Постанова від 17.09.2025 по справі 192/1506/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6646/25 Справа № 192/1506/21 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частину спадкового майна, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частину спадкового майна.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що її мати ОСОБА_4 з 1992 року проживала разом однією сім`єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народила позивачку, яка зазначає, що ОСОБА_5 за життя визнавав її як доньку, утримував, виховував її, а оскільки шлюб між її батьками не був зареєстрований, то відомості про батька були записані у свідоцтві про її народження зі слів матері.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 загинув, а після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також на інше нерухоме та рухоме майно, яке успадкували відповідачі як дружина ти син померлого.

ОСОБА_2 з посиланням на ст. 549 ЦК УРСР в позові зазначає, що після смерті ОСОБА_5 вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки деякий час залишалася разом з матір`ю проживати в буд. АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_5 , а також у неї залишилися документи на деяке рухоме майно, що належало ОСОБА_5 , а тому вважає себе такою, що прийняла спадщину після його смерті.

У зв`язку з тим, що відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , тому позивачка просила скасувати такі свідоцтва та визнати за нею право власності в порядку спадкування на частину спадкового майна, як за однією зі спадкоємців першої черги.

ОСОБА_2 , яка була допитана судом в тому числі в якості свідка, в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала, та пояснила суду, що в дитинстві вона мешкала разом з ОСОБА_5 та своєю матір`ю в с. Новий Світ, а коли їй було приблизно три роки, то ОСОБА_5 купив будинок в с. Панькове, куди вони всі разом і переїхали. Жили вони як одна родина, а позивачка вважала ОСОБА_5 своїм батьком, оскільки він виховував її як доньку. Батько працював на полі, а на вихідні вони разом їздили в місто за покупками. Також він возив її у школу, був на першому дзвонику коли вона йшла у перший клас. Про те, що у нього є офіційна дружина, позивачка в дитинстві не знала, а ІНФОРМАЦІЯ_2 сталася ДТП, під час якої ОСОБА_5 загинув. На момент ДТП позивачка та її мати були разом з ОСОБА_5 у машині, і після цього вона з матір`ю деякий час ще прожили в с. Панькове, а потім переїхали мешкати в м. Кам`янське. Відповідач ОСОБА_3 спілкувався з нею, як із рідною сестрою вже після смерті батька, та вона навіть була запрошена на хрестини його сина. Позивачка в 2021 році звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька, однак їй відмовили у прийнятті такої заяви та повідомили, що після його смерті вже відкрита спадкова справа та свідоцтва видані іншим спадкоємцям - відповідачам. Тому просила позов задовольнити, оскільки вважає себе донькою ОСОБА_5 та спадкоємицею першої черги після його смерті разом з відповідачами.

Позивачка, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просила встановити факт, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є її батьком, а також просила встановити факт прийняття позивачкою спадщини після його смерті. Крім того просила скасувати видані відповідачам свідоцтва про право на спадщину та визнати за нею право власності в порядку спадкування на 1/3 частину спадкового майна.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частину спадкового майна - задоволено частково.

Встановлено факт, що ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с-щі Інекбоган Гедебейського району Азербайджанської Республіки та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Миколаївка Дніпропетровської області, є батьком ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Кам?яне Солонянського району Дніпропетровської області (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Кам?яне Солонянського району Дніпропетровської області (РНОКПП НОМЕР_1 ) після смерті ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с-щі Інекбоган Гедебейського району Азербайджанської Республіки та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Миколаївка Дніпропетровської області.

Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровані в реєстрі за № 970 від 13 березня 2004 року, видані державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1871 від 13 березня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 6082 від 24 грудня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 6084 від 24 грудня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 6086 від 24 грудня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 6088 від 24 грудня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1093 від 22 березня 2005 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1-473 від 14 жовтня 2022 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Парусниковою І. О. на ім?я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1-474 від 14 жовтня 2022 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Парусниковою І. О. на ім?я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відмовлено в задоволенні іншої частини позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі по 6 276 гривні 00 копійок з кожного, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі по 3 000 гривень 00 копійок з кожного, а всього по 9 276 гривень 00 копійок з кожного.

