Постанова від 09.09.2025 по справі 911/3349/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2025 р. Справа№ 911/3349/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Сітайло Л.Г.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 09.09.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області

від 28.06.2024 (повний текст рішення складено 15.04.2025)

у справі №911/3349/23 (суддя О.Г. Смірнов)

за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області

в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальності "Оланта Ленд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальності "Оланта Ленд" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду.

В процесі розгляду справи прокурором подано заяву про зміну предмета позову, в якій просить суд здійснювати розгляд даної справи за позовними вимогами у наступній редакції:

1. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора №62474986 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097.

2. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих за ТОВ "Оланта Ленд" щодо неї.

Ухвалою суду від 30.05.2024 постановлено прийняти до розгляду заяву прокурора про зміну предмета позову.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що внаслідок прийняття розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 №1420 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" та у зв`язку з реєстрацією права власності на спірну земельну ділянку дійсний власник спірної земельної ділянки - Київська обласна державна адміністрація та землекористувач - ДСГП "Ліси України" позбавлені можливості розпоряджатися та користуватися нею відповідно до вимог законодавства.

Підставою для звернення з позовом до суду прокурор вказує те, що Київська обласна державна адміністрація на сьогодні має право звернутися до суду за захистом порущеного права як розпорядник земель державної форми власності за межами населених пунктів Вишгородського району, однак заходів до усунення порушень законодавства нею не вжито, що свідчить про наявність підстав для захисту інтересів держави Вишгородською окружною прокуратурою.

З огляду на це, прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора №62474986 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих за ТОВ "Оланта Ленд" щодо неї.

Щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, прокурор послався на практику Верховного Суду, відповідно до якої скасування реєстрації може бути засобом захисту державних інтересів, якщо воно призводить до припинення неправомірних прав відповідачів та відновлення прав законних користувачів.

Застосування такого способу захисту порушеного права прокурор аргументував тим, що цей позов слід розглядати, саме як негаторний, оскільки вважає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та будь-яким органом державної влади чи місцевого самоврядування жодних рішень про її вилучення з державного лісового фонду і з постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства не приймалось.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.06.2024 у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2024.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що умовою застосування до спірних правовідносин норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України є підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування ДП "Іванківське лісове господарство" саме до 01.01.2002 включно, чого прокурором не доведено. Інших доказів, що підтверджують факт передачі спірної земельної ділянки у користування ДП "Іванківське лісове господарство", таких як відомості з Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючі документи (державний акт на право постійного користування землею, рішення органу місцевого самоврядування або державної влади) до матеріалів справи не надано. Спірна земельна ділянка лише частково перебуває в межах земель Оранського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство". Натомість прокурором не аргументовано позовні вимоги щодо можливості усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою площею 1, 0696 га. Отже, суд дішов висновку, що наведені прокурором аргументи в цій частині не є доведені.

Суд також зазначив, що прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння земельною ділянкою, стверджуючи про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, а мав звернутися з віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України. Відтак, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є ефективним для спірних правовідносин, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. За викладених обставин, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 28.06.2024 у справі №911/3349/23 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджує, що:

- у разі коли незаконно сформована земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, а інша належить відповідачу. За таких обставин витребування усієї земельної ділянки у власність держави порушуватиме право власності особи на іншу частину земельної ділянки, а часткове повернення неможливе у зв?язку з її сформованістю як єдиного об?єкта цивільних прав. Відповідно, зобов?язати відповідачів повернути незаконно сформовану земельну ділянку на користь держави у такому випадку буде неправомірним, при цьому здійснити її поділ неможливо. Як висновок, у цьому випадку ефективним способом захисту права є саме усунення перешкод у користуванні належним йому майном. Аналогічної думки дійшов Верховний Суд у справі із тотожними правовідносинами (постанова від 23.12.2023 №916/1517/22);

- в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України;

- інформація Українського державного проектного виробничого об?єднання "Укрдержліспроект" з фрагментами публічної кадастрової карти України є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом на підтвердження факту розташування оспорюваних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення державної власності.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача

02.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

У відзиві відповідач наголосив, що:

- положення ч. 2 ст. 391 ЦК України в редакції Закону №4292-ІХ ще раз підтверджують, що належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є позов про витребування майна в порядку ст. ст. 387, 388 ЦК України, а при вирішенні питання про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні нерухомим майном, якщо майно було відчужене та перейшло у приватну власність на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, суд вирішує спір з врахуванням вимог ст. ст. 387, 388 ЦК України;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту;

- в постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки стосовно ефективного способу захисту прав у подібних правовідносинах відносно часткового накладення земель державної власності на земельні ділянки приватної форми власності, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру та право приватної власності на які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав, який суперечить висновку прокурора про те, що ефективний способом захисту буде усунення перешкод шляхом скасування реєстрації спірної земельної ділянки в ДЗК;

