Рішення від 16.09.2025 по справі 902/857/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" вересня 2025 р. Cправа № 902/857/25

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: керівника Жмеринської окружної прокуратури (вул. Національна, 6А, м. Жмеринка, Жмеринський район, Вінницька область, 23100) в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області (вул. Центральна, 28, смт Копайгород, Жмеринський район, Вінницька область, 23053)

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (вул. Б. Претвича, 39, м. Бар, Жмеринський район, Вінницька область, 23000)

про усунення перешкод у користуванні майном

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №02.52/1-890ВИХ-25 від 23.06.2025 керівника Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області з вимогами до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про усунення перешкод власнику - Копайгородській селищній територіальній громаді в особі Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області у користуванні та розпорядженні водними об`єктами та земельними ділянками під ними шляхом зобов`язання відповідача повернути Копайгородській селищній територіальній громаді в особі позивача водні об`єкти та земельні ділянки водного фонду під ними загальною площею 201,3 га (ділянка № 1 площею 44,5 га, ділянка № 2 площею 119,4 га, ділянка № 3 площею 32,3 га та ділянка № 4 площею 5,1 га), що відображені в державному акті серії І-ВН №001598 від 21.02.1996 та розташовані на території Копайгороської селищної ради Жмеринського району Вінницької області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2025, вказану позовну заяву розподілено судді Матвійчуку В.В.

Судом за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/857/25 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 23.07.2025, про що 26.06.2025 постановлено відповідну ухвалу.

За результатами слухання справи 23.07.2025, з урахуванням клопотання прокурора, судом продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 16.09.2025, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

05.07.2025 на адресу суду надійшла заява № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/7858/25 від 05.07.2025) відповідача про визнання позову.

На визначений час у судове засідання 16.09.2025 повідомлені належним чином учасники справи не з`явилися, у зв`язку з чим фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (Закон України від 17.07.1997 № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що представників сторін належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України.

При визнанні Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес" позову суд зважає на таке.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно із ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши у судовому засіданні, яке відбулося 16.09.2025, заяву № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/7858/25 від 05.07.2025) за підписом директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" Мельника М.І., який відповідно до закону не обмежений у повноваженнях на визнання позову, і визнання позову відповідає фактичним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі доказами, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому визнання позову підлягає прийняттю господарським судом.

У судовому засіданні 16.09.2025 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Наказом Міністерства рибного господарства України № 120 від 31.07.1995 (т. 1 а.с. 137 138) вирішено створити з 10.08.1995 Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи на базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій, а також ПМК-4, із подальшою ліквідацією як юридичних осіб: Вінницького об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", Вінницької, Уланівської, Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та Пересувної механізованої колони № 4.

29.12.1995 Міністерством рибного господарства України затверджено статут Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько - рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" (т. 1 а.с. 145-155).

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 статуту Підприємства "Вінницярибгосп" (скорочена назва) підприємство є юридичною особою. Права і обов`язків юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації.

Згідно із пунктом 4.3 статті 4 Статуту, джерелами формування майна підприємства є: майно, передане йому органами державного управління; доходи одержані від реалізації продукції, а також від інших видів фінансово-господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; придбання майна іншого підприємства, організації; іншого майна, набутого на підставах не заборонених законодавством.

Державним актом серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996 (т. 1 а.с. 28 31), виданим на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 26.05.1995 (т. 1 а.с. 39), підприємству передано в постійне користування 201,3 га земель, межі яких визначені планом землекористування - додатком до зазначеного акта, у тому числі: ділянка № 1 - площею 44,5 га; № 2 - 119,4 га; № 3 - 32,3 га; № 4 - 5,1 га.

На виконання наказу Міністерства рибного господарства України № 120 від 31.07.1995, Вінницьке обласне виробниче об`єднання "Вінницярибгосп" 25.06.1996 видало наказ № 82 (т. 1 а.с. 141-144), у якому, зокрема, зазначено про необхідність звільнення працівників Об`єднання, знищення печаток, закриття рахунків ліквідованих підприємств, письмового повідомлення державних органів про ліквідацію об`єднання "Вінницярибгосп" та створення нового Підприємства "Вінницярибгосп" (т. 1, а.с. 141 144).

Крім того, згідно із вказаним наказом було затверджено структуру новоствореного Підприємства "Вінницярибгосп", у складі якого на правах структурних підрозділів без права юридичної особи створено 11 виробничих рибоводних цехів, зокрема Барський виробничий рибоводний цех.

Як підтверджено довідкою Вінницького обласного управління статистики № 23/2313 від 30.07.1996 (т. 1 а.с. 156), Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" набуло статусу юридичної особи 29.07.1996 на підставі рішення № 35. Відомості про підприємство внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 01.08.1996. Підприємству присвоєно ідентифікаційний код 00476576.

Відповідно до листа Антимонопольного комітету України № 23-10/10-863 від 17.03.1997 (т. 1 а.с. 157), наданого у відповідь на запит Барського рибоводного цеху Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", погоджено надання зазначеному структурному підрозділу статусу юридичної особи та його приватизацію як окремого майнового комплексу згідно із рішенням Міністерства рибного господарства України та відповідно до Положення № 43/79/5 від 20.04.1994.

10.02.1998 Барською районною Радою народних депутатів Вінницької області на 15-й сесії 22-го скликання (т. 1, а.с. 158) ухвалено рішення про звернення до Фонду державного майна про проведення реорганізації підприємства "Вінницярибгосп" з відділенням підрозділу Барського рибцеху із складу підприємства з метою створення окремого самостійного акціонерного сільськогосподарського рибного підприємства "Голуба нива".

Листом № 23-20/10-963 від 09.03.1998 "Щодо надання статусу юридичної особи Барському рибоводному цеху" (т. 1 а.с. 159) Антимонопольним комітетом України на запит Барської районної державної адміністрації надано погодження на одержання статусу юридичної особи та приватизацію окремим майновим комплексом Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Підприємства "Вінницярибгосп" на підставі рішення Міністерства рибного господарства та у відповідності з Положенням про порядок поділу підприємств і об`єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць № 43/79/5 від 20.04.1994.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області № 855 від 29.07.1998 (т. 1 а.с. 162) прийнято рішення про приватизацію Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп".

Відповідно до наказу Державного комітету рибного господарства України № 115 від 18.08.1998 (т. 1, а.с. 160-161), на базі Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи, до складу якого увійшов Барський виробничий рибоводний цех як структурний підрозділ.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області № 944 від 25.08.1998 (т. 1, а.с. 163) прийнято рішення про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп".

Згідно довідки Вінницького обласного управління статистики № 3900 від 24.12.1998 (т. 1 а.с. 165-166) та свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (т. 1 а.с. 164) Вінницькою районною державною адміністрацією 24.12.1998 зареєстровано як юридичну особу Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп" та 24.12.1998 включено до ЄДРПОУ.

Відповідно до пункту 3.3 статуту Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" - товариство є правонаступником Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", зареєстрованого Вінницькою районною державною адміністрацією 29.07.1996 (т. 1 а.с. 167-186).

Барський рибцех листом вх. № 1678 від 08.10.1998 (т. 1 а.с. 187) звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області, в якому, діючи за дорученням трудового колективу, порушив питання щодо відокремлення Барського рибцеху у самостійну юридичну особу - СВАТ "Голуба нива", з подальшою приватизацією останнього відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до протоколу № 2 від 12.11.1998 (т. 1 а.с. 192-195) засідання комісії з приватизації Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", комісією прийнято рішення надати згоду на відокремлення Барського виробничого рибцеху в процесі приватизації та здійснити його приватизацію як окремого підрозділу.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області № 1427 від 23.12.1998 (т. 1 а.с. 201-202) затверджено статут Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Барське рибоводне підприємство "Голуба нива".

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області встановлено протягом десяти днів з дня прийняття рішення про перетворення підприємства у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство голові правління ВАТ "Барське рибоводне підприємство "Голуба нива" Мельнику М.І. подати для державної реєстрації заяву на реєстрацію, рішення про створення товариства, статут товариства.

