Рішення від 22.09.2025 по справі 925/882/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2025 року Справа № 925/882/25

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури,

м. Черкаси в інтересах держави в особі:

Черкаської міської ради, м. Черкаси

до товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут», м. Черкаси

про стягнення 225 992 грн. 04 коп.

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернувся заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Черкаської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» про стягнення 225 992 грн. 04 коп., а саме: 125 080 грн. 80 коп. безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, 84 678 грн. 15 коп. інфляційних втрат та 16 233 грн. 09 коп. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 28 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Відповідач відзиву на позов суду не надав.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі від 28 липня 2025 року було направлено відповідачу за адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Гоголя, 274, м. Черкаси, 18002.

Однак вищевказана ухвала повернулася до суду 04 серпня 2025 року, у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 3 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином вважається, що відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 02 серпня 2025 року (день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут» у період з 29 жовтня 2020 року по 16 березня 2021 року здійснено реконструкцію будівлі універмагу з підвалом з добудовою та надбудовою третього поверху за адресою: Черкаська обл., Черкаський район, Черкаська територіальна громада, м. Черкаси, вул. Гоголя, 274.

Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1230.1 «Торгові центри, універмаги, магазини».

У подальшому Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради 24 березня 2021 року зареєстровано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів № ЧК122210318862, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Відповідно до зазначеного сертифікату об`єкт будівництва має такі основні показники:

- назва об`єкта: «Реконструкція будівлі універмагу з підвалом з добудовою та надбудовою третього поверху»;

- дата початку будівництва 29 жовтня 2020 року;

- дата завершення будівництва 16 березня 2021 року;

- дата реєстрації в ЄДЕССБ сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів 24 березня 2021 року;

- кошторисна вартість будівництва об`єкта 3 127 020 грн. 00 коп.;

- код ДКБС - 1230.1 торгові центри, універмаги, магазини.

У сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів від 24 березня 2021 року № ЧК122210318862 також зазначено, що замовник - товариство з обмеженою відповідальністю «Добробут» звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20 вересня 2019 року.

Згідно з частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначені правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

У статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (зі змінами) закріплювався обов`язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію».

У свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Порядок укладення договорів пайової участі за вказаною статтею Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь, яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта, протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід`ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об`єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі.

Отже, зі змісту статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачалося, якщо об`єкт будівництва не відносився до переліку об`єктів, у разі будівництва яких замовники не залучалися до пайової участі, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковував перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, було обов`язковим через пряму вказівку закону.

Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

20 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни, зокрема у Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» шляхом виключення із його тексту, зокрема статті 40, про що зазначено у частині 3 пункту 13 розділу І.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» набрав чинності 17 жовтня 2019 року, однак, Верховна Рада постановила, що пункт 13 розділ І цього Закону набирає чинності з 01 січня 2020 року (пункт 1 розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень).

Відповідно до частини п`ятої статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. За загальним правилом дія нормативного акта (чи його окремої частини) починається з моменту набрання ним чинності (якщо інше не передбачено нормативним актом), а завершується з моменту припинення його дії - календарної дати, з якої нормативний акт (чи його окрема частина) остаточно втрачає чинність.

Після 01 січня 2020 року набула чинності норма пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якою скасовано обов`язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Водночас у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» передбачено порядок пайової участі замовника будівництва, який впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Згідно з абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З 01 січня 2020 року у замовників будь-яких об`єктів будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Однак в абзаці 2 пункті 2 розділі ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об`єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01січня 2020 року), якщо станом на 01 січня 2020 року такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01 січня 2020 року.

Норми абзацу 1 та абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Так, в абзаці 2 пункті 2 розділі ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено:

- розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту - для житлових будинків 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України; - для нежитлових будівель та споруд - 4% загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом);

- порядок пайової участі - замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

При цьому не йдеться про наявність у замовника будівництва обов`язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі, як це було передбачено статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені - протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

При цьому судом було враховано правовий висновок, що наведений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2025 року зі справи № 914/3777/23.

Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 та постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, від 07 вересня 2023 року у справі № 916/2709/22.

Згідно, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX пайова участь не сплачується у разі будівництва:

-об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

-будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

-будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

-індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

-об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

-об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

-об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

-об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

-об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

-об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

-об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

-об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

-об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Добробут», як замовник будівництва об`єкта щодо реконструкції будівлі універмагу з підвалом з добудовою та надбудовою третього поверху за адресою: м. Черкаси, вул. Гоголя, 274, із заявою щодо розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури до виконавчого комітету Черкаської міської ради не звертався, та розрахунок розміру пайової участі у 2020 році не проводився (а.с. 41).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут» не сплачено грошові кошти у якості пайової участі замовників будівництва, у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, на користь Черкаської міської ради, у зв`язку із реконструкцією будівлі універмагу.

У зв`язку з наведеним вище, суд вважає, що в органу місцевого самоврядування виникло право вимагати стягнення грошових коштів в судовому порядку, обов`язок сплати яких встановлений Законом.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

У такому разі слід виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19.

Матеріалами справи підтверджується, що Черкаською міською радою товариству з обмеженою відповідальністю «Добробут» було направлено лист №7590-01-11, в якому зазначено, що відповідач повинен сплатити кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури міста щодо реконструкцією будівлі універмагу з підвалом з добудовою та надбудовою третього поверху, що станом на дату введення в експлуатацію об`єкту будівництва (24 березня 2021 року) складає 125 080 грн. 80 коп. (а.с. 43-44).

Згідно даних сертифіката від 24 березня 2021року № ЧК122210318862, кошторисна вартість будівництва об`єкта становить 3 127 020 грн. 00 коп.

Відсоток пайової участі нежитлової забудови, %: 4

Формула для розрахунку П = 4% *ЗКВ

Розмір пайової участі, тис. грн. П = 4% х 3127020,0 =125 080 грн. 80 коп.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач під час розгляду справи доводи прокурора не спростував, заперечень щодо розрахунку розміру пайової участі суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що замовник будівництва відповідач зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 910/9548/21.

Отже, з відповідача підлягає стягненню 125 080 грн. 80 коп. безпідставно збережених грошових коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прокурором заявлено вимогу про стягнення 84 678 грн. 15 коп. інфляційних втрат нарахованих за період з 25 березня 2021 року по 21 липня 2025 року, та 16 233 грн.09 коп. 3% річних нарахованих за період з 25 березня 2021 по 21 липня 2025 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року зі справи №201/9127/21 зазначила, що системний аналіз статей 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.

Особа не може вважатися такою, що має обов`язок повернути безпідставно набуте майно до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про самий факт свого безпідставного збагачення.

Під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб`єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, адже конструкція «особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави» зобов`язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з`ясування підстав володіння ним таким майном.

Отже, за загальним правилом, такий момент визначається як момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави. Це означає також, що, вирішуючи питання про момент, коли набувач не лише дізнався, але міг дізнатися, потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача.

Тож у кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що кондикційні зобов`язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи: підстави набуття такого майна не існувало навіть у момент отримання (набуття); підстава набуття існувала, але згодом припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо).З урахуванням викладеного момент виникнення кондикційного зобов`язання можна визначити: у випадку відсутності підстави набуття чужого майна - лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатись про безпідставність отримання майна; у випадку, коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, - сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави.

Остання група правовідносин характеризується тим, що особа утримує майно, яке вона має повернути потерпілому, у зв`язку з відпадінням підстави набуття цього майна. Це стосується вимог, щодо яких кондикційні правовідносини є субсидіарними (частина третя статті 1212 ЦК України), а саме: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Водночас, 07 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 910/3831/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз збут» до акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення 3 570 893,00 грн, в якій у пунктах 59, 60, 66, 69, 70 щодо моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна (стаття 1212 ЦК України) сформувала, зокрема, такі висновки: «Особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави, або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала, зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту коли підстава їх отримання відпала».

Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів, яке він не виконує добровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би зобов`язання повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.

Тобто Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 сформувала висновок щодо моменту виникнення у боржника прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, відповідно до якого таким моментом є момент одержання (набуття) особою безпідставно набутого майна.

У прийнятій постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 Велика Палата Верховного Суду, сформулювала новий висновок щодо такого моменту прострочення.

Оскільки, будівництво об`єкту завершено 16 березня 2021 року, а 24 березня 2021 року було зареєстровано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, то суд дійшов висновку, що нарахування інфляційних втрат та річних на прострочене грошове зобов`язання, в даному випадку, починаючи з 25 березня 2021 року є правомірним.

Здійснивши перевірку правильності нарахування річних та інфляційних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЗАКОН», судом встановлено, що наданий суду розрахунок річних є обґрунтованим та арифметично правильним.

Натомість інфляційні втрати за вказаний період становлять 84 258 грн. 63 коп.

Отже в цій частині позову з відповідача підлягає стягненню 84 258 грн. 63 коп. інфляційних втрат та 16 233 грн. 09 коп. 3 % річних, а в решті вимог слід відмовити.

З урахуванням наведеного позов підлягає задоволенню частково.

Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, господарський суд зазначає наступне:

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Враховуючи положення Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Системне тлумачення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, у зв`язку з порушенням вимог інвестиційного законодавства відповідачем, який ухилився від сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Черкаси до місцевого бюджету, а також через нездійснення Черкаською міською радою своїх повноважень щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом.

Вищевказані порушення містобудівного, інвестиційного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут» призвело до ненадходження до Черкаської міської ради коштів пайової участі, чим заподіяно матеріальної шкоди (збитків) Черкаській об`єднаній територіальній громаді в особі Черкаської міської ради.

Відповідно до ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України, позивачем може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено, що одним із основних принципів місцевого самоврядування є поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Тобто, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, цін та у галузі будівництва є Черкаська міська рада.

У свою чергу, окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та з урахуванням практики Верховного Суду виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді на адресу Черкаської міської ради було скеровано лист від 13 березня 2025 року № 54-1193ВИХ-25 стосовно сплати коштів пайової участі замовником будівництва об`єкта «Реконструкція будівлі універмагу з підвалом з добудовою та надбудовою третього поверху за адресою: Черкаська обл., Черкаський р-н, Черкаська територіальна громада, м. Черкаси, вул. Гоголя, 274», та стосовно вжитих заходів реагування щодо несплати.

Черкаська міська рада у відповіді на лист Черкаської окружної прокуратури №54-1193ВИХ-25 від 13 березня 2025 року, просила прокуратуру вжити заходів представництва органами прокуратури інтересів держави в особі Черкаської міської ради шляхом звернення з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» про стягнення заборгованості зі сплати коштів пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси (а.с. 42).

22 липня 2025 року Черкаська окружна прокуратура звернулась до Черкаської міської ради з листом, в якому на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила, що Черкаська окружною прокуратурою будуть вжиті заходи представницького характеру на захист державних інтересів шляхом звернення до господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» про стягнення із замовника будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Отже, враховуючи нездійснення позивачем заходів для звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.

Отже, підстав для залишення позову без розгляду не вбачається.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут», ідентифікаційний код 14187427, вул. Гоголя, буд. 274, м. Черкаси, на користь Черкаської міської ради ідентифікаційний код 25212542, вул. Байди Вишневецького, 36, м. Черкаси, - 125 080 грн. 80 коп. - безпідставно збережених коштів пайової участі, 84 258 грн. 63 коп. - інфляційних втрат, 16 233 грн. 09 коп. - 3 % річних.

3.В решті вимог в позові відмовити.

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» ідентифікаційний код 14187427, вул. Гоголя, буд. 274, м. Черкаси, на користь Черкаської обласної прокуратури, ідентифікаційний код 02911119, бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, р/р:UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України в м. Київ - 2 706 грн. 47 коп. судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 22 вересня 2025 року.

Суддя А.В.Васянович