Рішення від 24.09.2025 по справі 917/814/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2025Справа № 917/814/16 (917/2272/24)

Суддя Господарського суду міста Києва Яковенко А.В., розглянувши в письмовому провадженні позовну заяву Приватного підприємства "ТД Тризуб"

до Акціонерного товариства АвтоКраз

про стягнення 232 922,62 грн.

в межах справи №917/814/16

За заявою Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України

до Приватного акціонерного товариства АвтоКраз

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №917/814/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Приватного акціонерного товариства АвтоКрАз про банкрутство.

Приватне підприємство "ТД Тризуб" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства "АвтоКраз" про стягнення 232 922,62 грн за Договором поставки № 396/24 від 11.11.2024, з яких: 192 276,00 грн - основний борг, 38 455,20 грн - збільшення ціни товару, 2 191,42 грн - пеня.

Ухвалою від 27.01.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

03.02.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 1386), а саме лист АТ "АвтоКраз" №10-51/00 від 30.01.2025 як доказ визнання відповідачем заборгованості.

Суд дослідивши подане клопотання, дійшов висновку про долучення поданих доказів до матеріалів справи.

06.02.2025 від відповідача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю (вх. №1576), в якому просить суд направити матеріали справи до Господарського суду міста Києва для розгляду справи № 917/814/16 про банкрутство ПрАТ "АвтоКраз" за правилами КзПБ України;

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.02.2025 матеріали справи № 917/2272/24 за позовом Приватного підприємства "ТД Тризуб" до Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" про стягнення коштів направити за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва (вул. Богдана Хмельницького, 44 В, м. Київ, 01054).

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану справу передано для розгляду судді Яковенко А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 прийнято справу № 917/814/16 (917/2272/24) до свого провадження; вирішено розгляд справи №917/814/16 (917/2272/24) здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; повторно розпочато розгляд справи №917/814/16 (917/2272/24) спочатку.

21.05.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просив відмовити в стягненні пені, суми правових витрат та 20% збільшення ціни товару, як необґрунтовані.

09.06.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відсторонення від виконання повноважень розпорядника майном акціонерного товариства «АвтоКраз» арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрйовича.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

КУзПБ передбачає особливості розгляду справ про банкрутство та визначає склад учасників у цих справах (стаття 1 КузПБ). За змістом статті 6 КУзПБ провадження у справі про банкрутство, зокрема юридичної особи, є судовим процесом, який складається з окремих процедур, кожна з яких (розпорядження майном, санація, ліквідація) має певні етапи її проведення та передбачає відповідні судові дії.

Разом з тим, стаття 7 КУзПБ встановлює порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник, та визначає їх підсудність саме в межах справи про банкрутство, з метою акумулювання усіх позовних вимог за участю боржника, як сторони у такому спорі, в межах однієї справи. Закріплений у названій статті принцип концентрації в межах справи про банкрутство майнових спорів, стороною яких є боржник, є універсальним та не містить виключень залежно від суб`єктного складу сторін спору. Враховуючи строковість судових процедур у справі про банкрутство, в такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.

За змістом частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України, при цьому склад учасників такого спору визначається відповідно до ГПК України.

Правову позицію щодо розмежування судових рішень у процедурі банкрутства на дві групи, одна з яких стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства (непозовне провадження), а друга група - виключно вирішення спорів, стороною в яких є боржник (виокремлене позовне провадження), викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

З огляду на викладене, оскільки даний спір розглядається в окремому позовному провадженні, хоча і в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства «АвтоКраз», проте клопотання про відсторонення розпорядника майна не може бути предметом розгляду в даній справі, а тому суд залишає заяву Приватного підприємства «ТД «Тризуб» без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, встановив наступне.

11.11.2024 між Приватним підприємством «ТД Тризуб» (надалі «Постачальник») та Приватним акціонерним товариством «АвтоКрАЗ» (надалі «Покупець») (після зміни найменування «Акціонерне товариство «АвтоКраз») укладено договір поставки №396/24 (надалі «Договір»), відповідно до якого Постачальник зобов`язується передавати у власність покупця металопродукцію (далі «Товар») в терміни і на умовах, встановлених в Договорі або Специфікації, а покупець зобов`язується сплатити вартість Товару і прийняти його відповідно до умов Договору або Специфікації. (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 1.2 Договору Найменування товару, асортимент, якість, кількість, ціна одиниці і загальна сума Товару вказуються у видаткових накладних, що є невід`ємними частинами Договору також узгодження таких даних можливе шляхом підписання специфікацій, та виставлення рахунків факт оплати яких буде підтвердженням узгодження ціни асортименту товару.

Пунктом 1.3. Договору встановлено, що факт постачання товару за цінами, в кількості, асортименті, сортаменті і номенклатурі, вказаним у цьому Договорі і/або видаткових/залізничних накладних, або факт оплати Рахунку на оплату Товару, означає взаємну згоду Постачальника і Покупця з умовами постачання у умовами оплати Товару.

Відповідно до п. 2.6 Договору датою постачання товару вважається: при постачанні автомобільним транспортом постачальника дата поставки на склад Покупця; при само вивезенні Товару Покупцем із складу постачальника дата видаткової накладної постачальника: пр. и визначенні кількості Товару при відвантаженні можливий толеранс (розбіжність по вазі) ±5%.

Пунктом 2.7 Договору встановлено, що право власності на Товар, а також усі пов`язані з ним ризики переходять від Постачальника до Покупця з моменту передачі Товару Покупцеві.

Згідно з п. 3.1 Договору загальна сума договору складає загальну суму усіх видаткових накладних, що додаються до нього, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору загальна сума цього Договору складає загальну вартість поставленого Товару, яка вказана у всіх Рахунках на оплату, які були виставлені Постачальником для оплати Покупцеві за Договором.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що оплата робиться в наступному порядку:

-100% оплата по факту поставки товару з відтермінуванням оплати 14 календарних днів, в національній валюті України, по банківським реквізитам Постачальника, вказаним у Договорі;

-Інші умови оплати можуть бути узгодженні сторонами шляхом підписання Специфікації.

Згідно п. 4.1 Договору Товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим покупцем з моменті видачі і підписання видаткової накладної, з урахуванням особливостей вказаних у Договорі.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що у разі прострочення термінів оплати Товару, встановлених цьому Договорі і додатках до нього, покупець сплачує постачальникові за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, за весь час прострочення.

Відповідно до п. 5.6 Договору у разі наявності заборгованості покупця перед постачальником за раніше поставлений Товар або у разі порушення покупцем умов Договору Постачальник має право призупинити постачання Товару Покупцеві за Договором без сплати покупцеві яких-небудь штрафних або компенсаційних виплат і/або застосувати відносно Покупця оперативно-господарські санкції, передбачені Господарським Кодексом України. При простроченні оплати більш ніж на 5 днів Постачальник має право в односторонньому порядку збільшити ціну поставленого товару на 20%, а покупець сплатити товар за ціною з урахуванням її збільшення.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про невиконання відповідачем свого зобов`язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв`язку з чим у АТ «АвтоКрАЗ» наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 192 276,00 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням АТ «АвтоКрАЗ» грошових зобов`язань за договором поставки №396/24 від 11.11.2024 позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 2 191,42 грн. 20% збільшення ціни товару у розмірі 38 455,20 грн.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Також з аналізу умов Договору вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, тощо) кожного окремого зобов`язання з поставки товару (партії товару) погоджується сторонами, зокрема, у замовленнях, видаткових накладних.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Наявними в матеріалах справи видатковою накладною №196 від 13.11.2024 підтверджується здійснення ПП «ТД Тризуб» поставки АТ «Авто КрАЗ» товару загальною вартістю 192 276,00 грн.

Видаткова накладна містить підписи від імені ПП «ТД Тризуб» та АТ «Авто КрАЗ».

Таким чином, вказаною видатковою накладною підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором з поставки відповідачу товару на загальну суму 192 276,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2024 ПП «ТД Тризуб» направило претензію №1 від 10.12.2024 щодо порушення строків оплати поставленого товару.

У відповідь на вказану претензію АТ «АвтоКраз» направило лист №10-51/00 від 30.01.2025, за змістом якого гарантував оплату заборгованості у розмірі 192 276,00 грн. до 28.02.2025.

За таких обставин, враховуючи, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 192 276,00 грн., яка не сплачена, в тому суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за Договором становить 192 276,00 грн.

Частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події

За змістом п. 3.3 Договору вбачається, що здійснюється 100% оплати по факту поставки товару з відтермінуванням оплати 14 календарних днів, в національній валюті України, по банківським реквізитам Постачальника, вказаним у Договорі;

Таким чином, враховуючи приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.3 Договору, виконання грошового зобов`язання відповідача по оплаті поставленого товару відповідно до видаткової накладної на момент розгляду справи в суді настав.

Доказів сплати на дату розгляду справи відповідачем на користь позивача коштів за поставлений товар відповідно до наявної в матеріалах справи видаткової накладної у загальному розмірі 192 276,00 грн. матеріали справи не містять, вказані обставини відповідачем не були спростовані належними та допустимими доказами, крім того що у листі №10-51/00 від 30.01.2025 та у відзиві на позовну заяву не заперечує факту наявності заборгованості.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально Господарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, наявність та розмір заборгованості АТ «АвтоКрАЗ» у розмірі 192 276,00 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, проте.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням АТ «АвтоКрАЗ» грошових зобов`язань за договором поставки №396/24 від 11.11.2024 позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 2 191,42 грн. станом на 16.12.2024 та 20% збільшення ціни товару у розмірі 38 455,20 грн.

Відповідно до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Щодо нарахування пені у розмірі 2 191,42 грн., судом зазначається наступне.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що у разі прострочення термінів оплати Товару, встановлених цьому Договорі і додатках до нього, покупець сплачує постачальникові за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, за весь час прострочення.

Судом встановлено, що відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань з 28.11.2024.

Суд здійснивши перерахунок пені (з врахуванням визначеного позивачем періоду нарахування пені 16 днів, тобто з 01.12.2024 по 16.12.2024), та керуючись приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, якими встановлено обов`язок суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, прийшов до висновку, що вимога про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 2 191,42 грн. є правомірною та правильною.

Щодо заявленої до стягнення 20% збільшення ціни товару у розмірі 38 455,20 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.6 Договору у разі наявності заборгованості покупця перед постачальником за раніше поставлений Товар або у разі порушення покупцем умов Договору Постачальник має право призупинити постачання Товару Покупцеві за Договором без сплати покупцеві яких-небудь штрафних або компенсаційних виплат і/або застосувати відносно Покупця оперативно-господарські санкції, передбачені Господарським Кодексом України. При простроченні оплати більш ніж на 5 днів Постачальник має право в односторонньому порядку збільшити ціну поставленого товару на 20%, а покупець сплатити товар за ціною з урахуванням її збільшення.

Слід зазначити, що суд розцінює збільшення ціни поставленого товару на 20 %, як окремий вид господарської санкції , що підпадає під ознаки неустойки, а саме штрафу.

Як уже зазначалось судом, встановлено, що відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань з 28.11.2024 і строк прострочення по оплаті Товару становить понад 5 днів, що в свою чергу призвело до відповідальності щодо стягнення штрафу у розмірі 20%, тому, суд дійшов висновку, що заявлений штраф 20% в розмірі 38 455,20 грн є правомірним та правильним.

Заперечуючи проти задоволення позову в частині стягнення пені та збільшення ціни товару на 20%, відповідач вказує на безпідставність таких санкцій та просить суд відмовити в їх задоволенні.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.625 ЦК України, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно яких суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та відсотків річних.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та відсотків річних та розмір, до яких вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу, пені суд взяв до уваги такі обставини:

- командувачем Сил логістики Збройних Сил України було прийнято наказ від 06.11.2022 №292дск "Про примусове відчуження", яким наказано відчужити у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану усі акції, емітентом яких є ПрАТ "АвтоКрАЗ", що належать фізичним та юридичним особам, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належить державі. Наявність обмежень (обтяжень) в обігу акцій емітента, у тому числі арештів та інших публічних обтяжень з ними або застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), не є перешкодою для виконання цього наказу.

Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.11.2022 №1320 "Про забезпечення проведення в системі депозитарного обліку депозитарних операцій щодо примусового відчуження у власність держави акцій, емітентами яких є ПАТ "Укрнафта", ПАТ "Укртатнафта", АТ "Мотор Січ", ПрАТ "АвтоКрАЗ", ПРАТ "Запоріжтрансформатор"", вирішено Публічному акціонерному товариству "Національний депозитарій України" (далі - Центральний депозитарій) сформувати станом на дату прийняття цього рішення та надати Міністерству оборони України для складання та надання ним депозитарній установі, в якій відкрито рахунок у цінних паперах на ім`я держави, керуючим рахунком за яким є Міністерство оборони України, розпоряджень на проведення депозитарних операцій, передбачених цим рішенням, із зазначенням кількості цінних паперів перелік клієнтів Центрального депозитарію, на рахунках у цінних паперах яких обліковуються акції емітентів ПАТ "Укрнафта", ідентифікаційний код 00135390, ПАТ "Укртатнафта", ідентифікаційний код 00152307, АТ "Мотор Січ",ідентифікаційний код 14307794, ПрАТ "АвтоКрАЗ", ідентифікаційний код 05808735, ПрАТ "Запоріжтрансформатор", ідентифікаційний код 00213428, крім акцій емітентів, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі. Депозитарній установі, у якій відкрито рахунок у цінних паперах на ім`я держави, керуючим рахунком за яким є Міністерство оборони України, надати Центральному депозитарію відповідні розпорядження для проведення передбачених цим рішенням депозитарних операцій та після виконання Центральним депозитарієм операцій переказу акцій емітентів на її рахунок у цінних паперах згідно пункту 3 цього рішення здійснити зарахування прав на зазначені акції на рахунок держави. При цьому, у розпорядженнях на проведення облікових операцій, що подаються Міністерством оборони України депозитарній установі, відомості про контрагента та кількість акцій емітентів в такому розпорядженні зазначаються відповідно до переліку клієнтів Центрального депозитарію, наданого Центральним депозитарієм відповідно до пункту 1 цього рішення. Центральному депозитарію здійснити безумовні операції щодо переказу акцій емітентів на рахунок у цінних паперах депозитарної установи, в якій відкрито рахунок на ім`я держави, керуючим рахунком за яким є Міністерство оборони України, з рахунків депозитарних установ, в яких на рахунках у цінних паперах власників цінних паперів обліковуються акції емітентів, крім акцій емітентів, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі, перелік яких зазначений у таблиці пункту 1 цього рішення. Переказ акцій емітентів здійснюється Центральним депозитарієм без збереження режиму обтяжень та/або обмежень.

Вилучені активи набули статусу військового майна, їх управління передано Міністерству оборони України.

АТ «АвтоКрАЗ» - це єдине підприємство в України, яке має повний технологічний цикл виробництва великовантажних автомобілів. Основними напрямками діяльності є: проектування, виробництво та реалізація автомобільної техніки; виробництво вузлів, агрегатів та запасних частин до вантажних автомобілів; здійснення ремонтів автомобільної техніки різноманітної модифікації, в тому числі спеціального призначення.

Товариство в 2023 році включено до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів). Наразі діяльність підприємства направлена на виробництво автомобілів для Збройних Сил України;

- позивачем не доведено розмір збитків, завданих невиконанням зобов`язань відповідачем за договором;

Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Тому суд вважає, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені та 20 % збільшення суми товару (штрафу, за визначенням суду) і таким чином стягненню підлягає пеня в розмірі 2000, 00 грн, та 20 % % збільшення суми товару (штрафу, за визначенням суду) 3 000,00 грн. В решті позову слід відмовити.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Положення ст. 76, 77 ГПК України передбачають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У змісті позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Прибирання Сервіс" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести судові витрати на оплату судового збору у розмірі 3 497,95 грн та на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 16 000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представництво інтересів Приватного підприємства "ТД Тризуб" в межах справи №917/814/16 (917/2272/24) здійснювалось адвокатом Шпаковим Євгеном Олескандровичем (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН №4495 від 28.02.2018) на підставі Договору про надання правової допомоги від 12.12.2024 (надалі - Договір правової допомоги).

Відповідно п. 1 Договору правової допомоги адвокат зобов`язується надавати правову (юридичну) допомогу для захисту у разі порушення , невизнання чи оспорювання прав, свобод та законних інтересів клієнта відповідно до діючого законодавства у судах усіх нстанцій, підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності, органах державної влади, правоохоронних органах, органах місцевого самоврядування, тощо, в тому числі з питань скасування арешту майна Клієнта, а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату гонорар (винагороду) за надання правової допомоги (в тому числі додаткову винагороду, додаткові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги), відповідно до цього Договору..

У пункті 3.1 Договору правової допомоги сторонами було погоджено, за надану правову допомогу Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) із розрахунку 2000,00 грн. за годину роботи адвоката та 2 000,00 грн. за участь у одному судовому засіданні в межах м. Дніпро або відеоконференцзв`язку.

Відповідно до орієнтованого розрахунку витрат на професійну правничу допомогу становить 1000,00 грн. консультація з питання стягнення боргу за договором поставки, 6000,00 грн складання позовної заяви та підготування копій документів для подання позовної заяви до суду, складання відповіді на відзив 4 000,00 грн., складання клопотання (заяви) 2000,00 грн., складання заперечень -3000,00 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

В ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 судом було надано оцінку складності справи №917/814/16 (917/2272/24) з урахуванням характеру спірних правовідносин та предмету доказування, які вказували на незначну складність даної справи, внаслідок чого було вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Варто відзначити, що обсяг доказів, необхідних для вирішення даного спору, також був незначним договір на поставку товару, специфікація, одна видаткова накладна, одна вимоги із доказами її направлення відповідачу, відтак їх вивчення та аналіз, а також формування правової позиції не повинно було зайняти багато часу. Крім того, дана категорія спорів відзначається усталеною судовою практикою, в тому числі касаційного суду.

Також з огляду на спірні правовідносини вбачається, що здійснення розрахунку пені (один період, одна сума) та штрафу (за визначенням суду) також було нескладним та не потребувало витрати значного часу адвокатом, тим більше досвід роботи його у сфері надання професійної правничої допомоги складав на дату подання позову майже сім років.

В свою чергу, відповідач заперечив у відзиві на позовну заяву щодо стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Судом враховано, що в матеріалах справи не міститься підписаного адвокатом та Приватним підприємством «ТД Тризуб» акту передачі-приймання наданих правових послуг, проте, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів вчинення адвокатом будь-яких інших процесуальних дій в інтересах позивача в межах справи №917/814/16 (917/2272/24), окрім складання і подання до суду позовної заяви, в той час як у суду відсутні обґрунтовані підстави для сумніву у факті надання адвокатом таких послуг (виконанні робіт), інші заяви, клопотання були подані та підписані директором Приватного підприємства «ТД Тризуб» Маліневською Оленою Дмитрівною, а тому суд, керуючись принципом процесуальної економії, вбачає за можливе розподілити судові витрати Приватного підприємства «ТД Тризуб» на оплату послуг адвоката за складання і поданні до суду позовної заяви, з урахуванням критерій розумності, співмірності, у розмірі 2 000,00 грн.

Відтак, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить суму 1693,92 грн.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "ТД Тризуб" задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «АвтоКраз» (39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вулиця Київська, 62; ідентифікаційний код 05808735) на користь Приватного підприємства "ТД Тризуб" (89412, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Оноківці, вул.. Кар`єрна, буд. 25; ідентифікаційний код 45491247) заборгованість у розмірі 192 276 (сто дев`яносто дві тисячі двісті сімдесят шість) грн. 00 коп., пеню у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп., 20 % збільшення ціни товару у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 1 265 (одна тисяча двісті шістдесят п`ять) грн. 22 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 693 (одна тисяча шістсот дев`яносто три) грн. 92 коп. Видати наказ.

3. В решті позовних вимог Приватного підприємства "ТД Тризуб" відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24.09.2025.

СуддяА.В. Яковенко