- прокурором на підтвердження вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки не надано доказів на підтвердження обставин її формування, підстав внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру, не надано документації із землеустрою, що стала підставою для її формування; не надано доказів того, що рішення про затвердження документації із землеустрою, що стала підставою для формування спірної земельної ділянки, було визнано нечинним або скасовано;

- відповідач є добросовісним набувачем, який придбав спірну земельну ділянку за відплатним договором, при укладанні договору купівлі-продажу покладався на добросовісність продавця та офіційні відомості Державного земельного кадастру України про те, що вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що право власності на спірну земельну ділянку на момент укладання договорів купівлі-продажу було зареєстровано за продавцем;

- планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2014 року та 2003 року були складені вже після того, як 01.01.2002 року набув чинності Земельний кодекс України, що є умовою застосування п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до спірних правовідносин, а на планшетах лісовпорядкування 2003 року відсутня геодезична інформація. За таких умов суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, шо належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не може встановлюватися на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та на підставі матеріалів лісовпорядкування 2003 року.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2025 апеляційну скаргу у справі №911/3349/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Яценко О.В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2024 у справі №911/3349/23 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи №911/3349/23 з Господарського суду Київської області.

21.05.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025, у зв`язку з перебуванням судді Яценко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3349/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 26.05.2025, справу №911/3349/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробено Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2024 у справі №911/3349/23. Судове засідання призначено на 01.07.2025. Витребувано матеріали справи №911/3349/23 з Господарського суду Київської області.

28.05.2025 матеріали справи №911/3349/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розгляд справи відкладено на 22.07.2025.

21.07.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2025, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3349/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 22.07.2025, справу №911/3349/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробено Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2024 у справі №911/3349/23 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), Сітайло Л.Г., Кравчук Г.А., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025. Розгляд апеляційної скарги призначено на 02.09.2025.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3349/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02.09.2025, справу №911/3349/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробено Г.П. (головуючий), судді: Сітайло Л.Г., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2024 у справі №911/3349/23 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), Сітайло Л.Г., Тарасенко К.В., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025. Розгляд апеляційної скарги призначено на 09.09.2025.

У судовому засіданні 09.09.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників судового процесу

У судове засідання 09.09.2025 з`явився прокурор та представник відповідача, які надали свої пояснення. Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідками від 08.09.2025. До того ж позивач просив розглядати справу без участі його представника.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Оскільки явка представників учасників судового процесу у судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури за відсутності представників позивача та третьої особи.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в даній справі.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в суді, прокурор у позовній заяві зазначив, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушє права та інтереси держави в особі власника - Київської обласної державної адміністрації використовувати спірну земельну ділянку.

Зверненню прокурора з даним позовом до суду передувало відповідне листування з Київською обласною державною адміністрацією, з якого вбачається, що відповідний орган був обізнаний про необхідність захисту порушених інтересів держави, проте не здійснив самостійний захист цих інтересів в суді.

Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Київською обласною державною адміністрацією допущено бездіяльність, апеляційний суд приходить до висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 №1420 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність громадянам, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1, 0696 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний Акт серії ЯК №202794 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 площею 1, 0696 га.

В подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2012 відчужив вказану вище земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

В свою чергу, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2021 №5413 відчужив вказану земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 на користь Товариства з обмеженою відповідальності "Оланта Ленд".

Згідно інформаційної довідки №342018673 від 08.08.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальності "Оланта Ленд".

Прокурор стверджує, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 22 кварталі Оранського лісництва філії "Іванківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України".

Відповідно до інформації філії "Іванківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 20 виділі 22 кварталу, і має наступні таксаційні характеристики: склад - 10 сосна звичайна віком 37 років, середня висота - 13 м., середній діаметр - 16 см., запас на 1 га - 1980 м. куб. та біополяна.

На підтвердження своїх доводів прокурором надано планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджені Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, інформацію ВО "Укрдержліспроект" від 18.02.2022 за №167 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Оранського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство", відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка розташована в межах земель кварталу 22 Оранського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство" та висновок судової земельно-технічної експертизи від 12.10.2018 №20886/18-41, відповідно до якого спірна земельна ділянка розташована в межах земель кварталу 22 Оранського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство".

У зв`язку з викладеним вище прокурор вважає, що державну реєстрацію спірної земельної ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд" здійснено всупереч положень земельного та лісового законодавства, з урахуванням чого, прокурор звернувся з даним позовом до суду з вимогою усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора №62474986 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих за ТОВ "Оланта Ленд" щодо неї.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач, серед іншого, посилається на те, що покладаючись на добросовісність дій ОСОБА_2 , як продавця, ТОВ "Оланта Ленд" законним шляхом відповідно до ст. 131, 132 ЗК України, ст. 657 ЦК України, набуло право власності на спірну земельну ділянку, договір купівлі-продажу земельної ділянки мав оплатний характер, ОСОБА_2 , як продавець, мав законне право відчужувати вказану земельну ділянку і його право власності було належним чином підтверджено відповідно до вимог статей 125 і 126 Земельного кодексу України; інформацію, надану ВО "Укрдержліспроект" в розумінні ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України не можна вважати належними, допустимими та достовірними доказами того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах 22 кварталу Оранського лісництва; додані до позову планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2003 та 2014 років також не можна вважати належними, достатніми та достовірними доказами, які підтверджували б доводи заявлених позовних вимог щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення; з наданих до позову проектів організації і розвитку лісового господарства Державного підприємства "Іванківське лісове господарство", правонаступником якого ДСПГ "Ліси України" та фрагментів лісовпорядкувальних планшетів вбачається, що під час лісовпорядкувальних робіт у Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" до 06.07.2010 року - дати прийняття Іванківською РДА спірного розпорядження №1420 про надання у власність земельних ділянок (в тому числі спірної земельної ділянки), в 2005 році в порушення діючої на той час Інструкції "Про порядок проведення лісовпорядкування" від 12.09.1985 року, а саме п.п.1.3.1; 2.3.3; 3.6.1; 3.6.3; 3.6.25; 3.13.2; 4.1.1. не встановлювались, не поновлювались та не погоджувались під час лісовпорядкувальних робіт межі між територією Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" та землевласниками і землекористувачами, розташованими на території Іванківського району Київської області, насамперед з Страхоліською сільською радою. Дана інформація відсутня у фрагментах планшетів та інших матеріалах лісовпорядкування, доданих до позову; в доданих до позовної заяви матеріалах лісовпорядкування також відсутня інформація про те, що планшети завірені Іванківським районним відділом земельних ресурсів - вимоги п. 4.5.10 Інструкції; у позовній заяві не зазначено та не підтверджено належними доказами, коли і на підставі рішень яких органів Державне підприємство "Іванківське лісове господарство" отримало спірну земельну ділянку у постійне користування; проекти організації та розвитку лісового господарства та лісовпорядкувальні планшети, фрагменти з яких додані до позовної заяви, не відповідають вимогам Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року та не містять погоджень з органами землевпорядкування Іванківського району Київської області; враховуючи, що земельні ділянки (в тому числі спірна) були надані у власність на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області №1420 від 06.07.2010, яким був затверджений проект землеустрою, питання, чи розташовані земельні ділянки (в тому числі спірна) в межах земель, які перебувають у постійному користуванні ДП "Іванківське лісове господарство", необхідно було вирішувати на підставі планово-картографічних матеріалів, які були чинними на момент прийняття вказаного розпорядження Іванківською РДА Київської області, а саме станом на 06.07.2010; на підтвердження позовних вимог не надано належних, допустимих та достовірних доказів того, що спірна земельна ділянка відносяться саме до земель лісогосподарського призначення, як це зазначено у позові; проект землеустрою отримав необхідні погодження, а розпорядження Іванківської РДА від 06.07.2010 про його затвердження було прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства; належним способом захисту права в такому випадку був би віндикаційний позов, а не негаторний; задоволення позовних вимог призведе до непропорційного, надмірного втручання в право відповідача на мирне володіння майном.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані учасниками справи пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

Рішення суду першої інстанції від 28.06.2024 оскаржується прокурором в частині незадоволених позовних вимог Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області.

В частині скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2024, рішення суду прокурором не оскаржується, а тому, з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б)територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої ст. 19 Земельного кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (ст. 63 Лісового кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Обґрунтовуючи твердження про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що перебувають на праві постійного користування ДСГП "Ліси України" прокурор посилається на положення п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а також на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакцій чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду) до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже умовами, за якими право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є факт передання земельної ділянки відповідному державному підприємству до набрання чинності Земельним Кодексом України.

Земельний кодекс України набрав чинності 01.01.2002.

Відповідно, суд першої інстанції вірно зазначив, що посилатися на планово-картографічні матеріали, у якості доказів перебування земельної ділянки лісогосподарського призначення на праві постійного користування було б можливим, якщо б така земельна ділянка була передана відповідному державному підприємству до 01.01.2002.

Разом з цим, прокурор на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, розташованої у межах 22 кварталу Оранського лісництва філії "Іванківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" посилається на інформацію Українського державного проектного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект", яка міститься в листі від 18.02.2022 за №167 та доданих до нього фрагментів з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами таксаційних виділів Оранського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство".

Однак, вказаний вище фрагмент з публічної кадастрової карти України лісовпорядкування 2014 року не може підтвердити віднесення спірної земельної ділянки до земель, що посвідчують право лісогосподарського підприємства на них саме до 01.01.2002, оскільки умовою застосування до спірних правовідносин норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України є підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування ДП "Іванківське лісове господарство" саме до 01.01.2002 включно, чого прокурором не доведено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі №913/50/22.

Інших доказів, що підтверджують факт передачі спірної земельної ділянки у користування ДП "Іванківське лісове господарство" таких як відомості з Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючі документи (державний акт на право постійного користування землею, рішення органу місцевого самоврядування або державної влади) до матеріалів справи не надано.

З долученого до матеріалів справи висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бікуса Ю.Ф. за результатами проведення земельно-технічної експертизи №208869/18-41 від 12.10.2018, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 частково розташована в межах земель Оранського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство", згідно із планшетом №4 лісовпорядкування 2014. Площа вказаної земельної ділянки в межах земель Оранського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство", становить 0, 4432 га.

З урахуванням чого, є вірним висновок суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка лише частково перебуває в межах земель Оранського лісництва ДП "Іванківське лісове господарство". Натомість прокурором не аргументовано позовні вимоги щодо можливості усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою площею 1, 0696 га.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що наведені прокурором аргументи в цій частині не доведені.

Стосовно висновку суду першої інстанції про неефективність обраного прокурором способу захисту.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Як вбачається з матеріалів справи набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку відбулося на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №5413 від 21.12.2021, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Камінською І.М.

В подальшому, 21.12.2021 за Товариством з обмеженою відповідальності "Оланта Ленд" відбулась державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 площею 1, 0696 га.

Згідно ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Згідно ст. 12 Лісового Кодексу України Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи у встановленому законом порядку можуть набувати у власність для лісорозведення земельні ділянки, а також можуть мати у власності ліси, створені шляхом лісорозведення на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках, а також самозалісені ділянки на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Зі змісту наведених положень вбачається, що законодавство допускає можливість володіння приватними особами лісовими ділянками.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб`єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.

Так, в п. 72 Постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У п. 146 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Аналогічний правовий висновок наведений в постанові Верховного Суду від 16.07.2025 у справі №317/1921/22.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Як було зазначено вище право власності за Товариством з обмеженою відповідальності "Оланта Ленд" на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097.

Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння земельною ділянкою, стверджуючи про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, а мав звернутися з віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

У разі задоволення вимог про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійсненні права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, спірна земельна ділянка лісового фонду підлягає поверненню у володіння особі, яка стверджує про порушення своїх прав.

Верховний Суд у постанові від 16.07.2025 у справі №317/1921/22, обставини якої є аналогічними обставинам даної справи, дійшов ідентичних висновків.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Таким чином, оцінивши надані докази, враховуючи що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позов, як в частині вимог про усунунення перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора №62474986 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097, так і в частині вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих за ТОВ "Оланта Ленд" щодо неї, не підлягає задоволенню, оскільки обидві позовні вимоги викладено в аспекті помилково обраного прокурором способу захисту порушеного права - негаторного позову, який для спірних правовідносин не є ефективним способом захисту.

Протилежні доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі стосовно того, що ефективним способом захисту є саме негаторний позов, оскільки спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісогосподарського призначення, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане твердження прокурора суперечить усталеній судовій практиці Великої Палати Верховного Суду відносно часткового накладання земель державної власності на земельні ділянки приватної форми власності, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру та право приватної власності на які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав.

Так, у постанові від 22 січня 2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки стосовно ефективного способу захисту прав у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин полягає у тому, що позивачі звертаються за захистом речових прав держави на земельні ділянки державної форми власності у зв`язку із необхідністю оформити документи на право постійного користування земельними ділянками. Водночас на таку земельну ділянку державної власності накладається частина земельної ділянки, що знаходиться у приватній власності, інформація про яку внесена до Державного земельного кадастру та право приватної власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У вказаній справі № 446/478/19 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що АТ "Укрзалізниця" під час проведення робіт, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці, з`ясувало, що на смугу відведення накладається частина земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності Особа 1. Право власності на земельну ділянку Особа 1 набула на підставі рішення Кам`яно-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10, відомості про земельну ділянку, що належить Особі 1, містяться в базі даних Державного земельного кадастру.

Стосовно часткового накладання земельної ділянки Особі 1 на землі державної форми власності, Велика Палата Верховного Суду у справі № 446/478/19, серед іншого, зазначила, що в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ "Укрзалізниця" та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності Особи 1 .

Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони грунтуються виключно на власному тлумаченні скаржником спірних правовідносин та норм чинного законодавства, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 28.06.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 28.06.2024 у справі №911/3349/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Київську обласну прокуратуру.

Матеріали справи №911/3349/23 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 17.09.2025

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Л.Г. Сітайло

К.В. Тарасенко