Постанова від 18.09.2025 по справі 351/1935/21

Справа № 351/1935/21

Провадження № 22-ц/4808/1185/25

Головуючий у 1 інстанції СЕГІН І. .

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.

суддів Бойчука І. В.,

Пнівчук О. В.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петричка Олександр Євгенович, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Боднар Альона Миколаївна на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2025 року, в складі судді Сегіна І. Р., ухвалене в місті Стятин Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні2021року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимогимотивувала тим,що 28серпня 1997року міжпозивачкою та ОСОБА_1 був зареєстрованийшлюб.Від шлюбуу нихв 2002році народиласядочка ОСОБА_3 . Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2022 року шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано. За час спільного проживання як подружжя сторони починаючи з 2007 року розпочали будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 . Будівництво даного житлового будинку та господарських споруд здійснювалося протягом п`яти років, починаючи із 2007 року і закінчено у кінці 2011 року.

27 грудня 2011 року рішенням Підвисоцької сільської ради Снятинського району було надано право на отримання на даний житловий будинок свідоцтва про право власності і 29 грудня 2011 року відповідачу по справі було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

20 січня 2012 року даний житловий будинок був зареєстрований Коломийським МБТІ на відповідача.

06 вересня 2024 року представник позивачки звернулася до суду із заявою про зміну предмету позову, в якій вказала, що експертом запропоновано два варіанти поділу житлового будинку. Ознайомившись з обома варіантами, які відображені у висновку експерта № 232, позивач вважає за потрібне обрати саме перший варіант розподілу житлового будинку. А тому просить: провести поділ об`єкта спільної сумісної власності садибного (індивідуального) житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 , виділивши ОСОБА_2 49% (49/100 часток) житлового будинку до складу якого входять приміщення: 1 гараж площею 29,20 кв.м; 1-1 коридор площею 3,00 кв.м; 1-2 коридор площею 11,30 кв.м; 1-3 кухня площею 20,20 кв.м; 1-4 санвузол площею 5,20 кв.м; 1-5-1 кімната 1-5 (частина) площею 19,60 кв.м, що складає всього по будинку 88,50 кв.м., загальною вартістю 556981 грн.;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на зазначені 49% (49/100 часток) садибного (індивідуального) житлового будинку;

- присвоїти частині житлового будинку ОСОБА_2 окрему адресу (адресний номер): по АДРЕСА_1 ;

- виділити ОСОБА_1 51% (51/100 частку) садибного (індивідуального) житлового будинку, до складу якого входить: 1-5-2 кімната 1-5 (частина) площею 16,20 кв.м; ІІ сходова площею 6,40 кв.м; 1-6 коридор площею 5,70 кв.м; 1-7 коридор площею 11,00 кв.м; 1-8 гардеробна площею 6,10 кв.м; 1-9 кімната площею 18,60 кв.м; 1-10 санвузол площею 5,20 кв.м; 1-11 кімната площею 12,00 кв.м; 1-12 кімната площею 10,70 кв.м.;

- присвоїти частині житлового будинку ОСОБА_1 окрему адресу (адресний номер): по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати спільно співвласників демонтувати віконне заповнення в приміщенні поз. 1-5, на місці існуючої віконної пройми влаштувати дверну пройму, частково розібравши підвіконну частину стіни, розділити приміщення житлової кімнати поз. 1-5 на два приміщення житлових кімнат, приміщення житлової кімнати поз. 1-5-1 площею 19,60 кв.м. та інше приміщення житлової кімнати зі сходовою кліткою поз. 1-5-2 площею 16,20 кв.м, влаштувавши перегородку; відділити новостворене приміщення поз.1-5-2 від приміщення поз. 1-2, влаштувавши перегородку; демонтувати існуюче дверне заповнення та закласти дверну пройму між приміщенням поз. І та територією двору; розділити мережі енергоносіїв та їх облік, а також, систему опалення: привести віконні пройми, а також утеплення стін у відповідність до державних будівельних норм;

