Рішення від 16.09.2025 по справі 920/162/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.09.2025м. СумиСправа № 920/162/23(920/525/25)Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Балицького В.В., розглянувши матеріали справи № 920/162/23(920/525/25)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Металургійний завод Дніпросталь (вул. Дніпросталівська, 4, м. Дніпро, 49051, ЄДРПОУ 33718431)

до відповідачів:1) Акціонерного товариства Міжнародний резервний банк (вул. Володимирська, 46, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 25959784); 2) Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фактор Плюс (вул. Щорса, 31, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 37881514); 3) Компанії Інтер Гроус Інвестментс Лімітед (Республіка Кіпр, м. Лімассол, Нафпліу, 15, 2-й поверх, 3025, ЄДРПОУ 21941100); 4) Товариства з обмеженою відповідальністю Кленовий лист (вул. Столичне шосе, 100, м. Київ, 03680, ЄДРПОУ 25391817); 5) Товариства з обмеженою відповідальністю Євроенерготрейд (вул. Київська, 34-А, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область, 08131, ЄДРПОУ 40111046); 6) Дочірнього підприємства Завод обважнених бурильних та ведучих труб (вул. Комарова, 2, м. Суми, 40020, ЄДРПОУ 30991664),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю Еко.Ойл (код 42926813),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Дочірнього підприємства Завод обважнених бурильних та ведучих труб: арбітражного керуючого Чупруна Євгена Вікторовича (40022, м. Суми, вул. Троїцька, 21, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 424 від 06.03.2013, ідентифікаційний код 2951814813),

про визнання договорів недійсними,

представники учасників:

позивача (в режимі відеоконференції) Лабовкін О.О.;

відповідачів: АТ «Міжнародний резервний банк» (в режимі відеоконференції) Рибкіна Н.В.; ДП «Завод ОБ та ВТ» - Похилько Л.В.; Компанія «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед» - Шевченко Д.О.

ВСТАНОВИВ:

09.04.2025 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Металургійний завод Дніпросталь до відповідачів про визнання договорів недійсними, в якій позивач просить суд: визнати недійсним договір № 26/БД-06/20 від 31.01.2020, укладений між АТ Сбербанк (правонаступником якого є АТ Міжнародний резервний банк) та ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс; визнати недійсним договір, посвідчений приватним нотаріусом 19.07.2021 за № 838 про відступлення права вимоги за договором поруки від 19.07.2017 № 312, укладений між АТ Сбербанк (правонаступником якого є АТ Міжнародний резервний банк) та ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс; визнати недійсним договір № 1/11 від 10.08.2021 про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс та Компанією Інтер Гроус Інвестментс Лімітед; визнати недійсним договір, посвідчений приватним нотаріусом 20.08.2021 за № 1595 про відступлення права вимоги за договором поруки від 19.07.2017 № 296, укладений між ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс та Компанією Інтер Гроус Інвестментс Лімітед; визнати недійсним договір № 01/26 від 26.01.2024 про відступлення права вимоги, що укладений між Компанією Інтер Гроус Інвестментс Лімітед та ТОВ Кленовий лист; визнати недійсним договір, посвідчений приватним нотаріусом 26.01.2024 за № 738 про відступлення права вимоги за договором поруки від 19.07.2017 № 312, укладений між Компанією Інтер Гроус Інвестментс Лімітед та ТОВ Кленовий лист; визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 21-02-24 від 21.02.2024, укладений між ТОВ Кленовий лист та ТОВ Адар Груп; визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 23/02 від 23.02.2024, укладений між ТОВ Адар Груп, ТОВ Євроенерготрейд та Дочірнім підприємством Завод обважнених бурильних та ведучих труб; визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 30/09 від 30.09.2024, укладений між ТОВ Кленовий лист та ТОВ Еко.Ойл; визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 10/10/24 від 10.10.2024, укладений між ТОВ Еко.Ойл, ТОВ Євроенерготрейд та Дочірнім підприємством Завод обважнених бурильних та ведучих труб.

