Рішення від 19.09.2025 по справі 640/20869/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 вересня 2025 року Справа № 640/20869/21 ЗП/280/212/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді АртоузО.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного агентства України з управління зоною відчуження (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 37536183) про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державного агентства України з управління зоною відчуження (далі - відповідач) про зобов`язання вчинити дії, в якому просить суд:

зобов`язати Державне агентство України з управління зоною відчуження нарахувати за період з 01.06.2011 по 29.04.2021 та виплатити: середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 36095,13 грн; індексацію заборгованості із заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 1753,81 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 18324,63 грн.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 04.08.2005 по 31.05.2011 перебував у трудових відносинах з Державним департаментом-адміністрацією зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення. Проте, лише 30.04.2021 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі № 826/13941/15, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2020 у справі №286/14796/16 з позивачем проведено остаточний розрахунок. Позивач вважає, що у відповідача наявний обов`язок виплатити, також, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, індексацію заборгованості із заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, що відповідачем не здійснено. На підставі викладеного позивач звернувся з даним позовом до суду. Позивач просить суд задовольнити позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2021 відкрито провадження у адміністративній справі.

05 жовтня 2021 року на адресу суду надійшов відзив Державного агентства України з управління зоною відчуження згідно якого відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними, неаргументованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач звертався зі схожими вимогами, а саме про перерахунки заробітної плати, що свідчить про зловживання позивачем правом на звернення до суду, оскільки останній у жодній справі не скористався правом, наданим ст. 117 Кодексу законів про працю, та не заявив вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні чи індексації, компенсації втрати частини заробітної плати. ДАЗВ проведено усі належні розрахунки на виконання рішень суду у справах №826/13941/15, №826/14796/16. Таким чином, спір між позивачем та ДАЗВ про розміри належних звільненому працівникові сум вирішено та виконано в повному обсязі. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Позивачем 13.10.2021 надано до суду відповідь на відзив згідно якого позивач виконав все максимально можливе, щоби ДАЗВ України добровільно виплатив заборгованість із виплати заробітної плати, але результату це не дало, а тому єдиним шляхом вирішення проблеми було звернення до суду. Оскільки попередні позови вирішено на користь позивача в повній мірі, розмір належних позивачеві сум при звільненні та сума, що підлягала стягненню стягнута в повному обсязі, тому підстави для додаткового зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення відсутні. Позивач наполягає на задоволенні позову.

Відповідачем 27.10.2021 подано до суду заперечення на відповідь. Відповідач наполягає на тому, що позивач мав можливість звернутися до суду з вимогою про виплату середнього заробітку ще під час розгляду судових справ № 826/13941/15 та №826/14796/16 (набрало законної сили 02.12.2020). Отже, подальше звернення до суду для отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, індексації і компенсації заборгованості з моменту звільнення, свідчить у першу чергу не про відновлення порушеного права, а про бажання отримання безпідставних виплат з Державного бюджету України. Сума заробітної плати з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 40% за час роботи на державній службі у зоні відчуження нарахована в розмірі 940,35 грн. Після утримання податків (податок на доходи фізичних осіб 18% - 169,26 грн; військовий збір 1,5% - 14,11 грн) сума, яка підлягає індексації, становить 756,98 грн. Суму перераховано платіжним дорученням від 18.08.2020 № 150 на картковий рахунок ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк». Відповідач вважає вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду»(далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехіднихЗакону № 2825-IXз дня набрання чинності цимЗаконом Окружний адміністративний судміста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1,289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом передано справу до Запорізькому окружному адміністративному суду.

Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 20.02.2025.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.02.2025 позовну заяву прийнято до провадження та залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2025 справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2025 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.06.2025 о 12:00 год.

29 травня 2025 року на адресу суду надійшла заява позивача про надання доказів у справі в якій позивач просить суд зобов`язати Державне агентство України з управління зоною відчуження» нарахувати за період з 01.06.2011 по дату розгляду справи у суді та виплатити: середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52 141 грн. 62 коп.; індексацію заборгованості із заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 3 283 грн. 66 коп.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 34 634 грн. 86 коп.

Протокольною ухвалою суду від 05.06.2025 відкладено підготовче засідання у справі на 17.06.2025 о 10:00 год.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.06.2025 відкладено підготовче засідання у справі на 19.08.2025 о 10:30 год.

Позивач 16.07.2025 подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.08.2025 відкладено підготовче засідання у справі на 26.08.2025 о 09:30 год.

В підготовчому засіданні 26.08.2025 закінчено підготовчий розгляд справи та призначено справу до розгляду по суті в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 , з 04.08.2005 по 31.05.2011 перебував у трудових відносинах з Державним департаментом-адміністрацією зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, що підтверджується копією трудової книжки від 06.10.1970 НОМЕР_2 .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2015 у справі № 826/13941/15 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного агентства України з управління зоною відчуження про визнання таким п. 2 наказу № 02 від 25.01.2011, що втратив чинність з моменту його реєстрації - 25.01.2011, визнання таким, що втратив чинність наказ № 55-ос від 08.06.2012 з моменту його реєстрації - 08.06.2012 та зобов`язання вчинити дії, відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі № 826/13941/15 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2015задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2015скасовано в частинівідмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання провести перерахунок заробітної плати позивачу з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 40% за час роботи на державній службі у зоні відчуження з 19.03.2011 по 31.05.2011 та про зобов`язання надати довідку про заробітну плату, яка подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям та ухвалити нову постанову про задоволення цих позовних вимог, зобов`язано Державне агентство України з управління зоною відчуження надати ОСОБА_1 довідку про заробітну плату для перерахунку пенсії як непрацюючому державному службовцю та здійснити йому перерахунок та виплату заробітної плати з урахування надбавки за вислугу років у розмірі 40% за час роботи на державній службі у зоні відчуження з 19.03.2011 по 31.05.2011 у відповідності до ст. 33 Закону України «Про державну службу», з урахуваннямПостанови Кабінету Міністрів України «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження» № 831 від 10.09.2008.

На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі № 826/13941/15 перераховано 756,98 грн. заробітної плати (платіжне доручення від 18.08.2016 № 150).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2020 у справі №826/14796/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано Державне агентство України з управління зоною відчуження провести позивачу перерахунок розміру компенсації за 284 дні невикористаної щорічної та додаткової відпусток за період з 04 серпня 2005 року по 31 травня 2011 року, зважаючи на здійснений йому Державним агентством України з управління зоною відчуження перерахунок заробітної плати з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків за час роботи на державній службі у зоні відчуження з 19 березня 2011 року по 31 травня 2011 року на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року в адміністративній справі №826/13941/15 та відповідно до пункту 2 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100з виплатою нарахованої різниці, зобов`язано Державне агентство України з управління зоною відчуження здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки за роботу вахтовим методом у період з 01 липня 2009 року по 31 травня 2011 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 у справі № 826/14796/16 апеляційну скаргу Державного агентства України з управління зоною відчуження залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2020 - без змін

На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2020 у справі № 826/14796/16 перераховано платіжним дорученням від 28.04.2021 № 150 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 2088,75 грн, платіжним дорученням від 28.04.2021 № 154 надбавку за вахтовий метод роботи у сумі 7072,73 грн. (оплачено банком 30.04.2021).

Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Частиною першоюстатті 47 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України, тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зстаттею 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно достатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбаченастаттею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП Українистосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП Українистосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першійстатті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленимиЦивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.

Державним агентством України з управління зоною відчуження проведено фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати компенсації за невикористану відпустку та надбавку за вахтовий метод роботи при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а саме 30.04.2021.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач обґрунтовано вважає порушеним своє право на отримання відшкодування за затримку виплати спірної компенсації на підставі статті 117 КЗпП України.

У постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 340/1146/20.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 120/3857/19-а, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 (справа № 821/1083/17) та від 13.05.2020 (справа № 810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Таким чином, висновок, що положення статті 117 КЗпП Українине поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості, є помилковим.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вже встановлено судом, на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі № 826/13941/15 позивачу нараховано 940,35 грн заробітної плати (фактично перераховано платіжним дорученням від 18.08.2016 № 150 756,98 грн.).

Також, на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2020 у справі № 826/14796/16 нараховано компенсацію за невикористану відпустку у сумі 2594,72 грн (перераховано платіжним дорученням від 28.04.2021 № 150 2088,75 грн) та надбавку за вахтовий метод роботи у сумі 8 786,00 грн (платіжним дорученням від 28.04.2021 № 154 у сумі 7072,73 грн.).

Тобто, остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.04.2021 (дата проведення оплати банком).

Таким чином, строк затримки розрахунку з позивачем при звільненні з 01.06.2011 по 30.04.2021 становить 3622 календарні або 2520 робочих дні.

