Рішення від 19.09.2025 по справі 703/400/25

Справа № 703/400/25

2/703/531/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2025 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.

за участю

секретаря судового засідання Батаргіної Т.М., Вовк І.І.,

представника позивача адвоката Костюковича Ф.Ф.

представника відповідача - адвоката Захарченко Н.О.

представника третьої особи Калюжного А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Черкаське військове лісництво», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

21.01.2025 ОСОБА_1 через представника, адвоката Костюковича Федора Феодосійовича звернувся до суду із вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути із ДП «Черкаське військове лісництво» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 04.04.2022 до 03.07.2024 в сумі 713019,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 2013 року працював на керівних посадах в Державному підприємстві «Черкаське військове лісництво», що входить до структури управління Міністерства оборони України, а саме з 16.03.2013 по 03.07.2015 директором підприємства за контрактом. Останній контракт між Міністерством оборони України та позивачем укладений 21.06.2016, термін дії контракту (з урахуванням додаткових угод від 26.06.2018 та від 03.07.2019) - до 03.07.2024.

Наказом Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04.04.2022 його звільнено з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво» на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та розірвано контракт, укладений з ним 04.07.2016, відповідно до пункту «б» пункту 25 розділу 5 контракту.

На виконання вказаного наказу, тимчасовим виконувачем обов`язків директора ДП «Черкаське військове лісництво» 02.05.2022 виданий наказ №41/к/тр, яким позивача звільнено з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво» 02.05.2022 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26.07.2024, що залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.01.2025 та постановою Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 24.03.2025, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Черкаське військове лісництво», задоволений частково, а саме визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04.04.2022 №9-ДП, визнано протиправним та скасовано наказ тимчасового виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022, змінені формулювання дати та причини звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво» на - з 03.07.2024 у зв`язку з закінченням дії трудового контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем не пред`являлася, однак суд першої інстанції під час розгляду справи зробив висновок про те, що у зв`язку із визнанням протиправними та скасуванням вказаних вище наказів, позивач не позбавлений права звернутися з позовом про стягнення середнього заробітку.

Враховуючи, що вказане рішення суду першої інстанції, що набрало законної сили 08.01.2025, є преюдиційним для даної справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 04.04.2022 до 03.07.2024, тобто з дня звільнення, що в подальшому визнане протиправним, до останнього дня дії контракту. Сума середнього заробітку визначена позивачем виходячи із власного розрахунку середньоденної заробітної плати директора ДП «Черкаське військове лісництво» за останні два місяці, що передували звільненню, складає 1210,56 грн, отже позивач просить стягнути на його користь 713019,84 грн за 589 дні вимушеного прогулу, а також провести розподіл судових витрат, що складається із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 24.01.2025 відкрите провадження в справі, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження, встановлений сторонам процесуальний строк для подання письмових заяв по суті справи, підготовче судове засідання призначене на 07.02.2025.

07.02.2025 представником відповідача, адвокатом Захарченко Н.О. з використанням системи «Електронний суд» подано письмовий відзив, згідно з яким проти задоволення позову заперечує.

Відповідна позиція обґрунтована тим, що позивач дійсно працював на посаді директора ДП «Черкаське військове лісництво» за контрактом, що укладений ним із Міністерством оборони України 21.06.2016 строком до 03.07.2024, 02.05.2022 звільнений наказом по підприємству №41/к/тр на підставі наказу Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04.04.2022. Протягом квітня 2022 позивач перебував на лікарняних, що оплачені підприємством у передбаченому законом порядку, розрахунок з ним підприємством проведений станом на 02.05.2022. Розрахунок суми середнього заробітку позивачем зроблений невірно, оскільки помилково враховано виплати на відрядження, що мали місце в січні та лютому 2022 року. За таких обставин середньоденна заробітна плата складає 1117,10 грн, про що позивачеві видано довідку і така наявна в матеріалах справи. Відзив містить також клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем такі значно завищені, не відповідають складності справи та фактично витраченому часу, не підтверджені належними доказами.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 28.02.2025 провадження у справі на підставі пункту 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України зупинене до набрання законної сили судовим рішенням в справі №760/17390/22.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 09.04.2025 провадження у справі поновлене.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 17.06.2025 закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду, залучено до участі в справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору Міністерством оборони України, якому встановлений процесуальний строк на подання письмових пояснень щодо позову або відзиву.