Відповідно до довідки Вінницького обласного управління статистики № 3983 від 28.12.1998 (т. 1 а.с. 225-226) та свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (т. 1 а.с. 203), Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Барське рибоводне підприємство "Голуба нива" було зареєстроване Барською районною державною адміністрацією 24.12.1998 як юридична особа та 28.12.1998 включене до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Згідно пункту 1.1 статуту Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Барське рибоводне підприємство "Голуба нива" товариство засноване відповідно до рішення засновника - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 27.08.1998 № 954 шляхом перетворення Барського рибоводного цеху структурного підрозділу Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996 № 290/96 ВР (т. 1 а.с. 204-224).

За змістом пункту 3.3 цього статуту, товариство є правонаступником Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько - рибоводного підприємства "Вінницярибгосп".

Згідно із довідкою Вінницького обласного управління статистики № 2189 від 22.05.2001 (т. 1 а.с. 229 230) та свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (т. 1 а.с. 228), Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" було зареєстроване Барською районною державною адміністрацією 21.05.2001 як юридична особа та 22.05.2001 включене до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Зі змісту п. 1.1 статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес", затвердженого рішенням загальних зборів засновників та оформленого протоколом № 1 від 20.04.2001, слідує, що товариство "Прогрес" створено шляхом реорганізації (перетворення) Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Барське рибоводне підприємство "Голуба нива" (т. 1 а.с. 231-249).

Відповідно до пункту 3.3 цього статуту, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" є правонаступником сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Барське рибоводне підприємство "Голуба нива".

Жмеринською окружною прокуратурою направлено до Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг запит № 52/1-219вих-25 від 13.02.2025 (т. 1, а.с. 40 43), у якому порушено питання щодо належності водного об`єкта, розташованого на земельній ділянці площею 201 га на території Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області, яка була надана в постійне користування Барському рибцеху цеху виробничого об`єднання "Вінницярибгосп", до водних об`єктів загальнодержавного значення, а також щодо того, з якого часу, ким і на якій правовій підставі використовується зазначений водний об`єкт.

У відповідь на запит Жмеринської окружної прокуратури Басейновим управлінням водних ресурсів річки Південний Буг листом № 334/4 від 27.02.2025 (т. 1, а.с. 44 46) повідомлено, що управління не володіє списками та/або реєстрами водних об`єктів із визначенням їх значення, оскільки спеціалісти БУВР не здійснюють класифікацію водних об`єктів за критерієм їх значення для виконання покладених функцій. Також зазначено, що за наявною в управлінні інформацією звернення щодо погодження договорів оренди водних об`єктів від Барського рибцеху чи СТОВ "Прогрес" до органів водного господарства не надходили, у зв`язку з чим управління не має можливості повідомити, з якого часу та на якій правовій підставі використовуються водні об`єкти, розташовані на земельній ділянці, наданій у постійне користування Барському рибцеху виробничого об`єднання "Вінницярибгосп".

Крім того, вказано, що щодо водних об`єктів із кадастровими номерами 0520281600:03:001:0001 (площа 65,0 га) та 0520284000:02:001:0001 (площа 120,5 га), розташованих на річці Лядова (ліва притока річки Дністер, басейн річки Дністер), Дністровським БУВР на 2024 рік розроблено режими роботи від 26.02.2024 № 02-15/02/189, без надання права водовипуску, при цьому, відповідно до пп. 2.9, 2.10 Типового порядку взаємодії щодо розробки та встановлення режимів роботи штучних водних об`єктів, зміни до вказаних режимів не вносились. Зазначені режими розроблено на підставі наявних в управлінні водогосподарських паспортів водосховищ (Нове, Труханівське, Фольваркське, Барське, Мар`янівське), а також на підставі даних інвентаризації водних об`єктів, здійсненої відповідно до п. 5 Рішення РНБО України від 15.04.2021 та розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 29.07.2021 № 575.

Жмеринською окружною прокуратурою направлено до Центрально-Західного міжрегіонального сектору Державного агентства водних ресурсів запит № 52/1-296вих-25 від 20.02.2025 (т. 1, а.с. 78 80), у якому прокуратура просила надати документи, що підтверджують встановлення режиму роботи водного об`єкта, розташованого на земельній ділянці площею 201 га, розташованій на території Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області, яка була передана в постійне користування Барському рибоводному цеху виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" та фактично використовується СТОВ "Прогрес", а також документи, на підставі яких вказаний режим роботи було розроблено.