Інші судові витрати по справі покладено на позивачку.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину спадкового майна та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вважає вказане судове рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, та судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частину спадкового майна відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_6 , батьками якої у свідоцтві про народження записані: ОСОБА_7 і ОСОБА_4 . Відомості про батька записані зі слів матері.

Позивач у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », а потім на « ОСОБА_10 ».

ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув ОСОБА_5 , після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі на будинок на АДРЕСА_1 та на інше нерухоме і рухоме майно.

Із матеріалів спадкової справи відомо, що із заявами до нотаріуса звернулись: ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_4 , яка подала заяву лише у власних інтересах; батьки ОСОБА_5 , які відмовились від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

За заявою ОСОБА_1 і ОСОБА_3 нотаріус видав 10 свідоцтв про право на спадщину за законом: на будинок механізаторів, автомобілі ГАЗ 270520, 2002 року випуску, ВАЗ 21061, 1987 року випуску, ВАЗ 2101, 1978 року випуску, приватизовану земельну ділянку площею 0,85 га, земельну ділянку площею 14,430 га, земельну частку (пай), долю в статутному фонді ФГ «АЙЗЕРБАЙДЖАН».

Солонянський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 19 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, призначив у справі судову молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставив таке питання: Чи є ОСОБА_11 , матір`ю якої є ОСОБА_12 , та ОСОБА_3 , матір`ю якого є ОСОБА_1 , біологічним братом і сестрою, а саме: чи мають вони спільного біологічного батька за умови різних біологічних матерів?

Експертиза не була проведена через неявку відповідачів до експертної установи.

Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_13 (сусідка сторін), ОСОБА_14 (сусід сторін), ОСОБА_15 , (рідна сестра матері позивача), ОСОБА_16 (рідний брат ОСОБА_5 ) підтвердили, що позивач разом із матір`ю і ОСОБА_17 в 1990-х роках проживали однією сім`єю в с. Панькове. Фаік називав ОСОБА_18 своєю донькою і є її батьком. Після загибелі ОСОБА_5 позивач з матір`ю деякий час проживали у будинку в с. Панькове.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_2 , пояснила, що в дитинстві вона мешкала разом з ОСОБА_5 та своєю матір`ю в с. Новий Світ, а коли їй було три роки, ОСОБА_5 купив будинок в с. Панькове, куди вони всі разом переїхали. Жили вони як одна родина, і позивач вважала ОСОБА_5 своїм батьком. У червні 2003 року сталася ДТП, під час якої ОСОБА_5 загинув. На момент ДТП позивач і її мати були разом з ОСОБА_5 у машині. Після смерті батька вона з матір`ю деякий час ще прожили в с. Панькове, а потім переїхали до м. Кам`янське. Відповідач ОСОБА_3 спілкувався з нею як із рідною сестрою вже після смерті батька, запрошував на хрестини свого сина. Позивач в 2021 році звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька, однак їй відмовили у прийнятті такої заяви та повідомили, що після його смерті вже відкрито спадкову справу та видані свідоцтва іншим спадкоємцям відповідачам.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_1 зазначила що її чоловік ОСОБА_5 ніколи не співмешкав з матір`ю позивача ОСОБА_4 , весь час проживав з нею та їх спільним сином. Їй відомо, що мати позивача працювала на ОСОБА_5 як підсобна робітниця, спільних дітей вони не мали. Будинок в с. Панькове використовували для роботи, оскільки там мешкали працівники, які працювали на полях. Відповідач самостійно займалася організацією похорон ОСОБА_17 , відправкою його тіла до ОСОБА_19 , де він і похований. У 2003 році мати позивача зверталася до суду із заявою про встановлення факту батьківства, проте в суді не змогла відповісти на жодне запитання.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_12 (мати позивача) повідомила, що вона мешкала з ОСОБА_17 однією сім`єю і народила від нього ОСОБА_18 . Проживали вони разом у будинку у с. Панькове, який придбав чоловік. ОСОБА_20 є біологічним батьком ОСОБА_18 , і визнавав її донькою. Після смерті ОСОБА_17 свідок з донькою ще протягом шести місяців продовжувала мешкати в будинку в с. Панькове. Організацією похорон займалася свідок, їй допомагали брат і друг ОСОБА_17 , відповідач не брала участі в організації поховання. Свідоцтво про смерть забрав брат свідка. За часи спільного проживання вона спілкувалася з родичами ОСОБА_17 , до них приїздив його батько. ОСОБА_12 зверталася до суду з заявою про встановлення батьківства, проте через її моральний стан вона не з`явилась до суду та справу залишено без розгляду.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення вимог про встановлення факту батьківства та прийняття спадщини, скасування свідоцтв про право власності та відсутності підстав для задоволення вимог про визнання права власності в порядку спадкування, оскільки вони є передчасними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Щодо встановлення факту батьківства

