про відсутність правовихпідставдля задоволення позовних вимог.

Отже,при вирішеннісправи судпершої інстанціїправильно визначивхарактер правовідносинміж сторонами,правильно застосувавзакон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кислова Юрія Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді М.В.Матківська

І.В.Міхасішин