У відповідь на зазначений запит, Державним агентством водних ресурсів України листом № 167/ЦТЗХ/21-25 від 03.03.2025 (т. 1 а.с. 81) повідомлено, що сектором у Вінницькій області Держводагентства на 2024 рік затверджено режим роботи водних об`єктів, у тому числі тих, що перебувають у користуванні Барського рибцеху виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" та на даний час фактично використовуються СТОВ "Прогрес", зокрема: на річці Лядова, лівої притоки річки Дністер та на річці Ровок (ровець), ліва притока річки Рів, правої притоки річки Південний Буг.

При цьому наголошено, що режими роботи водних об`єктів, затверджені для СТОВ "Прогрес", розроблені без надання права на здійснення скиду.

Зі змісту протоколу огляду місцевості від 13.03.2025 (т. 1, а.с. 90 91) вбачається, що зазначеного дня слідчим слідчого відділення відділення поліції № 1 Жмеринського районного відділу поліції Купчаком О.В., за участю спеціаліста-землевпорядника Копайгородської селищної ради Мясоєдова О.О. та користувача земельної ділянки - директора СТОВ "Прогрес" Мельника М.І., у присутності понятих, проведено огляд чотирьох земельних ділянок водного фонду, зазначених у державному акті на право постійного користування землею серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996, а саме: ділянка № 1 - площею 44,5 га; ділянка № 2 - 119,4 га; ділянка № 3 - 32,3 га; ділянка № 4 - 5,1 га, загальною площею 201,3 га, які розташовані на території Верхівського старостинського округу Копайгородської селищної ради (на північний захід від с. Мар`янівка та на схід від с. Губачівка) та були передані у постійне користування Барському рибоводному цеху виробничого об`єднання "Вінницярибгосп".

За результатами огляду встановлено, що: на земельній ділянці № 2 розташовано водний об`єкт - водосховище "Мар`янівське"; на земельних ділянках № 1, № 3 та № 4 - водні об`єкти у вигляді ставків.

Зазначені земельні ділянки перебувають у користуванні Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес", яке, відповідно до статуту, є правонаступником Барського виробничого рибцеху - структурного підрозділу Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп".

Прокурором вказано, що виробниче об`єднання "Вінницярибгосп" було припинено шляхом ліквідації, новостворене підприємство його правонаступником не стало, у зв`язку з чим права, в тому числі право постійного користування земельними ділянками загальною площею 201,3 га (ділянки № 1 - 44,5 га, № 2 - 119,4 га, № 3 - 32,3 га, № 4 - 5,1 га), не перейшли ні до СВАТ "Барське рибоводне підприємство "Голуба нива", ні, відповідно, до СТОВ "Прогрес", що є його правонаступником. Відтак, СТОВ "Прогрес" використовує зазначені земельні ділянки без правових підстав, що, в свою чергу, зумовило звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з такого.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі, суд зазначає таке.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав), для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Водночас, згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.

Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення де суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області, прокурор зазначив, що подання позову обумовлене необхідністю захисту державних і суспільних інтересів шляхом відновлення законності та вирішення питання щодо повернення територіальній громаді земельних ділянок водного фонду разом із розташованими на ній водними об`єктами, які використовуються відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства.

Суд зазначає, що пунктом 58 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин від 18 квітня 2021 року, внесено зміни у п.24 розділу X "Перехідних положень" Земельного кодексу України. Відповідно до вказаних змін з дня набрання чинності цим пунктом (тобто з 27 травня 2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім певних виключень, зазначених в цій нормі. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Вінницької області" визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Вінницької області згідно з додатком.

Відповідно до додатка до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, до переліку територіальних громад Вінницької області включено, зокрема, Копайгородську територіальну громаду з адміністративним центром у смт Копайгород. До складу Копайгородської територіальної громади входить територія Верхівської сільської ради.