Обрахунок відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100(далі - Порядок №100), суми середнього заробітку виглядає наступним чином.

Відповідно до змісту пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Згідно довідки про розмір заробітної плати ОСОБА_1 від 16.05.2025 № 01-1590/13-25 за останні два місяці, що передують його звільненню, та пояснень позивача судом встановлено, що середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 398,02 грн. (13930,72 грн. (заробітна плата за березень-квітень 2011 року)/35 робочих днів (кількість відпрацьованих позивачем днів у березні-квітні 2011 року).

Отже, в даному випадку належна до виплати ОСОБА_1 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.06.2011 по 30.04.2021 складає 1003010,40 грн. (398,02*2 520 робочих дні).

Однак, сума несвоєчасно виплаченої при звільненні суми заробітної плати в розмірі 9918,46 грн. із сумою розрахованої компенсації за несвоєчасний розрахунок в розмірі 1003010,40 грн. не можна вважати співмірною.

За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру компенсації за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності.

Тож, у межах цієї справи належить застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, та враховувати нормистатті 117 КЗпП Україниу редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються нормстатті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 в справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 0,98% (9918,46 грн./ 1003010,40 грн. х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,98% розраховується наступним чином: 398,02 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,98%(коефіцієнт істотності частки) = 3,90 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 2 520 (днів затримки розрахунку) = 9 829,50 грн.

Відповідно до частини першоїстатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України). За приписами частини другоїстатті 6 КАС Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Таким чином, з огляду необхідність досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України у сумі 9 829,50 грн.

Щодо компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульованіЗаконом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159(далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Законупередбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно достатті 2 Законукомпенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Стаття 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 14.05.2019 у справі № 487/6312/16-а, які відповідно до частини п`ятоїстатті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування судом при вирішенні даної справи.

При цьому, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні по справі «Стреч проти Сполученого Королівства» («Stretch - United Kingdom» № 44277/98), в якому Суд, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Крім того, у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02) Європейський суд з прав людини надав тлумачення поняттю «майно» саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якого таке поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». При цьому, Суд зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна нормазакону, тобто встановленазакономнорма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Пунктом 4 Порядку № 159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення конкретної суми на користь позивача не підлягають задоволенню, оскільки повноваження суду при вирішенні справи визначеніст. 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч.2 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.

Зурахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що обрахунок суми компенсації втрати частини доходів позивача відноситься до дискреційних повноваження відповідача, відповідно до норм чинного законодавства.

Таким чином, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача нарахувати за період з 01.06.2011 по 29.04.2021 та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 18324,63 грн. не підлягає задоволенню, оскільки законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.

Щодо індексації заборгованості із заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати

Згідно з ч. 6 ст. 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР, у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставіЗакону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі Закон № 1282-XII) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1282-XII).

Як передбачено ст. 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 ст. 2 Закону № 1282-XII, п. 2 Порядку № 1078, закріплено, що об`єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Аналізуючи вказані положення законодавства, суд вважає що індексація є складовою частиною заробітної плати, а тому сума індексації включена до суми заборгованості із заробітної плати, яка, згідно отриманих вище висновків, підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Суд відхиляє посилання позивача на необхідність врахування процентних ставок по кредитам, середньозважених ставок по кредитам, курсу продажу валют (знецінення гривні) як такі не підлягають застосуванню у даному виді правовідносин.

Положеннямистатті 55 Конституції Українивизначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другоїстатті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановленихКонституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом ч.1ст.5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно зРішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечитиКонституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції Україний конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено уст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Правова позиція аналогічного змісту неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 31.01.2024 № 640/6129/22, від 20.12.2024 у справі № 815/5751/16, від 18.02.2025 у справі №260/5061/22, від 07.02.2025 у справі №990/54/24.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другоїстатті 77 КАС Україниобов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС Українипідтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги частково знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява підлягає частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 134, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного агентства України з управління зоною відчуження (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 37536183) про зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державного агентства України з управління зоною відчуження щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.06.2011 по 29.04.2021 включно.

Зобов`язати Державне агентство України з управління зоною відчуження нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2011 по 30.04.2021 в сумі 9 829,50 грн.

Зобов`язати Державне агентство України з управління зоною відчуження нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 19 вересня 2025 року.

СуддяО.О. Артоуз