Постанова від 24.09.2025 по справі 904/427/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/427/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чус О.В., Іванова О.Г.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача:Лавринович О.В., адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Куркової Юлії Валеріївни

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025 р.

( суддя Євстигнеєва Н.М., м. Дніпро, повний текст рішення складено 18.03.2025 р.)

у справі

за позовом

Комунального підприємства "Теплоенерго"

Дніпровської міської ради,

м. Дніпро

до

Фізичної особи-підприємця Куркової Юлії Валеріївни,

м. Дніпро

про стягнення 382 624,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Куркової Юлії Валеріївни заборгованість у розмірі 382 624,26 грн, з яких: основний борг у розмірі 238 319,27 грн; пеня у розмірі 40 216,21 грн; 3 % річних у розмірі 19 608,00 грн; втрати від інфляції у розмірі 84 480,78 грн.

Позов обґрунтувано тим, що Відповідач є власником частини нежитлового приміщення № 37, яке розташоване у м. Дніпрі по вул. Моніторна в будинку № 7, а послуги з постачання теплової енергії надані до житлового будинку.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області 07.03.2025 р. у справі № 904/427/25 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Куркової Юлії Валеріївни на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" заборгованість за послуги постачання теплової енергії у розмірі 238 319,27 грн., пеню у розмірі 735,02 грн., 3% річних у розмірі 19 599,79 грн., втрати від інфляції у розмірі 84 452,01 грн. та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 4 117,27 грн.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Фізична особа-підприємець Куркова Юлія Валеріївна, через систему "Електронний суд", звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2025 р. у справі № 904/427/25 та закрити провадження у справі, на підставі п. 1. ч. 1 ст. 231 ГПК України.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується із рішенням суду першої інстанції: По-перше, через те, що судом при ухвалені рішення не враховані положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» ( в редакції чинній на період до 29.12.2023 р.), отже безпідставно задоволені позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих в період березень 2022 року - грудень 2023 року. А по-друге, відкривши провадження у справі, ухваливши рішення у справі, суд першої інстанції порушив приписи ст. 20 ГПК України щодо предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, що є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги ( ч. 2 ст. 278 ГПК України ).

Водночас, на думку Скаржника, ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не застосував норми матеріального права - постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» ( в редакції чинній на період до 29.12.2023 р. ), безпідставно стягнувши з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані в період з березня 2022 року по грудень 2023 року на суму заборгованості, що виникла з 2019 року по грудень 2023 року.

При цьому, Скаржник зазначає, що в даному випадку Відповідач звільнена від обов`язку сплати на користь Позивача пені, інфляційної складової боргу та 3 % річних, нарахованих у період дії в Україні воєнного стану, а саме в період з березня 2022 по грудень 2023 р.. Отже, за таких обставин в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача пені, інфляційної складової боргу та 3 % річних за період з 01.03.2022 р. по 31.12.2023 р. на суму заборгованості, що виникла з 2019 року по грудень 2023 року слід відмовити.

Скаржник наголошує на тому, що твердження суду першої інстанції про те, що Позивачем укладений договір про постачання теплової енергії до приміщення, що в частині належить Відповідачеві, саме із Відповідачем, як фізичною особою - підприємцем, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, який би обґрунтовував таке твердження. Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, нежитлове приміщення № 37, загальною площею 409,6 кв.м., за адресою: м. Дніпро, вул. Моніторна, будинок № 7, належить в частині на праві приватної власності ОСОБА_1 , а не фізичній особі - підприємцю. Тобто власником приміщення в ДРРП зазначена фізична особа - Куркова Юлія Валеріївна. Позивачем не надано суду будь-якого доказу того, що Відповідач використовує зазначене приміщення, а отже і послуги Позивача, для отримання прибутку, або що Відповідач здійснює господарську діяльність взагалі та у зазначеному приміщенні безпосередньо. Відповідач набула частину в праві власності на приміщення 37, яке розташоване у м. Дніпрі по вул. Моніторна в будинку № 7 з метою інвестування та збереження вартості власних коштів. Придбання об`єктів нерухомості, відмінних від житла, не заборонене та не обмежене законодавством України для будь-якої особи, незалежно від того, чи має особа статус підприємця, чи ні. Саме по собі набуття об`єкту нерухомості, відмінного від житлового приміщення, не робить з фізичної особи підприємця а ні с точки зору правового статусу, а ні фактично. Суд першої інстанції не дослідив питання суб`єктної юрисдикції даного спору, у відсутності будь-яких доказів того, що Відповідач саме як фізична особа - підприємець долучився до публічного договору приєднання позивача, відкрив провадження, ухвалив рішення, яке є неправосудне в силу положень ч. 2 ст. 278 ГПК України.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Підрпиємство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Підприємство посилається на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністру України від 05.03.2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» нарахування та стягнення неустойки ( штрафів, пені ), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги заборонено виключно для населення. Постановою не встановлено такої заборони для всіх інших споживачів - бюджетних установ, інших споживачів. Відповідачка являється власницею нежитлових офісних приміщень, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 17.06.2011 р. «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» тарифи формуються для трьох категорій споживачів: населення, бюджетних установ, інших споживачів. У листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 р. № 2450/15/61-15 надано роз`яснення, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами «для населення» здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, а для власників нежитлових приміщень застосовується тариф як для «інших споживачів». Оскільки Відповідачка споживала теплову енергію для обігріву належних їй на праві власності нежитлових приміщень, то Позивачем при розрахунках вартості наданих Відповідачці послуг застосовувалися тарифи, передбачені для групи «інші споживачі», а не «населення». Окрім того, відповідно до роз`яснення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № п0013866-І2 від 31.12.2012 р., оплата житлово-комунальних послуг за тарифами для населення здійснюється громадянами, які використовують житло виключно для проживання, а не у інший спосіб. Враховуючи, що офісні приміщення є нежитловим, відповідно не можуть використовуватись відповідачкою для проживання, вона не може бути віднесена до категорії споживачів «населення». Отже, оскільки місцем надання послуг з постачання теплової енергії є нежитлові офісні приміщення, які не можуть використовуються для проживання, Відповідачка відносяться до категорії споживачів «інші споживачі». Відтак, положення абзацу 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 р. не можуть бути застосовані у даній цивільній справі, оскільки Відповідачка відносяться до категорії споживачів «інші споживачі», а не «населення». Оскільки опалювальне приміщення перебуває у спільній частковій власності кількох співвласників, Позивачем оформлено особові рахунки на кожного з них окремо відповідно до частки їх власності щодо цього майна. Тому заявлені цією позовною заявою вимоги є такими, що нараховані виключно Відповідачці, виходячи із її частки власності на вказане майно: 409,6 кв.м. : 41/100 = 167,936 кв.м., що підтверджується Довідкою № 324 від 24.09.2024 р..