У зв`язку з реорганізацією Верхівської сільської ради шляхом приєднання до Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області, остання є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади.

Відповідно до пп. 4 п. 6-1 Розділу V Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.

Таким чином, Копайгородська територіальна громада в особі представницького органу місцевого самоврядування - Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області, набула правомочностей власника земельних ділянок площею 201,3 га, на яких розташовані водні об`єкти.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Листом № 52/1-844вих-25 від 04.06.2025 (т. 2 а.с. 22-27) Жмеринська окружна прокуратура звернулася до Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області з повідомленням про виявлення факту безпідставного використання СТОВ "Прогрес" земельних ділянок водного фонду загальною площею 201,3 га (ділянка № 1 - 44,5 га; ділянка № 2 - 119,4 га; ділянка № 3 - 32,3 га; ділянка № 4 - 5,1 га), та просила надати інформацію щодо вжиття заходів, спрямованих на усунення перешкод у реалізації права користування спірними земельними ділянками.

У відповідь, листом від 12.06.2025 № 09-11вих.24 (т. 2 а.с. 28-29) Копайгородська селищна рада Жмеринського району Вінницької області повідомила про відсутність наміру вживати відповідні заходи, мотивуючи це відсутністю коштів на сплату судового збору та оплату послуг адвоката.

У зв`язку з цим, листом від 23.06.2025 № 52/1-88вих-25 (т. 2 а.с. 30), у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Жмеринська окружна прокуратура повідомила Копайгородську селищну раду, що Жмеринською окружною прокуратурою встановлено обставини, які свідчать про порушення інтересів держави та відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прийнято рішення про представництво інтересів держави в особі Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області та про намір звернутися з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом повернення.

Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій. Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Спір у даній справі виник з приводу правомірності набуття Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес" права постійного користування земельними ділянками водного фонду загальною площею 201,3 га (ділянка № 1 - 44,5 га; ділянка № 2 - 119,4 га; ділянка № 3 - 32,3 га; ділянка № 4 - 5,1 га) та наявності правових підстав для її витребування і повернення у власність територіальної громади.

Згідно із статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 1 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.

Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.

Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель провадиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.

Частиною 1 статті 78 Земельного кодексу України встановлено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення.

Згідно із приписами статті 79 Земельного кодексу України на землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення.

Порядок використання земель водного фонду визначається законодавством України.

Таким чином, вказаними положеннями Земельного кодексу України визначались правові підстави та умови набуття підприємствами, установами, організаціями права користування на земельні ділянки та такими підставами слугували відповідні рішення ради народних депутатів, прийняті в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Прийняттю такого рішення передувала визначена законом процедура внесення на розгляд компетентного органу відповідної заяви, замовлення та виготовлення проекту відведення земельної ділянки, його погодження компетентними органами.

Як убачається з державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996, Барському рибцеху виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" було надано у постійне користування землі площею 201,3 га (ділянки № 1 - 44,5 га, № 2 - 119,4 га, № 3 - 32,3 га, № 4 - 5,1 га) на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 26.05.1995.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101)).

Отже, незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Суд враховує, що відповідно до положень статті 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сільські Ради народних депутатів не були наділені повноваженнями щодо розпорядження землями водного фонду, розташованими за межами населених пунктів.

Згідно із висновком спеціаліста від 12.06.2025 (т. 1 а.с. 82 83), наданим у межах кримінального провадження № 12025020140000034 від 11.02.2025, встановлено, що земельні ділянки, відображені в державному акті серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996: ділянка № 1 площею 44,5 га; ділянка № 2 площею 119,4 га; ділянка № 3 площею 32,3 га - у 1995 1996 роках знаходилися та станом на 12.06.2025 знаходяться за межами населених пунктів Верхівської сільської ради (нині - Копайгородської селищної ради).

Натомість земельна ділянка № 4 площею 5,1 га у 1995 1996 роках знаходилася та станом на 12.06.2025 знаходиться в межах населеного пункту - села Верхівка, що перебуває у межах Верхівської сільської ради (нині - Копайгородської селищної ради).

Згідно із наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області інформацією (лист № 0-2-0.6-1105/2-25 від 25.02.2025 (т. 1 а.с. 87), земельна ділянка водного фонду площею 5,1 га, яка на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996 була надана у користування Барському рибоводному цеху виробничого об`єднання "Вінницярибгосп", розташована в межах населеного пункту с. Верхівка колишнього Барського району Вінницької області.

Водночас, згідно зі даними Державного земельного кадастру, усі інші земельні ділянки водного фонду, запитувані у листі Жмеринської окружної прокуратури № 02.52/1-228вих-25 від 14.02.2025 (т. 1 а.с. 84 86), розташовані за межами населених пунктів колишніх Мигалівської, Ялтушківської, Журавлівської, Підлісноялтушківської, Гаївської, Чемеринської та Балківської сільських рад.

Ухвалюючи рішення 5-ї сесії 22-го скликання від 26.09.1995, на підставі якого був виданий державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996, Верхівська сільська Рада народних депутатів вийшла за межі наданих їй законом повноважень, оскільки не мала правових підстав для передачі у користування земельних ділянок водного фонду: ділянка № 1 площею 44,5 га, ділянка № 2 - 119,4 га, ділянка № 3 - 32,3 га.

Водночас, повноваження щодо розпорядження землями водного фонду за межами населених пунктів належали до компетенції, у випадках передбачених статтею 79 ЗК України - районних рад народних депутатів (щодо водогосподарських підприємств і організацій), у всіх інших випадках до компетенції - обласної Ради народних депутатів.

Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчує відповідне право та не має самостійного юридичного значення (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності набуття права постійного користування вирішальним є встановлення наявності рішення уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яким таке право було надано особі та надалі посвідчено державним актом.

Таким чином, в силу приписів частини 1 статті 19 Земельного кодексу України не наділяли сільські, селищні Ради народних депутатів правом вирішення питань щодо передачі земельних ділянок водного фонду за межами населених пунктів у постійне користування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення 5-ї сесії 22-го скликання Верхівської сільської Ради народних депутатів від 26.09.1995 було ухвалене з порушенням чинного на той час законодавства, а тому є незаконним.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог статті 19 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), право на отримання земельних ділянок у постійне користування мали громадяни, підприємства, установи, організації, а також інші землекористувачі, визначені статтею 7 цього Кодексу. Водночас надання земельних ділянок у постійне користування структурним підрозділам підприємств чинним на той час земельним законодавством не передбачалося, що свідчить про відсутність підстав для набуття Барським рибцехом Об`єднання "Вінницярибгосп" як структурним підрозділом права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Установлені судом обставини свідчать про відсутність правових підстав для видачі Верхівською сільською Радою народних депутатів державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996 Барському рибоводному цеху виробничого об`єднання "Вінницярибгосп". Відповідно, відсутні й правові підстави для набуття цим суб`єктом права постійного користування земельними ділянками № 1 площею 44,5 га, № 2 - 119,4 га та № 3 - 32,3 га на підставі зазначеного акта.

У постанові від 07.04.2021 у справі № 127/27178/19 Верховний Суд виснував, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. Враховуючи зазначене для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним (постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99). Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.

Подібних висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Відповідно до вимог статті 27 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право користування земельною ділянкою припиняється у разі припинення діяльності підприємства.

Судом установлено, що Барський рибцех входив до складу Вінницького об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп".

На підставі наказу Міністерства рибного господарства України № 120 від 31.07.1995 ліквідовано як юридичну особу Вінницьке об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", а також інші підприємства, що входили до його складу та мали статус юридичної особи, зокрема: Вінницьку, Уланівську, Тиврівську рибоводно-меліоративні станції та пересувну механізовану колону № 4.

Одночасно наказом передбачено створення Вінницького обласного державного виробничого підприємства "Вінницярибгосп" на базі майна ліквідованих юридичних осіб із набуттям ним статусу юридичної особи з 10.08.1995.

Наказом керівництва Об`єднання "Вінницярибгосп" № 82 від 25.06.1996, що прийнятий на виконання наказу Міністерства рибного господарства № 120, визначено порядок ліквідації Об`єднання, включно з організацією звільнення працівників, знищенням печаток та закриттям рахунків ліквідованих структур, а також повідомленням державних органів про припинення діяльності та створення нового підприємства "Вінницярибгосп".

Зазначеним наказом затверджена структура новоствореного підприємства, що включала 11 виробничих рибоводних цехів як структурні підрозділи без статусу юридичної особи, серед яких був Барський рибоводний цех.

Відповідно до довідки Вінницького обласного управління статистики від 01.08.1996, Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" зареєстроване районною державною адміністрацією 29.07.1996 як юридична особа та внесене до ЄДРПОУ 01.08.1996.

Зі статуту підприємства "Вінницярибгосп", затвердженого Міністерством рибного господарства України 29.12.1995, вбачається, що підприємство є новоствореним суб`єктом господарювання і не є правонаступником Об`єднання "Вінницярибгосп".

Згідно із пунктом 3.1 статті 3 статуту, права і обов`язки юридичної особи підприємство набирає з дати своєї державної реєстрації.

Відповідно до пункту 4.3. статті 4 статуту джерелами формування майна Підприємства є майно, передане йому органами державного управління, доходи одержані від реалізації продукції, а також від інших видів фінансово-господарської діяльності, доходи від цінних паперів, кредити банків та інших кредиторів, капітальні вкладення і дотації з бюджетів, безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян, придбання майна іншого підприємства, організації, іншого майна, набутого на підставах не заборонених законодавством.

Разом з тим, Державний акт серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996 на право постійного користування земельними ділянками загальною площею 201,3 га (ділянки № 1 44,5 га, № 2 119,4 га, № 3 32,3 га, № 4 5,1 га), розташованими на території Верхівської сільської ради, був виданий Барському рибоводному цеху виробничого об`єднання "Вінницярибгосп", яке на момент видачі вже було ліквідоване.

Суд зауважує, що матеріалами справи підтверджуються обставини правонаступництва Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" від Вінницького обласного державного виробничого підприємства "Вінницярибгосп" як новоствореного підприємства.

Суд бере до уваги суперечливий характер наказу Міністерства рибного господарства України № 120 від 31.07.1995. Зокрема, у вступній частині наказу йдеться про створення з 10.08.1995 на базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп" нового суб`єкта - Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства. Водночас, згідно із пунктом 3 того ж наказу, передбачено ліквідацію як юридичних осіб: Вінницького об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", Вінницької, Уланівської, Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій, пересувної механізованої колони № 4.

Зміст наказу Об`єднання "Вінницярибгосп" № 82 від 25.06.1996, виданого на виконання наказу Міністерства рибного господарства України № 120 від 31.07.1995, свідчить про завершення ліквідації Об`єднання "Вінницярибгосп" та створення на його базі нового суб`єкта - Підприємства "Вінницярибгосп".

Так, у наказі № 82 зазначено про необхідність звільнення працівників, знищення печаток, закриття рахунків ліквідованих підприємств, а також обов`язок письмового повідомлення державних органів про ліквідацію. Крім того, наказом затверджено структуру новоствореного Підприємства "Вінницярибгосп", у складі якого створено 11 виробничих рибоводних цехів, зокрема й Барський виробничий рибоводний цех, що діє як структурний підрозділ без статусу юридичної особи.

У сукупності, зміст наказу Міністерства № 120 та наказу Об`єднання № 82 підтверджують саме факт припинення юридичної особи - Об`єднання "Вінницярибгосп" та створення нового Підприємства "Вінницярибгосп".

Матеріали справи не містять доказів щодо передання майнових прав на земельні ділянки при відокремленні Барського рибоводного цеху - структурного підрозділу Підприємства "Вінницярибгосп" у порядку, передбаченому Положенням про порядок поділу підприємств і об`єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженим наказом від 20.04.1994 № 43/79/5. Зокрема, відсутній роздільний акт (баланс), який відповідно до пункту 5.4 Положення є обов`язковим документом при здійсненні такого поділу.

Беручи до уваги, що Об`єднання "Вінницярибгосп" було припинено шляхом ліквідації, в силу вимог статті 27 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право користування Об`єднання "Вінницярибгосп" спірними земельними ділянками також було припинено.

Доказів набуття права користування на спірні земельні ділянки новоствореним підприємством - Вінницьким обласним державним виробничим підприємством "Вінницярибгосп" та надалі СТОВ "Прогрес" матеріали справи не містять.

Таким чином, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" не набуло у порядку правонаступництва права постійного користування земельними ділянками водного фонду загальною площею 201,3 га (ділянки № 1 44,5 га; № 2 119,4 га; № 3 32,3 га; № 4 5,1 га) на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Частиною 1 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідачем обставини позову та позовні вимоги визнано, що враховується судом під час оцінки доказів.

Суд зауважує, що згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (у чинній редакції) право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України (у чинній редакції) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Об`єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача щодо створення позивачу перешкод у здійсненні цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може охоплювати не тільки фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови ВП ВС від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п.143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п.99), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п.46)).

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 викладено висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц виснувала, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Отже, фактичне використання (зайняття) відповідачем водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду всупереч вимог законодавства, розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду визначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України необхідно розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та у пункті 96 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Позовна вимога - зобов`язати повернути земельну ділянку, розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

З огляду на встановлені судом обставини справи, суд погоджується з доводами прокурора про те, що ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення негаторного позову до відповідача як фактичного користувача водних об`єктів та земельних ділянок водного фонду загальною площею 201,3 га (ділянка № 1 - 44,5 га, № 2 - 119,4 га, № 3 - 32,3 га, № 4 - 5,1 га), з вимогою усунути перешкоди територіальній громаді в особі Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області у користуванні та розпорядженні зазначеними об`єктами.

Зважаючи на те, що зазначені водні об`єкти та земельні ділянки водного фонду, що відображені в державному акті на право постійного користування землею серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996, розташовані на території Копайгородської селищної ради та використовуються відповідачем без належних правових підстав, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду Вінницькою обласною прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1114 (внутрішній номер 428102302) від 05.06.2025.

За приписами ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні приписи щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті за відповідною ухвалою чи рішенням суду містяться у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на наведені приписи закону та враховуючи, що визнання позову Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес" здійснено до початку розгляду справи по суті, Вінницька обласна прокуратура має право на повернення судового збору в розмірі 1 514,00 грн, що становить 50 відсотків від суми, сплаченої при поданні позову, у порядку, встановленому частиною першою статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Решта суми сплаченого Вінницькою обласною прокуратурою судового збору в розмірі 1 514,00 грн, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес".

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Усунути перешкоди власнику Копайгородській селищній територіальній громаді в особі Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області (вул. Центральна, 28, смт Копайгород, Жмеринський район, Вінницька область, 23053; код ЄДРПОУ 04326112) у користуванні та розпорядженні водними об`єктом та земельними ділянками під ними, шляхом зобов`язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (вул. Б. Претвича, 39, м. Бар, Жмеринський район, Вінницька область, 23000; код ЄДРПОУ 30072357) повернути Копайгородській селищній раді Жмеринського району Вінницької області (вул. Центральна, 28, смт Копайгород, Жмеринський район, Вінницька область, 23053; код ЄДРПОУ 04326112) водні об`єкти та земельні ділянки водного фонду під ними загальною площею 201,3 га (ділянка № 1 площею 44,5 га, ділянка № 2 площею 119,4 га, ділянка № 3 площею 32,3 га та ділянка № 4 площею 5,1 га), що відображені в державному акті серії І-ВН № 001598 від 21.02.1996 та розташовані на території Копайгороської селищної ради Жмеринського району Вінницької області.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (вул. Б. Претвича, 39, м. Бар, Жмеринський район, Вінницька область, 23000; код ЄДРПОУ 30072357) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909, МФО 820172, розрахунковий рахунок UА 568201720343110002000003988) витрати по сплаті судового збору у сумі 1 514 грн 00 коп.

Примірник рішення надіслати Жмеринській окружній прокуратурі, Вінницькій обласній прокуратурі та сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 25 вересня 2025 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи