Ухвала від 18.08.2025 по справі 761/33129/25

Справа № 761/33129/25

Провадження № 1-кс/761/21607/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2025 року місто Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

адвоката ОСОБА_4 ,

власника майна ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025000000000470 від 14.04.2025,

установив:

06.08.2025 прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням (вхід № 81396) про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025000000000470 від 14.04.2025.

Обґрунтовуючи клопотання про арешт майна, прокурор ОСОБА_3 зазначив про таке.

Прокурорами Офісу Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 22025000000000470, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2025, за підозрою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.

За версією органу досудового розслідування встановлено, що 20.12.2018 на території РФ, з метою реалізації продукції ТОВ «ОЛТЕСТ» зареєстровано ООО «ОЛТЕСТ РУСЬ». Як вбачається з витягу з реєстру юридичних осіб РФ, учасником та/або засновником ООО «ОЛТЕСТ РУСЬ» є ОСОБА_7 (частка 100%). Також, згідно з даного витягу встановлено, що електронною поштою зазначеного підприємства є «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка в свою чергу належить ОСОБА_7 .

Особою, яка має право діяти від імені юридичної особи ООО «ОЛТЕСТ РУСЬ» без довіреності, та яка займає посаду управляючого, є громадянка РФ ОСОБА_9 . Водночас, діяльність ООО «ОЛТЕСТ РУСЬ» була прямо підконтрольна ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Установлено, що ОСОБА_8 , діючи умисно, всупереч вимогам українського законодавства, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на передачу матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, контролюючи діяльність товариства, зареєстрованого на території РФ, після 23.04.2022 організував та здійснював вказану протиправну діяльність, шляхом контролю, надання вказівок службовим особам ООО «ОЛТЕСТ РУСЬ».

Поряд з цим, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 23.04.2022, до своєї протиправної діяльності ОСОБА_8 залучив громадян України ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Установлено, що ОСОБА_7 у період з 01.01.2011 по 01.06.2024, а ОСОБА_6 з 01.07.2024 по 01.02.2025 перебували в штаті працівників ТОВ «ОЛТЕСТ».

ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 25.07.2025 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 1112 КК України.

Поряд з тим, досудовим розслідуванням встановлено, що ТОВ «ОЛТЕСТ» (ЄДРПОУ 33293986), знаходиться за адресою: місто Київ, «Громадська організація «АДРЕСА_1. За вказаною адресою розташовані садовий будинок А-6, а також споруди № 1-6. Відповідно до інформації отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказане нерухоме майно належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування, у розмірі частки 1/1.

Крім того, зазначене вище нерухоме майно, що використовується ТОВ «ОЛТЕСТ» (ЄДРПОУ 33293986), розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:91:475:0002, площею: 0.0602 Га, що зареєстрована за адресою: м. Київ, «Громадська організація «АДРЕСА_1. Відповідно до інформації отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказане нерухоме майно належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування, у розмірі частки 1/1.

Прокурор у клопотанні зазначає, що матеріалами кримінального провадження у їх сукупності підтверджується, що на зазначених об`єктах нерухомого майна здійснюється діяльність ТОВ «ОЛТЕСТ» (ЄДРПОУ 33293986), розташовані робочі кабінети підозрюваних ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , розташований сервер для віддаленої роботи працівників підприємства.

05.08.2025 постановою Головного слідчого управління Служби безпеки України зазначені вище об`єкти нерухомого майна визнано речовими доказами.

Враховуючи, що ОСОБА_8 володіє часткою ТОВ «ОЛТЕСТ» у розмірі 33%, а також те, що в розмірі частки 33% ТОВ «ОЛТЕСТ» володіє його дружина ОСОБА_10 , на думку прокурора, існує реальний ризик відчуження вказаного нерухомого майна, шляхом прийняття рішення більшістю голосів учасників підприємства.

Таким чином, з метою забезпечення схоронності вказаних вище речових доказів, враховуючи, що з матеріалів досудового розслідування вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України та мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, прокурор просить накласти арешт на зазначене майно.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення слідчого судді від 06.08.2025, слідчим суддею визначено ОСОБА_1 06.08.2025 клопотання разом з додатками передано слідчому судді з відділу організаційного забезпечення розгляду кримінальних справ Шевченківського районного суду міста Києва.

Прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 клопотання підтримав та просив задовольнити.

Власник майна ОСОБА_5 та адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечували проти клопотання та просили відмовити у його задоволенні.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України під час розгляду справи фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши клопотання та додані на його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до такого висновку.

Так, слідчими Головного слідчого управління Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025000000000470 від 14.04.2025, за підозрою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.

Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у зазначеному кримінальному провадженні здійснюється, зокрема прокурорами відділу Офісу Генерального прокурора.

Звернення прокурора 06.08.2025 з клопотанням про арешт на зазначене майно зумовлено необхідністю збереження речових доказів, оскільки, на думку прокурора, вилучене майно має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину і достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Зокрема, посилаючись у клопотанні на необхідність накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження цього майна як речових доказів у кримінальному провадженні, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на цьому етапі досудового розслідування докази на підтвердження існування правових підстав для арешту зазначеного майна саме з тією метою, яку він привів у клопотанні.

Водночас у клопотанні прокурора про арешт майна належним чином не доведено те, що вищезазначені об`єкти нерухомого майна відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, та мають значення саме речових доказів для кримінального провадження.

Так, на переконання слідчого судді, ініціювання прокурором питання про накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, вимогам кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд із національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 рік) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 рік), учасником яких є й Україна.

Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 рік) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи постановлення судом незаконного рішення, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що ст. 1 Протоколу № 1, яка спрямована на захист особи (фізичної та юридичної) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідних заходів для захисту права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22 червня 2004 року).

При цьому у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.

У свою чергу, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Водночас клопотання прокурора не містить і жодних доказів того, що такий обсяг втручання у власність ОСОБА_5 виправдовує завдання кримінального провадження.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є арешт майна, не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При цьому положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, з наявних у розпорядженні слідчого судді матеріалів не вбачається належного обґрунтування необхідності накладення арешту на зазначене нерухоме майно станом на дату розгляду цього клопотання, а тому, слідчий суддя з урахуванням принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, вважає про необхідність відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 22, 26, 98, 170-173, 309, 395, 532 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя

постановив:

Відмовити у задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025000000000470 від 14.04.2025.

На ухвалу слідчого судді безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга. Якщо ухвалу суду постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_1