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України - суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Пунктом 1 постанови пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року « Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що наведений у ЦПК перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, наприклад, факти батьківства; факти прийняття спадщини.

Можливість здійснювати розгляд питання про встановлення фактів у позовному провадженні підтверджена позицією ВС, яка викладена у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 691/1237/20.

Статтею 130 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Частина 3 ст. 128 Сімейного кодексу України передбачає, що позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Пунктом 3 постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм Сімейного Кодексу, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

Оскільки позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до 1 січня 2004 року, тому до спірних правовідносин в частині встановлення батьківства слід застосовувати положення ст. 53 КпШС, згідно якої походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а такожсамої дитинипісля досягненнянею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Згідно висновків ВС, викладених у постанові від 18 березня 2020 року по справі № 592/4443/17, питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України 2004 року, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК України 2004 року може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У вказаній постанові ВС висловив позицію щодо переважного доказового значення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи для категоричного висновку про визнання батьківства.

Так, судом першої існтанції 19 жовтня 2022 року за клопотанням представника позивачки (а.с.141-145, т.2) було постановлено ухвалу про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи, виконання якої доручено експертам Товариства з обмеженою відповідальністю «МАМА ПАПА», а на вирішення експертам поставлено наступне питання: Чи є ОСОБА_11 , матір`ю якої є ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , матір`ю якого є ОСОБА_1 біологічним братом та сестрою, а саме: чи мають вони спільного біологічного батька, за умови різних біологічних матерів? (а.с.219-220, т.2).

Вказана ухвала була оскаржена відповідачкою ОСОБА_1 та постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишена без змін (а.с.38-43, т.3).

Однак експертиза так і не була проведена через неявку відповідачів до експертної установи (а.с.211-217, т.3).

Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З матеріалів справи вбачається, що положення вказаної статті неодноразово роз`яснювалося відповідачці в судовому засіданні, а факт ухилення відповідачів від подання експертам необхідних матеріалів без яких провести експертизу неможливо суд першої інстанції вірно вважав доведеним з огляду на те, що в матеріалах справи є лист ТОВ «МАМА ПАПА» про виклик відповідачів для відібрання зразків для виконання експертизи, які ними були отримані, що підтверджується відомостями АТ «Укрпошта» (а.с.211-218, т.3), а також іншими матеріалами справи (а.с.20-24, т.4, а.с.36-62, т.4).

У зв`язку з ухиленням відповідав від проведення генетичної експертизи, на підставі ст. 109 ЦПК України суд першої інстанції правомірно визнав факт для з`ясування якого була призначена така експертиза, а саме факт того, що позивачка та відповідач ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою і мають спільного біологічного батька.

Крім того, в суді апеляційної інстанції апелянтом не ставилося питання про призначення експертизи, відповідних клопотань не надано.