Ухвалою від 14.04.2025 суд постановив: прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Металургійний завод Дніпросталь до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 920/162/23 банкрутство Дочірнього підприємства Завод обважнених бурильних та ведучих труб та відкрити провадження у справі; справа № 920/162/23(920/525/25) підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 13.05.2025.

28.04.2025 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства Міжнародний резервний банк, в якому перший відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, зазначених у цій заяві по суті.

30.04.2025 до суду надійшов відзив Компанії Інтер Гроус Інвестментс Лімітед на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів № 26/БД-06-2/20 від 31.01.2020, від 19.07.2017, оскільки вважає вимоги необгрунтованими з підстав, зазначених у відзиві.

30.04.2025 до суду надійшов відзив ТОВ Кленовий лист на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову про визнання недійсними договорів № 01/26 від 26.01.2024, від 19.07.2017, № 21-02-24 від 21.02.2024 у зв`язку з його необгрунтованістю.

02.05.2025 до суду надійшли пояснення ДП Завод ОБ та ВТ, в яких відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в позові.

05.05.2025 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи ОСОБА_1 , в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що правочини можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство у разі укладення таких правочинів самим боржником, проте оспорювані договори укладалися не з боржником, а з юридичними особами, які зареєстровані відповідно до законодавства України та Республіки Кіпр.

Ухвалою від 13.05.2025 суд відклав підготовче засідання на 05.06.2025.

20.05.2025 до суду надійшла відповідь позивача на відзиви, в якій просить суд позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

05.06.2025 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 01.07.2025.

27.06.2025 до суду надійшло клопотання ТОВ Кленовий лист про долучення до матеріалів справи документів, що витребовувались ухвалами суду від 08.06.2025, 23.06.2025.

30.06.2025 Компанія Інтер Гроус Інвестментс Лімітед на виконання вимог ухвали суду від 05.06.2025 надала для долучення до матеріалів справи витребувані документи.

01.07.2025 до суду надійшли пояснення ТОВ Металургійний завод Дніпросталь щодо додаткових обгрунтувань обставин, викладених у позовних вимогах, зазначивши про те, що хронологічна послідовність вчинення оспорюваних правочинів, їх сторони, відсутність доказів економічної змістовності укладення відповідних правочинів, у своїй сукупності дозволяють дійти висновку про фраудаторність таких правочинів, недобросовісність поведінки сторін при їх укладенні та, відповідно, наявність підстав для визнання їх недійсними.

Ухвалою від 01.07.2025 суд відклав підготовче засідання на 22.07.2025.

Ухвалою від 22.07.2025 суд постановив: закрити підготовче провадження у справі № 920/162/23(920/525/25); призначити справу № 920/162/23(920/525/25) до судового розгляду по суті на 29.07.2025.

Ухвалою від 29.07.2025 суд відклав розгляд справи по суті на 14.08.2025.

У судовому засіданні 14.08.2025 оголошено перерву до 04.09.2025.

У судовому засіданні 04.09.2025 оголошено перерву до 09.09.2025.

09.09.2025 до суду надійшло клопотання ТОВ Металургійний завод Дніпросталь про долучення доказів.

09.09.2025 до суду надійшло клопотання ТОВ Металургійний завод Дніпросталь про витребування доказів у ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс, АТ Сумське НВО, ТОВ СМНВО, ДП Завод ОБ та ВТ, АТ СМНВО - Інжиніринг.

09.09.2025 до суду надійшло клопотання ТОВ Металургійний завод Дніпросталь про повернення до стадії підготовчого провадження.

У судовому засіданні 09.09.2025 оголошено перерву до 16.09.2025.

У судовому засіданні 16.09.2025 постановлено ухвалу без оформлення окремого документа про відмову в задоволенні клопотань позивача про повернення на стадію підготовчого провадження, про долучення доказів до справи та про витребування доказів.

Згідно зі статтею 194 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Ураховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, враховуючи наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 11.02.2011 між ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (далі відповідач 1, АТ «МР Банк») з однієї сторони та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (далі позичальник) з другої сторони було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 02-В/11/38/ЮО (далі Кредитний договір 1) з наступними змінами та доповненнями згідно додаткових угод до договору про відкриття кредитної лінії, відповідно до умов якого позичальнику було відкрито кредитну лінію в доларах США в межах ліміту та надано банком кредитні кошти.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед банком за кредитним договором між банком та Дочірнім підприємством «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (далі боржник, відповідач 6) було укладено договір поруки від 19.01.2017, з наступними змінами та доповненнями згідно договору про внесення змін від 29.06.2017, відповідно до умов якого відповідач 6 поручився перед банком за виконання АТ «Сумське НВО» зобов`язань за кредитним договором 1.

30.03.2010 між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є АТ «МР Банк» з однієї сторони та Дочірнім підприємством «Завод обважнених бурильних та ведучих труб», з другої сторони було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 02-В/10/38/ЮО (далі кредитний договір 2) з наступними змінами та доповненнями згідно додаткових угод до договору про відкриття кредитної лінії. За умовами кредитного договору 2 боржнику було відкрито кредитну лінію в доларах США в межах ліміту та надано банком кредитні кошти.

31.01.2020 між АТ «Сбербанк» (Сторона 1), правонаступником якого є АТ «МР Банк», ТОВ «ФК «Фактор плюс» (Сторона 2) укладено договір № 26/БД-06-2/20, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Сторона 1 відступає (передає) Стороні 2 належні Стороні 1 права вимоги до боржників за кредитними договорами, а Сторона 2 їх набуває (приймає) від Сторони 1 та перераховує Стороні 1 грошові кошти, які складають вартість права вимоги у порядку і строки, встановлені в розділі 2 цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна договору складає суму грошових коштів в національній валюті України гривні в розмірі 280345500, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 11250000,00 доларів США, без ПДВ. При цьому ціна договору на дату сплати 100% ціни договору, не може бути нижче вартості майнових прав, визначеної в пункті 2.5. цього договору, а саме 254275400,44 грн.

19.07.2021 між АТ «Сбербанк» (сторона 1, первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Фактор плюс» (сторона 2, новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги за договором поруки від 19.01.2017, відповідно до умов якого сторона 1 відступає належні їй права вимоги стороні 2, а сторона 2 приймає всі права вимоги за договором поруки. За цим договором сторона 2 набуває замість сторони 1, у порядку, визначеному договором поруки, право задовольнити свої вимоги, які випливають з кредитного договору та/або договору поруки.

Унаслідок укладення договору відступлення 1 та договору про відступлення права вимоги за договором поруки від 19.07.2021 права вимоги за кредитним договором та договором поруки перейшли від АТ «Сбербанк» до ТОВ «ФК «Фактор плюс».

Листом від 23.07.2021 № 9789/5/06-21 АТ «Сбербанк» повідомило про перехід з 19.07.2021 права вимоги грошових коштів за кредитним договором 1 та кредитним договором 2 до ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс».

10.08.2021 між ТОВ «ФК «Фактор плюс» (первісний кредитор) та Компанією «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 1/11 (далі договір відступлення 2) та підписано акт приймання-передачі права вимоги.

10.08.2021 ТОВ «ФК «Фактор плюс» (сторона 1, первісний кредитор) та Компанія «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед» (сторона 2, новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги за договором поруки від 19.01.2017.

Унаслідок укладення договору відступлення 2 та договору про відступлення права вимоги за договором поруки від 10.08.2021 права вимоги за кредитним договором та договором поруки перейшли від ТОВ «ФК «Фактор плюс» до Компанії «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед».

15.09.2021 ТОВ «ФК «Фактор плюс» повідомив боржника про відступлення права вимоги з 10.08.2021 на нового кредитора Компанію «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед».

26.01.2024 між Компанією «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед» та ТОВ «Кленовий лист» укладено договір про відступлення права вимоги № 01/26 та підписано акт приймання-передачі прав вимоги за договором про відступлення права вимоги.