Позивач зауважує, що Відповідачка є співвласницею опалювального приміщення ще з 2009 року, але вона жодним чином не обґрунтовує невиконання свого обов`язку із укладення договору з теплопостачальною організацією, з якого б, зокрема, сторонам та суду могло б бути відомо чи є вона його стороною як фізична особа, чи як фізична особа-підприємець. В тексті апеляційної скарги з цього приводу Апелянт просто стверджує, що набула частку власності «з метою інвестування та збереження вартості власних коштів», але таке твердження не підтверджене жодним доказом і щодо нього відсутнє обґрунтування неможливості надання таких відомостей суду першої інстанції.

За таких обставин, Позивач вважає, що судом правомірно визначено предметна та суб`єктна юрисдикція, оскільки Відповідачка мала можливість, але не надала суду першої інстанції відомостей, підтверджених належними та допустимими доказами, з яких можливо було б встановити іншу юрисдикцію.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді Чус О.В., Чередко А.Є..

Ухвалою Центрального апеляційного господарськогго суду від 07.04.2025 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/427/25.

Матеріали справи № 904/427/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарськогго суду від 10.04.2025 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Куркової Юлії Валеріївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025 р. у справі №904/427/25 залишено без руху, надано Апелянту строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарськогго суду від 30.04.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 24.09.2025 р..

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 24.09.2025 р., у зв`язку з перебуванням у відпусті судді Чередка А.Є., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 р. №1.

Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Чус О.В., Іванова О.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2025 р., судовою колегією у визначеному складі, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Куркової Юлії Валеріївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025р. у справі № 904/427/25 прийнято до свого провадження.

Позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомленийі належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Позивача.

В судовому засіданні 24.09.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ( інформаційна довідка № 411803871 від 06.02.2025 р., а.с.63-67) нежитлове приміщення № 37, загальною площею 409,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності: ОСОБА_2 (частка 20/100); ОСОБА_3 (частка 31/100); ОСОБА_1 (частка 41/100) на підставі: договору купівлі-продажу, ВМО №027978, ВМО №027982 реєстр 2759, посвідченого 06.10.2009 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.; договору купівлі-продажу, ВМО № 027980, ВМО № 027981 реєстр 2763, посвідченого 06.10.2009 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.; договору купівлі-продажу, ВМО №027983, ВМО №027984 реєстр 2767, посвідченого 06.10.2009 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.; ОСОБА_4 (частка 8/100) на підставі: договору дарування, ВРО №809979 реєстр 131, посвідченого 07.02.2012 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Казак І.Ю. (а.с. 57 том 2).

Нежитлове приміщення розташоване у житловому будинку літ.А-10 з прибудовою літ. Аґ-1 вбудоване на першому поверсі, поз. 1-15, 15а, 16-27, загальною площею 409,6кв.м., а також на праві спільної сумісної власності належать ганки літ. а {1} а {7}. Примітка: загальна площа зменшилась на 0,5 кв.м, та кількість позицій збільшилось за рахунок устаткування перегородок з легких матеріалів.

Будинок № 7 є багатоквартирними. Подання теплоносія до будинку здійснюється від теплових мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) позивача, які є внутрішньобудинковим комплексом трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення споживачів житлового будинку.

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

Таким чином, виконавцем послуги з постачання теплової енергії для будинку АДРЕСА_1 є Позивач - Комунальне підприємство теплових мереж "Теплоенерго".

У зв`язку з тим, що Фізична особа - ОСОБА_1 є власником вищезазначеного приміщення, позивачем здійснено нарахування за послуги з постачання теплової енергії, які надавались Споживачу за відсутності укладеного договору (фактичне споживання) за період з 01.11.2018 р. по 30.04.2021 р. у розмірі 54 242,49грн та за період з 01.11.2021 р. по 31.03.2024 р. у розмірі 184 076,78 грн - послуги з теплопостачання, які надані згідно Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 050058.

Позивач також просить стягнути з Відповідача заборгованість за послуги постачання теплової енергії у розмірі 238 319,27грн, пеню у розмірі 40 216,21 грн, 3% річних у розмірі 19 608,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 84 480,78 грн, що є причиною звернення з позовом до суду.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Першочерговим питанням у цій справі, яке винесено на розгляд суду є питання визначення юрисдикції цього спору за позовом юридичної особи ( теплопостачальної компанії ) про стягнення вартості поставленої теплової енергії до фізичної особи, яка має статус фізичної особи-підприємця та має у власності нежитлове приміщення.

Вирішуючи поставлене питання, Суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 р. у справі № 904/1448/20).

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно Позивачеві.

Відповідно до положень ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша ст. 2 ЦК України ).

У свою чергу відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення частини першої ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності ( аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 904/1083/18).

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції ( така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 р. у справі № 910/8729/18 ).

Разом з тим відповідно до частини першої ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки ( цивільну правоздатність ) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом ( ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 р. у справі № 522/7909/16-ц ).

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських ( такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 916/1261/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 р. у справі № 548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами ( п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Житлово-комунальні послуги»).

Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів ( п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ).

Індивідуальний споживач зобов`язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами ( п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з Позивачем не позбавляє Відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Колегія суддів враховує, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб`єктного складу правовідносин, тобто якщо Споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець, то за суб`єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства ( аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 757/45133/15-ц та від 20.09.2018 р. у справі № 751/3840/15-ц ).

Положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності ( ч.1 ст. 320 ЦК України ).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ( інформаційна довідка № 411803871 від 06.02.2025 р. ) нежитлове приміщення № 37, загальною площею 409,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності: ОСОБА_2 ( частка 20/100 ); ОСОБА_3 (частка 31/100); ОСОБА_1 ( частка 41/100 ) на підставі: договору купівлі-продажу, ВМО № 027978, ВМО № 027982 реєстр 2759, посвідченого 06.10.2009 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.; договору купівлі-продажу, ВМО № 027980, ВМО № 027981 реєстр 2763, посвідченого 06.10.2009 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.; договору купівлі-продажу, ВМО № 027983, ВМО № 027984 реєстр 2767, посвідченого 06.10.2009 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.; ОСОБА_4 ( частка 8/100 ) на підставі: договору дарування, ВРО №809979 реєстр 131, посвідченого 07.02.2012 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Казак І.Ю..

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради просило стягнути з Фізичної особи-підприємця Куркової Юлії Валеріївни заборгованість за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії, посилаючись на те, що між сторонами існують правовідносини з надання та споживання комунальних послуг.

Докази використання Відповідачем спірного нежитлового приміщення саме у підприємницькій діяльності у справі відсутні і це не впливає на правовий статус його як власника вказаного об`єкта нерухомого майна, набутого ним у власність саме як фізичною особою.

Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізичну особу-підприємця та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця, а лише встановлює, що остання відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.

У даному випадку власником нежитлового приміщення і споживачем комунальних послуг є Куркова Юлія Валеріївна як фізична особа.

Суд апеляційної інстанції зазначає, якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об`єкта нерухомого майна, який має статус суб`єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб`єкт підприємницької діяльності ( аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 920/50/19 ).

Відповідно до частини другої ст. 278 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно з ч. 4 ст. 278 ГПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 цього Кодексу суд за заявою Позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором Позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Частиною 2 ст. 231 ГПК України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити Позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити Позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалено з порушенням правил юрисдикції господарських судів та закрити провадження у справі.

При цьому, суд апеляційної інстанції роз`яснює Позивачеві, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо не враховання судом першої інстанції положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» ( в редакції чинній на період до 29.12.2023 р.), колегія суддів апеляційного суду не бере до уваги, адже, як зазначалося вище, першочерговим у цій справі питанням є визначення юрисдикції цього спору.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга підлягає задовоенню, а оскаржуване рішення скасуванню, а провадження у справі закриттю.

9. Судові витрати.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями п. 1 ч. 1 ст. 231, 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Куркової Юлії Валеріївни - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2025 р. у справі № 904/427/25 - скасувати.

Провадження у справі № 904/427/25 закрити.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Куркової Юлії Валеріївни судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 887,23 грн., про що видати наказ.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.09.2025 р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Чус

Суддя О.Г. Іванов