Постанова від 24.09.2025 по справі 750/15144/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 вересня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/15144/24

Головуючий у першій інстанції - Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1137/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцька Н.В., Шитченко Н.В.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Житлокомунпостачторг»

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Житлокомунпостачторг» про витребування квартири (суддя Маринченко О.А.), ухвалене о 12 год. 59 хв. у м.Чернігів, повний текст рішення складено 18 квітня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про витребування від Приватного акціонерного товариства «Житлокомунпостачторг» (далі - ПрАТ «Житлокомунпостачторг») квартири АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що між сторонами 20 серпня 2021 року було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, предметом якого є купівля майнового права вимоги щодо набуття права власності на об`єкт «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_2 від 12.02.2020 року, укладеного між ПрАТ «Житлокомунпостачторг» та КТ «ТОВ «Поліссяєвробуд» на квартиру АДРЕСА_3 , яка вводиться в експлуатацію 30.12.2021 року». ОСОБА_1 вказує, що з її боку було повністю виконано зобов`язання, передбачені п.4.1. договору - перерахування грошових коштів у розмірі 1 331 400 грн, отже до неї перейшло право вимоги до КТ «ТОВ «Поліссяєвробуд» на об`єкт договору, тобто позивачка стала новим кредитором щодо квратири №62, яка будувалася. Станом на 30 грудня 2021 року будинок в експлуатацію введено не було. За доводами позивачки, відповідач 27 вересня 2024 року зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру, чим порушує право ОСОБА_1 на квартиру, не визнає за нею статусу нового кредитора. Вважає, що саме позивачка є особою, яка набуває первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Житлокомунпостачторг» 10000 грн витрат на правничу допомогу; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 жовтня 2024 року в справі № 750/14524/24, у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ПрАТ «Житлокомунпостачторг». Рішення суду мотивовано тим, що позивачка не набула у власність спірне нерухоме майно, а тому обраний нею спосіб захисту порушеного права, передбачений статтею 387 Цивільного кодексу України (віндикація), не може бути застосований до спірних правовідносин.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на дату введення житлового будинку в експлуатацію у позивачки було відсутнє зобов`язання здійснити остаточний розрахунок за результатами технічої інвентаризації квартири, оскільки технічний паспорт на квартиру був виготовлений вже після цієї події, а відповідно до п.3.4. договору купівлі-продажу відповідач міг змінити вартість квартири виключно після остаточного обміру та отримання документів від БТІ у м.Чернігові. ОСОБА_1 вважає, що нею було сплачено вартість майнових прав на квартиру в обсязі, яка перевищує її грошові зобов`язання за договором купівлі-продажу, підстави для одностороннього розірвання договору відповідачем були відсутні, договір не є розірваним, відповідач протиправно та без наявних підстав відмовився від виконання своїх зобов`язань, його дії щодо реєстрації за собою права власності на квартиру є незаконними, порушують право власності позивачки на майнові права, які після введення житлового будинку в експлуатацію трансформувались у право власності на квартиру. При цьому позивачка вважає, що нею було обрано належний спосіб захисту своїх порушених прав, передбачений ст.387 ЦК України (віндикацію), оскільки відповідач протиправно зареєстрував на себе право власності на новостворене майно без наявних майнових прав на нього, а позивачка як справжній власник майнових прав здійснює їх захист шляхом віндикації об`єкта таких майнових прав. За доводами ОСОБА_1 , висновки суду першої інстанції про те, що вона не набула у власність спірне нерухоме майно, не відповідають положенням законодавства, яке регулює відносини у сфері виникнення права власності на нерухоме майно та його державної реєстрації і спростовуються висновками щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Також звертає увагу, що судом не було застосовано положення Закону України «Про захист прав споживачів», хоча метою укладення позивачкою договору купівлі-продажу в кінцевому результаті було набуття у власність квартири для задоволення особистих побутових потреб у житлі, а не задля підприємницької діяльності. Позивачка зазначає, що в рішенні суду не було відображено факту виставлення їй рахунку-фактури №СФ-0000004 від 27 серпня 2024 року на суму 175 200 грн, хоча він має істотне значення, і не було досліджено обставини відповідності листування через месенджер Viber умовам договору купівлі-продажу. Крім того, вказує, що суд порушив норми ст.189, 209 ЦПК України в частині закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті без залучення до матеріалів справи усіх доказів, що раніше були витребувані судом.