26.01.2024 між Компанією «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед» та ТОВ «Кленовий лист» укладено договір про відступлення права вимоги за договором поруки від 19.01.2017.

26.01.2024 боржника повідомлено про відступлення права вимоги Новому кредитору.

21.02.2024 між ТОВ «Кленовий лист» (первісний кредитор) та ТОВ «Адар Груп» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 21-02-24, відповідно до умов якого новому кредитору відступлено право вимоги 930189554,6 грн, що належать первісному кредитору за договорами: від 26.01.2024 про відступлення прав вимоги № 01/26 між первісним кредитором та Компанією «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед» та від 26.01.2024 про відступлення права вимоги за договором поруки від 19.01.2017, між первісним кредитором та Компанією «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед».

Відповідно до п. 2.1. договору права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день укладення сторонами цього договору.

Отже, ТОВ «Адар Груп» набув права вимоги до боржника на суму 930189554,6 грн.

30.09.2024 між ТОВ «Кленовий лист» (первісний кредитор) та ТОВ «Еко.Ойл» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 30/09, відповідно до умов якого новому кредитору відступлено право вимоги 648240148,52 грн, що належать первісному кредитору за договорами: від 26.01.2024 про відступлення прав вимоги № 01/26, між первісним кредитором та Компанією «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед» та від 26.01.2024 про відступлення права вимоги за договором поруки від 19.01.2017, між первісним кредитором та Компанією «Інтер Гроус Інвестментс Лімітед».

Відповідно до п. 2.1. цього договору права вимоги переходять до нового кредитора в день укладення сторонами договору.

Таким чином, ТОВ «Еко.Ойл» набуло права вимоги до боржника на суму 648240148,52 грн.

23.02.2024 між ТОВ «Адар Груп» (первісний кредитор) та ТОВ «Євроенерготрейд» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 23/02, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за договором, укладеним 21.02.2024 між первісним кредитором та ТОВ «Кленовий лист» (основний договір).

Відповідно до п. 2.1. договору право грошової вимоги (930189554,6 грн) за Основним договором від первісного кредитора до нового кредитора до нового кредитора переходить у момент укладення договору.

Отже ТОВ «Євроенерготрейд» з 23.02.2024 набуло права вимоги до боржника на суму 930189554,6 грн за договором відступлення права вимоги № 23/02 від 23.02.2024.

Листом від 28.02.2024 № 49/2-02/24 кредитор повідомив боржника про те, що він має перед ним заборгованість та запропонував її сплатити.

Згідно акта звірки взаєморозрахунків до договору відступлення права вимоги від 23.02.2024 № 23/02 з ДП «Завод ОБ та ВТ» боржник підтвердив наявність заборгованості.

10.10.2024 між ТОВ «Еко.Ойл» (первісний кредитор) та ТОВ «Євроенерготрейд» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 10/10/24, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги.

Відповідно до п. 2.1. договору право грошової вимоги за основним договором від первісного кредитора до нового кредитора переходить у момент укладення договору. Таким чином, ТОВ «Євроенерготрейд» з 10.10.2024 набуло права вимоги до боржника на суму 648240148,52 грн.

Листом від 21.10.2024 № 165/1-10/24 ТОВ «Євроенерготрейд» повідомило боржника про те, що він має перед ним заборгованість та запропонував сплатити її.

Згідно акта звірки взаєморозрахунків до договору відступлення права вимоги від 10.10.2024 № 210/10/24 з ДП «Завод ОБ та ВТ» боржником підтверджується наявність боргу.

Як зазначає позивач, права вимоги, які були набуті відповідними особами та, в подальшому, реалізовані як заявлені грошові вимоги до боржника, виникають із правовідносин з підсанкційною банківською установою Акціонерне товариство «Сбербанк». Санкції було накладено відповідно до Рішень Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017, 19.03.2019 та 11.03.2021.

Під час аналізу оскаржуваних договорів та їх змісту, позивачем було встановлено ознаки, що можуть свідчити про фраудаторність, удаваність таких договорів, в силу наявності ознак спрямованості наміру обходу санкцій і виведення капіталу за межі України на користь пов`язаних із Сбербанк осіб у незаконний спосіб.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Верховний Суд у постанові від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21 сформував висновок, що у розумінні наведених положень законодавства (статті 16, 203, 215 ЦК України) оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).