08.07.2025 представником Міністерства оборони України, ОСОБА_2 з використанням системи «Електронний суд» подано письмові пояснення третьої особи, за змістом яких проти задоволення позову заперечує, посилаючись на неправильне визначення позивачем часу звільнення, а також недобросовісність його дій через звернення з позовом про визнання звільнення незаконним, скасування наказів та поновлення на роботі за правилами адміністративного судочинства. ОСОБА_1 звільнено з роботи наказом ДП «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022 на підставі наказу Міністерства оборони України від 04.04.2022 №9-ДП, відтак трудові відносини з ним припинені 02.05.2022, після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, позивач отримав розрахунок саме станом на вказаний день. Посилаючись на усталену практику судів касаційної інстанції, представник вказував, що судові справи, що виникли як наслідок звільнення ОСОБА_1 з посади в ДП «Черкаське військове лісництво», слухалися судами тривалий час, причиною вказаного є поведінка сторони позивача, який невірно визначився із предметною та суб`єктною юрисдикцією спору, внаслідок чого такий тривалий час перебував на розгляді Черкаського окружного адміністративного суду, а надалі Шостого апеляційного адміністративного суду та Касаційного Адміністративного Суду у складі Верховного Суду, а позовна заява подана з дотриманням правил юрисдикції лише в листопаді 2022 року, понад 7 місяців із дати звільнення, тривалий час розглядалася Солом`янським районним судом міста Києва. Такі обставини вказують щонайменше на наявність підстав обмежити суму середнього заробітку одним роком.

Представник позивача, адвокат Костюкович Ф.Ф. в судовому засіданні позовні вимоги підтримував, просив задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та підтверджених додатками, уточнив період обрахування суми середнього заробітку, а саме 566 днів, виключивши час перебування ОСОБА_1 на лікарняних в квітні 2022 року, а також вирахувавши період відряджень, і суму, що підлягає до стягнення 669578,00 грн, однак відповідні вимоги залишені судом без розгляду на підставі п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України як заявлені із пропущенням строку.

Представник відповідача, ДП «Черкаське військове лісництво», адвокат Захарченко Н.О. та представник Міністерства оборони України, Калюжний А.П. проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відповідних письмових заявах по суті справи.

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, надані докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.

ОСОБА_1 працював на посаді директора ДП «Черкаське військове лісництво» за контрактом від 21.06.2016, що укладений ним із Міністерством оборони України, термін дії якого неодноразово продовжений.

Наказом тимчасового виконувача обов`язків директора підприємства №41/к/тр від 02.05.2022, 02.05.2022, на виконання наказу Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04.04.2022 ОСОБА_1 звільнений з посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Вказані обставини не заперечуються сторонами.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 в справі №760/17390/22, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Черкаське військове лісництво», задоволений частково, а саме визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04.04.2022 №9-ДП, визнано протиправним та скасовано наказ тимчасового виконувача обов`язків директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022, змінені формулювання дати та причини звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво», останній вважається звільненим з 03.07.2024 у зв`язку з закінченням дії трудового контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.01.2025, а постановою Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 24.03.2025, в задоволенні касаційної скарги Міністерства оборони України на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 08.01.2025 залишено без задоволення.

З урахуванням викладених обставин, на підставі ст. 384 ЦПК України суд констатує, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 в справі №760/17390/22 набрало законної сили 08.01.2025.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №820/17548/14 (провадження №К/9901/9245/18) зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11.12.2019 у справі №320/4938/17 (провадження №61-26396св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

За обставинами даної справи, такими суд розглядає протиправність наказу Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04.04.2022 та наказу тимчасового виконувача обов`язків директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022, а також дату припинення трудових відносин із ОСОБА_1 03.07.2024.

При цьому з вказаного вище рішення судом встановлено, що позовні вимоги про поновлення на роботі залишені без задоволення у зв`язку із відсутністю підстав для поновлення на роботі працівника, який працював за строковим трудовим договором , оскільки на момент ухвалення судового рішення строк трудового договору (в даному випадку - контракту) закінчився.

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку, то така позивачем не заявлялася в справі №760/17390/22.

ОСОБА_1 перебував на лікарняному за період із 04.04.2022 до 29.04.2022, у всі робочі дні вказаного періоду, що не заперечується сторонами та підтверджуються копіями листків непрацездатності, оформленими в електронному вигляді.

ОСОБА_1 як директор підприємства відбував у відрядження до Головного управління майна та ресурсів терміном на два дні з 01.02.2022, а також терміном на 2 дні із 22.02.2022, що підтверджується наказами по ДП «Черкаське військове лісництво» від 31.01.2022 №15/к/тм та від 21.02.2022 №25/к/тм, посвідченнями про відрядження ,звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №23 від 02.02.2022 та №43 від 23.02.2022.

Наказом тимчасового виконувача обов`язків директора підприємства №41/к/тр від 02.05.2022, ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво» 02.05.2022 на підставі на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Надалі вказаний наказ визнаний протиправним та скасований рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 в справі №760/17390/22. Вказаним рішенням не встановлено будь-яких порушень у зв`язку зі звільненням позивача під час перебування на лікарняному, оскільки фактичне припинення трудових відносин відбулося після закінчення періоду тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .

Крім того, за ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-IX, у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Відтак суд погоджується із твердженням відповідача про те, що в квітні 2022 року ОСОБА_1 не виконував своїх посадових обов`язків, підстави вважати даний місяць робочим відсутні. Разом із тим, кошти на оплату періоду тимчасової непрацездатності виплачені останньому в повному обсязі 24.11.2022, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковими листами за квітень, травень, серпень 2022 року, а також паперовими копіями реєстрів про перерахування коштів, що оформлені в електронному вигляді, за період із 06.04.2022 до 30.08.2022, що сторонами також не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати (ст. 116 КЗпП України).

Водночас, із письмових матеріалів не вбачається будь-яких виплат на користь ОСОБА_1 за 02.05.2022, навпаки, представник відповідача посилається на ті обставини, що останньому проведено виплату компенсації за 9 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки, а також оплачено лікарняні, як за рахунок підприємства, так і за рахунок Фонду соціального страхування.

Відтак суд, керуючись нормою ст. 5 Закону №2136-IX, розглядає 02.05.2022 як перший день, коли ОСОБА_1 не виконував трудову функцію внаслідок того, що був звільнений протиправно.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону №108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2002 в справі №755/12623/19 зробила висновок, що спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Статтею 27 Закону №108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

У п. 4 Порядку №100 зазначено перелік виплат, що не враховуються під час розрахунку середньої заробітної плати, а саме п. в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

Відтак виплати, належні позивачеві за періоди перебування у службових відрядженнях з 01.02 до 02.02.2022 та з 22.02 до 23.02.2022 не мають бути враховані при обчисленні середнього заробітку.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

02.05.2022 позивача звільнено з роботи, в цей день він не працював, протягом квітня 2022 року не виконував трудову функцію у зв`язку із перебуванням на лікарняному. Розрахунок із ОСОБА_1 проведений до 29.04.2022 включно.

Як встановлено судом із довідки про доходи, ОСОБА_1 працював на ДП «Черкаське військове лісництво» з 03.07.2015 до 02.05.2022, середньоденна заробітна плата за лютий-березень 2022 року (43 робочі дні) складає 1117,10 грн.

Наведені в довідці період та розрахунок не суперечать вимогам Порядку №100 та можуть бути застосовані судом при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Водночас, як вбачається із матеріалів, під час розгляду справи про визнання звільнення протиправним та поновлення на роботі ОСОБА_1 питання щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалося.

Звертаючись в листопаді 2022 року до суду загальної юрисдикції із дотриманням правил підсудності, позивач не знав та не міг знати точної суми, що могла належати йому в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас, за нормою, сформульованою в ч. 1 ст. 235 КзпП України, компенсації підлягає увесь час вимушеного прогулу.

У постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №234/15372/17 та у справі №132/3064/21 від 20.03.2024 викладено такі висновки: оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника; при частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена; висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

Застосовуючи відповідний підхід до обставин даної справи, суд враховує, що 29.04.2022 позивач звернувся до суду адміністративної юрисдикції із позовом про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.07.2022, провадження у справі №580/2037/22 закрито, оскільки даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Вказана ухвала була предметом перегляду Шостого апеляційного адміністративного суду, який 27.09.2022 (справа №580/2037/22) своєю постановою ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. 08.11.2022 Касаційний Адміністративний Суд касаційну скаргу позивача повернув позивачу. Ухвалу позивач отримав 14.11.2022. Вказані обставини судом встановлені з рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 в справі №760/17390/22.

За таких обставин позивач та його представник щонайменше з 27.09.2022 знали про непідсудність справи суду адміністративної юрисдикції, однак оскаржили постанову в касаційному порядку.

Вказана процесуальна поведінка зі сторони позивача призвела до того, що розгляд справи належним судом розпочато лише в листопаді 2022 року.

Матеріали даної справи не містять, а учасниками не надано жодних відомостей, що позивач вчиняв будь-які дії, які перешкоджали розглянути справу №760/17390/22 в якомога коротший термін, така розглядалася за в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, рішення постановлене 26.07.2024.

Разом з тим, стороною позивача не надано пояснень та не повідомлено будь-яких причин, що унеможливили пред`явлення похідної позовної вимоги у виді стягнення середнього заробітку під час розгляду вимог про скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі. Вказані обставини критично вплинули на встановлення часу вимушеного прогулу, а з відповідною вимогою позивач ініціював дане провадження лише в січні 2025 року.

Тривалий час розгляду справи з вини працівника може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам тощо, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків (постанова ВС від 02.03.2024 в справі №132/3064/21).

Отже в даному випадку суд вбачає винну поведінку сторони позивача, а тому вважає за необхідне стягнути із ДП «Черкаське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік, що буде відповідати принципу пропорційності та забезпечить баланс інтересів сторін.

У зв`язку із викладеним суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11000,00 грн, суд зазначає наступне.

На підтвердження відповідних витрат позивача суду надано ордер, відповідно до якого ОСОБА_1 доручає представництво та захист власних прав та законних інтересів адвокату Костюковичу Ф.Ф. під час розгляду справи у Смілянському міськрайонному суді, розрахунок витрат за надану правничу допомогу при підготовці позовної заяви та розгляді справи в суді, а також платіжну інструкцію №230595969 від 16.01.2025, з якої вбачається сплата позивачем на користь адвоката 11000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 та від 22.10.2021 у справі №160/7922/20 виходив з того, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у рішеннях ЄСПЛ від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28.11.2002 вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до правової позиції, сформульованої ВС в постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 23.01.2025 в справі №240/32993/23, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії. При цьому допустимим є обґрунтоване зазначення в акті виконаних адвокатом робіт лише вартості всього обсягу виконаної ним роботи, без прив`язки такої роботи до її погодинної або фіксованої вартості. Відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому відсутність в матеріалах справи договору про надання правничої допомоги адвокатом Костюковичем Ф.Ф. ОСОБА_1 не виключає можливості присудження відповідних витрат на користь позивача, оскільки ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Тому, за наявності ордеру, надавати договір про правову допомогу, його копії або витяг разом із ордером не потрібно. Такий висновок виклала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.12.2018 у справі №9901/736/18.

Застосовуючи такий підхід в даній справі, суд вважає, що наданими документами належним чином підтверджені факт та перелік послуг, наданих позивачеві адвокатом, а також їх загальна вартість. Заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу є відповідним критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, зважаючи, що справа розглядалася в загальному позовному провадженні, вимагала участі в судових засіданнях в іншому місті, ніж місце проживання адвоката чи здійснення ним професійної діяльності, вчинення значної кількості процесуальних дій.

Отже, витрати, пов`язані із розглядом справи, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України слід стягнути із відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне дане рішення в межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1, 2, 76, 81, 82, 89, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Черкаське військове лісництво», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.05.2022 до 01.05.2023 в сумі 407741,50 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, 6290,90 грн витрат на професійну правничу допомогу, всього 414032 (чотириста чотирнадцять тисяч тридцять дві) грн 40 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» до Державного бюджету України судовий збір у сумі 4077 (чотири тисячі сімдесят сім) грн 76 коп.

Рішення суду в межах суми платежу за один місяць в розмірі 34630,10 грн - допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Черкаське військове лісництво», місцезнаходження Черкаська область, м. Сміла, а/с 51, код ЄДРПОУ 07676212.

Третя особа: Міністерство оборони України, місцезнаходження м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022.

Повне судове рішення складене 29.09.2025.

Суддя І.В. Овсієнко