- залишити колодязь, вигріб, огорожу з воротами та хвірткою в спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації за відхилення часток у розмірі 10698,50 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору у розмірі 5676,80 грн., 12873 грн. витрат, пов`язаних із проведенням судової інженерно-технічної експертизи та 407763,25 грн. витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Поділено між співвласниками ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 , згідно з висновком експерта № 232 від 22.11.2023р., за запропонованим експертом 1 варіантом розподілу, виділивши ОСОБА_2 , як першому співвласнику 49/100 часток, та ОСОБА_1 , як другому співвласнику 51/100 частку, наступні приміщення, а саме:

Виділено ОСОБА_2 в натурі наступні приміщення по житловому будинку:

- 1 - гараж площею 29,20 кв.м;

- 1-1 - коридор площею 3,00 кв.м;

- 1-2 - коридор площею 11,30 кв.м;

- 1-3 - кухня площею 20,20 кв.м;

- 1-4 - санвузол площею 5,20 кв.м;

- 1-5-1 - кімната 1-5 (частина) площею 19,60 кв.м.

Виділено ОСОБА_1 в натурі наступні приміщення по житловому будинку:

- 1-5-2 - кімната 1-5 (частина) площею 16,20 кв.м;

- ІІ - сходова площею 6,40 кв.м;

- 1-6 - коридор площею 5,70 кв.м;

- 1-7 - коридор площею 11,00 кв.м;

- 1-8 - гардеробна площею 6,10 кв.м;

- 1-9 - кімната площею 18,60 кв.м;

- 1-10 - санвузол площею 5,20 кв.м;

- 1-11 - кімната площею 12,00 кв.м;

- 1-12 - кімната площею 10,70 кв.м.

Спільно співвласникам необхідно:

- демонтувати віконне заповнення в приміщенні поз. 1-5, на місці існуючої віконної пройми влаштувати дверну пройму, частково розібравши підвіконну частину стіни;

- розділити приміщення житлової кімнати поз. 1-5 на два приміщення житлових кімнат, приміщення житлової кімнати поз. 1-5 площею 19,60 м.кв. та інше приміщення житлової кімнати зі сходовою клітиною поз. 1-5-2 площею 16,20м. кв., влаштувавши перегородку;

- відділити новостворене приміщення поз. 1-5-2 від приміщення поз. 1-2, влаштувавши перегородку;

- демонтувати існуюче дверне заповнення та закласти дверну пройму між приміщенням поз. І та територією двору;

- розділити мережі енергоносіїв та їх облік, а також систему опалення;

- привести віконні пройми, а також утеплення стін, у відповідність до державних будівельних норм.

Залишено в спільному користуванні співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : колодязь, вигріб, огорожу з воротами та хвірткою.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 10698,50 грн. компенсації за відхилення рівності часток співвласників, 5676,80 грн. судового збору та 120000 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат ПетричкаО.Є.посилаючисьна неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким поділити спірний житловий будинок між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно з висновком експерта № 232 (варіант розподілу № 1), виділивши ОСОБА_1 49/100 частки спірного житлового будинку, як першому співвласнику з приміщеннями (першого поверху), ОСОБА_2 , як другому співвласнику 51/100 частку житлового будинку з приміщеннями (другого поверху); стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за відхилення рівності часток в розмірі 10698, 50 грн, судові витрати розподілити між сторонами пропорційно, в іншій частині рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи доводиапеляційної скаргипредставник ОСОБА_1 адвокат Петричка О. Є. зазначає, що суд як підставу для виділення позивачці першого поверху спірного будинку посилався на технічний звіт судмедексперта, який він розцінив як перешкоду позивачці користуватися другим поверхом, оскільки згідно цього звіту у ОСОБА_2 наявні певні патології та хвороби. Однак, зі змісту вказаного документу вбачається лише те, що професійна робоча діяльність становить шкоду для здоров`я позивачки,однак апелянт вважає, що такі обмеження не є безумовною перешкодою для користування приміщеннями на другому поверсі. Важливим є те, що ОСОБА_2 , встановленої групи інвалідності не має, а тому перешкоди у користуванні другим поверхом відсутні.