Отже законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника. Правочини боржника, які зменшують його власні активи, підлягають оцінці на предмет наявності в діях боржника ознак приховування/виведення майна боржника. Такі дії, як правило, спрямовані на шкоду правам та інтересам кредиторів, оскільки позбавляють їх можливості задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника.

Саме з метою відмежування реальних фінансово-господарських договорів, незалежно від стану їх виконання, укладання яких не мало на меті в момент їх вчинення заподіяння шкоди правам третіх осіб, зменшення переліку активів, ухилення від виконання зобов`язань, які вчинено з дотриманням засад добросовісності, та укладання яких призвело до негативних наслідків, ст. 42 КУзПБ визначено перелік правових підстав, за якими може бути виокремлено фраудаторний правочин (правочин, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) в процедурі банкрутства.

Строк, встановлений у ст. 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника (п. 25 постанови Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 906/43/22 (906/366/22).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Аналогічних правових висновків дотримується судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) та від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, викладеного у постанові від 05.04.2023 у справі 920/10/21 (920/868/21), що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоб юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном, тобто боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором.

У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

У період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Дії боржника, зокрема, але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредиторами, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Позивач, обгрунтовуючи позов, посилається на те, що укладання ланцюгу договорів відступлення права вимоги має ознаки спрямованості на завдання шкоди боржнику та його кредиторам, зокрема, шляхом збільшення необгрунтованої кредиторської заборгованості боржника, зменшення ліквідаційної маси та, не виключно, виведення капіталу за межі України на користь підсанкційних осіб.

Зокрема, позивач звертає увагу суду на те, що права вимоги, які були набуті відповідними особами на підставі зазначених договорів відступлення права вимоги, та в подальшому реалізовані як заявлені грошові вимоги до боржника, виникли з правовідносин з підсанкційною банківською установою АТ «Сбербанк».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про санкції» встановлено, що видами санкцій згідно з цим Законом, зокрема, є: запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань.

Статтею 5 Закону України «Про санкції» визначено коло суб`єктів уповноважених приймати рішення про застосування санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про санкції» рішення про застосування санкцій до окремих юридичних та фізичних осіб приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України.

Указом Президента України від 15.03.2017 № 63/2017 введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони від 15.03.2017 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкції)». Згідно з п. 1 додатку до зазначеного рішення до ПАТ «Сбербанк» було застосовано вид обмежувального заходу запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов`язаних з банком осіб (п. 4 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про санкції») строком на 1 рік.

Указом Президента України від 06.03.2018 № 58/2017 введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони від 01.03.2018 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкції)». Згідно з п. 1 додатку до зазначеного рішення до ПАТ «Сбербанк» було застосовано вид обмежувального заходу запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов`язаних з банком осіб (п. 4 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про санкції») строком на 1 рік.

Указом Президента України від 19.03.2019 № 82/2019 введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони від 19.03.2019 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкції)». Згідно з п. 283 додатку 2 до зазначеного рішення до АТ «Сбербанк» було застосовано вид обмежувального заходу запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов`язаних з банком осіб (п. 4 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про санкції») строком на 2 роки.

Указом Президента України від 19.03.2021 № 107/2021 введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони від 11.03.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкції)». Згідно з п. 1 додатку до зазначеного рішення до ПАТ «Сбербанк» було застосовано вид обмежувального заходу запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов`язаних з банком осіб (п. 4 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про санкції») строком на 3 роки.

Отже, застосована до Банку санкція є єдиною, не включає жодних додаткових заборон, обмежувальних заходів та не підлягає розширеному тлумаченню, в тому числі, не містить жодних заборон та/або обмежень щодо укладення Банком угод на території України, придбання та/або відчуження Банком майна на території України тощо.

Відповідно до постанови Національного банку України № 654 від 01.10.2015 «Про забезпечення здійснення та моніторинг ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» банкам України, зазначеним у санкційних списках, до яких застосовано санкцію «Запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов`язаних з банками осіб», заборонено здійснювати будь-які операції на користь пов`язаних з ними осіб, які передбачають переказ коштів за межі України або наслідком яких може бути виведення капіталів таких банків за межі України, у тому числі: пряме та/або опосередковане здійснення будь-яких активних операцій (надання кредитів, депозитів, позик, у тому числі на умовах субординованого боргу, купівля цінних паперів, розміщення коштів на кореспондентських рахунках тощо); виплата дивідендів, відсотків, погашення міжбанківських кредитів/депозитів, коштів з кореспондентських рахунків, субординованого боргу; розподіл прибутку; розміщення капіталу.

Вищезазначені заборони не поширюються на проведення розрахунків підсанкційними банками, ініціаторами яких є клієнти цих банків і наслідком яких не є порушення цих заборон.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, в тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Такий же висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 22.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23.

У застосуванні положень Закону України «Про санкції» Верховний Суд також неодноразово висновував, що у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про санкції», а також чи є позивач особою, щодо якої Постановою КМУ № 187 введено заборону на виконання, в тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови КМУ (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23).

У матеріалах справи відсутні докази того, що до кредитора та боржника застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Також у матеріалах справи відсутні докази того, що, починаючи з 2017 року до АТ «Сбербанк» застосовувались інші види санкцій, які обмежують фінансову та господарську діяльність, крім санкції, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції».

Застосована до Банку санкція, на яку посилається позивач, стосується виключно недопущення виведення капіталів за межі України на користь осіб, пов`язаних з банками, натомість дана санкція не включає жодних додаткових заборон, обмежувальних заходів та не підлягає розширеному тлумаченню, у тому числі, не містить жодних заборон та/або обмежень щодо укладення Банком угод на території України, відчуження Банком майна на території України, в тому числі шляхом відступлення права вимоги кредиторської заборгованості.

Крім того листами Національного банку України від 28.12.2019 № 20-0007/68393 та від 25.06.2021 № 20-0006/30212 погоджено АТ «МР Банк» укладення договору з відступлення прав (вимоги) щодо заборгованості ГК «Енергетичний стандарт» (АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання», ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб») з непов`язаною з Банком особою за ціною не нижче ніж визначено у висновках про ринкову вартість, підготовлених ТОВ «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі».

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 31.01.2020, засновником та кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи ТОВ «ФК «Фактор Плюс» була ОСОБА_2 , яка не являється особою, пов`язаною з Банком.

Наведені обставини спростовують твердження позивача про відступлення Банком прав вимоги заборгованості ГК «Енергетичний стандарт» (АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання», ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб») на користь осіб, пов`язаних з Банком.

Отже зазначений вид санкції не містить жодних заборон та обмежень щодо укладення АТ «Сбербанк» угод на території України, в тому числі й з ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс», кінцевим бенефіціарним власником якого є громадянин України.

Водночас виконання ТОВ «ФК «Фактор Плюс» вимог п. 1.1.1. договору відступлення підтверджується меморіальними ордерами.

Кредиторські вимоги відповідачів грунтуються на заборгованості ДП «Завод ОБ та ВТ» перед АТ «Сбербанк» за договором про відкриття кредитної лінії № 02-В/10/38/ЮО від 30.03.2010, укладеного між АТ «Сбербанк» та ДП «Завод ОБ та ВТ» (далі кредитний договір 1), договором про відкриття кредитної лінії № 02-В/11/38/ЮО від 11.02.2010, укладеного між АТ «Сбербанк» та АТ «Сумське НВО» (далі кредитний договір 2), договором поруки від 19.01.2017, укладеного між АТ «Сбербанк» і ДП «Завод ОБ та ВТ», який укладено на забезпечення виконання зобов`язань АТ «Сумське НВО» за кредитним договором 2.

