Постанова від 29.09.2025 по справі 580/4268/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/4268/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у неприйнятті рішення про повернення приватному акціонерному товариству "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" згідно з його заявою від 27.03.2025, коштів у сумі 33167,68 грн., що стягнуті у виконавчому провадженні №64361916;

- зобов`язати Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути приватному акціонерному товариству "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуті в межах виконавчого провадження №64361916 кошти у сумі 33167,68 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.02.2021 старшим державним виконавцем Придніпровського ВДВС у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренком Є.І. відкрито виконавче провадження №64361916 з примусового виконання виконавчого документа: постанови Придніпровського ВДВС у м. Черкаси ЦМУМЮ (м. Київ) про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" виконавчого збору у розмірі 44 900 грн.

Постановами старшого державного виконавця Придніпровського ВДВС у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренка Є.І. від 04.02.2021 накладено арешт на кошти та майно боржника.

У виконавчому провадженні №64361916 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" виконавчий збір а саме: 955,47 грн. - платіжна інструкція №102 від 11.01.2024; 10776,85 грн. - платіжна інструкція №300 від 16.01.2024; 10,85 грн.-платіжна інструкція №23986 від 02.10.2024; 25,79 грн. - платіжна інструкція №5408 від 18.03.2024; 17876,73 грн. - платіжна інструкція №12917 від 05.06.2024; 15232,37 грн. - платіжна інструкція №260 від 27.01.2025; 21,94 грн. - платіжна інструкція №22803 від 20.09.2024.

Суд врахував, що виконавчим документом у виконавчому провадженні №64361916 є постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 44900 грн. від 02.02.2021, винесена у виконавчому провадженні 62370329 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10.06.2020 №925/944/19.

В той же час судом встановлено, що згідно з заявою стягувача ФОП ОСОБА_1 від 10.02.2021 наказ Господарського суду Черкаської області від 10.06.2020 №925/944/19 направлено для примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Черкаської області Плесюку О.С.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. від 19.02.2021 відкрито виконавче провадження №64588490 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10.06.2020 №925/944/19 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" суми боргу у розмірі 449 000,00 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. від 19.02.2021 у виконавчому провадженні №64588490 з Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуто основну винагороду виконавця у розмірі 44 900 грн.

Виконавче провадження №64588490 приєднане до зведеного виконавчого провадження та перебуває на даний час у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С.

У подальшому рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 у справі №580/245/24 визнано протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у неприйнятті рішення про закінчення виконавчого провадження №64361916, боржником за яким є Приватне акціонерне товариство "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", невчиненні інших дій, згідно з клопотанням про закінчення виконавчого провадження від 20.12.2023.

Зобов`язано Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження №64361916, боржником за яким є приватне акціонерне товариство "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", зняти арешт з майна та коштів Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №64361916, повернути Приватному акціонерному товариству "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуті в межах даного виконавчого провадження кошти у розмірі 11732,32 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

Однак, постановою Верховного Суду від 14.03.2025 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" задоволено.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №580/245/24 скасовано із залишенням в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року.

27.03.2025 позивач звернувся до відповідача з листом, за змістом якого просив: на виконання вимог ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», повернути Приватному акціонерному товариству "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуті в межах виконавчого провадження №64361916 кошти у розмірі 33167,68 грн., шляхом зарахування на розрахунковий рахунок підприємства.

Проте листом від 07.04.2025, відповідач повідомив позивача, що підстав для повернення стягнутих коштів, на його думку, немає, оскільки відповідно до положень ч. 7 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий збір підлягає поверненню у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Вважаючи, що відповідач безпідставно не вжив заходів щодо повернення стягнутого виконавчого збору, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За приписами п. 1 ч. 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

В силу вимог ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положеннями ч.ч. 5-6 ст. 26 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом десяти робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно ч. 2 ст. 27 Закону 1404-VIII, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною 8 статті 27 Закону 1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин 1, 4 статті 42 Закону 1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону 1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

За приписами частин 1-5 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

У відповідності до ч. 7 ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Як установлено судом, первісним виконавчим документом, щодо примусового виконання якого склались спірні правовідносини є наказ Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (попередній договір купівлі-продажу складу № 15-07/16 від 15 червня 2016 року з додатковою угодою №1 від 28 грудня 2016 року) та стягнення з ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 449 000,00 грн гарантійної суми та сплачених авансових внесків.

Після видачі вказаного наказу господарським судом, він був направлений на примусове виконання до Придніпровського ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), та на його підставі було відкрито виконавче провадження №62370329.

З огляду на те, що виконання наказу господарського суду здійснювалось Придніпровським ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у виконавчому провадженні №62370329 була видана постанова від 2 лютого 2021 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 44 900 грн.

Так, 3 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Придніпровського ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренком Є.І. відкрито виконавче провадження №64361916 з примусового виконання постанови Придніпровського ВДВС у місті Черкаси ЦМУМЮ (м. Київ) про стягнення з ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" виконавчого збору у розмірі 44 900 грн.

Як встановили суди попередніх інстанцій у межах цієї справи, відповідно до заяви стягувача ФОП ОСОБА_1 від 10 лютого 2021 року наказ Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 направлено для примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Черкаської області Плесюку О.С.

У подальшому, постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. від 19 лютого 2021 року відкрито виконавче провадження №64588490 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 про стягнення з ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" суми боргу у розмірі 449 000,00 грн.

Також, постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. від 19 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № 64588490 з ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуто основну винагороду виконавця у розмірі 44 900 грн.

Отже, виникла ситуація щодо подвійного стягнення із позивача виконавчого збору і винагороди приватному виконавцю за виконання одного виконавчого документу.

Як наголосив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22, Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість (пункт 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII).

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Верховний Суд у вищевказаній постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 зазначив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

При цьому, Верховний Суд наголосив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Отже, Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22 дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.

Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Застосування аналогії закону дозволяє також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21 липня 2022 у справі №320/6215/19.

У контексті спірного питання варто зауважити, що процедура передачі виконавчого документа від державного до приватного виконавця урегульована частиною 5 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" та передбачає, що за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову. Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

В той же час, положення пункту 1 частини першої статті 37 вказаного Закону передбачає процедуру повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою з подальшим самостійним пред`явлення стягувачем такого виконавчого документа до виконання приватному виконавцю.

При цьому боржник позбавлений можливості впливати на волевиявлення стягувача щодо форми передачі виконавчого документа на виконання приватному виконавцю: за частиною п`ятою статті 5 Закону чи за пунктом 1 частини першої статті 37 вказаного Закону.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що буквальне тлумачення положень частини восьмої статті 27 Закону в частині неможливості стягнення виконавчого збору лише у разі передачі виконавчого листа за процедурою, що передбачена частиною п`ятою статті 5 Закону очевидно є диспропорційним втручанням у майнові права боржника.

Верховний Суд за наведеного обґрунтування у справі №580/245/24 дійшов висновку, що позивачем було вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права, а саме зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження №64361916, зняти арешт з майна та коштів боржника, виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №64361916, повернути позивачу кошти у розмірі: 11 732,32 грн, що стягнуті після передачі основного виконавчого документа приватному виконавцю.

Верховний Суд також акцентував увагу, що повернення позивачу коштів стягнутого виконавчого збору не суперечить висновку Верховного Суду (постанова від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19), адже вказана сума коштів була стягнута вже після передачі виконавчого документа іншому суб`єкту здійснення виконавчих дій, тобто не є поверненням коштів, сплачених в межах вчинення виконавчих дій державним виконавцем до моменту передачі виконавчого документа приватному виконавцю.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги, що в межах ВП № 64361916 державним виконавцем стягнуто виконавчий збір в сумі 44 900,00 грн., а його частина у розмірі 11 732,32 грн. повернута позивачу на підставі рішень судів у справі №580/245/24, суд вважає доведеним право позивача на повернення решти стягнутого виконавчого збору у розмірі 33167,68 грн.

За наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя О.В.Епель

суддя В.В.Файдюк