До того, ОСОБА_1 наголошує, що позивачка не має реального наміру користуватись об`єктом спору, що і підтверджується доводами представника ОСОБА_2 , яка неодноразово заявляла про те, що позивачка розглядає варіант продажу частки будинку.

Крім того, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції критично оцінив доводи відповідача про необхідність виділення саме йому як першому співвласнику першого поверху будинку з урахуванням того, що у нього окрім збудованого гаража на першому поверсі спірного будинку є ще гаражний бокс, який розміщений окремо від будинку та який на думку суду можна використовувати, як альтернативу гаражу. З таким висновком не погоджується, оскільки дане приміщення є тимчасовою спорудою, зведеною для підприємницької діяльності, таке приміщення має інше цільове призначення та згідно технічних характеристик не може використовуватися як гараж, а тому воно не придатне для зберігання транспортного засобу.

Щодо критичної оцінки судом доводів відповідача про наявність електричних мереж, пов`язаних із сонячними панелями, то апелянт вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі не дослідив обставин справи в цій частині. Адже, відповідач неодноразово наголошував, що ним у гаражне приміщення, яким обладнаний перший поверх будинку заведені електромережі від стаціонарно встановлених сонячних панелей. Сонячні панелі не є мобільним обладнанням вони закріплені стаціонарно, а електричні комунікації прокладені підземним способом, безпосередньо до гаражного приміщення першого поверху, де вбудований пульт керування у стіну. Вказані обставини свідчать, що передача гаражного приміщення іншій стороні без урахування цих технічних особливостей є невиправданою, технічно нераціональною та може призвести до обмеження прав відповідача на користування належним йому обладнанням.

Також, не погоджується з рішенням суду у частині розподілених судом процесуальних витрат, оскільки вони не можуть бути покладені лише на відповідача, а повинні бути розподілені між сторонами пропорційно.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Боднар А. М. посилаючись нанеповне з`ясуваннясудом обставин,що маютьзначення длясправи,просить рішеннясуду в частині стягнення витрат на правничу допомогу скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 407763,25 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у даній справі є помилковими, оскільки сума витрат є обґрунтованою, підтвердженою належними доказами та відповідає принципам розумності й пропорційності, передбаченим законодавством. Так, позивачем було надано усі докази на підтвердження понесених судових витрат , заперечень проти стягнення витрат на правничу допомогу відповідач не надавав. Відтак, суд не мав підстав для зменшення заявленої суми витрат, оскільки відповідач не довів необґрунтованість чи непропорційність витрат.

Крім того, звертають увагу на те, що справа відноситься до категорії з високою складністю, що зумовлена тривалістю судового розгляду (з 2021 року), значною кількістю процесуальних дій, включаючи підготовку позовної заяви, клопотань, заперечень, участі у численних судових засіданнях, а також необхідністю залучення значних професійних ресурсів.

У відзивіна апеляційнускаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Боднар А. М. зазначає, що відповідач заперечуючи поділ майна подружжя, альтернативного способу поділу майна, зокрема, щодо залишення за ним першого поверху разом з гаражем, шляхом подання зустрічного позову не пропонував. Крім того, процесуальних підстав вимагати відмовити у задоволенні позову відповідач не мав, оскільки суд не наділений повноваженнями частково задовольняти позов шляхом виділення позивачу іншого майна, бо це фактично означало б зміну предмета позову, що суперечить нормам ЦПК. Відтак, просить подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат ПетричкаО.Є.зазначає,що доводипозивачки єнеобґрунтованими узв`язку зчим незаслуговують наувагу.Тому,просив апеляційнускаргу ОСОБА_2 , залишити без задоволення, рішення скасувати та ухвалити нове рішення з врахуванням вимог викладених у апеляційній скарзі ОСОБА_1 .

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 адвоката Боднар А. М., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Петрички О. Є., які бралиучасть усудовому засіданнів режиміВКЗ тапросили скаргизадовольнити,дослідивши матеріалисправи,перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційнихскарг,колегія суддівдійшла висновку,що апеляційніскаргине підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , шляхом виділення останній приміщення першого поверху спірного житлового будинку, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин, що мають істотне значення для справи, а саме ступеню трудової та фінансової участі позивачки в створенні спільного майна, тривалості розгляду справи, надмірної кількості доказів у справі, подання відповідачем зустрічного позову з метою затягування розгляду справи та подальшої його відмови від зустрічного позову, визнання первісного позову, як зловживання своїми правами на захист.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитись з наступних підстав.

Судом встановлено,що сторони перебували у шлюбі з 28 серпня 1997 року, який рішенням Снятинського районного суду від 17 лютого 2022 року, справа № 351/1542/21, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Від даного шлюбу у сторін є донька ОСОБА_3 , 2002 року народження.

За час перебування у шлюбі, за спільні кошти сім`ї, про що не заперечує відповідач, сторони по справі побудували житловий будинок, загальною площею -180,6 кв. м., житловою площею - 77,1 кв. м та господарські будівлі, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29.12.2011р., виданим виконавчим комітетом Підвисоцької сільської ради на власника ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 20 січня 2017 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Спірні правовідносини стосуються розірвання шлюбу та поділу майна, набутого сторонами під час перебування у шлюбі.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що: «… у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановивши обсяг майна, яке було набуте подружжям у період шлюбу, взявши до уваги його вартість та наявність конфліктів при його спільному використанні, суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку щодо необхідності поділу спільного сумісного майна сторін, а також неможливості спільного використання такого майна.

Судом першої інстанції було обґрунтовано враховано однотипність за призначенням та технічними характеристиками спірного житлового будинку, способи і порядок його фактичного використання сторонами та поділено спільне сумісне майно подружжя між сторонам з урахуванням необхідності дотримання принципу рівності та справедливості.

Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду апеляційної інстанції зі скаргою, ОСОБА_1 зазначає, що не погоджується з розподілом між сторонами житлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 .З цього приводу варто зазначити наступне.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Для приватного права притаманна така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

При вирішенні спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ в інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення.

Таким чином,обрання судомпри вирішенніспору варіантуподілу майнаподружжя,при наявностівимоги пройого поділ,відмінного відтого,про якийпросять сторониу справі,не можебути розціненеяк вихідсуду замежі позовнихвимог,оскільки позовнавимога це поділмайна подружжя,і вонає незмінноюпри будь-якомуваріанті йогоподілу.Подібні висновкивикладено упостановах ВерховногоСуду від24жовтня 2024у справі№ 753/10230/20, провадження № 61-9726св23, від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714св22, від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20, провадження № 61-7951св23.

Таким чином,суд першоїінстанції,здійснивши поділспільного житловогобудинку відповіднодо запропонованогоу висновкуексперта варіанту№ 1,враховуючи позиціїсторін,вважав задоцільне приміщенняпершого поверхубудинку залишитиза позивачем,що відповідає засадам законності, розумності та справедливості.

Щодо доводу апеляційної скарги про те, що технічний звіт судмедексперта про наявність у ОСОБА_2 певних патологій та хвороб не є безумовною перешкодою для користування позивачем приміщеннями на другому поверсі, а також, що обмеження, зазначені у звіті стосуються виключно професійної діяльності, то такий на увагу не заслуговує.

Згідно з наданим технічним звітом судово-медичного експерта, у ОСОБА_4 діагностовано низку серйозних патологій хребта, зокрема:

- антелістез хребців шийного відділу С3-С4;

- міжхребцева грижа С3-С4, С4-С5, С5-С6, D6-D7, D10-D11та D11-D12;

- остеофітоз С5-С6, D5-D6, D7-D8, D8-D9 з постійним лікуванням за допомогою протизапальних та знеболювальних препаратів;

- головний біль напруги з лікуванням за допомогою антидепресантів та анальгетиків;

- ендометріоз з лікуванням за допомогою естро-прогестеронів (т. 4, а. с. 89).

