Рішення від 29.07.2025 по справі 757/15140/25-ц

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15140/25-ц

пр. 2-5806/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В. ,

при секретарі судового засідання - Диченку М.О. ,

справа №757/15140/25-ц

сторони:

позивач: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва»

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» заборгованість за спожиті комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.10.201601.03.2025 у розмірі 29301,87 грн та судові витрати. В обґрунтування позову зазначено, що розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 20.09.2013 №509 «Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації» передбачено здійснення перезакріплення об`єктів житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс», «Печерська брама», «Хрещатик» та «Печерськжитло» на баланс комунального підприємства «Дирекція з управління нежитловим фондом і Печерського району м. Києва», яке згідно до розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №48 від 28.01.2015 року перейменовано в комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва». Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Києва. ОСОБА_2 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією інформаційної довідки № 350568607 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Нарахування за надані послуги здійснюються, враховуючи витрати Підприємства, на умовах чинного договору. Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території був опублікований у випуску газети «Хрещатик» від 14.07.2015 №99 (4695) (ст. 6-7) як договір приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України. Вказує, що відповідач не сплачує житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим станом на 01.03.2025 у відповідача утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги за період із 01.10.2016 по 01.03.2025 на загальну суму 29301,87 грн, яка підлягає стягненню із відповідача, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою судді від 09.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

17.06.2025 представником позивача подано до суду письмові пояснення на заяву про застосування строків позовної давності відповідно до яких, у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби, а в подальшому запровадженням на території України воєнного стану з 30.03.2020 строки зупинені. Просив задовольнити позов у повному обсязі, розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.

23.07.2025 відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтримала свою заяву про застосування строків позовної давності, крім того, зазначала, що в решті позовних вимог вона визнає позов.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Суд, вислухавши пояснення відповідача по справі, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 20.09.2013 №509 «Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації» передбачено здійснення перезакріплення об`єктів житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс», «Печерська брама», «Хрещатик» та «Печерськжитло» на баланс комунального підприємства «Дирекція з управління нежитловим фондом і Печерського району м. Києва», яке згідно до розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №48 від 28.01.2015 перейменовано в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва».

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Києва.

ОСОБА_2 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією інформаційної довідки № 350568607 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 5).

Нарахування за надані послуги здійснюються, враховуючи витрати Підприємства, на умовах чинного договору. Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території був опублікований у випуску газети «Хрещатик» від 14.07.2015 року №99 (4695) (ст. 6-7) як договір приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України.

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто означена стаття встановлює презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, в тому числі, з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є здійснення оплати за надані йому послуги, у розмірі та у валюті, визначеними договором.

Відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язання.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків ї правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.

Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктом 1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено зобов`язання споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Фактичне надання таких послуг підтверджується актами виконаних робіт.

З огляду на вищенаведені норми Закону, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, при цьому відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц.

Користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків затверджених Постановою КМУ №45 від 24.01.2006 Про внесення змін до постанови Кабміну від 08.10.1992 №572, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Крім того, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач є споживачем комунальних послуг.

Згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, позивачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_2 , як власниці квартири АДРЕСА_3 , о/р НОМЕР_1 , відповідно до якого за період із 01.10.2016 по 01.03.2025 заборгованість становить 29301,87 грн (а.с. 4).

При цьому, відповідачем не було надано суду належних доказів, що вона у встановленому чинним законодавством порядку відмовилася від послуг, які надавались їй позивачем або сплачувала в повній мірі житлово-комунальні послуги, надані позивачем (не надано іншого розрахунку, чи квитанції, із яких би вбачалось відсутність у відповідача заборгованості).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином свої зобов`язання щодо оплати житлово-комунальних послуг не виконувала, плату за спожиті послуги не вносила.

Доказів того, що послуги відповідачу не надавались, що вона не користувалась наданими послугами і потреби в таких послугах не мала, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, та надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку, що зроблені позивачем розрахунки заборгованості є обґрунтованими, та підстав їм не довіряти у суду не має.

Суд перевіривши розрахунок позивача, вважає його вірним. При цьому суд зазначає, що позивачем в цій частині позовні вимоги за час розгляду справи в суді не збільшувалися, іншого розрахунку суду не надано.

При цьому доказів, які б спростовували факт надання та отримання житлово-комунальних послуг щодо квартири відповідача, як і доказів невірності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості відповідача, відповідачами не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Досліджуючи вимоги позивача в частині періоду виниклої заборгованості, а саме із 01.10.2016 по 01.03.2025, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

Статтею 258 ЦК України визначено вимоги до яких застосовується спеціальна позовна давність, серед іншого, позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, обмежене строком давності право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача на судовий захист протягом певного часу, поза межами якого цей захист, за загальним правилом, є неможливим.

Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності підлягала частковому задоволенню судом з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21, від 16.11.2023 у справі № 487/1342/21.

З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12.03.2020 у межах позовної давності знаходиться період з 12.03.2017.

Таким чином, з 01.07.2023 строки позовної давності мали б продовжуватись, однак 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Як вбачається з позовних вимог, представником позивача заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.10.2016 по 01.03.2025.

Тобто вимоги, які пред`явлені за період до квітня 2017 року пред`явлені поза межами строку позовної давності.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.04.2017 до 01.03.2025, заявлені в межах позовної давності.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.04.2017 до 01.03.2025 в розмірі 28548,74 грн. У задоволенні ж решти вимог про стягнення заборгованості за період до квітня 2017 року належить відмовити за пропуском строку позовної давності.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, стороною відповідача доводи позову не спростовано, крім того, в судовому засіданні відповідачем визнано позов, суд вважає, що із відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість в загальному розмірі 28548,74 грн у зв`язку з чим, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як визначено у ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Так, позивачем при зверненні до суду із даним позовом за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 322677 від 28.03.2025 (а.с. 6).

Оскільки позовні вимоги задоволено на 97,43%, відповідач визнав позов, то з державного бюджету підлягає повернення позивачу 50 відсотків судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто, 1475,09 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1475,09 грн у відшкодування судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 5, 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 253, 256, 257, 261, 322, 509, 526, 610, 611, 612, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» заборгованість за спожиті комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 28548 (двадцять вісім тисяч п`ятсот сорок вісім) грн 74 коп.

Повернути КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а саме, 1475 (одна тисяча чотириста сімдесят п`ять) грн. 09 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» 1475 (одна тисяча чотириста сімдесят п`ять) грн. 09 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15.12.2017.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

позивач: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», 01021, м. Київ, пров. Івана Мар`яненка, 7, код ЄДРПОУ 35692211.

відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Р.В. Новак