Постанова від 25.09.2025 по справі 420/33032/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/33032/24

Перша інстанція суддя Іванов Е.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідачаЯковлєва О.В.,

суддівКрусяна А.В., Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги до Головного управління Національної поліції в Одеській області, щодо:

- визнання протиправною бездіяльність у вигляді ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції;

- зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року задоволено позовні вимоги, а саме:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області у вигляді ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що станом на час звільнення позивача з поліції виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки у попередніх роках не передбачалась чинним законодавством.

Крім того, апелянт наголошує, що у межах спірних правовідносин позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області та відповідно до наказу № 2239 о/с від 31 грудня 2021 року позивача звільнено зі служби в поліції.

Згідно наказу №2239 о/с позивача звільнено 31 грудня 2021 року та при звільненні сплачено грошову компенсацію за 44 доби невикористаної щорічної відпустки, а саме за період роботи з 01 січня 2021 року по день звільнення.

В свою чергу, 02 вересня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Одеській області із запитом щодо невикористаних днів основної щорічної відпустки та додаткових відпусток.

У відповідь на звернення, відповідач листом від 19 вересня 2024 року № 9/12376 повідомив, що згідно діючих нормативно-правових актів на момент звільнення, підстави для здійснення нарахувань та виплати позивачу невикористаних за 2015-2020 роки відпусток відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні відпустки, позивач звернувся до суду із цим позовом.

За наслідками з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, так як позивач у межах спірних правовідносин має право на отримання компенсації за невикористані дні відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про відпустки», установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

Згідно ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про відпустки», законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Так, згідно ч. 1 ст. 92 ЗУ «Про Національну поліцію» (в редакції на момент звільнення), поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно ч. 1 ст. 93 ЗУ «Про Національну поліцію», тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

Частиною 7 вказаної статті встановлено, що чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Частиною 10 вказаної статті встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частиною 11 вказаної статті встановлено, що відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.

За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

При цьому, згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Колегією суддів встановлено, що на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області № 2239 о/с від 31 грудня 2023 року позивачу при звільненні зі служби в поліції виплачено грошову компенсацію за 44 невикористаних днів основної та додаткової відпустки, право на які позивач отримав у 2021 році.

З іншого боку, згідно довідки Головного управління Національної поліції в Одеській області № 9/12375 від 19 вересня 2024 року, позивачем також не використано 85 днів основної та додаткової відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019, 2020 роки.

Між тим, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що йому протиправно не виплачено компенсації за усі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, а не лише за невикористані дні щорічної відпустки у році його звільнення з поліції.

В свою чергу, в апеляційній скарзі суб`єкта владних повноважень зазначається, що положеннями ЗУ «Про Національну Поліцію» та прийнятими до нього підзаконними нормативно-правовими актами чітко врегульовано питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються зі служби, а саме встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки передбачена виключно за невикористані в році звільнення дні.

Між тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги суб`єкта владних повноважень, з огляду на наступне.

Так, із системного аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що за бажанням поліцейського, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України, поліцейським виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпусток.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року (справа № 160/10875/19).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 233 КАС України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно ч. 2 ст. 233 КАС України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, обмежено право на звернення до суду для вирішення трудового спору тримісячним строком.

Між тим, з огляду на принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції ЗУ № 2352-IX від 01 липня 2022 року, можливе тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Тобто, до 19 липня 2022 року строк звернення з позовом до суду про стягнення заробітної плати не був обмежений будь-яким строком.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року, яку залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, у зразковій справі № 260/3564/22.

Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, так як право на отримання такої компенсації виникло до 19 липня 2022 року.

Між тим, судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Національної поліції в Одеській області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. ЯковлєвСудді А.В. Крусян О.А. Шевчук