Ухвала від 24.09.2025 по справі 908/6167/15

УХВАЛА

24 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/6167/15 (908/3309/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В. Г. - головуючий, Жукова С. В., Картере В. І.,

перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (вх. № 6763/2025)

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025

у складі колегії суддів: Паруснікова Ю. Б. - головуючого, Верхогляд Т. А., Іванова О. Г.

у справі № 908/3309/23

за позовом ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_4

про визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва

третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору - ОСОБА_1

про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа" передати майнові права ОСОБА_3 на об`єкт незавершеного будівництва до комунальної власності територіальної громади міста Запоріжжя

в межах справи № 908/6167/15

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа", -

ВСТАНОВИВ:

23.12.2024 ухвалою Господарського суду Запорізької області у справі № 908/6167/15 (908/3309/23) позов ОСОБА_3 залишено без розгляду.

26.06.2025 постановою Центрального апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 11.07.2025) апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 23.12.2024 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23) задоволено. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 23.12.2024 у справі №908/6167/15 (908/3309/23) - скасовано. Справу № 908/6167/15 (908/3309/23) передано до Господарського суду Запорізької області для продовження розгляду.

04.08.2025 (через підсистему "Електронний Суд") ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23).

21.08.2025 ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23) повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 292 ГПК України.

01.09.2025 (згідно з відміткою на поштовому конверті) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржники просять скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Запорізької області від 23.12.2024 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23).

Також скаржниками заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

05.09.2025 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В.Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С.В., Картере В.І.

09.09.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшло клопотання щодо зобов`язання скаржників сплатити судовий збір за подання касаційної скарги з посиланням на відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 положень частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України, який регламентує порядок здійснення господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, що оскаржується, або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що повний текст постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23) складено 11.07.2025. Таким чином, останнім днем встановленого частиною першою статті 288 ГПК України строку на подання касаційної скарги було 31.07.2025.

Частинами другою, третьою статті 288 ГПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Як було зазначено вище, касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було подано 01.09.2025, тобто з пропуском встановленого частиною першою статті 288 ГПК України строку на касаційне оскарження. Водночас, заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження

Частиною першою статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Згідно з частиною третьою статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять поновити пропущений строк на касаційне оскарження, проте не наводять жодних причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23) та не надають жодних доказів в обґрунтування наявності поважних причин пропуску такого строку.

При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржників доповнювати касаційну скаргу обґрунтуванням та вимогами, яких не виклали самі скаржники. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу як змагальність і диспозитивність.

Крім цього, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір".

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 8 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено з 1 січня - 3028 грн.

Як вбачається з касаційної скарги, її подано двома скаржниками - ОСОБА_1 (третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору) та ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача), тобто з касаційною скаргою звернулися два окремих, самостійних учасника справи.

Отже, звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025, прийняту за результатом перегляду ухвали Господарського суду Запорізької області від 23.12.2024 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23), кожен із скаржників мав сплатити окремим платіжним документом судовий збір у сумі 3 028 грн.

Водночас ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, але зазначено, що вони звільнені від сплати судового збору відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про судовий збір", статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів". За твердженням скаржників, відносини, які склались між ними і відповідачем, відповідають ознакам споживчого договору, а тому споживачі звільнені від сплати судового збору не лише за подання позовної заяви, а і за подання апеляційних та касаційних скарг на процесуальні рішення суду у справах про захист їх прав.

Щодо наведених обґрунтувань скаржників стосовно звільнення від сплати судового збору, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про судовий збір" платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

За загальним правилом судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг сплачується будь-якою особою, яка подає відповідну скаргу. Тобто за загальним правилом особи, які подають апеляційну та касаційну скарги (як позивачі, так і відповідачі), мають рівні обов`язки щодо сплати судового збору за подання таких скарг.

Водночас Закон України "Про судовий збір" встановлює пільги у сплаті судового збору, що визначені статтями 5, 8 цього Закону, які передбачають відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору лише у справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення їх прав як споживачів (див. висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені в постанові від 14.02.2024 у справі № 727/11573/22 (провадження № 61-14802 св 23) з посиланням на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18)).

ОСОБА_2 у цій справі не є позивачем, а залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, що виключає можливість застосування положень частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" (подібного висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.10.2024 у справі № 908/6167/15 (908/3312/23).

Разом з цим ОСОБА_1 є третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору. Згідно з частиною третьою статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача.

Як було зазначено вище, відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Таким чином, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено згідно зі статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів»., що є підтвердженням того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються цим Законом.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з пунктом 22 статті 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За змістом Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У Законі України «Про захист прав споживачів» прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У зв`язку з цим, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до цих правовідносин можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами.

Системний аналіз положень Закону України «Про захист прав споживачів» доводить, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Предметом позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23) є зобов`язання ТОВ «Константа» передати майнові права ОСОБА_3 на об`єкт незавершеного будівництва до комунальної власності територіальної громади міста Запоріжжя.

Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 не довів, що його позовні вимоги пов`язані із порушенням норм Закону України "Про захист прав споживачів", не зазначив, яке саме право споживача порушено відповідно до статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», та не довів, що позов подано саме для захисту його прав та інтересів як споживача, а не інших осіб. З огляду на викладене, на ОСОБА_1 не поширюється дія частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з якою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Крім того, ні частиною 2 статті 3, ні статтею 5 Закону України "Про судовий збір" не передбачено пільг щодо сплати судового збору за подання позову у справі про визнання та передачу майнових прав на нерухомий об`єкт.

Таким чином, касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України, оскільки до касаційної скарги не додано доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Частиною другою статті 292 ГПК України визначено, що у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Згідно з частиною другою статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Відповідно до частини третьої статті 292 ГПК України касаційна скарга залишається також без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає залишенню без руху з наданням скаржникам строку на усунення недоліків поданої касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме:

1) навести підстави для поновлення строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23), та належно їх обґрунтувати з наданням відповідних доказів;

2) окремо кожному скаржнику - надати документ про сплату судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

Крім того, відповідно до статті 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Однак, скаржниками не додано до касаційної скарги жодних доказів надсилання копії скарги і доданих до неї документів учасникам справи №908/6167/15 (908/3315/23).

Верховний Суд акцентує, що неповідомлення учасників судового процесу у справі про звернення з касаційною скаргою порушує процесуальні права цих учасників, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, закріплені у частині третій статті 2 ГПК України. Не направлення скаржником копії касаційної скарги іншим учасникам судового процесу, позбавляє останніх, за відсутності тексту скарги, можливості надати свої заперечення та відзив на касаційну скаргу.

Відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно надати Суду докази надіслання учасникам справи № 908/6167/15 (908/3309/23) копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 ГПК України.

Керуючись статтями 119, 174, 234, 235, 288, 290, 291, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 908/6167/15 (908/3309/23)- залишити без руху.

2. Надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Наслідки невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали визначені статтею 292 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді С. Жуков

В. Картере