У звіті також зазначено, що ці захворювання призводять до інвалідності, яка більш ніж на 2/3 обмежує виконання професійної діяльності, а також, що будь-яка діяльність, яка створює надмірне навантаження на хребет, може призвести до погіршення стану здоров`я.

Твердження ОСОБА_1 про те, що позивачка фактично будинком не користується, оскільки проживає в Італії не є підставою для обмеження її права на рівний поділ майна у відповідності до ст. 60, 70 СК України.

Також апелянт не погоджується з виділенням йому судом гаражного боксу, як альтернативою гаражу, оскільки дане приміщення є тимчасовою спорудою, яка має інше цільове призначення та згідно технічних характеристик не може використовуватися як гараж, а тому він не придатний для зберігання транспортного засобу.

Водночас доказів на підтвердження непридатності даної споруди для зберігання транспортного засобу відповідачем надано не було. Відсутність можливості під`їзду до вищевказаної споруди, на які посилається скаржник, не є безумовною перешкодою для використання приміщення, як гаража.

Твердження ОСОБА_1 про відсутність у позивачки водійського посвідчення на увагу суду, також не заслуговує, оскільки, як слушно зазначено представником позивачки таке може бути отримане ОСОБА_2 в майбутньому, а гаражне приміщення може використовуватися не лише для зберігання автомобіля, але й для інших потреб, зокрема для зберігання особистих речей, спортивного інвентарю, садового приладдя, обладнання тощо.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт наявності стаціонарних сонячних панелей та їх під`єднання виключно до першого поверху будинку, що обмежить права відповідача на користування обладнанням у разі передачі гаражного комплексу позивачці, підлягають спростуванню. Адже, доказів того, що під`єднання сонячних панелей не може бути перенесене, апелянтом не надано, як і не надано технічної документації, висновків експертів, які б підтверджували значну складність, чи неможливість такого перенесення.

Інші доводи наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позову в цій частині.

Щодо оскарження ОСОБА_2 рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2025 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питанняпро стягненняз відповідачана користьпозивачки витратна професійнуправничу допомогу,судом першоїінстанції врахованопредмет таскладність справи,час,необхідний длявчинення дійі наданняпослуг,зазначених вактах наданихпослуг,а такожзасади пропорційності,розумності,справедливості таспівмірності,у відповідностідо якихсуд дійшоввисновку простягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 120000грн.витрат направову допомогуз 407763,25 грн. заявлених.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2022 року між ОСОБА_2 та адвокатським об`єднанням «МІЛЛЕР» було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 833/3/13-05-2022 (т. 4, а. с. 12-19).

Відповідно до додаткових угод № 1 та № 2, актів наданих послуг № 13 від 13 березня 2023 року, № 19 від 19 квітня 2023 року, № 26 від 26 червня 2023 року, № 27 від 27 липня 2023року, № 16 від 16 серпня 2023 року, № 22 від 22 грудня 2023 року, № 26 від 26 січня 2024 року, № 27 від 27 лютого 2024 року, № 22 від 22 квітня 2024 року, № 16 від 16 травня 2024 року, № 21 від 21 червня 2024 року, № 24 від 24 вересня 2024 року, № 24 від 24 жовтня 2024 року, № 23 від 23 січня 2025 року, № 19 від 19 лютого 2025 року, адвокатське об`єднання «МІЛЛЕР» надало, а замовник ОСОБА_2 прийняла юридичні послуги, загальна вартість яких становить 407 763, 25 грн.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із запереченнями щодо стягнення витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_2 , такі ж заперечення містяться і в поданому представником відповідача відзиві на апеляційну скаргу (т. 4, а. с. 193- 198).

В постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином з огляду на вищенаведене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з урахуванням заявленого відповідачем заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, зменшив розміру витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 з 407763,25 грн до 120000 грн.

Аргументи апелянтки про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом першої інстанції у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним скаржницею у скарзі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петричка Олександр Євгенович, та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Боднар Альона Миколаївна залишити без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2025 року.

Судді В. М. Барков

І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук