Постанова

від 24.01.2008 по справі 14960.1-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

14960.1-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 215

ПОСТАНОВА

Іменем України

24.01.2008Справа №2-22/14960.1-2007

За позовом - Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь  ( м.Сімферополь, пр.Кірова, 51-52/10 а )

   До відповідача – ТОВ «Аквамир»   (м.Судак, вул.Октябрьська, 34;                                                                   м.Судак, вул.Гагаріна,   79  )

   Про стягнення  3695 грн.   

                                                                                                      Суддя Яковлєв С.В.

За участю секретаря Дулімової В.І.

                                                ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Єнічева О.В. – пр-ник, дов від 08.01.08 р.

Від відповідача – не з'явився

Сутність спору : Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення штрафних санкцій  за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів   у розмірі 3695,00 грн.

            Рішенням господарського суду АРК від 24.10.05 р. у задоволенні позову Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ТОВ «Аквамир»   3695 грн.  в і д м о в л е н о.

             Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.02.06 р. апеляційну скаргу залишено  без задоволення, рішення ГС АРК від 24.10.05 р. – б е з    з м і н.

             Ухвалою Вищого господарського  суду України від 13.03.06 р. матеріали справи разом із касаційною скаргою Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення ГС АРК від 24.10.05 р. направлено для вирішення до Вищого адміністративного суду у зв'язку із набранням  чинності Кодексом адміністративного судочинства України, яким передбачено, що  до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень.

              Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.06.07 р.  у відкритті касаційного адміністративного провадження  відмовлено, справу разом із касаційною скаргою повернуто до Вищого господарського суду України, оскільки справу розглянуто  судами першої та апеляційної інстанції  після набрання  чинності  Кодексом  адміністративного судочинства України за правилами, встановленими Господарським процесуальним Кодексом України, тобто справа вирішувалась  не як адміністративна, тому у Вищого адміністративного суду України відсутня компетенція у здійсненні перегляду  в касаційному порядку таких рішень.

               Постановою  Вищого господарського суду України від 25.09.07 р.  рішення господарського суду АРК  від 24.10.05 р.    с к а с о в а н о, справу направлено до господарського суду АРК  для розгляду  за   п р а в и л а м и   а д м і н і с т р а т и в н о г о       с у д о ч и н с т в а.       

              У судовому засіданні, яке відбулось 24.01.08 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

             Відповідач письмового відзиву на позов суду не надав , явку представника у судове засідання не забезпечив , про дні  та час проведення судових засідань був сповіщений належним чином.

             Суд, керуючись ст.  128 КАС України, вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами .

              Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача,  суд

в с т а н о в и в:

Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001р., та Положення  про Фонд України соціальної захищеності інвалідів, затвердженого Постановою КМУ № 92 від 18.07.91р.

Згідно з п. 11 Положення про Фонд України соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 92 від 18.07.1991 року (з подальшими змінами та доповненнями) Фонд і його відділення в АР Крим, областях, місцях Києві та Севастополі є юридичними особами.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002р. затверджено Положення про Фонд соціального захисту інвалідів ( далі Положення № 1434) , п.п.1,2 якого визначає, що  Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та  підпорядковується  йому. Фонд у своїй діяльності  керується Конституцією та законами України, актами  Президента України  Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та цим Положенням.

 До завдань Фонду, передбачених у п. 3 Положення № 1434 , відноситься  здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення  працевлаштування інвалідів.

Абзацом  4 частини 3 зазначеного  Положення передбачено, що Фонд України соціального захисту інвалідів здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням до бюджету коштів від підприємств (об'єднань), установ и організацій, які не  забезпечують встановлених  нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

            Згідно зі ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується   на принципах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти на підставах, у межах повноважень і способом,   передбаченим Конституцією й законами України.

Ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності у інвалідів в Україні» встановлює, що  підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього Закону, щорічно  сплачують відповідним відділенням  Фонду України соціального захисту інвалідів  штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

        Згідно  зі звітом  відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів  за формою 10-П1,  затвердженою наказом Держкомстату України № 49 від 10.01.2002 р. за 2004 р., середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 43 чоловік, у зв'язку  з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до Закону №2606-Ш становить 2 робочих місця відповідно 4%-відсотковому нормативу, тоді як відповідачем фактично  працевлаштована 1 особа,  таким чином не створено 1 робоче місце.   

       Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 05.07.2001р. №2606-Ш працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної  політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

   Згідно до п. 3 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” робоче місце для інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства з участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на нього інваліда.

    Згідно до п. 5 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення ( пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

    Згідно до п. 10 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров”я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.  

    У п. 14 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості  та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів

    Відповідно до п. 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формою №3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць ( вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 р. №244: звіт за формою №3-ПН надається підприємства незалежно від форм власності і господарювання місцевому органу зайнятості 28 числа щомісячно: у графі 4 ( з графи 2 ) проставляється наявність вільних робочих місць ( вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст.. 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць ( вакантних посад ) визначається щодо кожної категорії громадян окремо за такими цифрами: 4 – інваліди.

    В матеріалах справи є звіти за формою державної статистичної звітності  №3-ПН, надісланих відповідачем у 2004 р. на адресу Суданського  міського центру зайнятості про наявність вільних робочих місць ( вакантних посад ). Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідачем по справі регулярно, на протязі 2004р., повідомляло звітами за формою державної статистичної звітності №3-ПН Судакський міський центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, на яких можна використовувати працю інвалідів,  а також про свою потребу в працівниках, але центр зайнятості,  Управління праці і соціального захисту населення  не направляли інвалідів для працевлаштування на вільні  робочі місця.

      Таким чином, з матеріалів, наявних у справі вбачається , що на протязі 2004 р. в ТОВ “Аквамир” проводились заходи щодо можливості  створення робочих  місць  на які могли б бути працевлаштовані інваліди

              Однак, слід зауважити, що відповідно до п. 1, 3, 5, 14 Положення «Про робочі місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України № 314  робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації незалежно від форм власності  та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче  місце  інваліда  вважається  створеним,  якщо воно відповідає  встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної    нозології,    атестоване    спеціальною    комісією підприємства     за    участю    представників    МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,   громадських   організацій   інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу  зайнятості  та  місцеві органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів    умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.  

              Вищевказана норма Постанови Кабінету Міністру № 314  встановлює, що робоче місце для інваліда вважається створеним  з моменту працевлаштування на ньому інваліда.

  Відповідно ч. 1 ст. 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів є обов'язковими до виконання.

             Таким чином, підприємству необхідно не тільки спрямовувати у відповідні фонди інформацію про наявність вільних місць для  працевлаштування інвалідів, атестувати робоче місце спеціальною комісією, виконати інші вимоги, викладені в Постанові Кабінету Міністрів України № 314,  але і працевлаштувати на ньому інваліда, інакше місце вважається нествореним.

              Як вбачається з матеріалів справи відповідач не виконав встановлений норматив працевлаштування інвалідів на 2004р. в кількості 1 особи.

   Згідно з  ч.3,4 ст.20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» сплату штрафних санкцій  підприємства (об'єднання), установи, організації здійснюють згідно закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і  зборів (обов'язкових платежів).  У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути стягнуті шляхом звернення стягнення на майно підприємства(об'єднання), установи, організації в установленому порядку.

  При цьому законом не передбачений  причинно-послідовний зв'язок між діями або бездіяльністю відповідних державних фондів по здійсненню заходів по працевлаштуванню інвалідів та обов'язком  підприємств створити робочі місця для інвалідів ( виконати норматив).

 Тобто в законі не вказано, що у разі своєчасної звітності в центр зайнятості  за формою 3-ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення  на підприємство, воно звільняється від обов'язку сплатити самостійно встановлену суму  штрафних санкцій.

 Штрафні санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, носять характер  альтернативного зобов'язання, тобто підприємство або  дотримує норматив, або сплачує  конкретну суму до держбюджету  України.

 При цьому законом не встановлено, що для сплати штрафних санкцій у підприємства повинна бути встановлена наявність вини.

 Більш того, публічно-правові відносини,  які  виникли між позивачем та відповідачем у результаті невиконання нормативу та несплати штрафних санкцій взагалі не передбачають можливості існування питання про відповідальність, пов'язану з винними діями  особи, що не є суб'єктом владних повноважень, оскільки питання про наявність вини може розглядатися тільки у цивільних  (господарських) відносинах.

 У стосунках, що  виникають з публічно правових відносин між суб'єктом владних повноважень  та іншими особами повинно вирішуватися  тільки питання виконання встановлених законами вимог.

 Крім того, зі змісту статей 19 й 20  Закону вбачається, що штраф має компенсаційну форму за невиконання нормативу, оскільки  згідно з ч.6 ст.20 Закону суми штрафних санкцій використовуються Фондом для фінансування соціальних витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, видачу підприємствам цільових кредитів на створення робочих місць для інвалідів, надання фінансової допомоги на здійснення заходів по соціальній, трудовій, фізкультурно-оздоровчій і професійній реабілітації інвалідів і т.п., і у суб'єкта підприємницької діяльності є альтернативний обов'язок - або  виконання нормативу шляхом працевлаштування інвалідів або  оплата штрафних санкцій. Це опосередковано підтверджується формою звітності № 10-ПІ, відповідно якої підприємство самостійно визначає собі  суму коштів, що підлягає сплаті за невиконання нормативу.

             Відповідно ст. 46 Конституції України  громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

            Це  право   гарантується    загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

            Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

            Таким чином Конституцією  України гарантовано право соціально незахищених громадян, в тому числі інвалідів, на відповідний рівень життя, фінансування якого здійснюється за рахунок  як  держави, так і підприємств, організацій, що повинні сплачувати штрафні санкції за невиконання нормативу  згідно із ст. 19,20 Закону України № 875.

           Оскільки держава гарантує соціальний захист інвалідів, вона здійснює  виконання цієї програми двома засобами: перший- шляхом зобов'язання підприємства створити для інваліда робоче місце (тобто забезпечити його роботою) з  витікаючими   наслідками ( одержання зарплати, лікарняних, відпускних, матеріальної допомоги, пенсійне забезпечення, страхування та інш.) та другий- шляхом фінансування витрат бюджету  на соціальне забезпечення інвалідів, що не працюють.

           За таких обстави, враховуючи положення Конституції України,  Бюджетного кодексу України, Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», суд  вважає, що підприємства, організації зобов'язані створити робоче місце для інваліда, тобто виконати норматив, або перерахувати до Державного бюджету відповідну суму штрафних санкцій, за рахунок яких держава в особі відповідних уповноважених органів влади забезпечує соціальну підтримку інвалідів, у тому числі й тих, що не працюють  ( перша група інвалідності, пенсіонери-інваліди, діти-інваліди та інші).

           У порядку , передбаченому ст.71 КАС України відповідачем не надані докази перехування штрафних  санкції за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2004 році в сумі  3695 грн.

           Під час судового засідання, яке відбулось 24.01.2008 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ  постанову складено 26.01.2008 р.

            Керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                            П О С Т А Н О В И В :

                  1.Позов задовольнити.

                  2.Стягнути з  ТОВ «Аквамир»   (м.Судак, вул.Октябрьська, 34;                                                                    м.Судак, вул.Гагаріна,   79 , р/р 26009054902155 Прватбанк МФО 384436 ЗКПО 31393022 ) на  користь Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту  інвалідів (м.Сімферополь, вул. Кирова, 51-51/10а , р/р  31214221800019 УДК в АРК МФО 824026 ЗКПО 2403783) 3695 грн.

         У разі неподання  заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

        Якщо після подачі заяви  про апеляційне оскарження , апеляційну скаргу не подано, постанова набирає  законної сили  через 20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження.  

        Постанова може бути оскаржена в порядку і строки,  передбачені ст.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Яковлєв С.В.