Суд зазначає, що доводи позивача щодо порушення його права зводяться до його зацікавленості у тому, щоб грошове зобов`язання було виконано саме перед ним. Тобто доводи позивача фактично зводяться до пріоритету зобов`язання саме перед ним. Проте зацікавленість одного з кредиторів у виконанні боржником зобов`язання не вказує на порушення права такого кредитора наявністю у боржника інших зобов`язань і обов`язком їх виконати перед іншими кредиторами.

При цьому суд звертає увагу, що визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором не скасовує самого зобов`язання за кредитним договором (обов`язку сплати коштів), відповідно, зобов`язання боржника за кредитним договором не припиняється. Іншими словами визнання недійсним договору відступлення права вимоги не створює умов, за яких зобов`язання з погашення заборгованості перед іншими кредиторами перестає існувати і буде виконуватися тільки наявне перед позивачем, адже зобов`язання перед іншими кредиторами продовжує існувати.

Системний аналіз положень постанови КМУ № 187 свідчить про те, що дія мораторію, про який зазначено безпосередньо у цій постанові, передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань.

Укладені між сторонами договори не передбачають умов відмови від виконання зобов`язань у випадку застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Відповідно до чинного законодавства спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) встановлюються на певний строк, що свідчить про їх тимчасовий характер.

У зв`язку з цим застосування санкцій не звільняє особу від виконання зобов`язань, а є за своєю правовою природою відстроченням виконання певних зобов`язань, відкладенням здійснення певних дій на певний період на підставі спеціального нормативного акта (рішення РНБО). Тобто Закон України «Про санкції» та рішення РНБО не передбачають звільнення юридичних осіб України від виконання зобов`язань за укладеними ними угодами.

Підстави заміни кредитора у зобов`язанні передбачені ч. 1 ст. 512 ЦК України, зокрема п. 1 вказаної статті встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом ураховується правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 910/9828/17), відповідно до якої за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

Положення договорів, право вимоги за якими відступалось, не містять застереження щодо заборони відступати право вимоги за ними без згоди боржника, тому ДП «Завод ОБ та ВТ» лише повідомлялось про заміну кредиторів письмовими повідомленнями.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 42 КУзПБ.

На підставі положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Крім того як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ, який визначає особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальним та має пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019р. у справі № 910/3907/18).

Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

наявність підстав для оспорювання правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації

Такий висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.

Отже крім учасників правочину (сторін договору) позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Ураховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Суд установив, що позивач у справі не є стороною зазначених договорів.

Підстави, вказані позивачем як обґрунтування наявності підстав позову та його порушеного цивільного права (інтересу):

відступлення прав вимоги Сбербанку до ДП «Завод ОБ та ВТ» ініційовано після введення санкцій проти Сбербанку;

відсутність доказів оплати відступлення, первинної документації, що підтверджує перехід права вимоги тощо,

прихованою метою укладення оскаржуваних правочинів є обхід законодавчих заборон на здійснення майнових дій на користь РФ та/або осіб, афілійованих з РФ;

зменшення ліквідаційної маси боржника за рахунок заявленої та фактично необгрунтованої, неіснуючої кредиторської заборгованості, що завдає шкоди боржнику та його кредиторам;

порушення принципу добросовісності при укладенні правочинів, відсутність економічного змісту такого правочину, наявність заздалегідь незаконної мети при укладенні правочинів та намір завдати шкоди іншим учасникам цивільного обороту та державі укладенням правочинів.

Суд зазначає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення його суб`єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами оспорюваних договорів.

Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що позивач не є стороною спірних договорів і ним не наведено належного обґрунтування на підтвердження факту порушення спірними договорами його прав та того, що недійсність договорів вплине на його права, тобто не доведено порушення права (охоронюваного законом інтересу); не надано належних доказів того, що наявні підстави, за якими слід визнати недійсними договори відступлення права вимоги, суд дійшов висновку про відсутність права на звернення з вимогою про визнання договорів недійсними та про відмову в задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового збору у зв`язку з відмовою в позові покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 19.09.2025.

СуддяВ.В. Яковенко