З огляду на вищевикладене, факт батьківства ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно позивачки є повністю доведеним належними та допустимими доказами.

Щодо встановлення факту прийняття спадщини

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разівідкриття спадщинидо зазначеноїдати застосовуєтьсячинне натой часзаконодавство,зокрема,відповідні правилаЦК УРСР,у томучислі щодоприйняття спадщини,кола спадкоємцівза законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 535 ЦК УРСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Оскільки спадщинавідкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 вдень смерті ОСОБА_5 тому доспірних правовідносинслід застосуватинорм ЦКУРСР,а відповіднодо ч.1ст.549цього Кодексувизнається,що спадкоємецьприйняв спадщину якщовін фактичновступив вуправління абоволодіння спадковиммайном.Зазначені вцій статтідії повиннібути вчиненіпротягом шестимісяців здня відкриттяспадщини.

Встановлено щона моментвідкриття спадщинипозивачка досяглаповних дев`ятироків,а томувідповідно доположень ст.ст.529,535ЦК УРСРє спадкоємицеюпершої чергита маєправо наобов`язкову частку, а у зв`язку з проживанням протягом 6 місяців після смерті ОСОБА_5 в будинку, який увійшов до складу спадкової маси, а також у зв`язку з наявністю у неї оригіналів правовстановлюючих документів на частину рухомого майна, яке належало померлому, прийняла спадщину після його смерті.

Щодо вимог про скасування свідоцтв про право на спадщину

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 була відкрита спадкова справа № 355/2003 (а.с.159-250, т.4)

Згідно матеріалів спадкової справи за заявою ОСОБА_1 , як дружини померлого та ОСОБА_3 , як сина померлого було видано 10 свідоцтв про право на спадщину за законом: на будинок механізаторів (а.с.78, т. 3), автомобілі ГАЗ 270520, 2002 року випуску, ВАЗ 21061, 1987 року випуску, ВАЗ 2101, 1978 року випуску (а.с.79,80, т.3), приватизовану земельну ділянку площею 0,85 га (а.с.86,89, т.3), земельну ділянку площею 14,430 га (а.с.87,88, т.3), на земельну частку (пай) (а.с.92, т.3), долю в статутному фонді ФГ «АЙЗЕРБАЙДЖАН» (а.с.126, 127, т.3).

Враховуючи те, що позивачка є донькою померлого ОСОБА_5 , прийняла спадщину після його смерті, суд першої інстанції вірно вважав, що наявні підстави для скасування виданих відповідачам свідоцтв про право на спадщину в порядку спадкування за законом, оскільки під час їх видачі нотаріусу не було відомо про існування ще одного спадкоємця, тобто на підставі ст. 1301 ЦК України.

Щодо визнання права власності в порядку спадкування

З огляду на визнання факту батьківства та прийняття спадщини в судовому порядку та у зв`язку із задоволенням судом таких вимог вимоги про визнання права власності в порядку спадкування є передчасними, оскільки встановлення факту батьківства та прийняття спадщини є підставою для звернення з відповідною заявою до нотаріуса, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо строків позовної давності

Позивачка свої вимоги про встановлення факту батьківства обґрунтовувала посиланням на ст. 130 Сімейного кодексу України, а ст. 20 вказаного Кодексу встановлено, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

Факт звернення матері позивачки в 2003 році до суду з аналогічною заявою не позбавляє права самої позивачки звертатися з відповідною заявою до суду відповідно до положень ст. 130 Сімейного кодексу України.

Таким чином, строк позовної давності до спірних правовідносин в частині встановлення факту батьківська не застосовується.

Також позивачкою не пропущено і трирічний строк позовної давності до вимог при визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, оскільки докази звернення до нотаріуса з відповідною заявою суду не надано.

Таким чином, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 17 вересня 2025 року.

Повний текст постанови складено 18 вересня 2025 року.

Головуючий:

Судді: