Рішення від 17.09.2025 по справі 922/2160/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2160/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Надвіренко А.Д.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Малого приватного підприємства "Агротехсервіс" (63620, Харківська обл., Куп`янський р-н, с. Василенкове, вул. Стадіонна, 1; код ЄДРПОУ: 23757256) до Харківського квартирно-експлуатаційного управління (61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61; код ЄДРПОУ: 07923280) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача Костирі Г.А., ордер АХ №1190967 від 20.06.2025;

відповідача Сумцової Н.В., довіреність №583/645 від 05.02.2025.

ВСТАНОВИВ:

20.06.2025 Мале приватне підприємство "Агротехсервіс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківського квартирно-експлуатаційного управління, в якій просить суд стягнути з Харківського Квартирно-експлуатаційного управління на користь Малого приватного підприємства «АГРОТЕХСЕРВІС» заборгованість з відшкодування витрат за спожиту та розподілену електроенергію за договором спільного тимчасового безоплатного користування №138 від 04.04.2023 за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 у розмірі 27 108,49 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.

Позов обґрунтовано невиконання відповідачем своїх зобов`язань з відшкодування витрат за спожиту та розподілену електроенергію за договором спільного тимчасового безоплатного користування №138 від 04.04.2023 за період з 01.01.2024 по 31.01.2024.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.06.2025 прийнято позовну заяву Малого приватного підприємства "Агротехсервіс" до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2160/25. Вирішено розгляд справи №922/2160/25 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

08.07.2025 через кабінет Електронного суду від представника Харківського квартирно-експлуатаційного управління надійшов відзив на позовну заяву (вх.№16041 від 08.07.2025).

У відзиві представник відповідача зазначив, що КЕВ м. Харків проти задоволення позовної заяви заперечує та позовну заяву вважаємо необґрунтованою. КЕВ м. Харків не заперечує, проти того, що укладало зазначений вище Договір але відповідно до п.3.3 підставою для відшкодування відповідачем за В/Ч комунальних послуг є окремо укладені договори за відповідним пакетом документів до них. Позивач рахунки та інші документи (акт прийому-передачі), що підтверджують понесені позивачем витрати за січень 2024 року не надавав чим сам позбавив себе можливості вчасно отримати відшкодування за отримані військовою частиною комунальні послуги. Лише 05.03.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування за спожиту військовою частиною електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії за січень 2024 року.

Також представник відповідача зазначив, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків є неприбутковою установою, тобто утримується за рахунок коштів відповідного (державного) бюджету. Всі витрати такої установи узгоджуються з органом, який уповноважений здійснювати фінансування такої установи, для чого складається кошторис, в який вносяться всі статті витрат. Фактично проведення бюджетних платежів здійснюється органами Казначейства України в рамках бюджетного періоду та затвердженого бюджету розпорядника бюджетних коштів. В зв`язку з тим, що позивач звернувся до відповідача лише в березні 2025 році з належними документами про відшкодування за отримані послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії за січень 2024 року, що унеможливило провести оплату за отримані військовою частиною послуги інакше, як на підставі рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.08.2025 вирішено перейти до розгляду справи №922/2160/25 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу №922/2160/25 до розгляду у підготовчому засіданні на "03" вересня 2025 року.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.09.2025.

Представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні 17.09.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні 17.09.2025 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Суд зазначає, що процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією із КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в кабінет Електронного Суду.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відтак, сторін було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

У судовому засіданні 17.09.2025 судом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

04.04.2023 між Малим приватним підприємством «АГРОТЕХСЕРВІС», як балансоутримувачем (Сторона 1), з однієї сторони, Військовою частиною НОМЕР_1 , як користувачем (Сторона 2) з другої сторони, та Харківським Квартирно-експлуатаційним управлінням, як платником (Сторона 3) було укладено договір спільного тимчасового безоплатного користування №138 (далі - Договір).

Згідно з п.1.1 Договору, Сторона 1 надає Стороні 2 можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном Сторони 1 нежитлові приміщення: «Автогараж» загальною площею 1029,1кв.м., розташований за адресою: Харківська область, Куп`янський район, Село Василенкове, вул. Верхня, 2А.

Сторона 1 надає Стороні 2 можливість скористатись своїм майном для власних потреб (п.1.2.Договору).

Сторона 2 вступає в спільне тимчасове використання майна у термін указаний у ньому Договорі та актах передачі майна (п.2.1.Договору).

Спільне користування майном не тягне за собою виникнення в Сторони 2 будь-якого права на це майно, крім права спільного тимчасового використання цього майна на умовах та праві, що передбачено цим Договором (п.2.2.Договору).

Обов`язок щодо складання Акту передачі майна Сторони 2, а також Акту повернення майна покладається на Сторону 1 (п.2.3.Договору).

Спільне тимчасове користування майном здійснюється на безоплатній основі (п.3.1.Договору).

Сторона 3 зобов`язана відшкодувати Стороні 1 всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані Стороною 2 за час дії цього Договору (п.3.2.Договору).

Відшкодування за спожиті комунальні послуги Стороною 2 сплачуються Стороною 3, на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг (електричної енергії, водовідводення, водопостачання, теплової енергії або природного газу, вивіз мусору) за відповідним пакетом документів до них (п.3.3.Договору).

Сторона 3 не відповідає за зобов`язаннями Сторони 2 крім тих зобов`язань, що визначені в цьому Договорі (п.3.4.Договору).

За змістом пункту 4.8. Договору до обов`язків користувача віднесено обов`язок укласти із Стороною 1 та Стороною 3 договори на відшкодування спожитих комунальних послуг окремо за кожним видом комунальних послуг.

Відповідно до п.8.1.2. Договору, Сторона 3 у разі не укладання договорів відшкодування комунальних послуг Сторона 3 звільняється від взятих зобов`язань зі сплати спожитих Стороною 2 комунальних послуг.

Згідно з п.8.2. Договору обов`язком Сторони 3 є відшкодування Стороні 1 вартість комунальних послуг, що спожиті Стороною 2 у процесі виконання цього Договору.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, він розпочинає свою дію з 06.10.2022 та діє впродовж воєнного стану, що відповідає положенням пункту 3 ст.631 ЦК України за яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

За Актом приймання-передачі нерухомого майна від 04.04.2023 згідно Договору безкоштовного використання, Сторона 1 передала, а Сторона 2 прийняла у користування нежитлові приміщення: «Автогараж» загальною площею 1029,1 кв.м., розташовані за адресою: Харківська область, Куп`янський район, Село Василенкове, вул. Верхня, 2А. В цьому ж акті сторони зафіксували показники лічильників електричної енергії.

Додатковою угодою №1 від 08.02.2024 сторони домовишся викласти п.10.1 Договору спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном №138 від « 04» квітня 2023 року в наступній редакції. «Цей Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2024 включно. У відповідності до ч.3 ст.631 ЦК України сторони домовились, що умови Договору розповсюджуються на правовідносини, які виникли між ними з 06 жовтня 2022 року.

Як стверджує позивач, 04.04.2024 між Харківським Квартирно-експлуатаційним управлінням, як платником (Сторона 1/ платник), Малим приватним підприємством «АГРОТЕХСЕРВІС», (Сторона 2 / балансоутримувач) та Військовою частиною НОМЕР_1 , як користувачем (Сторона 3 / користувач) було укладено Договір про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги розподілу електричної енергії №б/н (надалі - Договір про відшкодування).

Наявний в матеріалах справи Договір про відшкодування підписаний Малим приватним підприємством «АГРОТЕХСЕРВІС», як балансоутримувач, та Військовою частиною НОМЕР_1 , як користувачем. Зі сторони Харківського Квартирно-експлуатаційного управління вказаний Договір не підписано.

Відповідно до п.1.1 Договору про відшкодування, Сторона 2 забезпечує постачання електричної енергії що використовується Стороною 3, а Сторона 1 відшкодовує витрати понесені Стороною 2 з оплати електричної енергії, яка була спожита Стороною 3, за встановленими тарифами в терміни передбачені даним Договором.

Пунктами 1.2 та 1.2.1 встановлено, що відшкодування витрат за спожиту електричну енергію здійснюється відповідно до показників лічильників або розрахунку згідно Договору на безкоштовне тимчасове використання приміщення від 04.04.2023 №138. Запланований обсяг споживання та розподілу електричної енергії складає 3735,071кВт/год.

Вартість постачання електричної енергії становить з 01.01.2024 за 1 кВт/год - 7,257824 грн. з ПДВ (п.2.1.Договору про відшкодування).

Загальна вартість договору на дату його складання становить 27 108,49 грн. (п.2.1.Договору про відшкодування).

На виконання Договору про відшкодування Стороною 2 та Стороною 3 було складено Акт виконаних робіт (наданих послуг) на підтвердження того, що в період з 01.01.2024 по 31.01.2024 сума відшкодування витрат за спожиту та розподілену електроенергію складає 27 108,49 грн.

Вказана сума електропостачання також підтверджується Актом про обсяги розподіленої електричної енергії та Актом приймання-передачі електричної енергії за січень 2024 року, надані позивачу Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут".

Як стверджує позивач, з налізу положень п.п.1.1, 4.2.2 Договору про відшкодування, можна дійти висновку, що саме на відповідача покладене зобов`язання з відшкодування витрати з оплати електричної енергії на користь позивача. За таких обставин належним та ефективним способом захисту права позивача буде вимога про стягнення саме з відповідача вартості заявлених до відшкодування витрат за комунальні послуги за Договором. Таким чином, на підставі наведених вище документів, відповідач (платник) має зобов`язання з відшкодування на користь позивача (балансоутримувача), використаних користувачем комунальних послуг (електричної енергії), у розмірі: за період : з 01.01.2024 по 31.01.2024, у розмірі 27 108,49 грн.

Також, як стверджує позивач, останнім була направлена відповідачу відповідна вимога (претензія).

07.05.2025 відповідачем надана відповідь №583/2681, в якій він зазначає про неможливість проведення оплати за період січень 2024 року, з огляду на закінчення бюджетного року, та як наслідок неможливість передати до органу Казначейства України доручення на здійснення такої оплати зазначеного періоду.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як було встановлено судом, 04.04.2023 між Малим приватним підприємством «АГРОТЕХСЕРВІС», як балансоутримувачем (Сторона 1), з однієї сторони, Військовою частиною НОМЕР_1 , як користувачем (Сторона 2) з другої сторони, та Харківським Квартирно-експлуатаційним управлінням, як платником (Сторона 3) було укладено договір спільного тимчасового безоплатного користування №138, згідно з п.1.1 якого, Сторона 1 надає Стороні 2 можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном Сторони 1 нежитлові приміщення: «Автогараж» загальною площею 1029,1кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Сторони погодили, що Сторона 3 зобов`язана відшкодувати Стороні 1 всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані Стороною 2 за час дії цього Договору (п.3.2.Договору). Відшкодування за спожиті комунальні послуги Стороною 2 сплачуються Стороною 3, на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг (електричної енергії, водовідводення, водопостачання, теплової енергії або природного газу, вивіз мусору) за відповідним пакетом документів до них (п.3.3.Договору).

Водночас, як стверджує позивач, 04.04.2024 між Харківським Квартирно-експлуатаційним управлінням, як платником (Сторона 1/ платник), Малим приватним підприємством «АГРОТЕХСЕРВІС», (Сторона 2 / балансоутримувач) та Військовою частиною НОМЕР_1 , як користувачем (Сторона 3 / користувач) було укладено Договір про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги розподілу електричної енергії №б/н, відповідно до п.1.1якого, Сторона 2 забезпечує постачання електричної енергії що використовується Стороною 3, а Сторона 1 відшкодовує витрати понесені Стороною 2 з оплати електричної енергії, яка була спожита Стороною 3, за встановленими тарифами в терміни передбачені даним Договором.

Наявний в матеріалах справи Договір про відшкодування підписаний Малим приватним підприємством «АГРОТЕХСЕРВІС», як балансоутримувач, та Військовою частиною НОМЕР_1 , як користувачем. Зі сторони Харківського Квартирно-експлуатаційного управління вказаний Договір не підписано.

В свою чергу відповідач факт укладання вказаного Договору про відшкодування витрат та споживання Військовою частиною НОМЕР_1 електричної енергії у спірний період не заперечує.

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, просить стягнути з відповідача заборгованість у вигляді понесених витрат з оплати послуг з електропостачання.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч.2 ст.901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, згідно умов Договору спільного тимчасового безоплатного користування №138 від 04.04.2023 сторони погодили, що Сторона 1 надає Стороні 2 можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном Сторони 1 нежитлові приміщення: «Автогараж» загальною площею 1029,1кв.м., а відшкодування за спожиті комунальні послуги Стороною 2 сплачуються саме Стороною 3, на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг (електричної енергії, водовідводення, водопостачання, теплової енергії або природного газу, вивіз мусору) за відповідним пакетом документів до них.

Відтак, оскільки плата за саму діяльність балансоутримувача умовами договору не передбачена, за своєю правовою природою зазначений договір має ознаки договору про безоплатне надання послуг. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/770/19.

Згідно зі статтею 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов`язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Обов`язок відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору про безоплатне надання послуг, ґрунтується на презумпції відплатності договорів про надання послуг.

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Під фактичними витратами слід розуміти грошові витрати або використання власних матеріалів і предметів виконавця з повним чи частковим їх споживанням, що здійснюються виконавцем для належного надання послуги. Тягар доведення відповідності понесених витрат, необхідних для виконання договору, лежить на виконавцеві. Виходячи з того, які витрати були понесені виконавцем (у грошовій чи натуральній формі), сторони за узгодженням можуть вирішити питання про відшкодування витрат у формі або грошової компенсації, або повернення речей такого самого роду і якості, відновлення їхніх властивостей. Оцінюючи фактично понесені витрати, слід враховувати тільки ті, які були необхідними для виконання укладеного договору. Жодних інших замовник виконавцеві не сплачує. Не підлягають відшкодуванню прибутки, яких виконавець міг би реально одержати при звичайних умовах, якби в цей час не здійснював виконання договору про надання безоплатних послуг.

Відтак, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази на предмет доведення відповідності понесених позивачем витрат, суд враховує, що заявлена позивачем до стягнення сума боргу розрахована на підставі наданих Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" (постачальником універсальних послуг) Актів про обсяги розподіленої електричної енергії та приймання-передачі електричної енергії за січень 2024 року.

Разом з цим, Стороною 2 та Стороною 3 було складено Акт виконаних робіт (наданих послуг) на підтвердження того, що в період з 01.01.2024 по 31.01.2024 сума відшкодування витрат за спожиту та розподілену електроенергію складає 27 108,49 грн.

В свою чергу відповідач ані факту споживання електричної енергії у січні 2024 року у встановлених обсягах, ані наявності заборгованості з оплати послуг електропостачання у загальному розмірі 27 108,49 грн. не заперечує.

Однак Харківське квартирно-експлуатаційне управління стверджує, що відповідач є бюджетною установою, яка в своїй діяльності фінансується із державного бюджету, та є розпорядником бюджетних коштів виключно в рамках взятих на себе зобов`язань бюджетного періоду, а відтак у зв`язку з тим, що позивач звернувся до відповідача лише в березні 2025 року з належними документами про відшкодування за отримані послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії за січень 2024 року, що унеможливило провести оплату за отримані військовою частиною послуги інакше, як на підставі рішення суду.

Згідно з вимогами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Згідно з п.3.5 Договору про відшкодування, оплата за цим договором здійснюється на підставі належним чином оформленого акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Сторони 1 за відповідним кодом видатків).

З огляду на умови Договору відшкодування, строк оплати за фактично спожиту електричну енергію за січень 2024 року є таким, що настав.

У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.

Разом з тим, частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Посилання відповідача на відсутність у нього, як бюджетної установи, необхідного фінансування та бюджетних асигнувань суд вважає безпідставним та таким, що не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-р/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

З огляду на зміст статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (пункт 26).

ЄСПЛ у пункті 48 рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» та в пункті 40 рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі №911/4249/16 відхилила твердження скаржника про відсутність його обов`язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року через те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» не було передбачено кошти на ці видатки, оскільки в особи виникає певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов`язання не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справах №925/246/17, №925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №12-46гс18. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України та Верховного Суду.

Відтак, з урахуванням вимог статті 617 Цивільного кодексу України та правових висновків, викладених в рішеннях Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, у даному випадку, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі (з урахуванням коефіцієнта 0,8).

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Малого приватного підприємства "Агротехсервіс" до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з Харківського квартирно-експлуатаційного управління (61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61; код ЄДРПОУ: 07923280)на користь Малого приватного підприємства «АГРОТЕХСЕРВІС» (63620, Харківська обл., Куп`янський р-н, с. Василенкове, вул. Стадіонна, 1; код ЄДРПОУ: 23757256) заборгованість з відшкодування витрат за спожиту та розподілену електроенергію за договором спільного тимчасового безоплатного користування №138 від 04.04.2023 за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 у розмірі 27108 (двадцять сім тисяч сто вісім) грн. 49 коп., а також судові витрати у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "25" вересня 2025 р.

СуддяТ.О. Пономаренко