Рішення від 17.09.2025 по справі 460/12927/25

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 вересня 2025 року м. Рівне№460/12927/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рокитнівський спецкар`єр" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокитнівський спецкар`єр" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 646588,74 грн та пені в сумі 14548,05 грн, всього 661136,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач у 2024 звітному році не дотримав нормативу працевлаштування інвалідів в кількості 3 особи, що передбачає сплату ним адміністративно-господарських санкцій згідно з ч.4 ст.20 цього закону. Повідомлено, що відповідач в добровільному порядку до сплатив вказані санкції, а тому вони підлягають стягненню в судовому порядку. За таких обставин, просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 31.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що ним не вчинялося порушень вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", оскільки товариством вживалися залежні від нього заходи, передбачені чинним законодавством, для працевлаштування осіб з інвалідністю. Вважає, що підстав для стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій немає, а тому просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Оскільки розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви по суті, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рокитнівський спецкар`єр" зареєстроване як суб`єкт господарювання та перебуває на обліку в Рівненському обласному відділенні фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

04.03.2025 Рівненським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у автоматизованому режимі, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, Товариством з обмеженою відповідальністю "Рокитнівський спецкар`єр".

За змістом вказаного розрахунку середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 95 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 1, при нормативі робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 4 особа; середня річна заробітна плата штатного працівника складає 20475310,12 грн. За невиконання нормативу з працевлаштування особи з інвалідністю у 2024 році даним розрахунком визначено суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 646588,74 грн.

У зв`язку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій на 45 днів відповідачу також нараховано пеню в розмірі 14548,05 грн.

Оскільки товариство не сплатило адміністративно-господарські санкції та пеню в добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом для стягнення цих сум в примусовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Конституція України проголошує Україну соціальною державою (стаття 1 Конституції України), що передбачає забезпечення соціального захисту населення, створення умов для гідного життя та всебічного розвитку кожної людини.

Відповідно до такого принципу держава та суспільство зобов`язані сприяти інтеграції осіб з інвалідністю у трудову діяльність, забезпечуючи їхнє право на працю та соціальну захищеність через встановлення чітких гарантій їх залучення.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон №875-XII).

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (ч.1 ст.17 Закону № 875-XII).

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (стаття 17 Закону № 875-XII).

Такі заходи спрямовані на створення можливостей для інтеграції та економічної незалежності осіб з інвалідністю. Підприємства та організації також повинні активно співпрацювати з державною службою зайнятості, надаючи необхідні дані та сприяючи реалізації індивідуальних програм реабілітації, щоб забезпечити не лише формальне виконання законодавчих вимог, а й реальну підтримку інклюзивного працевлаштування.

Статтями 18 та 19 Закону № 875-XII встановлюється обов`язок підприємств, установ та організацій створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначення нормативу таких місць, порядок їх розрахунку, забезпечення умов праці та відповідальність за невиконання цього нормативу.

Частина 3 ст.18 Закону № 875-XII (у редакції Закону України від 18.10.2022 №2682-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю) визначає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У статті 19 Закону №875-XII передбачено обов`язковий для підприємств, установ та організацій норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його розрахунку, контроль за виконанням, відповідальність за його недотримання та процедуру інформування і перевірки.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону № 875-XII для забезпечення виконання цих зобов`язань установлюється норматив робочих місць для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників за рік, а для підприємств, де працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У межах зазначеного нормативу здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю внаслідок психічного розладу відповідно до Закону України Про психіатричну допомогу (частини друга та третя статті 19 Закону № 875-XII).

Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина четверта статті 19 Закону № 875-XII).

Виконання нормативу також може здійснюватися через співпрацю з підприємствами чи організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань для координації діяльності, спрямованої на вирішення спільних економічних і соціальних завдань (частина п`ята статті 19 Закон № 875-XII).

Таким чином, підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Якщо середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 зазначеного Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю (частина перша статті 20 Закону № 875-XII).

Тобто санкції обчислюються як певна сума за кожне непрацевлаштоване місце в межах нормативу (залежно від розміру середньої заробітної плати).

Дані про середньооблікову кількість штатних працівників формуються на основі звітності роботодавців, а Пенсійний фонд України відповідно до частини шоста статті 19 Закону № 875-XII (у редакції, чинній до 21 липня 2023 року) надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю (частина сьома статті 19 Закону № 875-XII).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування (частина дев`ята статті 19 Закону № 875-XII відповідно до нумерації Закону в редакції, чинній до 21 липня 2023 року).

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку (частина десята статті 19 Закону № 875-XII відповідно до нумерації Закону в редакції, чинній до 21 липня 2023 року).

Частина одинадцята статті 19 Закону № 875-XII (відповідно до нумерації Закону в редакції, чинній до 21 липня 2023 року), визначає, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України (частина дванадцята статті 19 Закону № 875-XII відповідно до нумерації Закону в редакції, чинній до 21 липня 2023 року).

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування, затверджений Постановою КМ України № 70 (у редакції, чинній до 09 червня 2023 року), визначає механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений під час такої перевірки, має наслідком вжиття Держпраці заходів щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності (пункт 16 зазначеного Порядку).

Таким чином, перевірки на основі інформації від Пенсійного фонду України, передбачені частинами сьомою та дев`ятою статті 19 Закону № 875-XII, є заходом проактивного контролю, який проводить Держпраці для виявлення порушень у дотриманні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Разом з тим, з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року №2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8- 25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці.

Автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМ України № 70.

Заходи контролю Держпраці та Фонду у питанні виявлення порушень у дотриманні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не підміняють один одного - проактивний контроль дає змогу Держпраці оперативно реагувати на потенційні порушення та притягувати посадових осіб до адміністративної відповідальності, а реактивний контроль у випадку встановлення порушення має наслідком для роботодавця сплату відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суми адміністративно-господарських санкцій та пені, у разі порушення такої сплати санкції.

Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; далі - Закон № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону (абзац 1 частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Закон № 2464-VI встановлює обов`язки платників єдиного внеску (роботодавця), зокрема подання звітності (стаття 6); визначає порядок нарахування та сплати єдиного внеску, що передбачає подання відповідної звітності (стаття 7).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України (абзац 3 частини першої статті 20 Закону № 2464-VI), в якому обліковує дані про застрахованих осіб, сплату єдиного внеску та інших цілей соціального страхування (частини друга та третя статті 20 Закону № 2464-VI).

Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1 (далі - Положення № 10-1), визначає, що:

- Реєстр застрахованих осіб забезпечує накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац 3 пункту 5 Розділу I Загальні положення);

- відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі, зокрема, звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України (пункт 3 Розділу IV Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них).

Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 121, у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 307, що застосовується з 10 березня 2023 року, передбачає, що до центрального банку даних з проблем інвалідності вносяться, зокрема, відомості про створення роботодавцями робочих місць для осіб з інвалідністю, зайнятість та працевлаштування таких осіб, відомості, необхідні для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцями відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Пункт 2 Порядку обміну інформацією з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10 вересня 2021 року № 26-1, у редакції, чинній до 11 грудня 2023 року, визначає щомісячне (не пізніше ніж до 28 числа місяця, наступного за звітним) надання Пенсійним фондом України інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю страхувальниками, в яких кількість працюючих перевищує 8 осіб, Міністерству соціальної політики України для внесення до Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Пунктами 4 та 6 Розділу V. Надання та формування інформації з Реєстру застрахованих осіб Положення № 10-1 визначається, що інформація з Реєстру застрахованих осіб містить актуальні на дату та час її формування відомості, що обробляються в Реєстрі, або відомості про відсутність інформації за визначеними параметрами пошуку; містить індивідуальні відомості про застраховану особу - згідно з додатками 3-5 до цього Положення.

Крім того, Законом № 2682 скасовано подання роботодавцем з 01 березня 2023 року звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ.

Таким чином, з 06 листопада 2022 року Фонд не проводить власних розрахунків, а покладається на дані автоматизованого аналізу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, які формуються до 10 березня відповідного року зі звітності роботодавця, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю лише виявляє роботодавців-порушників нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та накладає адміністративно-господарські санкції відповідно до формули обрахунку, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII.

Згідно зі ст.6 Закону № 2464-VI, роботодавець (платник єдиного внеску) зобов`язаний подавати достовірну звітність до Пенсійного фонду України, яка включає відомості про працівників, у тому числі осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст.20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі громадські об`єднання осіб з інвалідністю, фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, у разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, передбаченого статтею 19 цього Закону, сплачують адміністративно-господарські санкції.

Розмір адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю визначається таким чином:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб-підприємців, де середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 15 і більше осіб, сума адміністративно-господарських санкцій дорівнює середньорічній повній заробітній платі на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі громадських об`єднаннях осіб з інвалідністю, у фізичної особи-підприємця за кожне робоче місце, не зайняте особою з інвалідністю;

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб-підприємців, де середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить від 8 до 15 осіб, сума адміністративно-господарських санкцій дорівнює половині середньорічної повної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі громадських об`єднаннях осіб з інвалідністю, у фізичної особи-підприємця.

Сплата адміністративно-господарських санкцій, а також пені (яка нараховується у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на момент сплати, нарахованої на суму недоїмки за весь її строк) здійснюється до Державного бюджету, та використовуються, зокрема, на фінансування заходів щодо соціальної, трудової та професійної реабілітації осіб з інвалідністю.

Контроль за виконанням зазначених норм законодавства, а також застосування фінансових санкцій покладається на Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, який здійснює перевірки підприємств щодо дотримання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, законодавство України чітко встановлює обов`язок роботодавців щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та передбачає відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій за невиконання встановленого нормативу.

Згідно з ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене правопорушення у сфері господарювання. Частина друга цієї статті встановлює, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Таким чином, для звільнення від адміністративно-господарських санкцій підприємство повинно довести, що воно вжило всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому, оцінка дій учасника господарських відносин щодо вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення має здійснюватися судом крізь призму загальноправового принципу добросовісності. Формальні дії, які завідомо не спрямовані на досягнення реального результату, що вимагається законом (у цьому випадку - працевлаштування особи з інвалідністю), не можуть вважатися належним виконанням обов`язку.

Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 у справі №817/650/17 сформулював позицію, що обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю субсидіарно покладається на роботодавця, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю та центри зайнятості.

До обов`язків роботодавця належить:

- створення робочих місць для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних, з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- подання звітності за формою № 3-ПН до центрів зайнятості у строки, передбачені Порядком № 316 (не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії);

- звітування перед Фондом за формою № 10-ПОІ;

- працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються самостійно або направляються центром зайнятості.

Центри зайнятості, відповідно до ч.3 ст.18 Закону № 875-XII, зобов`язані організовувати працевлаштування осіб з інвалідністю на основі інформації, наданої роботодавцями. Фонд здійснює контроль за виконанням нормативу та застосовує санкції у разі його невиконання.

Поряд з цим, обов`язок центру зайнятості щодо сприяння у працевлаштуванні може бути реалізований лише за умови належного та своєчасного виконання роботодавцем свого обов`язку з інформування про вакансії. Несвоєчасне подання роботодавцем звітності унеможливлює виникнення кореспондуючого обов`язку центру зайнятості, а отже, роботодавець, який своїми діями не забезпечив цю взаємодію, не може посилатися на бездіяльність служби зайнятості як на підставу для звільнення від відповідальності.

Пункт 1.5. Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22, зобов`язує роботодавців подавати до центрів зайнятості звітність за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Суд враховує, що законодавством не встановлено періодичності подання такої звітності, а лише передбачено одноразове інформування про кожну вакансію у визначений строк. Своєчасне подання звіту за формою № 3-ПН є одним із заходів, які роботодавець зобов`язаний вжити для недопущення господарського правопорушення, пов`язаного з невиконанням нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, та відповідно є ключовим доказом вжиття роботодавцем залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Так, систематичне (щомісячне) подання звітів за формою № 3-ПН, розміщення оголошень про вакансії у ЗМІ та участь у заходах центрів зайнятості свідчать про виконання роботодавцем всіх залежних заходів, що звільняє від відповідальності.

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Натомість, несвоєчасність подання цих звітів свідчить про неналежне виконання підприємством обов`язків, передбачених Порядком №316, що суперечить вимогам ч.2 ст.218 ГК України. Несвоєчасне подання звітності також унеможливило ефективну взаємодію з центрами зайнятості для направлення осіб з інвалідністю на працевлаштування.

Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 21.08.2018 у справі № 817/650/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20, від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а та від 11.07.2025 у справі № 320/8104/22.

Матеріали справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рокитнівський спецкар`єр" вживає заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, які сприяють створенню для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпеченню інших соціально-економічних гарантій, зокрема, шляхом подання звітів за формою №3-ПН від 01.11.2024, від 25.09.2023.

Згідно з листом від 02.04.2025 за період з 26.09.2023 по 01.04.2025 попит на працевлаштування за зазначеними в звітності вакансіями до товариства був відсутній, за даний період до Рокитнівського управління Сарненської філії Рівненського ОЦЗ не зверталися з пошуком роботи особи з інвалідністю, яким згідно рекомендацій МСЕК не протипоказана робота по затребуваним підприємством посадах. Повідомлено, що Рокитнівським управлінням Сарненської філії Рівненського ОЦЗ не вчинялися дії щодо працевлаштування до ТОВ «Рокитнівський спецкар`єр» на зазначені в звіті вакансії.

З огляду на наведені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що відповідач виконав вимоги Закону № 875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, не надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем суду не надано та судом не встановлено.

На переконання суду, в спірних правовідносинах причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, а тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач не виконав процесуальний обов`язок доказування своєї позиції та не довів правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, зокрема, щодо порушення відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Натомість доводи відповідача про зворотне підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору за подання цього позову у суду відсутні.

Поряд з цим, у поданому до суду відзиві відповідач заявив клопотання про стягнення з позивача на його користь понесених витрат на правову допомогу у розмірі 30000 грн.

Відповідно до частин 1,2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 та ч.7 ст.134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На обґрунтування клопотання про стягнення судових витрат на правову допомогу відповідач долучив до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги від 10.11.2023 №10/11-23/3 та додаткової угоди №3 від 01.08.2025, згідно з яким сторони погодили надання адвокатом послуг на загальну суму 30000 грн, а саме: вивчення обґрунтованості розрахунку адміністративно-господарських санкцій - 2000 грн, підготовка адвокатського запиту 4000 грн, заходи досудового врегулювання спору, зокрема, листа 4000 грн, підготовка відзиву на позов 20000 грн.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якому заперечив щодо обґрунтованості та співмірності заявленої до відшкодування вартості надання правової допомоги.

Дослідивши вказані докази, суд дійшов висновку, що заява відповідача підлягає до задоволення частково.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи встановлені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає заявлений представником відповідача до відшкодування розмір правової допомоги за складання та подання відзиву явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Зважаючи на те, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, її розгляд здійснювався без участі представників сторін, а також беручи до уваги значну кількість сталої судової практики у спірних правовідносинах та фактичний обсяг виконаної роботи, на переконання суду, розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації відповідачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у розмірі 3000 грн., а їх стягнення з позивача у такому розмірі не становитиме надмірний тягар для державної установи.

Таким чином, заява про відшкодування відповідачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокитнівський спецкар`єр" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокитнівський спецкар`єр" за рахунок бюджетних асигнувань Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю судові витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17 вересня 2025 року

Учасники справи:

Позивач - Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Замкова, 10 А/1,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 13979356)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рокитнівський спецкар`єр" (вул. Івана Франка, буд.101,с. Рокитне,Сарненський р-н, Рівненська обл.,34208, ЄДРПОУ/РНОКПП 03443838)

Суддя Д.П. Зозуля