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Житлокомунпостачторг» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач вказує, що твердження позивачки про надмірну сплату грошових коштів за договором є необґрунтованими, оскільки 20 серпня 2021 року сторонами було укладено Додаткову угоду, якою змінено ціну договору. Вважає, що при застосуванні п.3.6. договору варто керуватися саме редакцією договору ПрАТ «Житлокомунпостачторг», оскільки примірник договору позивачки містить незасвідчені виправлення. За доводами відповідача, ОСОБА_1 не було дотримано обов`язку з перерахунку грошових коштів у розмірі 951 000 грн у встановлений в п.3.6. Договору строк. ПрАТ «Житлокомунпостачторг» вказує, що у зв`язку з розірванням договору та припиненням зобов`язань сторін по ньому у ОСОБА_1 відсутнє суб`єктивне цивільне право, яке б підлягало захисту в судовому порядку. Звертає увагу, що у відповідача виник лише обов`язок передати право вимоги на право вимоги на квартиру (тобто право зобов`язального характеру), а не передати право вимоги безпосередньо на квартиру (тобто речове право на майно), отже посилання позивачки на застосування норм про купівлю-продаж майнових прав є хибним та помилковим, оскільки до правовідносин між сторонами слід застосовувати норми про купівлю-продаж права вимоги. ПрАТ «Житлокомунпостачторг» вказує, що позивачка не має правових підстав для визнання її первісним власником нерухомого майна, адже ні ОСОБА_1 , ні ПрАТ «Житлокомунпостачторг» не наділені жодними ознаками учасників інвестиційної діяльності в сфері фінансування будівництва житла, а укладений між ними договір купівлі-продажу права вимоги не є інвестиційним договором у розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність» та Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Посилання позивачки на норми законодавства України про захист прав споживачів вважає новими підставами позову, які не заявлялися ні під час позовної заяви, ні під час подання відповіді на відзив.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що 12 лютого 2020 року між Приватним акціонерним товариством «Житлокомунпостачторг» (замовник) та Командитним товариством «Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліссяєвробуд» (генпідрядник) укладено договір на будівельно-монтажні роботи по об`єкту «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 », за умовами якого замовник доручає, а генеральний підрядник зобов`язується виконати будівельно-монтажні роботи на об`єкті «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 » відповідно до умов цього договору (а.с. 65-68). Пунктом 3.1. договору встановлено, що генпідрядник зобов`язується виконати роботи: початок робіт - лютий 2020, закінчення робіт - грудень 2021.

Додатковою угодою №1 від 23 грудня 2021 року доповнено вказаний договір п.3.1 і викладено його в наступній редакції: генпідрядник зобов`язується виконати роботи в терміни: початок робіт - лютий 2020, закінчення робіт - червень 2024 (а.с.69).

20 серпня 2021 року між ПрАТ «Житлокомунпостачторг» (Сторона 1) та фізичною особою ОСОБА_1 (Сторона 2) укладено договір купівлі-продажу права вимоги, предметом якого є купівля майнового права вимоги щодо набуття права власності на об`єкт - право вимоги за договором на будівельно-монтажні роботи по об?єкту: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_2 від 12 лютого 2020 року, укладеного між ПрАТ «Житлокомунпостачторг» та КТ «ТОВ «Поліссяєвробуд» на квартиру АДРЕСА_3 , яка вводиться в експлуатацію 30 грудня 2021 року (а.с. 14-17, 60-63).

Загальна вартість об`єкта на момент укладення цього договору (досягнення усіх істотних умов та його підписання сторонами) становить 951 000 грн, без ПДВ. Ціна 1 квадратного метру площі об?єкта складає: 10 000 грн без ПДВ (пункти 3.2., 3.3. договору).

У пункті 3.6. договору зазначено, що Сторона-2 зобов`язана перерахувати на поточний рахунок Сторони-1 даного договору грошові кошти в розмірі 951 000 грн протягом 10 календарних днів з дати підписання даного договору. Сторона-2 зобов`язана здійснити остаточний розрахунок за даним договором в строк не пізніше дати вводу в експлуатацію будинку, про що буде вивішено оголошення на об`єкті (будинку) (п.3.7. договору).

20 серпня 2021 року між ПрАТ «Житлокомунпостачторг» (Сторона 1) та ОСОБА_1 (Сторона 2) укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу права вимоги від 20 серпня 2021 року, відповідно до якої сторони домовилися змінити ціну договору і викласти пункт 3.2. та пункт 3.3. договору купівлі-продажу права вимоги від 20 серпня 2021 року в наступній редакції: 3.2. Загальна вартість об?єкта 1 331 400 грн без ПДВ. 3.3. Ціна 1 (одного) квадратного метру площі об`єкта складає 14 000 грн без ПДВ. (а.с. 64).

У період з 25 серпня 2021 року до 17 січня 2022 року позивачка сплатила відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 1 331 400 грн, що підтверджується копіями квитанцій на а.с.18-20.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 09 травня 2024 року № 288 присвоєно адресу об?єктам будівництва, зокрема, багатоквартирному житловому будинку Приватного акціонерного товариства «Житлокомунпостачторг», який будується на підставі дозволу на виконання будівельних робіт по АДРЕСА_4 (а.с. 21-24).

27 серпня 2024 року відповідачем виставлено позивачці рахунок-фактуру № СФ-0000004 від 27 серпня 2024 року на суму 175200 грн (а.с. 70).

05 вересня 2024 року замовнику - Приватному акціонерному товариству «Житлокомунпостачторг» видано сертифікат № ЧГ122240826932, який підтверджує введення будинку за адресою: АДРЕСА_2 в експлуатацію (а.с. 71-75).

У копії технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , який виготовлений 06 вересня 2024 року суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_2 , зазначено, що загальна площа приміщень, підрахована за формулами розрахунку площі становить 97,7 кв.м (а.с.130-136).

ПрАТ «Житлокомунпостачторг» 05 вересня 20214 року в месенджері Viber на номер телефону НОМЕР_1 направлено фото рахунку-фактури № СФ-0000004 від 27 серпня 2024 року та лист Приватного акціонерного товариства «Житлокомунпостачторг» № 24 від 05 вересня 2024 року (а.с. 80-81).

У листі ПрАТ «Житлокомунпостачторг», адресованого на ім`я ОСОБА_1 , №24 від 05 вересня 2024 року зазначено про те, що 05 вересня 2024 року будинок АДРЕСА_2 було введено в експлуатацію, про що було повідомлено шляхом розміщення оголошення на об`єкті будівництва. Запропоновано позивачці здійснити остаточний розрахунок з ПрАТ «Житлокомунпостачторг» в термін до 10 вересня 2024 року. Попереджено, що у разі недотримання умов договору по остаточному розрахунку товариство має право в односторонньому порядку достроково розірвати Договір купівлі-права вимоги від 20 серпня 2021 року (а.с.77).

Листом №12/09 від 12 вересня 2024 року ПрАТ «Житлокомунпостачторг», яке направлено на номер телефону НОМЕР_1 , повідомлено позивачці, що у зв`язку з порушенням нею умов договору купівлі-продажу права вимоги від 20 серпня 2021 року товариством прийнято рішення про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку відповідно до п.6.5 договору; запропоновано терміново надати лист з актуальними реквізитами для повернення сплачених грошових коштів (а.с.85).

13 вересня 2024 року від фізичної особи ОСОБА_3 на рахунок Приватного акціонерного товариства «Житлокомунпостачторг» було здійснено оплату в розмірі 175 200 грн. У призначенні платежу вказано «Оплата згідно Рах-Факт СФ-0000004 від 27.08.2024 по договору купівлі-продажу права вимоги від 20.08.2021 р., ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_2 , що підтверджується випискою по рахунку відповідача за 13 вересня 2024 року (а.с. 86).

Листом №44 від 23 вересня 2024 року, направленим засобами телекомунікаційного зв?язку в месенджер Viber на номер телефону НОМЕР_1 , ПрАТ «Житлокомунпостачторг» повідомило позивачку про необхідність надання заяви за власним підписом із зазначенням актуальних реквізитів для повернення сплачених коштів (а.с. 87).

Листи за №12/09 від 12 вересня 2024 року та за №44 від 23 вересня 2024 року від імені ПрАТ «Житлокомунпостачторг» були підписані представником товариства за довіреністю Євгенієм Сороновичем. На підтвердження повноважень представника діяти від імені товариства надано довіреність від 03.07.2023 року та довіреність від 01.07.2024 року.

27 вересня 2024 року за ПрАТ «Житлокомунпостачторг» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 26-28).

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 року у справі №910/19199/21 зауважила, що відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором.

Отже, положення ЦК України(зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія.

У цій справі судом встановлено, що за договором купівлі-продажу права вимоги від 20.08.2021 року ПрАТ «Житлокомунпостачторг» зобов`язується передати право вимоги на квартиру АДРЕСА_3 з повним комплектом опоряджувальних робіт на прибудинковій території, яка вводиться в експлуатацію 30 грудня 2021 року, а ОСОБА_4 зобов`язувалась здійснити оплату за даним Договором в порядку та на умовах встановлених договором.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини третьої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору купівлі-продажу права вимоги повинні застосовуватись положення законодавства щодо договорів купівлі-продажу

Договір про відступлення прав вимоги у сфері купівлі нерухомості регулюється положеннями Цивільного кодексу України. За цим договором первісний кредитор передає іншій особі свої права вимоги до забудовника чи продавця квартири. Новий кредитор стає стороною правочину та отримує ті ж самі права, що і попередній учасник.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

За положеннями статті 216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, аналізований у справі договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

На підставі наведених норм, договір купівлі-продажу права вимоги майнового права, щодо набуття права власності на квартиру від 20 серпня 2021року є нікчемним, адже під час його укладення не дотримано форму нотаріального посвідчення.

Наслідки нікчемності правочину, у тому числі обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином), також настають для сторін у силу вимог закону.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. висновки у пунктах 72. - 76. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75. рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5., 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібну правову позицію сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_5 вважала, що вона на підставі договору купівлі-продажу права вимоги від 20.08.2021 року, виконавши всі зобов`язання за договором, після введення будинку в експлуатацію набула прав на квартиру АДРЕСА_1 , як це передбачено зазначеним договором, і тому має право звернутись до суду з позовом речово-правового характеру про витребування майна від відповідача.

Натомість, наслідки нікчемності правочину передбачають обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином), які настають для сторін у силу вимог закону.

Так, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі №127/13491/21-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

У особи виникає зобов`язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вище вказаного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з мотивів викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Практика Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, зроблено висновок, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Житлокомунпостачторг» заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу із зазначенням розміру понесених витрат та додано до відзиву договір про надання правової ( правничої) допомоги № 26/05-1 від 26.05.2025 року, платіжну інструкцію від 29.05.2025 року, ордер № 1129650.( а.с. 200-202)

Від сторони позивача надійшло заперечення проти заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. В запереченні представник позивача зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, які б свідчили про наявність законних підстав для відшкодування заявлених стороною позивача витрат на професійну правничу допомогу. Надана платіжна інструкція кредитового переказу коштів №9547 від 29.05.2025 року не є належним підтвердженням того, що відповідач сплатив кошти на надану професійну правничу допомогу. Позивачка вважає також, що розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є надмірним з огляду на незмінність позиції адвоката у суду першої та апеляційної інстанції, необхідності вивчати додаткові дждерела права, законодавства, що регулює спір у цій справі, та обирати стратегію правового захисту, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження яих адвокат витратив би значний час. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторни за договором.

Апеляційний суд погоджується з доводами заперечення проти заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, зокрема, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а оскаржуване судове рішення - змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, обсяг наданих заявнику послуг, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, зокрема про те, що не було необхідності вивчати додаткові дждерела права, законодавства, що регулює спір у цій справі, та обирати стратегію правового захисту, відзив на апеляційну скаргу та відзив на позовну заяву мають аналогічні аргументи, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про відшкодування витрат понесених відповідачем та стягнення з позивачки на його користь 10000 грн.

При цьому доводи заперечень проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу щодо відсутності в матеріалах справи доказів на понесення таких витрат, не заслуговують на увагу суду.

Так, пунктом 1.1 Договору про надання правової ( правничої) допомоги № 26/05-1 від 26.05.2025 року сторони договору передбачили, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу: а саме підготувати та подати до Чернігівського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.04.2025 року у справі № 750/15144/24 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Житлокомунпостачторг» про витребування квартири із чужого незаконного володіння та здійснити представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції. Пунктом 4.2 зазначеного договору сторони передбачили, що розмір гонорару є договірною ціною сторін. За домовленістю сторін, розмір гонорару становить 50000 грн за підготовку відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.04.2025 року у справі № 750/15144/24 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Житлокомунпостачторг» про витребування квартири із чужого незаконного володіння та представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції.

Матеріали справи містять відзив на апеляційну скаргу який подано від імені ПАТ «Житлокомунпостачторг» та підписаний адвокатом Тарабанько Д.М. ( а.с. 182-199). Адвокат приймав участь у судових засіданнях суду апеляційної інстанції , зокрема 30.07.2025 року, 27 серпня 2025 року та 24 вересня 2025 року ( а.с. 224-225,230-237, 260-261)

Верховний Суд у постанові від 23.01.2025 року у справі № 240/32993/23 підтвердив, що потреби детально розписувати кожну витрачену годину або встановлювати фіксований розмір гонорару в акті виконаних робіт немає. Достатньо вказати загальну вартість послуг із коротким описом виконаних робіт.

Таким чином, сторони Договору про надання правової ( правничої) допомоги № 26/05-1 від 26.05.2025 року передбачили як обсяг робіт, який повинен виконати адвокат так і розмір оплати за надані постуги в самому тексті договору.

Крім того, за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

Подібна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі №904/1711/22, від 01.11.2023 у справі №910/12597/22, від 06.12.2023 у справі №905/493/22.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (останнє зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Житлокомунпостачторг» (місцезнаходження: 14000, м.Чернігів, вул.Гонча, буд.59, код ЄДРПОУ 03336396) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 25.09.2025 року.

Головуючий: Судді: